Рішення

від 29.01.2024 по справі 910/4264/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2024Справа №910/4264/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС"

(провулок Ярославський, будинок 7/9,місто Київ,04071)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф Секьюріті 3000" (61089, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 277)

про стягнення 486 572,18 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Белік А.А, Казьміренко В.М;

Від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 486 572,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №073 від 01.10.2021 в частині оплати за поставлений товар, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 486 572,18 грн, а саме: 340 162,52 грн - суму основного боргу; 146 409,66 грн - суму пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" залишено без руху.

25.04.2023 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

12.06.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому відповідач просив суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та просив суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" оригінали електронних доказів, а саме:

- видаткова накладна №2233 від 25.11.2021;

- видаткова накладна №2352 від 09.12.2021;

- видаткова накладна №2376 від 13.12.2021;

- видаткова накладна №2379 від 13.12.2021;

- видаткова накладна №2385 від 14.12.2021;

- видаткова накладна №2434 від 20.12.2021;

- видаткова накладна №2452 від 21.12.2021;

- видаткова накладна №2469 від 22.12.2021;

- видаткова накладна №2488 від 24.12.2021;

- видаткова накладна №2492 від 24.12.2021;

- видаткова накладна №2514 від 28.12.2021;

- видаткова накладна №2515 від 28.12.2021;

- видаткова накладна №2532 від 29.12.2021;

- видаткова накладна №2523 від 29.12.2021;

- видаткова накладна №2550 від 30.12.2021;

- видаткова накладна №52 від 18.01.2022;

- видаткова накладна №86 від 21.01.2022;

- видаткова накладна №106 від 25.01.2022.

Крім того, до відзиву долучено запитання позивачу в порядку статті 90 ГПК України.

21.08.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому останній просив суд витребувати у відповідача оригінал додаткової угоди №1 від 21.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті".

21.08.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання:

1) чи відповідає давність складання тексту додаткової угоди № 1 від 21.01.2022 до договору поставки № 073 від 01.10.22021 даті, вказаній у документі, якщо ні, то в який період він був виконаний ?

2) чи відповідає давність підпису ОСОБА_1 даті, вказаній у додатковій угоді №1 від 21.01.2022 до договору поставки № 073 від 01.10.2021, якщо ні, то в який період вона була виконана?

3) чи відповідає давність підпису ОСОБА_2 даті, вказаній у додатковій угоді №1 від 21.01.2022 до договору поставки № 073 від 01.10.2021, якщо ні, то в який період вона була виконана?

22.08.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

24.08.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли відповіді на запитання відповідача в порядку статті 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 вирішено здійснювати розгляд справи №910/4264/23 за правилами загального позовного провадження, в порядку статті 81 ГПК України витребувано у відповідача оригінал додаткової угоди №1 від 21.01.2022; зобов`язано позивача надати суду для огляду оригінали електронних доказів. Підготовче засідання призначено на 02.10.2023.

19.09.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява по виконання ухвали суду від 04.09.2023, до якої долучено USB-накопичувач з оригіналами електронних доказів по справі № 910/4264/23.

Представник відповідача 02.10.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою суду від 04.09.2023 повернувся до Господарського суду міста Києва з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Представник позивача 02.10.2023 у підготовчому засіданні відмовився від клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи та просив суд залишити дане клопотання без розгляду.

Судом у підготовчому засіданні 02.10.2023, без виходу до нарадчої кімнати, задоволена заява представника позивача та залишено без розгляду клопотання останнього про призначення судової фізико-хімічної експертизи без розгляду в порядку статті 226 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 відкладено підготовче засідання на 01.11.2023, зобов`язано відповідача надати суду для огляду оригінал Додаткової угоди №1 від 21 січня 2022 про внесення змін до Договору поставки №073 від 01 жовтня 2021.

Представник відповідача 01.11.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою суду від 02.10.2023 повернувся до Господарського суду міста Києва з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

01.11.2023 у підготовчому засіданні судом встановлено, що відповідач змінив найменування та місцезнаходження юридичної адреси.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 змінено найменування відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сейф Секьюріті 3000", витребувано у відповідача оригінал додаткової угоди №1 від 21.01.2022 до Договору поставки №073 від 01.10.2021, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті". Підготовче засідання відкладено на 27.11.2023.

Представник відповідача 27.11.2023 у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник позивача у підготовчому засіданні 27.11.2023 в підготовчому засіданні подав клопотання про дослідження програмного забезпечення «Medoc».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті на 15.01.2024.

