Рішення

від 22.02.2024 по справі 910/15482/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2024Справа № 910/15482/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/15482/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт логістика"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адонара агро"</a>;

про стягнення 17 000,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт логістика"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адонара агро"</a> відшкодування збитків за договором на організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1810/22 від 18.10.2022 у розмірі 17 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

23.10.2023 та 24.10.2023 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Адонара агро"</a> надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на недоведеність позивачем складу цивільного правопорушення для стягнення збитків, оскільки перевізником визначено позивача.

27.10.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арт логістика" (далі також - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адонара агро" (далі також - відповідач, перевізник) було укладено договір на організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1810/22 (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов`язання за плату (винагороду) і за рахунок замовника надати замовнику послуги перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також інші послуги, пов`язані з перевезенням вантажів автомобільним транспортом по території України. Вантажем є сільськогосподарська продукція, зокрема, але не виключно зернові та олійні культури і продукти їх переробки, а перевізник приймає їх для перевезення в обсязі (маса, кількість) та вартості, що зазначені в транспортних документах на вантаж (товарно-транспортних накладних та/чи накладних на переміщення вантажу (товару)).

Згідно з п. 1.2. договору, умови організації конкретного перевезення вантажу (найменування, обсяг, ціна, загальна вартість, строки, місце та час навантаження і розвантаження, тощо) погоджуються сторонами у заявці на перевезення, яка є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 4.2. договору визначено, що перевізник несе відповідальність за недотримання вимог чинного законодавства при перевезенні вантажів замовника та несе відповідальність за недотримання правил з охорони праці та техніки безпеки. В разі порушення умов виконання погодженої сторонами заявки перевізник сплачує штраф в розмірі 10 % від вартості вантажу, що вказаний у такій заявці.

Перевізник несе повну відповідальність перед замовником за дії водіїв та будь-яких третіх сторін, як за свої власні дії (п. 4.3. договору).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки перевезення виконувалось автомобілем марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю "Адонара агро", яким допущено порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", останній має відшкодувати позивачу понесені збитки у розмірі 17 000,00 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що перевізником є саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт логістика"</a>, а не відповідач.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору на організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1810/22 від 18.10.2022 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що заявкою б/н б/д на перевезення вантажу сторони погодили маршрут перевезення Новосілки-Гостинні-Одеса, дата і час завантаження 19.10.2022, дата і час розвантаження 21.10.2022, транспортні засоби д.н.з. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , НОМЕР_1 / НОМЕР_4 , НОМЕР_5 / НОМЕР_6 , вартість перевезення 2920 грн./т з ПДВ, оплата 2-3 дні після отримання оригіналів документів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору на організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1810/22 від 18.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Адонара агро"</a> здійснило перевезення вантажу, транспортний засіб DAF НОМЕР_1 /АА0421 XF, адреса навантаження с. Новосілки-Гостинні, вул. Т Шевченка, 11в, адреса розвантаження: м. Одеса, вул. Балтська дорога, 6а на загальну суму в розмірі 75 043,90 грн., що підтверджується актом надання послуг №187 від 21.10.2022, товарно - транспортною накладною №57-22000747 від 18.10.2022.

19.10.2022 Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №344423, яким встановлено, що 19.10.2022 проведено перевірку транспортного засобу DAF, номерний знак НОМЕР_1 і водій ОСОБА_1 здійснював внутрішні вантажні перевезення згідно з ТТН №57-22000747 від 18.10.2022, на момент проведення перевірки у водія відсутня особиста картка водія, що порушує вимоги ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

02.12.2022 Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу №349306, якою стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт логістика"</a> штраф у розмірі 17 000,00 грн.

29.12.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Арт логістика" сплачено штраф у розмірі 17 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №38 від 29.12.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про транспорт", нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Крім того, відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Положення Закону України "Про автомобільний транспорт" визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги. За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", є адміністративно господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Крім того, процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Так, положеннями Порядку № 1567 врегульовано, що рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2); рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункт 4); рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12); рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14); рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19).

Крім того, п. 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, серед іншого виключно наявність визначених ст. 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про автомобільний транспорт", водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Відповідно до абзацу першого п. 6.1. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106 (надалі - Положення № 340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно із абз. 4 п. 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 року за № 946/18241 (далі - Інструкція № 385), водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, серед іншого, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994 016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

20.12.2010 набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.70 (надалі - ЄУТР), у частині надання до контролю реєстраційних листків (тахокарт) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

За визначеннями, наведеними у пункті 1.4. розділу І Інструкції № 385: контрольний пристрій (тахограф) - це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №823/1199/17 зроблено правовий висновок, згідно якого водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. Таким чином, Верховний Суд виділяє лише один критерій для покладення обов`язку на водія мати при собі діючий та повірений тахограф.

Пунктом 1.3. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв № 340 передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з пунктом 6.1. Положення № 340, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Враховуючи те, що протяжність маршруту є більшою за 50 км, а повна маса автомобіля понад 3,5 т, то такий транспортний засіб має бути обладнаний тахографом, а водій повинен мати реєстраційні листки режиму праці та відпочинку (тахокарти) у кількості, що передбачено ЄУТР.

Недотримання вищезазначених положень стало підставою складення Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті на водія транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.10.2022 №344423, яким зафіксовано відповідні порушення Закону України "Про автомобільний транспорт", та в подальшому прийняття постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02.12.2022 №349306, якою накладено на позивача штраф у розмірі 17 000,00 грн, які сплачено останнім згідно з платіжною інструкцією №38 від 29.12.2022.

Судом розглянуті та відхилені заперечення відповідача, що перевізником є саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт логістика"</a>, а не відповідач, оскільки вказане спростовується вищенаведеними та оціненими судом доказами.

Крім того, зазначення у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу належність вказаного транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 Товариству з обмеженою відповідальністю "Еска капітал" зумовлено тим, що між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еска капітал" було укладено договір фінансового лізингу №070721/ФЛ-1448 від 07.07.2021, а за актом про перехід права власності на об`єкт лізингу від 08.12.2022 відповідач набув право власності на вказаний автомобіль.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування збитків.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, предмет спору та обставини справи, суд зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов`язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов`язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Пунктом 4.2. договору визначено, що перевізник несе відповідальність за недотримання вимог чинного законодавства при перевезенні вантажів замовника та несе відповідальність за недотримання правил з охорони праці та техніки безпеки. В разі порушення умов виконання погодженої сторонами заявки перевізник сплачує штраф в розмірі 10 % від вартості вантажу, що вказаний у такій заявці.

Перевізник несе повну відповідальність перед замовником за дії водіїв та будь-яких третіх сторін, як за свої власні дії (п. 4.3. договору).

У даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме протиправна поведінка, яка виявилась у недотриманні положень абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", Інструкції № 385 та Положення № 340 в частинні відсутності у водія особистої картки водія; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог законодавства у сфері організації та діяльності автомобільного транспорту; самої шкоди (адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн); вина полягає в недотриманні вимог законодавства у сфері організації та діяльності автомобільного транспорту, що підтверджується актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.10.2022 №344423 та постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02.12.2022 №349306 (доказів оскарження яких матеріали справи не містять).

Відповідач під час розгляду справи відсутність своєї вини не довів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки позивачем доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками саме у розмірі 17000 грн. 00 коп., вини відповідача у заподіянні збитків.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адонара агро"</a> (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 47, ідентифікаційний код юридичної особи 41578884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт логістика"</a> (79070, м. Львів, пр. Червоної Калини, буд. 39, кв. 125А, ідентифікаційний код юридичної особи 44458345) збитки у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко