Ухвала

від 14.02.2024 по справі 757/44237/23-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року,

за участі:

представника власника майна ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно відмовлено.

Повернуто ОСОБА_7 майно, вилучене 02 жовтня 2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_1 , imei2 НОМЕР_2 ; мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_3 , imei2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон HUAWEIimei1 НОМЕР_5 , imei2 НОМЕР_6 .

Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року і постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про арешт виявленого під час проведення обшуку 02 жовтня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , майна, а саме: мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_1 , imei2 НОМЕР_2 ; мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_3 , imei2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон HUAWEI imei1 НОМЕР_5 , imei2 НОМЕР_6 .

Вважає, що вказана ухвала слідчого судді незаконна та необґрунтована у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду.

В судове засідання прокурор не з`явився, 13 лютого 2024 року до Київського апеляційного суду направлено лист з клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги та про неможливість забезпечення явки прокурорів у судове засідання через їх зайнятість. Колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, зважаючи на скорочені строки розгляду справ такої категорії (ч. 2 ст. 422 КПК України).

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів уважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 06 березня 2023 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12023000000000426, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Як зазначено у клопотанні прокурора, досудове розслідування розпочато за фактом розкрадання бюджетних коштів посадовими особами ТОВ «Астріум» за попередньою змовою із посадовими особами ДП «Медичні закупівлі України» та іншими медичними закладами України шляхом штучного завищення вартості предмету закупівлі.

02 жовтня 2023 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року проведено обшук за місцем проживання бухгалтера ТОВ «Астріум» ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті якого виявлено та тимчасово вилучено наступне майно: мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_1 , imei2 НОМЕР_2 ; мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_3 , imei2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон HUAWEIimei1 НОМЕР_5 , imei2 НОМЕР_6 .

Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ Національної поліції України ОСОБА_8 майно, яке в тому числі виявлене і вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_1 , imei2 НОМЕР_2 ; мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_3 , imei2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон HUAWEI imei1 НОМЕР_5 , imei2 НОМЕР_6 , визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12023000000000426.

04 жовтня 2023 року прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, виявлене та вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року в задоволенні клопотання прокурора відмовлено, повернуто ОСОБА_7 майно, вилучене 02 жовтня 2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слід переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, які можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов`язує необхідність у накладенні такого арешту, - з метою збереження речових доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, у тому числі збереження речових доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Положеннями ч. 1 ст. 173 КПК України, визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів судового провадження, та правильно встановлено слідчим суддею, органом досудового розслідування не доведено, що майно, яке вилучене під час проведення обшуку 02 жовтня 2023 року, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_1 , imei2 НОМЕР_2 ; мобільний телефон HUAWEI P30 PRO imei1 НОМЕР_3 , imei2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон HUAWEIimei1 НОМЕР_5 , imei2 НОМЕР_6 , на яке прокурор просить накласти арешт, було знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегло на собі їх сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, набуто кримінально протиправним шляхом або отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тобто відповідає вимогам ст. 98 КПК України.

Крім того, прокурором не доведено, що виявлене в ході обшуку майно є таким, що підлягає вилученню з урахуванням вимог абзацу 3 ч. 2 ст. 168 КПК України.

Слідчим суддею встановлено, що прокурором ні в клопотанні, ні в матеріалах, долучених до нього, ні в судовому засіданні не повідомлено, яку саме інформацію виявлено на вилучених мобільних телефонах, не вмотивовано та не обґрунтовано, що це за інформація, яке значення вона має для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, яким чином може бути використана в ході досудового розслідування. Колегія суддів зауважує, що вказані відомості відсутні на час розгляду апеляційної скарги, та звертає увагу на те, що матеріали судової справи не містять процесуальних документів щодо проведення експертного дослідження у кримінальному провадженні.

На переконання колегії суддів у клопотанні про арешт майна та у постанові про визнання майна речовими доказами у кримінальному провадженні відсутнє належне обґрунтування, за яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України вказане раніше майно, вилучене вході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, що свідчить про формальність згаданої постанови зокрема в цій частині.

Не спростовують такий висновок і доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора.

При цьому, слід зазначити, що визнання стороною обвинувачення арештованого майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною умовою для арешту майна, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.

У даному випадку накладення арешту на раніше вказане майно, за викладених у клопотанні прокурора обставин, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власників майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, навівши належне та достатнє обґрунтування своїх висновків в оскаржуваному рішенні, а тому доводи викладені в апеляційній скарзі про незаконність ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах судового провадження і зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11

Єдиний унікальний № 757/44237/23-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12

Провадження № 11-сс/824/695/2024 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК