Рішення

від 23.02.2024 по справі 904/6571/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2024м. ДніпроСправа № 904/6571/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/6571/23

за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР СІ ГРЕЙН"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 05.12.2023 за вих. №66026/ІНС до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР СІ ГРЕЙН" (далі - відповідач) про стягнення 130.000,00 грн завданих збитків в порядку регресу.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/6571/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023.

Ухвалою від 25.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2023 надсилалася відповідачу на адресу: Україна, 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Старокозацька, будинок 71, квартира 13; за трек-номером 0600241091551.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 11.01.2024 з відміткою пошти «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою «відмова від отримання».

Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Більш того, обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).

Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.

Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов`язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.

Суд звертає увагу, що відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв`язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).

Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2023 були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, суд встановив, що ухвала від 25.12.2023 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні (інформації з офіційного сайту Украпошта) відмітки про повернення за зворотною адресою: за закінченням терміну зберігання, а саме 08.01.2024.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 25.12.2023 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 23.01.2024.

Станом на час винесення рішення відзив відповідачем не надано.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач зазначає, що 19.09.2021 о 20 год. 45 хв., на а/д М-04, 189 км, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Daf» реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕР СІ ГРЕЙН» ОСОБА_1 , внаслідок чого металевий відбійник отримав механічні пошкодження.

Постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 у справі №175/4115/21 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. У постанові Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 у справі №175/4111/21 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та встановлено факт того, що під час настання дорожньо-транспортної пригоди водій керував транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння.

З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла особа та надала всі необхідні документи.

На підставі даної заяви та наданих ТОВ «Автомагістраль-Південь» документів було складено страховий акт. На підставі вище зазначеного страхового акта AT «CK «Країна» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 130.000,00 грн.

Довідкою Ф-2 від Національної поліції України встановлено, що транспортний засіб «Daf» реєстраційний № НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 знаходиться у приватній власності відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕР СІ ГРЕЙН». При оформленні адміністративних документів рятівниками поліції встановлено, шо транспортний засіб перебуває у власності відповідача, що зафіксовано в свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів, а вказане свідоцтво перебувало у водія. Відтак, позивач зазначає, що водій виконував трудові обов`язки.

Враховуючи вину ОСОБА_1 у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом № 1961-IV, а також факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем та те, що шкоду було завдано під час під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, позивач звернувся до суду за компенсацією виплаченого страхового відшкодування в розмірі 130.000,00 грн з відповідача.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач відзиву не надав.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: факт настання дорожньо-транспортної пригоди, наявність/відсутність підстав для стягнення компенсації страхового відшкодування у розмірі 130.000,00 грн.

19.09.2021 о 20 год. 45 хв., на а/д М-04, 189 км, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Daf» реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕР СІ ГРЕЙН» ОСОБА_1 , внаслідок чого металевий відбійник отримав механічні пошкодження.

Постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 у справі №175/4115/21 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. У постанові Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 у справі №175/4111/21 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та встановлено факт того, що під час настання дорожньо-транспортної пригоди водій керував транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння.

З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла особа та надала всі необхідні документи.

На підставі даної заяви та наданих ТОВ «Автомагістраль-Південь» документів було складено страховий акт. На підставі вище зазначеного страхового акта AT «CK «Країна» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 130.000,00 грн.

Довідкою Ф-2 від Національної поліції України встановлено, що транспортний засіб «Daf» реєстраційний № НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 знаходиться у приватній власності відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕР СІ ГРЕЙН». При оформленні адміністративних документів рятівниками поліції встановлено, шо транспортний засіб перебуває у власності відповідача, що зафіксовано в свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів, а вказане свідоцтво перебувало у водія.

Враховуючи вину ОСОБА_1 у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом № 1961-IV, а також факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем та те, що шкоду було завдано під час під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, позивач звернувся до суду за компенсацією виплаченого страхового відшкодування в розмірі 130.000,00 грн з відповідача.

Вказане і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив стягнення 130.000,00 грн збитків.

Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

При вирішенні даного спору суд враховує положення статті 174 ГК України відповідно до якої господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частинами 1, 2 статті 352 ГК України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов`язкове страхування).

Спеціальним законом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими Законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно із пунктом 1.1. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхувальники це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Відповідно до статті 3 наведеного вище Закону, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, зазначена норма не вказує на обов`язковість звернення страховика з вимогою до водія забезпеченого транспортного засобу, оскільки передбачає у випадках, якщо водій керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наявність у страховика права на пред`явлення регресного позову за його вибором або до страхувальника, або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18).

При вирішенні спорів з регресних зобов`язань позивачеві належить довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

У даній справі страховий випадок оформлений страховою компанією, нею ж визначено розмір майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП та прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування, добровільно проведено його виплату у відповідності до своїх обов`язків за приписами Закону.

Таким чином, суд зазначає, що у випадку керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, страховик має право на подання регресного позову до вказаних осіб відповідно до підпункту "а" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Позивач у даному випадку скористався таким правом та звернувся до відповідача, як власника транспортного засобу та роботодавця, з позовом про стягнення суми в порядку регресу, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як встановлено довідкою Ф-2 від Національної поліції України, транспортний засіб «Daf» реєстраційний № НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , знаходиться у приватній власності відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕР СІ ГРЕЙН». При оформленні адміністративних документів рятівниками поліції встановлено, шо транспортний засіб перебуває у власності відповідача, що зафіксовано в свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів, а вказане свідоцтво перебувало у водія.

Таким чином, в силу положень частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України обов`язок з відшкодування шкоди, завданої ТОВ «Автомагістраль-Південь» за пошкодження майна металевого відбійника, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, покладається на ТОВ «ЕР СІ ГРЕЙН».

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто даною нормою, визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - його законного володільця.

Як було вказано вище, згідно із частиною 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

В ході судового розгляду судом встановлено факт, який підтверджений довідкою Ф-2 наданою Національною поліцією України, що транспортний засіб «Daf» реєстраційний № НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 знаходиться у приватній власності відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕР СІ ГРЕЙН». При оформленні адміністративних документів рятівниками поліції встановлено, шо транспортний засіб перебуває у власності відповідача, що зафіксовано в свідоцтві про реєстрацію транспортних засобів, а вказане свідоцтво перебувало у водія, то можна прийти до висновку, що водій виконував трудові обов`язки, тобто перебував в трудових відносинах з відповідачем.

Дана обставина відповідачем не заперечується.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Daf» реєстраційний № НОМЕР_1 була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 203100280 (арк. 45, том 1).

Відповідно до заяви №23088/21 на виплату страхового відшкодування від 24.09.2021 між ТОВ «Автомагістраль-Південь» та AT «CK «Країна», заяви щодо погодження розмірі страхового відшкодування №27845/21 від 24.11.2021, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь ТОВ «Автомагістраль-Південь» за пошкодження майна металевого відбійника (бар`єрне огородження 23,8 м.) в розмірі 130.000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 17.01.2022 №514 (арк. 43, том 1).

22.02.2022 на адресу відповідача було направлено претензію про відшкодування шкоди в порядку регресу у місячний строк з дня отримання листа. Претензію було направлено простим листом, доказі направлення до позову не долучено. Відповіді на претензію від відповідача матеріали справи не містять.

Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

З огляду на встановлені вище фактичні обставини справи та наявні у ній докази господарський суд доходить висновку, у даній справі позивачем доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Відтак, враховуючи вину ОСОБА_1 у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом № 1961-IV, а також факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем та те, що шкоду було завдано під час під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 130.000,00 грн.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР СІ ГРЕЙН" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Старокозацька, будинок 71, квартира 13; ідентифікаційний код 36606909) на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (04176, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 29-А; ідентифікаційний код 20842474) 130.000,00 грн (сто тридцять тисяч грн 00 к.) збитків, 2.684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 к.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк