Рішення

від 19.02.2024 по справі 907/1042/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2024 р. м. УжгородСправа № 907/1042/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

№ 907/1042/23

за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатолія", м. Ужгород

про стягнення суми 247 293,48 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 247 293,48 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в період з 06.02.2023 р. по 12.06.2023 р. (кадастровий номер: 2110100000:37:001:0234, площею 2,5505 га) без правовстановлюючих документів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1042/23 визначено головуючого суддю Ремецькі О.Ф., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2023 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/1042/23, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2023 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 16.11.2023 р. була надіслана відповідачу 16.11.2023 р. рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, таке повернуто до суду 30.11.2023 р., з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Верховний Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2023 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпатолія" (далі - ТОВ «Закарпатолія», Відповідач) був укладений акт-правочин № 1-2023 про передачу внесення майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатолія» (далі Акт) посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Парамоновим О.В.

Відповідно до вказаного Акту учасник передає у власність Товариству, а товариство приймає вклад до статутного капіталу Товариства у вигляді майна, - цех по переробці деревини літ. А (3-х поверховий) загальною площею 962,7 кв.м., - котельня з насосною підстанцією літ. В (1-о поверхова) загальною площею 115,1 кв.м., - сушарня з складом літ. Г (1-о поверхова) загальною площею 67,8 кв.м., - паркетний цех літ. Д (1-о поверховий) загальною площею 674 кв.м., - навіс для лісоматеріалів літ. З (1-о поверховий) загальною площею 75,0 кв.м., - навіс літ. К загальною площею 93,6 кв.м., - огорожа №3 - бетонний цоколь, огорожа №4 - бетонні плити та металева сітка, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Доманинська 336.

Згідно з положеннями пункту 3 Акту право власності Товариства на майно, що є предметом цього Акту виникає у Товариства після настання наступних обставин: підписання сторонами цього Акту.

Згідно з інформаційною довідкою номер 343319879 від 18.08.2023 року до Державного реєстру речових прав внесено відомості про реєстрацію за ТОВ "3акарпатолія" права власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна від 13 лютого 2023 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1730714221101), (номер відомостей про речове право: 49229486), що в тому числі підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав номер 322759486 від 14.02.2023 року.

Вказане майно розміщене на земельній ділянці, що є сформованою в порядку визначеному статтею 79-1 Земельного кодексу України та зареєстрованою за Ужгородською міською радою (далі Позивач) з присвоєнням кадастрового номера 2110100000:37:001:0234.

17.04.2023 року до Центру надання адміністративних послуг надійшла заява від ТОВ « 3акарпатолія» № 905518 про надання рішення міської ради про передачу у власність, надання у постійне користування та в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності.

30.03.2023 року рішенням Ужгородської міської ради № 1233 ТОВ «3акарпатолія» надано згоду на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж вищезазначеної земельної ділянки в натурі (на місці) з подальшою передачею її в оренду.

13.06.2023 року рішенням Ужгородської міської ради № 1309 ТОВ «3акарпатолія» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:37:001:0234) площею 2,5505 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Доманинській, 336 та передано її в оренду строком на 3 роки.

17.07.2023 року між Департаментом міської інфраструктури, як орендодавцем та ТОВ « 3акарпатолія», як орендарем, укладено договір оренди землі № 2427 (далі Договір оренди) вказаної земельної ділянки відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове планове користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівельної та іншої промисловості в м. Ужгороді. вул. Доманинська, 336. (кадастровий номер 2110100000:37:001:0234)

27.07.2023 року сторонами договору оренди підписано протокол розбіжностей до договору щодо редакції пункту 40 договору.

Зокрема, відповідно до пункту 40 договору оренди товариство зобов`язалось здійснити плату за фактичне використання земельної ділянки з 13.06.2023 року.

Разом з цим, за доводами позивача, в період з 06.02.2023 року по 12.06.2023 року (включно) сторони не були пов`язані будь-якими договірними відносинами, а тому, відповідачем не сплачувались коштів за використання земельної ділянки під будівлями та спорудами, що перебувають у приватній власності відповідача, та розташовані на землі, яка перебуває у комунальній власності міста, однак у вищевказаний період часу відповідач використовував земельну ділянку комунальної форми власності для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості - без належної на те правової підстави.

В свою чергу, 14.07.2023 року з метою перевірки умов використання земельної ділянки по вул. Доманинській, 336 у м. Ужгороді (кадастровий номер 2110100000:37:001:024) посадовими особами Ужгородської міської ради (комісією) було проведено візуальний огляд умов використання земельної ділянки (без проникнення (входу) на територію), яким було встановлено фактичне володіння майном відповідачем до моменту виникнення відповідних правовідносин та на підставі чого був складений протокол засідання комісії з перевірки умов використання земельних ділянок комунальної власності від 14.07.2023 року.

Позивач зауважує, що попередньо, з метою мирного (досудового) врегулювання спору, звертався до відповідача з листом-вимогою, в котрому наголошував на необхідності оформлення права користування землею та сплати безпідставно збережених коштів, однак, відповідачем не сплачено кошти за спірний період часу.

З огляду на наведене, Ужгородською міською радою заявлено вимогу про стягнення з ТОВ "Закарпатолія", безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в період з 06.02.2023 р. по 12.06.2023 р. (кадастровий номер: 2110100000:37:001:0234, площею 2,5505 га) без правовстановлюючих документів.

Розмір безпідставно збережених коштів розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування.

Зокрема позивачем проведено розрахунок безпідставно збережених коштів за фактичне користування Відповідачем земельною ділянкою, кадастровий номер 2110100000:37:001:0234, у вигляді орендної плати за землю за період з 06.02.2023 р. по 12.06.2023 р.

Витягом № НВ-2100281422023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:37:001:0234 становить 23 432 208,65 грн.

Пунктами 10,11 Договору оренди передбачено, що Орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 702 966,26 грн на рік.

Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім кaлендарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 58 580,52 грн.

За зазначеним розрахунком розмір безпідставно збережених коштів склав: з 06.02.2023 по 28.02.2023 - 48 119,71 грн, з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 58 580,52 грн, з 01.04.2023 по 30.04.2023 - 58 580,52 грн, з 01.05.2023 по 31.05.2023 - 58 580,52 грн, з 01.06.2023 по 12.06.2023 - 23 432,21 грн, що в загальному складає 247 293,48 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в ч.1 ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України встановлено формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Матеріалами справи встановлено що, спірна земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 2110100000:37:001:0234.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності, якій присвоєно кадастровий номер, тож вона вважається сформованою.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою площею кадастровий номер 2110100000:37:001:0234 у спірний період користування, зокрема укладення договорів оренди з Ужгородською міською радою та державної реєстрації такого права.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

У п. 65 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Згідно з п. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно із статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

У матеріалах справи наявні витяги про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Наявні в матеріалах справи докази не спростовують нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Відтак, суд виходить з того, що дані витяги є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 77 ГПК України та правомірно покладені в основу розрахунку розміру орендної плати, яку відповідачі як фактичні користувачі земельної ділянки повинні були заплатити за користування нею.

З огляду на категорію та функціональне використання спірних земельних ділянок суд визнав правомірним застосування при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що кореспондується з п. 5.1 Положення.

З урахуванням нормативної грошової оцінки та категорії землі, виходячи зі встановлених ставок розмір річної орендної плати за користування земельною становить 702 966, 26 грн, водночас розмір місячної орендної плати становить 58 580,52 грн.

Загалом, за спірний період (з 06.02.2023 по 12.06.2023) відповідач мав сплатити позивачу 247 293,48 грн орендної плати.

Проведені позивачем розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати містять всі необхідні складові для такого розрахунку (період нарахування, нормативну грошову оцінку, ставку орендної плати та її річний розмір), тож є обґрунтованими та підставними.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

Судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірними земельними ділянками.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачами володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Крім того, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельними ділянками безоплатно відсутні. Відсутні правові підстави для звільнення від сплати орендної плати за землю.

Таким чином, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м.Ужгород. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м.Ужгород в особі позивача. Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 23.05.2018 по справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 247 293,48 грн за використання з 06.02.2023 р. по 12.06.2023 р. земельної ділянки комунальної власності без укладення договорів оренди суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Ужгородської міської ради, м. Ужгород до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатолія", м. Ужгород про стягнення суми 247 293,48 грн. підлягають задоволенню повністю

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТОЛІЯ» (88000, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, місто Ужгород, вул. Легоцького Тиводара, будинок 76, квартира 11, код ЄДРПОУ 45054365) на користь Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, буд. 3 код ЄДРПОУ 33868924) суму 247 293,48 грн (двісті сорок сім тисяч двісті дев`яносто три гривні 48 коп.) безпідставно збережених коштів, а також суму 3 709,40 (три тисячі сімсот дев`ять гривень 40 коп.) - на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.02.2024

Суддя О.Ф. Ремецькі