Постанова

від 20.02.2024 по справі 128/1691/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/1691/22

Провадження № 22-ц/801/554/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 рокуСправа № 128/1691/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіСала Т.Б., суддів Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року, ухвалене суддею Бондаренко О.І. в м. Вінниці, повне рішення складено 29 листопада 2022 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Якушинецький центр первинної медико санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила: - скасувати наказ КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради від 07 квітня 2022 року №48- кр/тр, згідно з яким її звільнено з посади сестри медичної загальної практики - сімейної медицини на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме у зв`язку зі скороченням штату працівників та поновити її на цій посаді; - стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до моменту поновлення на посаді.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 01 січня 2011 року та займала посадусестри медичноїзагальної практики-сімейної медицини.

08 лютого 2022 року відповідач проінформував її про майбутнє звільнення, при цьому будь-якої іншої роботи на цьому підприємстві не пропонував.

07 квітня 2022 року відповідач ознайомив її з наказом від 07 квітня 2022 року №48-кр/тр, згідно з яким вона підлягала звільненню із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме у зв`язку із скороченням штату працівників.

У результаті вказаних обставин, починаючи з 07 квітня 2022 року, трудові відносини між сторонами припинились з ініціативи відповідача.

ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки згідно з інформацією про стаж станом на 01 квітня 2022 року тривалість безперервного трудового стажу позивача на підприємстві становила 11 років 3 місяці та 6 днів, а загального страхового стажу - 43 роки 3 місяці і 26 днів. Станом на день звільнення позивача, у трудових відносинах з відповідачем перебували працівники, тривалість безперервного трудового стажу яких є меншою, ніж тривалість безперервного трудового стажу позивача ( ОСОБА_2 (п. 13), ОСОБА_3 (п. 14), ОСОБА_4 (п. 24) та ін.).

Крім того, на день звільнення позивачу виповнилось 59 років, відповідно вона володіла би правом на отримання пенсії з досягненням шістдесятирічного віку.

Однак, відповідачем зазначених законодавчих вимог не було дотримано, оскільки позивача було звільнено менше, ніж за три роки до досягнення пенсійного віку.

З огляду на те, що позивача було звільнено незаконно, вона вважає, що наявні підстави для поновлення її на посаді сестри медичної загальної практики - сімейної медицини, оскільки при скороченні штату відповідачем було звільнено позивача попри те, що законодавство про працю гарантувало їй залишення на посаді, зважаючи на її безперервний трудовий стаж на цьому підприємстві і на те, що їй залишалось менше трьох років до досягнення пенсійного віку, при досягненні якого позивач володіла би правом на отримання пенсії.

Що стосуєтьсясереднього заробіткуза часвимушеного прогулу,то згідноабз.4п.2розділу IIПорядку обчислення середньоїзаробітної плати,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08лютого 1995року №100, він має обчислюватись, виходячи з нарахованої заробітної плати за грудень 2021 року та січень 2022 року. Відповідно до довідки про доходи КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради, за грудень 2021 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 9858,91 грн, а в січні 2022 року - 11 723,72 грн.

Згідно з копією табелю обліку робочого часу за грудень 2021 року, у грудні 2021 року позивач відпрацювала 22 робочих дні, виходячи зі змісту табелю обліку робочого часу за січень 2022 року - 19 робочих днів. Таким чином, за два місяці або за 41 відпрацьований робочий день, що включаються у розрахунковий період, сукупний розмір нарахованої позивачу заробітної плати становить 21 582,63 грн. Отже, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 526,41 грн.

Оскільки станом на день пред`явлення позову позивач перебуває у вимушеному прогулі 93 робочих дні, то розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на момент пред`явлення позову становить 48956,13 грн.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року у задоволені позову відмолено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через пропуск строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у ційпостанові, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України, висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не зробив жодного висновку з приводу викладених у позовній заяві доводів про порушення переважного права позивача на залишення на посаді при скороченні чисельності та штату працівників, що слугувало підставою для пред`явлення позову. Судом безпідставно відхилено, як доказ, таблицю «Інформація про стаж станом на 01.04.2022», яким було обґрунтовано позовні вимоги. Висновок суду про попередження відповідачем про наступне вивільнення з дотриманням двомісячного строку є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази її своєчасного повідомлення про майбутнє вивільнення, тому суд не міг достовірно встановити зазначену обставину. Суд не врахував наявність в неї переважного права залишення на посаді при скороченні чисельності і штату працівників, а також залишив поза увагою той факт, що тривалість безперервного трудового стажу перевищує тривалість безперервного трудового стажу інших працівників. Також судом зроблено необґрунтований висновок про своєчасне попередження про майбутнє вивільнення.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

13 лютого 2024 року від КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких підприємство зазначає, що ним було повністю дотримано вимоги закону щодо правомірності звільнення позивача, тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. До вказаних доповнень додано протокол засідання комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення від 04 квітня 2022 року, а також накази про переведення та звільнення інших працівників.

Апеляційний суд звертає увагу, що вказанні доповнення ґрунтуються на згаданому протоколі засідання комісії від 04 квітня 2022 року, які не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім цього, подання такого процесуального документу як «доповнення до відзиву на апеляційну скаргу» не передбачено нормами ЦПК України.

Відповідач доказів неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не надав.

20 лютого 2024 року в судовому засіданні апеляційним судом, не виходячи до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу, якою не було прийнято вказані доповнення разом із додатками.

Крім того, 19 лютого 2024 року від голови Президії ЦК ВПС «СЗУ» Голови всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» Довгошеї Р. надійшло клопотання, в якому вона просила залучити Всеукраїнську професійну спілку «Спілка залізничників України» до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, з метою реалізації громадського контролю за дотриманням законодавства про працю, а також у зв`язку із зарахуванням позивачки до складу цієї професійної спілки.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки заявником не обґрунтовано, як рішення у справі може вплинути на його права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Крім того, питання щодо залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вирішується у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦПК України).

20 лютого 2024 року від ОСОБА_5 надійшло заперечення щодо доповнень до відзиву, а також розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також подано клопотання про стягнення судових витрат, в якому позивач просить вирішити питання відшкодування судових витрат протягом п`яти днів після проведення останнього судового засідання у даній справі.

Апеляційний суд,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги дійшовдо висновку,що апеляційнаскарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці (скорочення чисельності штату працівників; позивач попереджалася про наступне вивільнення за два місяці з дати її попередження; з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення у відповідача були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані позивачу за його кваліфікацією та освітнім рівнем) дійшов висновку, що відповідачем не було порушено вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з КНП «Якушинецький ЦПМСД» Якушинецької сільської ради, починаючи з01.01.2011,займаючи посаду сестри медичної загальної практики - сімейної медицини.

Вказане підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 від 01 серпня 1981 року (а.с.18-20).

18.01.2022 директором КНП «Якушинецький ЦПМСД» Якушинецької сільської ради повідомлено голову первинної профспілкової організації (повідомлення №01-13) про те, що відповідно до п. 3 ст. 64 ГК України, п.3.8. Статуту підприємства від 30.07.2021 №415 та на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у квітні місяці 2022 року планується провести скорочення штату та чисельності працівників, а саме 3 посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини у Якушинецькій АЗПСМ (а.с.38).

НаказомКНП «Якушинецький ЦПМСД» від 08 лютого 2022 року № 28-к/тр «Про попередження про заплановане звільнення» у зв`язку із змінами в структурі підприємства для забезпечення відповідної чисельності штату працівників вирішено попередити сестру медичну загальної практики сімейної медицини Якушинецької АЗПСМ ОСОБА_1 про наступне вивільнення 07 квітня 2022 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис (а.с.34).

КНП «Якушинецький ЦПМСД»запропоновано ОСОБА_1 вакантні посади, зокрема, переведення на 0,5 ставки посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини ФП Медвеже Вушко Агрономічної АЗПСМ з посадовим окладом 3 250 грн або на 1,0 ставки посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини Агрономічної АЗПСМ з посадовим окладом 6 500 грн (а.с.35).

Від ознайомлення та підпису у повідомленні щодо вакантних посад ОСОБА_1 відмовилась, про що 22 лютого 2022 року складено відповідний акт (а.с.36).

Зі штатного розписуКНП «Якушинецький ЦПМСД» Якушинецької сільської ради вбачається, що станом на 22 лютого 2022 року у Якушинецькій амбулаторії ЗПСМ було сім посад сестри медичної загальної практики сімейної медицини (а.с.64).

Наказом КНП «Якушинецький ЦПМСД» від 07 квітня 2022 року № 48-кр/тр ОСОБА_1 , сестру медичну загальної практики сімейної медицини Якушинецької амбулаторії ЗПСМ звільнено із займаної посади за скороченням чисельності штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України07 квітня 2022 року (а.с.32).

Наказом КНП «Якушинецький ЦПМСД» від 08 квітня 2022 року№ 51-к/тр «Про затвердження штатного розпису» затверджено та введено в дію з 08 квітня 2022 року новий штатний розписКНП «Якушинецький ЦПМСД» в кількості 83,25 штатних одиниць. Відповідно до штатного розпису, у Якушинецькій амбулаторії ЗПСМ залишилось три посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини (а.с.37,40).

Станом на день звільнення ОСОБА_1 виповнилось 58 років. Загальний страховий стаж ОСОБА_1 становив в загальному 43 роки, а безперервний трудовий стаж на підприємстві - 11 років.

ОСОБА_1 , вважаючи, що її звільнення відбулося з порушенням вимог закону, звернулася до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вирішуючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи некористувався вивільнюванийпрацівник переважнимправом назалишення нароботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати такий працівник.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, роботодавець при вивільненні працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України зобов`язаний дотриматися вимог як ст. 49-2 КЗпП України, так і вимог ч. 1 ст. 42 КЗпП України.

Частиною другоюцієї статтівизначено,що прирівних умовахпродуктивності праціі кваліфікаціїперевага взалишенні нароботі надається:1)сімейним -при наявностідвох ібільше утриманців; 2)особам,в сім`їяких немаєінших працівниківз самостійнимзаробітком; 3) працівникамз тривалимбезперервним стажемроботи наданому підприємстві,в установі,організації; 4)працівникам,які навчаютьсяу вищихі середніхспеціальних учбовихзакладах безвідриву відвиробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України,а також особам, реабілітованим відповідно доЗакону України«Про реабілітаціюжертв репресійкомуністичного тоталітарногорежиму 1917-1991років»,із числатих,яких булопіддано репресіяму формі(формах)позбавлення волі(ув`язнення)або обмеженняволі чипримусового безпідставногопоміщення здоровоїлюдини допсихіатричного закладуза рішеннямпозасудового абоіншого репресивногооргану; 6)авторам винаходів,корисних моделей,промислових зразківі раціоналізаторськихпропозицій; 7)працівникам,які дісталина цьомупідприємстві,в установі,організації трудовекаліцтво абопрофесійне захворювання; 8)особам зчисла депортованихз України,протягом п`ятироків зчасу поверненняна постійнемісце проживаннядо України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби ; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (ч. 3 ст. 42 КЗпП України).

Тобто частина друга та третя статті 42 КЗпП України визначають обставини, які повинні враховуватися в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вважала, що КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради не було дотримано вимог статті 42 КЗпП України, відповідно до яких вона мала переважне право залишення на роботі у зв`язку з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві (11 років 3 місяці б днів) та залишенням менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого вона має право на отримання пенсійних виплат (на день звільнення позивачу виповнилося 59 років).

Положеннями частин першої, третьої статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування викладаються позивачем у позовній заяві (ч. 1 ст. 175 ЦПК України)

Суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

ОСОБА_1 в позовній заяві та під час розгляду справи в суді першої інстанціїне посилалася на те, що при її звільненні з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відповідачем не було запропоновано їй усіх посад, на які вона могла претендувала відповідно до її освіти та кваліфікації, або її не було попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Позивач лише зазначала про неврахування роботодавцем наявності у неї переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (п. 3, 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України).

Апеляційний суд бере до уваги, що КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради отримало копію позовної заяви ОСОБА_1 , тобто відповідачу було відомо про підстави позову.

Заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог, а також позиція стосовно визнання позову повністю або частково викладається у відзиві на позов.

Відзив як спеціальний процесуальний документ безпосередньо пов`язаний щонайменше здвома конституційними принципами (засадами) судочинства, які закріплені в ч. 1 ст. 129Основного Закону України: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради скористалося своїм правом на подання відзиву, в якому відповідач не висловив заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, із посиланням на відповідні докази. А лише абстрактно зазначив, що підприємством при звільнення ОСОБА_1 було враховано її рівень освіти та кваліфікації.

У відзиві відповідач обґрунтовував свою позицію лише дотриманням ним вимог ст. 49-2 КЗпП України, хоча це не було підставою до задоволення вимог позову.

Колегія суддів враховує, щосуд не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.

Визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

І лише, якщо кваліфікації та продуктивність праці працівників є рівноцінними, то перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Для такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

У постанові від 12 січня 2021 року у справі № 2а-9821/11/2670 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності розпорядження про звільнення позивача із займаної посади та відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України поновлення його на посаді, оскільки відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили наявність у позивача більш низької кваліфікації і продуктивності праці в порівнянні з іншими працівниками, які залишились на роботі. Тобто, відповідачем не надано належних доказів проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягали звільненню.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, що призвело до скорочення штату працівників скорочено кількість посад сестри медичної загальної практики сімейної медицини, одну з яких займала позивач.

У даномувипадку відповідачемне наданожодних доказів,які бмогли підтвердитиздійснення відповідачемдо датизвільнення позивачапорівняння кваліфікаціїі продуктивностіпраці працівників,яких булозапропоновано звільнити,та працівників,яким запропоновановакантні посади,із зазначеннямчому саменадається перевагаодним працівникам,а неіншим,зокрема,відсутні будь-якіпорівняльні таблиці,довідки,міркування тощо.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що безперервний стаж роботи ОСОБА_1 на даному підприємстві становить 11 років,тобто ОСОБА_1 мала більший безперервний стаж у цьому лікарняному закладі, у порівнянніз іншими працівниками, зокрема, медичними сестрами загальної практики сімейної медицини Якушинецької амбулаторії ЗПСМ: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та іншими (Інформація КНП «ЯЦПМСД» Якушинецької сільської ради про стаж станом на 01 квітня 2022 року) (а.с.12 т.1).

Ці обставини не заперечувалися відповідачем.

Крім того, на момент звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 59 років, тобто їй залишалося менше трьох років до настання пенсійного віку, визначеного Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при досягненні якого особа вона мала право на отримання пенсійних виплат.

Судом першої інстанції вказані обставини залишені поза увагою, і взагалі суд першої інстанції не надав аналізу мотивам позову і не зробив жодного висновку щодо них.

За таких обставин, звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українибуло проведено з недотриманням обов`язкових вимогстатей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач знехтував ними, а тому наказ про звільнення від 07 квітня 2022 року № 48-к/тр є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі.

Надавати оцінку правовим мотивам судового рішення не має значення, адже вони йдуть в розріз із підставами позову.

Згідно з ч. 2ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 3 зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту її звільнення і до поновлення її на посаді.

Як розраховано ОСОБА_1 в позовній заяві, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, її середньоденна заробітна плата становить 526,41 грн (21582,63 грн : 41 робочих днів (за два місяці розрахункового періоду грудень 2021 року січень 2022 року)).

Відповідач не заперечував щодо розрахунків позивача при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в тому числі і в частині визначення розміру середньоденної заробітної плати позивача, і не спростував їх (навіть не намагався зробити це). Однак, враховуючи, що ці розрахунки позивача базуються на згаданому Порядку №100, що є правильним, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 08 квітня 2022 року (наступний день після звільнення) по 20 лютого 2024 року (день ухвалення рішення)) у розмірі 256888,08 грн (526,41 грн х 488 робочих днів), без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Згідно з п. 1, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи, та неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але небільше ніж за один місяць та про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати у разі відмові в позові - на відповідача.

Враховуючи положення ч. 1ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги, що ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3561,28 грн (992,40 грн за позовну вимогу немайнового характеру та 2568,88 грн за позовну вимогу майнового характеру) та за подання апеляційної скарги в розмірі 5341,92 грн (150%* 3561,28 грн).

Керуючись ст.141, 367,374,376,381-384,389,390, 430 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Якушинецький центр первинної медико санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Якушинецький центр первинної медико санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради від 07 квітня 2022 року № 48-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини Якушинецької амбулаторії ЗПСМ у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді сестри медичної загальної практики сімейної медицини Якушинецької амбулаторії ЗПСМ з 08 квітня 2022 року.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Якушинецький центр первинної медико санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради (ЄДРПОУ 37489689) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 256888 (двісті п`ятдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 08 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Якушинецький центр первинної медико санітарної допомоги» Якушинецької сільської ради (ЄДРПОУ 37489689) на користь держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3561 (три тисячі п`ятсот шістдесят одна) гривні 28 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 5 341 (п`ять тисяч триста сорок одна) гривень 92 копійки.

Постанову апеляційного суду в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2024 року.

ГоловуючийТ.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

О.В. Ковальчук