Постанова

від 13.02.2024 по справі 520/34082/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 р.Справа № 520/34082/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 р. (постановлену суддею Єгупенко В.В.) по справі № 520/34082/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просив: скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1238 га, з кадастровим номером 6325156700:00:004:0370, розташованої на території Височанської селищної ради Харківського району Харківської області; зобов`язати відповідача скасувати запис в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1238 га, з кадастровим номером 6325156700:00:004:0370, розташованої на території Височанської селищної ради Харківського району Харківської області.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 р.: задоволено клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про закриття провадження у справі; закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 р. і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

У судове засідання відповідач свого представника не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, просив розгляд справи проводити за відсутністю свого представника

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що згідно із витягом з Державного реєстру речових прав № 338715634 від 11.07.2023 р., житловий будинок, загальною площею 53,8 кв.м, житловою площею 34 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить позивачу на праві власності (дата державної реєстрації 07.07.2023 р.).

Згідно із копії державного акту серії ІІ ХР № 059469 на право приватної власності на землю, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про спадщину № 2-1346 від 02.07.1999 р., для обслуговування житлового будинку передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1021 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 . В акті наявний «План зовнішніх меж земельної ділянки № НОМЕР_1 » з кадастровим номером 6325156701:00:03004. Вказаний акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1657.

05.07.2023 р. позивач уклав з ТОВ «АГ РІЕЛТІ+» договір № 05/07 про надання послуг з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , та виготовлення обмінного файлу.

Рішенням Державного земельного кадастру № РВ-7100139242023 від 03.08.2023 р. за результатами розгляду заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 02.08.2023 р. ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації земельної ділянки, так як наявне розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Перетин ділянок з ділянкою з кадастровим номером 6325156700:00:004:0370. Площа співпадає на 100.

Позивач, вважаючи, що наявність запису в Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6325156700:00:004:0370 порушує його право, оскільки унеможливлює реєстрацію в Державному земельному кадастрі, належної йому земельної ділянки, звернувся до суду з цим позовом.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір є спором про цивільне право на одну й ту ж земельну ділянку (об`єкт нерухомості).

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз вищезазначених норм закону вказує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи зі сторони суб`єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад і участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Судовим розглядом встановлено, що позивач вважає, що наявність запису в Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6325156700:00:004:0370, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перешкоджає йому зареєструвати в Державному земельному кадастрі його право на земельну ділянку, кадастровий номер 6325156701:00:03004, яка розташована на території Височанської селищної ради, АДРЕСА_1 .

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002520782023 від 23.11.2023 р., земельна ділянка кадастровий номер 6325156700:00:004:0370 розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.06.2023 р., право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 02.07.2021 р. приватним нотаріусом Малаховою Г.І. на підставі договору про поділ майна подружжя, а власником цього будинку вказано ОСОБА_2 .

Тобто, в спірних правовідносинах спір виник, у зв`язку з тим, що позивач не може зареєструвати земельну ділянку кадастровий номер 6325156701:00:03004, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площа якої, згідно даних Державного земельного кадастру, співпадає з земельною ділянкою з кадастровим номером 6325156700:00:004:0370, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Тобто, спір у такій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер, оскільки цивільне право між особою, яка вимагає скасування державної реєстрації, й особою, за якою зареєстровано право чи обтяження.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 820/4524/18.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки наявний спір про право, розгляд якого повинен проводитися за правилами цивільного судочинства.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції у спірних правовідносинах не застосовано висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.08.2023 р. у справі № 818/555/18, від 31.01.2023 р. у справі № 1540/5027/18, від 08.11.2023 р. у справі № 580/4426/20, від 24.04.2019 р. у справі № 826/4542/18, від 01.06.2022 р. у справі № 640/25083/19, від 06.10.2022 р. у справі № 260/2081/21, які розглянуті в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, так як зазначені постанови прийняті Верховним Судом щодо інших правовідносин, а саме, щодо питань наявності чи відсутності підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки, щодо якої протягом одного року з дня здійснення такої реєстрації заявником не зареєстроване речове право на відповідну земельну ділянку, а не щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, який належить на праві власності іншій особі, а не позивачу.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 р. без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 243, 308, 316, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 р. по справі № 520/34082/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. ПрисяжнюкСудді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 21.02.2024 року