Постанова

від 20.02.2024 по справі 334/3710/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.02.2024 Справа № 334/3710/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/3710/22 Головуючий у І інстанції: Апаллонова Ю.В.

Провадження № 22-ц/807/284/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Виконавчий комітет Кам`янської селищної ради Пологівського району Запорізької області про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Виконавчий комітет Кам`янської селищної ради Пологівського району Запорізької області про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позову зазначав, що перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого у подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22.02.2022 року по справі № 319/7/22 шлюб між сторонами розірвано.

Позивач та відповідач мешкають окремо. До теперішнього часу сторони не дійшли згоди щодо місця проживання сина. На теперішній час дитина мешкає разом з позивачем у зв`язку з окупацією російськими військами смт. Кам`янка, 05.04.2022 року вони вимушені були виїхати до м. Запоріжжя, до сестри позивача, де і мешкають натепер.

Мати дитини залишилась на тимчасово окупованій території, під час розмов телефоном чинить сварки та вмовляє позивача повернути сина до смт. Кам`янка. Однак ОСОБА_1 проти повернення сина до тимчасово окупованої території.

Позивач зазначав, що має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини Він може забезпечити гармонійний розвиток особистості сина в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Крім того, позивач проживає разом зі своєю сестрою, яка має сили та бажання доглядати за племінником в час відсутності батька вдома.

Відповідач не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення сина, мешкає на тимчасово окупованій території, не може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини та її навчання, та найголовніше - безпеку життю та здоров`ю сина в умовах окупації.

У зв`язку з відсутністю жодної допомоги на виховання сина, позивач вимушений був звернутись до суду для стягнення з неї аліментів. Солонянський районний суд Дніпропетровської області 09.06.2022 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини від її заробітку (доходу) щомісячно.

Постановою державного виконавця від 12.08.2022 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 з виконання вказаного судового наказу.

Крім того, позивач зазначав, що син навчається у другому класі Запорізької спеціалізованої школи I-ІІІ ступенів № 100, в якій зарекомендував себе як старанний, здібний, активний, комунікабельний учень. Разом батьком син проживає у комфортабельному приватному будинку з п`яти кімнат, де створені всі побутові та санітарно-гігієнічні умови для проживання та виховання дитини.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_1 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2023 року та прийняти нову постанову про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови у позові. Така відмова порушила батьківські права скаржника та права малолітньої дитини, залишивши невирішеним та невизначеним спірне питання.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача наполягає на відсутності спору, заперечує проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Железняк Л.В. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2023 року та задоволенні позову.

Представник ОСОБА_4 - адвокат Розум О.В., заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 213). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи заяву представника про розгляд справи за відсутності товариства, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутній спір.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Матеріалами справи підтверджено, що 04 червня 2014 року між сторонами укладено шлюб, який був зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 263, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 04 червня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим 28 жовтня 2014 року Відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Куйбишевського районного управління юстиції у Запорізькій області.

06 січня 2022 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_1 з позовом про розірвання шлюбу.

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22.02.2022 року, яке набрало законної сили 25.03.2022 року, шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 04 червня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 263 - розірвано. Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_4 змінити прізвище, яке вона набула при державній реєстрації шлюбу на дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».

Згідно вказаного рішення, судом зазначено, що відповідач у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає, проти розірвання шлюбу не заперечує. Також зазначив, що дитина сторін з 01.01.2022 року і по теперішній час проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання громадянина та склад його сім`ї від 15.02.2022. Питання щодо розподілу майна, що є спільною власністю сторін та місця проживання дитини між ними не виникають.

Як встановлено судом, у тому числі, на підставі пояснень позивача у справі та представників сторін, син сторін ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 з січня 2022 року, тобто ще до подання до суду позову про розірвання шлюбу між сторонами, до початку війни в України.

Вказані обставини підтверджені як позивачем, так і показами свідка ОСОБА_6 , і не заперечуються і стороною відповідача.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , 12.04.2022 року взяті на облік як внутрішньо переміщені особи згідно довідок від 12.04.2022 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді на запит суду Міністерства соціальної політики ОСОБА_4 була зареєстрована та фактично проживала: АДРЕСА_3 . Адреса листування та фактичного проживання: АДРЕСА_4 . з 07.04.2022 року.

09.06.2022 року Солонянським районним судом Дніпропетровської області видано судовий наказ №192/629/22 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі частина від її заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на утримання сина ОСОБА_3 до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 24.05.2022 року.

Постановою старшого державного виконавця від 12.08.2022 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 з виконання судового наказу № 192/629/22 виданого 09.06.2022 року Солонянським районним судом Дніпропетровської області.

Згідно з характеристикою учня 2-В класу ОСОБА_3 наданою Запорізькою спеціалізованою школою № 100 Запорізької міської ради батько хлопчика цікавиться його навчанням та відповідально ставиться до виховання, бере активну участь у житті класу, регулярно відвідує батьківські збори.

Згідно з характеристикою ОСОБА_1 . 1987 р.н головою квартального комітету № 42 Богачуком О,О. , ОСОБА_1 проживає з дитиною за адресою: АДРЕСА_5 з квітня 2022 теперішній час. За період проживання скарг від сусідів не надходило. свідченням сусідів батько працьовитий, ввічливий, займається вихованням належним чином.

ОСОБА_1 працює на посаді продавця продовольчих товарів у ТОВ «Апельмон Прайм» з 01.02.2023 року, що підтверджується довідкою від 08.02.2023 року № 32.

Згідно наданих суду скріншотів платіжних переказів ОСОБА_4 здійснювала переказ коштів. Призначення платежу: «на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 », «переказ власних коштів ОСОБА_8 ». 07.10.2022 - 1200 грн., 27.09.2022 -1200 грн, 18.12.2022 -2000 грн,19.11.2022 року -2000 грн., 27.04.2022 -500 грн. 23.05.2022 -3000,0 грн, 18.02.2023 - 2000, грн., 14.01.2023 - 1500,0, 28.12.2022- 1500 грн., 26.10.2022 - 2000 грн., 20.10.2022-2000 грн., 27.09.2022 -1200 грн., 04.08.2022 1600 грн., 16.07.2022 - 16.07.2022.

Відповідно до інформації відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 07.08.2023 року з розрахунку заборгованості ОСОБА_2 від 04.08.2023 року встановлено, що залишок боргу по аліментам на користь ОСОБА_1 станом на 01.08.2023 становить 3170,51 грн.

Згідно з наданих виписок з медичної карти ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 перебувала на амбулаторному лікуванні у пгт.Кам`янське і має хронічні захворювання.

ОСОБА_4 працює згідно довідки про доходи КУ «Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури на посаді завідуюча відділом культурно-освітньої роботи та організації дозвілля і сума її доходів за період з 01.03.2022 по 28.02.2023 за винятком аліментів становить 69771,71 грн.

Згідно з копією Акту №46 від 15.02.2022 року комісією встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 - зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , фактично мешкають: ОСОБА_1 з 07.07.2003, ОСОБА_10 , ОСОБА_3 - з 01.01.2022 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , 12.04.2022 року взяті на облік як внутрішньо переміщені особи згідно довідок від 12.04.2022 року за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 була зареєстрована та фактично проживала: АДРЕСА_3 , фактичного проживання: АДРЕСА_4 . з 07.04.2022 року, тобто за іншою адресою.

09.09.2022 року головою районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району видано розпорядження «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 яким визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 .

Згідно з характеристикою КУ «Фінансово-господарська група з централізованого обслуговування закладів та установ освіти, культури» ОСОБА_4 з вересня 2018 працює на посаді завідуюча відділом культурно -освітньої роботи та організації дозвілля. За місцем роботи характеризується виключно позитивно.

Згідно висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району від 04.01.2023 №17-01/01-27/3- орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку на адвокатський запит від 09.03.2023 №01-02/84 практичного психолога на питання надано у тому числі відповіді, що ОСОБА_12 дуже подобається жити з батьком, обмежене спілкування з мамою ніяк не впливає на дитини, але він хотів би чути іноді маму, але у присутності тата. Дитина на цей час відчуває себе комфортне і в безпеці разом із батьком. До батьків ставлення позитивне, ОСОБА_12 хотів би жити разом із обома на території України, але був ображений на матір через те, що вона не хоче разом жити з татом. Також мати виїхала на окуповану територію. Батька забрав ОСОБА_12 з окупованої території за його згодою та бажанням. Має більшу прихильність до батька.

Згідно із ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.

Згідно з положеннями ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У ст. 161 CK України містяться загальні критерії, які суд має брати до уваги при визначенні місця проживання дитини. У відповідній судовій практиці, викладеній в постановах Верховного Суду ширше окреслено обставини, які підлягають встановленню судом у процесі вирішення цієї категорії спорів.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини,

(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).

У Постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 352/2324/17 КЦС ВС зазначив, що «при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини і висновку органу опіки та піклування. Не можна піддавати формалізму долю дитини, вона не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства через те, що батьки не змогли зберегти стосунки або домовитися.»

Колегія суддів враховує висновки, викладені в постанові КЦС ВС від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19, в якій визначено базові елементи, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме:погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання взаємин; піклування, захист і безпека дитини; вразливе становище; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту. При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню:спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини (йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів); бажання дитини.

На думку апеляційного суду, в умовах війни, вирішуючи такі спори, необхідно враховувати ще і безпекові питання. Тому істотне значення має дослідження безпекової ситуації та обмежень, пов`язаних із проведенням бойових дій та їх наслідками.

Матеріалами справи підтверджено, що батько тривалий час одноособово забезпечує піклування, захист і безпеку сина, має бажання та змогу це робити надалі. Дитина забезпечена матеріально, навчається в школі, забезпечений всіма необхідними засобами для навчання. Батько має близькі довірчі стосунки з сином, що добре впливає на психоемоційний стан дитини. Крім того, сама дитина бажає жити з батьком.

Колегія суддів зауважує, що сторони не укладали жодних письмових угод щодо визначення місця проживання сина. Твердження відповідача про усні домовленості, які взяв поклав в основу свого висновку про відсутність спору суд першої інстанції, не може бути належним доказом цього.

Крім того, матеріали справи містять численні заперечення відповідача проти позову, що є підтвердженням наявності спору. А наявність між батьками нормального спілкування щодо виховання сина, його забезпечення не може саме по собі свідчити про відсутність спору про місце проживання дитини.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що досить важливим фактом, встановленим апеляційним судом є те, що подаючи позов, ОСОБА_1 не мав на меті ухилення від мобілізації до ЗСУ, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , у якому зазначено про його непридатність до проходження військової служби за станом здоров`я (а.с. 157).

Відповідно до ч. 1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини в п.47 та 50 рішення «Савіни проти України» від 18.12.2008 року, зазначає «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, № 307-B)…. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини» (Haase v. Germany), № 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги).

Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки

не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, колегія суддів доходить висновку про визначення місця проживання дитини разом із батьком за місцем його фактичного проживання, як такого, що ґрунтується на вимогах закону, підтверджується матеріалами справи та спрямованого на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим, її слід задовольнити, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2023 року на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Виконавчий комітет Кам`янської селищної ради Пологівського району Запорізької області про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що новою постановою апеляційний суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 , він має право на відшкодування йому витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 992,40 грн, які слід стягнути з ОСОБА_2 , та, оскільки ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скаржника звільнено від сплати судового зору, з ОСОБА_2 слід стягнути 1362 грн судового збору за подання апеляційної скарги в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2023 року - скасувати. Прийняти у цій справі нову постанову, якою:

«Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Виконавчий комітет Кам`янської селищної ради Пологівського району Запорізької області про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .»

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) гривні в дохід держави.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 23 лютого 2024 року.

Головуючий:

Судді: