Постанова

від 01.02.2024 по справі 826/12348/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2024 року м. Київ

Справа №826/12348/18

Апеляційне провадження №22-ц/824/3750/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С., Бевзи А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Шаповалової К.В., 09 грудня 2022 року у м. Києві, повний текст рішення складений 20 грудня 2022 року, у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський радіозавод» до Державного підприємства «Сетам», Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Державного підприємства «Сетам» Борискевич Максим Ігорович, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Селянин» про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності та припинення права власності,

В С Т А Н О В И В

У серпні 2018 року позивач звернувся з позовом до суду в якому, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30172172 від 23 червня 2016 року;

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №33469756 від 18 січня 2017 року;

- скасувати запис про право власності №18609645 від 30 грудня 2016 року,внесений до реєстру 18 січня 2017 року;

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35708533 від 16 червня 2017 року;

- скасувати запис про право власності №20944201 від 14 червня 2017 року, внесений до реєстру 16 червня 2017 року;

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №40745498 від 20 квітня 2018 року;

- скасувати запис про право власності №25825139 від 20 квітня 2018 року;

- припинити право власності ОСОБА_1 ..

- закрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1149823880000.

Позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 протиправно зареєстрував за собою право власності на нерухоме майно, яке належить позивачу, потім вніс вказане майно до статутного капіталу ТОВ ВКФ «Селянин», учасником якого він був, а потім майно було перепродано ОСОБА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року позов Приватного акціонерного товариства «Київський радіозавод» до Державного підприємства «Сетам», Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Державного підприємства «Сетам» Борискевич Максим Ігорович, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Селянин» про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності та припинення права власності - задоволено частково.

Скасовано запис про право власності №18609645 від 30 грудня 2016 року, внесений до реєстру 18 січня 2017 року щодо об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 1149823880000.

Скасовано запис про право власності №20944201 від 14 червня 2017 року, внесений до реєстру 16 червня 2017 року щодо об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 1149823880000.

Скасовано запис про право власності №25825139 від 20 квітня 2018 року, щодо об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 1149823880000.

Припинено право власності ОСОБА_1 .

Закрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1149823880000.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що з огляду на наявні в матеріалах реєстраційної справи №1149823880000 документи, зважаючи на наявний в ній договір купівлі-продажу від 14 липня 1999 року, який не має статусу документу, достатнього для державної реєстрації прав на нерухоме майно, враховуючи встановлені судом під час розгляду обставини щодо порядку набуття та реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна та враховуючи те, що позивачу право власності на майно було передано лише у 2013 році, а отже воно не могло бути відчужене у 1999 році, судом було встановлено, що реєстрацію права власності було здійснено з підстав, не передбачених ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно», з порушенням проведення процедури, а отже вимоги позивача про скасування запису про право власності №18609645 від 30 грудня 2016 року, внесеного до реєстру 18 січня 2017 року, скасування запису про право власності №20944201 від 14 червня 2017 року, скасування запису про право власності №25825139 від 20 квітня 2018 року щодо об`єкта нерухомого майна підлягають задоволенню.

Не погодився із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , його представником подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуально права.

Вказує, що у справі вістуні докази, що вказують на недійсність чи нікчемність правочинів, на підставі яких відповідач набув право власності на об`єкт нерухомості, на момент розгляду справи був відсутній вирок суду щодо притягнення будь-кого до відповідальності в межах кримінального провадження №12018100020005457, а тому протиправність дій не підтверджена вироком суду.

Зазначає, що оскаржуване рішення не містить посилання на норму матеріального права, на підставі якої суд припинив право власності скаржника на об`єкт нерухомого майна.

Щодо посилання судом на кримінальні провадження як обґрунтування рішення зазначає, що здійснення досудового розслідування не може вказувати на наявність вчинення особою кримінального правопорушення, а тому не може враховуватись судом при ухваленні рішення як доказ чи фактична обставина, що не підлягає доведенню сторонами та бути підставою для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Київський радіозавод» вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить відмовити в задоволенні її вимог, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Чернілевський В.Г. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог.

Представники позивача ОСОБА_3 та адвокат Амірова Ю.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вказували на штучно створений розділ в реєстрі речових прав на об`єкт нерухомості, що належить і перебуває у володінні позивача, проте який в подальшому був набутий відповідачем ОСОБА_1 , а тому вважають рішення суду законним і обґрунтованим, оскільки не вбачають інших способів захисту своїх прав. Однак, після оголошення перерви в судовому засіданні представники позивача в судове засідання призначене на 01 лютого 2024 року не з`явились. Адвокат Амірова Ю.В. повідомила суд про неможливість прибуття у зв`язку з хворобою дитини, без надання підтвердження. Причини неявки представника ОСОБА_3 суду не повідомлені. А отже враховуючи надані усні та письмові пояснення сторони позивача, та відсутність підтвердження поважності причин неявки в судове засідання, колегія суддів вважала за можливе завершити розгляд справи у відсутність сторони позивача.

Інші учасники справи неодноразово повідомлялись про час та місце розгляду справи апеляційним судом, проте в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомляли, письмові пояснення по справі не надавали. Тому керуючись положеннями ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважала, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.

Позивач ПрАТ «Київський радіозавод» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з вимогами до відповідачів: ДП «Сетам», Міністерство юстиції України, треті особи: Борискевич М.І. (державний реєстратор ДП «Сетам»), ОСОБА_2 про визнання недійсною державної реєстрації та скасування запису про державну реєстрацію від 30 грудня 2016 року № 18609645 /т.1 а.с.5-11/.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року закрито провадження у справі та роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства /т.1 а.с.121-123/.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року залишена без змін /т.1 а.с.180-181/.

На підставі заяви позивача справа була передана на розгляд до Дарницького районного суду м. Києва /т.1 а.с.218-227/.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПрАТ «Київський радіозавод» до ДП «Сетам», Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити дії. Цією ж ухвалою було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог державного реєстратора ДП «Сетам» Борискевич М.І., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /т.1 а.с.229-231/.

В жовтні 2021 року позивачем подана заява про зміну предмету позову. Згідно з цією заявою позивачем визначені відповідачами у справі: ДП «Сетам», Міністерство юстиції України, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог: державного реєстратора ДП «Сетам» Борискевич М.І., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а позовні вимоги сформульовані наступним чином:

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30172172 від 23 червня 2016 року;

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №33469756 від 18 січня 2017 року;

- скасувати запис про право власності №18609645 від 30 грудня 2016 року, внесений до реєстру 18 січня 2017 року;

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35708533 від 16 червня 2017 року;

- скасувати запис про право власності №20944201 від 14 червня 2017 року, внесений до реєстру 16 червня 2017 року;

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №40745498 від 20 квітня 2018 року;

- скасувати запис про право власності №25825139 від 20 квітня 2018 року;

- припинити право власності ОСОБА_1 ;

- закрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1149823880000.

В обґрунтуванні цієї заяви вказано на те, що ОСОБА_2 протиправно зареєструвавши за собою право власності на нерухоме майно - склад (літ 1-Б), загальною площею 222,1 м.кв., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 114983880000, вніс вказане майно до статутного капіталу ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «СЕЛЯНИН» /т.2 а.с.66-68/.

Ухвалою районного суду, занесеною до протоколу судового засідання від 26 жовтня 2021 року, прийнято заяву позивача про зміну предмету позову /т.2 а.с.86/.

19 липня 2022 року позивачем було подано клопотання про залучення відповідачем ОСОБА_1 , яке мотивовано тим, що спірне майно відчужене на його користь і він значиться номінальним утримувачем належного позивачу майна, у зв`язку з відкриттям «паралельного» розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень /т.3 а.с.12-14/.

Ухвалою районного суду, занесеною до протоколу судового засідання від 21 липня 2022 року залучено ОСОБА_1 співвідповідачем у справі та вилучено його з числа третіх осіб /т.3 а.с.19/.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема:

§ укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката (п.1);

§ судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (п.9).

В силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

В порядку ч.ч.1-3 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

За правилами встановленими ч.ч.1, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Положеннями п.4 ч.3. ст.376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

У Постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 Верховний Суд роз`яснив, що найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом і у інших постановах, зокрема, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

З наведених обставин справи вбачається, що позивачем заявлені вимоги до відповідачів ДП «Сетам», Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 .. При цьому, в обґрунтуванні позову вказано, що ДП «Сетам», є підприємством державним реєстратором якого була вчинена перша реєстраційна дія, а вимоги до Міністерства юстиції України пред`явлені з урахуванням того, що саме Міністерство може провести скасування записів про державну реєстрацію.

Однак позовна вимога про визнання незаконним та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно не може бути звернена до державного реєстратора, оскільки такий спір треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

У даній справі особи, за якими були вчинені перша та друга реєстраційна дія ОСОБА_2 та ТОВ Виробничо-комерційна фірма «СЕЛЯНИН» залучені в якості третіх осіб.

Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30172172 від 23 червня 2016 року; №33469756 від 18 січня 2017 року; №35708533 від 16 червня 2017 року; та про скасування записів про право власності №18609645 від 30 грудня 2016 року, внесеного до реєстру 18 січня 2017 року; №20944201 від 14 червня 2017 року, внесеного до реєстру 16 червня 2017 року пред`явлено до неналежних відповідачів, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у їх задоволенні. При цьому, слід зазначити, що в порядку ст.ст. 51, 367 ЦПК України у апеляційного суду відсутні повноваження щодо залучення до розгляду справи співвідповідачів.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №40745498 від 20 квітня 2018 року та запис про право власності №25825139 від 20 квітня 2018 року, за якими власником визначений ОСОБА_1 були вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В.. А отже відповідачі ДП «Сетам» та Міністерство юстиції України не є зобов`язальними особами у цих правовідносинах.

Проте, вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції, так як судом не було здійснено повне і всебічне з`ясування обставин справи, що і призвело до порушення норм процесуального права.

Встановивши, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів апеляційним судом не здійснюється оцінка заявлених матеріально-правових вимог на їх обґрунтованість, оскільки позивач не позбавлений права на пред`явлення позову із належно визначеним суб`єктним складом учасників справи.

Розглядаючи вимоги пред`явлені до ОСОБА_1 , який є останнім зареєстрованим власником на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №40745498 від 20 квітня 2018 року та запис про право власності №25825139 від 20 квітня 2018 року апеляційний суд виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набув право власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ним та ТОВ Виробничо-комерційна фірма «СЕЛЯНИН» 20 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. /т.2 а.с.161-165/ Цим нотаріусом, на підставі укладеного договору було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №40745498 від 20 квітня 2018 року та внесено запис про право власності №25825139 від 20 квітня 2018 року до відповідного державного реєстру /т.2 а.с.166,167/.

Відповідно до ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ч.2 ст.16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 204 ЦК України визначена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

В порядку визначеному ч.ч.3,4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Підстави припинення права власності визначені положеннями ст. 346 ЦК України.

Так, право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Положеннями ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема:

§ укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката (п.1);

§ судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (п.9).

У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року № 522/1528/15 та інші).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 вказала на те, що існують різні підходи у судовій практиці Верховного Суду щодо застосування приписів абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV стосовно ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (п.п.121-123).

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 15 червня 2022 року у справі № 753/16119/19 та ін..

У Постанові від 18 липня 2022 року у справі № 404/8938/15-ц Верховний Суд також звернув увагу на те, що ефективний спосіб необхідно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (справа «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (заява № 22414/93, пункт 145); справа «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02, пункт 75)).

З наведених обставин справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 набуто право власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 квітня 2018 року. Вказаний договір його сторонами та іншими особами не оспорювався, а отже в силу положень ЦК України є чинним і правомірним. Також виходячи з наведених положень чинного законодавства державна реєстрація не є способом набуття права власності, вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав (див. Постанову Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17).

При цьому виходячи з положень спеціального Закону підставою для державної реєстрації може бути судове рішення, щодо набуття, зміни або припинення права власності. Вказане свідчить про те, що законодавцем визначено можливість ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав.

Позивач при зверненні до суду з позовом вказував на незаконність, безпідставність здійснення першої реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 , який в подальшому передав це майно в статутний капітал ТОВ Виробничо-комерційна фірма «СЕЛЯНИН» (друга реєстраційна дія), яке здійснило його відчуження ОСОБА_1 (третя реєстраційна дія), а тому просив про визнання всіх реєстраційних дій неправомірними. При цьому вказував, що об`єкт нерухомого майна не вибув з його володіння, а проведена реєстрація здійснена за паралельно відкритим розділом.

Однак, як встановлено вище вимоги щодо перших двох реєстраційних дій заявлені позивачем до неналежних відповідачів, у зв`язку з чим апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Обставини набуття ними права власності та відчуження не становлять предмет даного розгляду. А отже фактично предметом даного розгляду залишились останні реєстраційні дії, які були вчинені на підставі правочину, чинність якого не оспорювалась, відповідно правові підстави для визнання недійсним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_1 , яке було прийнято на підставі договору не вбачається. А такий спосіб захисту як скасування запису про державну реєстрацію не відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не визначені підстави припинення права власності ОСОБА_1 .. Положеннями ст. 346 ЦК України визначені підстави припинення права власності, перелік яких не є вичерпним, проте визнання недійсним рішення державного реєстратора не є підставою для припинення права власності, оскільки реєстраційні дії є похідними від права власності, а не навпаки. А отже правові підставі для припинення права власності ОСОБА_1 наразі відсутні.

Враховуючи відсутність підстав для скасування реєстраційних дій, відсутні і підстави для закриття відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням наведених позивачем обставин, колегія суддів вважає, що захист порушених його прав, як особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, оскільки набуття ним права власності на підставі договору і здійснена державна реєстрація свідчать про набуття ним всіх прав власника в тому числі і права володіння. Таким чином, позивачем обраний неправильний спосіб захисту прав, які він вважає порушеними.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції не достатньо повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм неналежну правову оцінку, що дає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволення заявлених позовних вимог.

В порядку ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Положення ч.13 цієї норми законодавства вказують на те, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

А отже у разі відмови у задоволенні заявлених позовних вимог підлягають компенсації відповідачеві за рахунок позивача понесені ним судові витрати при зверненні до суду апеляційної інстанції в загальному розмірі 29121,00 грн /т.3 а.с.110/.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Київський радіозавод» до Державного підприємства «Сетам», Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Державного підприємства «Сетам» Борискевич Максим Ігорович, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Селянин» про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності та припинення права власності - залишити без задоволення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 29121,00 грн.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Київський радіозавод» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9; ЄДРПОУ 30722314).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: В.А. Нежура

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 22 лютого 2024 року.