Представник відповідача у судове засідання 15.01.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як вбачається з витягу сайту АТ «Укрпошта», ухвалу суду від 27.11.2023 «не вручено від час доставки».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 29.01.2024.

Представник відповідача у судове засідання 29.01.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, як вбачається з витягу сайту АТ «Укрпошта», ухвала суду від 15.01.2024 «знаходиться у точці видачі доставки». З огляду на що, керуючись положеннями п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представники позивача у судовому засіданні 29.01.2024 підтримували позовні вимоги у повному обсязі.

Судом у судовому засіданні 29.01.2024 оглянуто та досліджено електронні накладні, які знаходились на USB-накопичувач, та програмне забезпечення «Medoc».

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Згідно зі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 29.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті" (Сейф Секьюріті 3000; далі-покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" (далі-постачальник) укладено договір поставки №073 відповідно до якого, постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність) на умовах, вказаних цьому Договорі другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар товари) і сплатити за нього грошову суму, визначену у виставленому рахунку та видатковій накладній.

Загальна сума Договору складає вартість всього поставленого товару згідно видаткових накладних, підписаних сторонами в рамках дії Договору. Всі розрахунки здійснюються в національній валюті України - гривні (п. 2.1, 2.3 Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору, оплата здійснюється в національній валюті України виключно у формі безготівкових розрахунків відповідно до виставлених постачальником рахунків шляхом перерахування всієї суми на розрахунковий рахунок постачальника у строк не пізніше 60 календарних днів з дати поставки продукції.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування та ідентифікаційний код Постачальника, назва і номер документу (форми), дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції. одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і ПІБ осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий оригінальний (не факсимільний та не сканований) підпис чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, завірені печаткою підприємства (пп 2.6.1 Договору).

Умовами Договору передбачено, що податкова накладна повинна бути заповнена відповідно до вимог чинного законодавства України та має бути виписана в день виникнення податкових зобов`язань Постачальника. Постачальник гарантує складання та заповнення податкових накладних в електронній формі з дотриманням встановлених законодавством України вимог, в тому числі, щодо накладення електронного цифрового підпису уповноваженої особи постачальника в день виникнення податкових зобов`язань. Постачальник зобов`язується зареєструвати податкову накладну в ЄРПН в строки встановлені Податковим кодексом України. Постачальник зобов`язується надати Покупцю податкову накладну в електронній формі. Покупець має право та можливість перевірити факт та дані щодо реєстрації постачальником податкової накладної, використовуючи для цього відповідний електронний ресурс.

Поставка здійснюється на умовах EXW - на склад постачальника за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 80 А. згідно Правил «Інкотерме» в редакції 2010 року. Строк поставки становить до 14 календарних днів з моменту здійснення покупцем замовлення, в разі якщо товар знаходиться на складі постачальника, та до 3 (трьох) місяців - з моменту здійснення покупцем замовлення, в разі якщо товару немає на складі та є необхідність замовлення продукції з заводу (п. 3.1., 3.2 Договору).

Згідно до п. 3.5,3.6 Договору, право власності, ризик випадкової загибелі і випадкового пошкодження товару переходить до покупця в момент підписання сторонами видаткової накладної, яка засвідчує момент прийняття товарів покупцем в місці поставки. Датою поставки вважається дата отримання товару покупцем згідно з накладною. Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової на товар і передачі продавцем всіх необхідних товаросупровідних документів покупцеві, що передбачені законодавством для даного виду товару.

В разі порушення покупцем строків оплати продукції, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення. В разі утворення у покупця простроченої заборгованості за цим Договором на суму, що перевищуватиме суму у розмірі 450 000,00 грн, з врахуванням ПДВ. Покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від суми простроченої заборгованості (п. 6.2, 6.3 Договору).

Умовами Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності, за повне чи часткове невиконання зобов`язань згідно договору, якщо це невиконання стало наслідком дій непереборної сили, які виникли після укладення даного договору в результаті подій, які Сторона не могла ні передбачити, ні запобігти розумними діями (пожежа, повінь, землетрус військові дії, громадські безпорядки і т.д.), що не дозволило Сторонам виконати свої зобов`язання і безпосередньо вплинуло на виконання умов Договору. При цьому строк виконання зобов`язань продовжується відповідно часу протягом якого діяли такі обставини (п. 9.1).

Відповідно до розділу 7, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.10.2022 року. Припинення дії Договору не звільняє сторони від виконання всіх зобов`язань передбачених Договором та невиконаних на момент припинення дії Договору, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань. Договір буде автоматично пролонгований на такий же період і на таких же умовах, якщо не одна із сторін підтвердить своє бажання розірвати даний Договір, письмово попередивши, не пізніше, ніж за 1 (Один) місяць кінця дії Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, протягом листопада 2021 - січня 2022, на виконання умов Договору здійснено поставку товару на загальну суму 340 162,52 грн, що підтверджується видатковими накладними: №2233 від 25.11.2021; №2352 від 09.12.2021; №2376 від 13.12.2021; №2379 від 13.12.2021; №2385 від 14.12.2021; №2434 від 20.12.2021; №2452 від 21.12.2021; №2469 від 22.12.2021; №2488 від 24.12.2021; №2492 від 24.12.2021; №2514 від 28.12.2021; №2515 від 28.12.2021; №2532 від 29.12.2021; №2523 від 29.12.2021; №2550 від 30.12.2021; 52 від 18.01.2022; №86 від 21.01.2022; №106 від 25.01.2022.

В порушення договірних зобов`язань відповідач, у строк не пізніше 60 календарних днів з дати поставки продукції (п. 2.4 Договору), не здійснив оплату шляхом перерахування вищевказаної суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено копію Додаткової угоди №1 від 21.01.2022 до Договору поставки №073 від 01.10.2021, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті" (Сейф Секьюріті 3000) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС".

Відповідно до цієї угоди сторонами пролонговано дію Договору до 31.10.2023, викладно п. 2.4 в новій редакції та доповнено правочин підпунктом 2.4.1.

Разом з тим, представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" не укладав з відповідачем Додаткову угоду №1 від 21.01.2022 та подав до суду клопотання про витребування оригіналу вищезазначеного доказу.

Відповідно до частини 5 статті 91 ГПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Положеннями частини 6 статті 91 ГПК України передбачено, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Судом клопотання представника відповідача задоволено та витребувано у відповідача оригінал Додаткової угоди №1 від 21.01.2022 року. Однак, вимогу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Сейф Секьюріті 3000" не виконано, витребуваного доказу до суду не надало.

З огляну на вищевикладене, судом не береться до уваги надана представником копія Додаткової угоди №1 від 21.01.2022 до Договору поставки №073 від 01.10.2021, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті" (Сейф Секьюріті 3000) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС".

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2023 постачальником на адресу покупця направлено претензію №1 щодо сплати коштів за отриманий товар на загальну суму 340 162,52 грн.

Факт направлення вказаної вимоги підтверджується описом вкладення цінного листа від 02.02.2023, поштовою накладною №0219208706812 та фіскальним чеком.

Однак, відповідь на претензію позивач не отримав та суму основного боргу відповідачем не погашено.

Звертаючись до суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" вказало, що покупцем порушено умови Договору поставки №073 від 01.10.2021 в частині оплати за поставлений товар, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 486 572,18 грн, а саме: 340 162,52 грн - суму основного боргу; 146 409,66 грн - суму пені.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено ч. 1 с. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушено договірні зобов`язання, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог, з огляду на те, що позивачем не доведено факт здійснення замовлення та поставки товару. Крім того, представник відповідача зазначив, що останнім не порушено грошового зобов`язання, а тому відсутні правові підстави для застування відносно нього штрафних санкцій.

Щодо заперечень відповідача на заявлені позовні вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та третьої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Посилаючись на п.1.1, 3.1 Договору відповідач зазначив, що позивачем виставлено рахунки на оплату, однак останні оформлені неналежним чином, а саме: не містять ні підпису уповноваженої особи, ні печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС". Крім того, покупець наголосив, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання вищевказаних документів.

Разом з тим, суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Не надання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплати товар (надану послугу тощо).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 20.02.2020 у справі № 915/400/18, яка враховується судом при розгляді спірних правовідносин у даній справі згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з приписами ст. 664 Цивільного кодексу України Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Зважаючи на надані позивачем докази судом встановлено, що позивачем в повному обсязі виконано прийняті на себе зобов`язання з поставки товару, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, представник відповідача зазначив, що умовами правочину не врегульовані відносини щодо використання сторонами програмного забезпечення «Medoc», директором підприємства не було прийнято та не здійснено перевірки якості та кількості поставленого товару, оскільки відповідачем не замовлявся товар, який втканий у видаткових накладних позивача. Також, уповноважена особа відповідача наголосив на тому, що позивачем до матеріалів справи не долучено документів передбачених п.3.6 Договору поставки.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

В свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Отже, сторони не позбавлені можливості доводити реальність господарської операції іншими документами, у випадку, якщо погоджені первинні документи відсутні.

Згідно статті 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Таким чином, наявність електронного цифрового підпису на електронному документів є обов`язковим реквізитом електронного документа згідно вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

На виконання вищевказаних норм, позивачем до матеріалів справи долучено видаткові накладні: №2233 від 25.11.2021; №2352 від 09.12.2021; №2376 від 13.12.2021; №2379 від 13.12.2021; №2385 від 14.12.2021; №2434 від 20.12.2021; №2452 від 21.12.2021; №2469 від 22.12.2021; №2488 від 24.12.2021; №2492 від 24.12.2021; №2514 від 28.12.2021; №2515 від 28.12.2021; №2532 від 29.12.2021; №2523 від 29.12.2021; №2550 від 30.12.2021; №52 від 18.01.2022; №86 від 21.01.2022; №106 від 25.01.2022 на загальну суму на загальну суму 340 162,52 грн. та з відміткою «документ прийнято контрагентом».

Умовами Договору передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування та ідентифікаційний код Постачальника, назва і номер документу (форми), дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції. одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і ПІБ осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий оригінальний (не факсимільний та не сканований) підпис чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, завірені печаткою підприємства.

При цьому, суд зазначає, що вищезазначені видаткові накладні містять всі обов`язкові реквізити, які передбачені Договором поставки №073 від 01.10.2021, надсилались відповідачу засобами системи електронного документообігу в системі «M.E.Doc» та підписані електронно цифровим підписом директора Товариством з обмеженою відповідальністю "Артікард Секьюріті" (Сейф Секьюріті 3000;) Герасимовим Юрієм.

Таким чином, вищенаведені накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

У відповідності до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

За приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Так, на виконання вимог статті 201 Податкового кодексу України, позивачем надано до суду зареєстровані належним чином в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 2300 від 09.12.2021, № 2322 від 13.12.2021, № 2323 від 13.12.2021, № 2329 від 14.12.2021, № 2330 від 13.12.2021, № 2374 від 20.12.2021, № 2385 від 21.12.2021, № 2403 від 22.12.2021, № 2436 від 24.12.2021, № 2437 від 24.12.2021, № 2450 від 28.12.2021, № 2451 від 28.12.2021, № 2470 від 29.12.2021, № 2471 від 29.12.2021, № 2483 від 30.12.2021, № 53 від 18.01.2022, № 86 від 21.01.2022, № 104 від 25.01.2022.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В силу п. 5 ч. 3 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

З огляду на те, що відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів щодо спростування факту поставки товару позивачем відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних, у суду відсутні підстави для сумніву щодо відповідності поданих паперових копій оригіналам.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням пункту 2.4 Договору, оплата здійснюється в національній валюті України виключно у формі безготівкових розрахунків відповідно до виставлених постачальником рахунків шляхом перерахування всієї суми на розрахунковий рахунок постачальника у строк не пізніше 60 календарних днів з дати поставки продукції.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами частин 1, 2 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що суди, надаючи оцінку предмету та підставам, визначеним позивачем у позові, повинні керуватись принципом jura novit curia («суд знає закони»), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Водночас визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень процесуального законодавства це є виключним правом позивача (постанова Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 367/7135/16-ц).

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінивши наявні в матеріалах докази окремо і їх сукупність в цілому, а також вчинення дій сторонами в розрізі спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази та вказані ним обставини на підтвердження поставки та існування у відповідача заборгованості, є більш вірогідними, ніж докази та посилання відповідача на певні обставини, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 340 162,52 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 146 409,66 грн пені.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 6.2 Договору, в разі порушення покупцем строків оплати продукції, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.

Частинами 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 6.2 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Імператив частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що штрафні санкції нараховуються упродовж шести місяців саме від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не передбачено умовами договору.

З огляду на повне задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості, судом здійснено власний розрахунок заявленої до стягнення суми пені, не виходячи за заявлений позивачем період нарахування.

За підрахунком суду, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є 1383,53 грн суми пені.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 331, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф Секьюріті 3000" (61089, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 277; код ЄДРОПУ 38444057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" (провулок Ярославський, будинок 7/9,місто Київ,04071; код ЄДРОПУ 43225802) суму основного боргу в розмірі 340 162 (триста сорок тисяч сто шістдесят дві) грн. 52 коп., суму пені в розмірі 1383 (одну тисячу триста вісімдесят три) грн. 53 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5123 (п`ять тисяч сто двадцяти три) грн. 13 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 21.02.2024.

Суддя М.Є. Літвінова