Постанова

від 21.02.2024 по справі 260/149/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 260/149/22 пров. № А/857/21167/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівМатковської З.М. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Юник А.А.,

а також сторін (їх представників):

від позивача Бухтоярова О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕС-Україна» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕС-Україна» до Перечинської міської ради Закарпатської обл. про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування стосовно проведення інвентаризації земельних ділянок, затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (суддя суду І інстанції: Рейті С.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 25 хв. 20.09.2023р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 04.10.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

11.01.2022р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «СЕС-Україна» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив поновити строк звернення до суду із розглядуваним позовом; визнати протиправним та скасувати п.3 і п.3.1 рішення відповідача Перечинської міської ради № 492 від 14.05.2019р. «Про проведення інвентаризації земельних ділянок в м.Перечин»; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Перечинської міської ради № 619 від 10.10.2019р. «Про внесення змін в рішення 1 пленарного засідання 10 сесії Перечинської міської ради VII скликання № 492 від 14.05.2019р.»; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Перечинської міської ради № 242 від 06.07.2021р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель»; стягнути з відповідача понесені судові витрати (Т.1, а.с.1-9).

Згідно ухвал суду від 26.01.2022р., 02.09.2022р. та 09.11.2022р. розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи (Т.1, а.с.260, Т.2, а.с.224-225, Т.3, а.с.17-19).

Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово (Т.2, а.с.109-112, 113-115, 208-217

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.4, а.с.21-27).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ТзОВ «СЕС-Україна», який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.4, а.с.30-44).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач на підставі рішення Перечинської міської ради № 362 від 11.10.2018р. «Про надання та відмову в наданні земельних ділянок в оренду» отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівлею колишньої прохідної заводу «Стеатит», що розташована за адресою: м.Перечин, вул.Ужанська, 33. В подальшому позивач замовив і виготовив проект землеустрою.

Надалі позивач оскаржив дії відповідача щодо скасування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Не зважаючи на позитивне рішення суду, відповідач вживає заходи щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, що перебуває в користування позивача, про що свідчать оскаржувані рішення відповідача № 492 від 14.05.2019р., № 619 від 10.10.2019р., № 242 від 06.07.2021р.

Отже, за наявності рішення № 362 від 11.10.2018р. відповідач не був вправі приймати оскаржувані рішення, останній не залучив позивача, який тривалий час користується ділянкою, до прийняття рішень щодо спірної ділянки; не погоджував з товариством межі цієї ділянки; не пояснив зміну цільового призначення земельної ділянки.

В свою чергу, суд не виконав вимоги ст.ст.2, 77 КАС України; суддя проявив упереджене відношення до представника позивача, з приводу чого був заявлений відвід, який був відхилений з формальних мотивів. Також суд помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки питання користування спірною ділянкою має виняткове значення для підприємства, немайновий спір згідно вимог ст.369 ЦПК України не може розглядатися в суді апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач Перечинська міська рада скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.4, а.с.67-72).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено під час судового розгляду, у власності позивача ТзОВ «СЕС-Україна» перебуває будівля прохідної площею 117 кв.м., розташована за адресою: 89200, Закарпатська обл., м.Перечин, вул.Ужанська, буд.33.

Згідно довідки відділу у Перечинському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській обл. № 31-7-0.24-108/169-19 від 15.04.2019р., земельна ділянка за вказаною адресою відноситься до земель промисловості.

10.09.2018р. позивач звернувся до Перечинського міської ради із заявою про надання в оренду з правом викупу земельної ділянки площею 0,12 га, на якій знаходиться будівля колишньої прохідної заводу Стеатит за адресою: вул. Ужанська, буд. 33, м. Перечин, Закарпатська область, 89200.

За результатами розгляду поданої заяви п.3 рішенням 7 сесії VII скликання Перечинської міської ради № 362 від 11.10.2018р. позивачу ТОВ СЕС-Україна» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівлею колишньої прохідної заводу «Стеатит», яка знаходиться за адресою: м.Перечин, вул.Ужанська, буд.33.

14.05.2019р. Перечинською міською радою прийнято рішення № 492 «Про проведення інвентаризації земельних ділянок», відповідно до якого з метою формування земельних ділянок, визначення їх угідь, встановлення кількісних та якісних характеристик, а також віднесення їх до певних категорій земель, відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу /ЗК/ України, ст.ст.21, 22, 35, 57 Закону України «Про землеустрій», ст.21 Закону України «Про державний земельний кадастр», Порядку проведення інвентаризації земель, затв. постановою КМ України № 513 від 23.05.2012р. «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель», керуючись п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.12 ЗК України та ст.19 Закону України «Про землеустрій» та врахувавши висновки постійної депутатської комісії міської ради з питань земельних відносин, архітектури та містобудування, міська рада вирішила:

п.3. Провести інвентаризацію земельної ділянки, яка розташована в м.Перечин, вул.Ужанська, навпроти Перечинської автостанції (для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови);

п.3.1. Надати виконавчому комітету Перечинської міської ради дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки (для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови), яка розташована в м.Перечин. вул.Ужанська, навпроти Перечинської автостанції, з подальшим формування даної земельної ділянки (Т.2, а.с.10-11).

10.10.2019р. Перечинська міська рада прийняла рішення № 619 «Про внесення змін в рішення 1 пленарного засідання 10 сесії Перечинської міської ради № 492 від 14.05.2019р.», згідно якого внесла зміни в рішення 1 пленарного засідання 10 сесії Перечинської міської ради № 492 від 14.05.2019р., виклавши пункти 3 і 3.1. даного рішення в такій редакції:

« 3. Провести інвентаризацію земельної ділянки площею 0,1405 га, яка розташована в м.Перечин, вул.Ужанська, навпроти Перечинської автостанції.

3.1. Надати виконавчому комітету Перечинської міської ради дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 0,1405 га, яка розташована в м.Перечин, вул. Ужанська, навпроти Перечинської автостанції, з подальшим формуванням даної земельної ділянки» (Т.2, а.с.13).

Також 06.07.2021р. Перечинська міська рада прийняла рішення № 242 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», відповідно до якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель (18.00 - землі загального користування) площею 0,1405 га, яка розташована в м.Перечин, вул.Ужанська, навпроти Перечинської автостанції, вирішено зареєструвати за Перечинською міською радою право комунальної власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Перечин, вул.Ужанська, навпроти Перечинської автостанції.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.06.2021р. земельній ділянці площею 0,1405 га за вказаною адресою присвоєно кадастровий номер 2123210100:01:003:0409; цільове призначення: 18.00 землі загального користування (Т2, а.с.73-79).

Вказана земельна ділянка не передавалася у власність фізичним та юридичним особам, на ній відсутні будівлі та споруди, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (Т.2, а.с.86).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка з кадастровим номером 2123210100:01:003:0409 зареєстрована 26.08.2021р. за Перечинською міською радою; форма власності комунальна (Т.3, а.с.3).

Із змісту заявленого позову слідує, що свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівлею колишньої прохідної заводу «Стеатит», яка знаходиться за адресою: м.Перечин, вул.Ужанська, буд.33; тривалий час спірна ділянка перебуває в його користуванні.

Крім того, відповідач не залучив товариство до будь-яких дій та прийняття рішень з спірною земельною ділянкою, не погоджував з товариством межі ділянки. Також наголошує на невідповідності цільового призначення земельної ділянки в оскаржуваних рішеннях.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є початковим етапом реалізації фізичними та юридичними особами гарантованого законодавством права власності та користування землею, та не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування в майбутньому, як і не зобов`язує орган місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення. Розроблений проект підлягає як погодженню уповноваженими органами, так і остаточному затвердженню органом місцевого самоврядування за результатами розгляду на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Земельна ділянка, на яку претендує позивач, та земельна ділянка (комунальна автостоянка), якої стосуються оскаржувані рішення відповідача, не є тотожними; між земельною ділянкою під будівлею позивача і земельною ділянкою під комунальною автостоянкою загального користування (кадастровий, номер 2123210100:01:003:0409) спільної межі нема, а наявний проміжок.

Також земельна ділянка під будівлею позивача не сформована, не внесена до Державного земельного кадастру, права щодо неї не зареєстровано, а у позивача відсутні правовстановлюючі документи стосовно користування цією земельною ділянкою.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства та узгоджуються із фактичними обставинами справи, з огляду на таке.

За змістом ч.2 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997р. № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. № 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016р. у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

В розглядуваній справі під час судового розгляду належить з`ясувати, зокрема, чи були спірні рішення Перечинської міської ради прийняті у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також чи такі порушували законні права та інтереси позивача.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на предмет спору та нормативно-правову регулювання спірних правовідносин, дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власність фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля.

Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

Позивач не висловлював зауважень і заперечень стосовно того, що спірні рішення Перечинської міської ради прийняті у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.

Стосовно доводів позивача про протиправність спірних рішень з підстав наявності діючого рішення Перечинської міської ради № 362 від 11.10.2018р. «Про надання та відмову в наданні земельних ділянок в оренду» колегія суддів враховує, що останнім надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівлею колишньої прохідної заводу «Стеатит», яка знаходиться за адресою: м.Перечин, вул.Ужанська, буд. 33.

Рішенням Перечинської міської ради № 717 від 06.02.2020р. внесені зміни в п.3 рішення 7 сесії VII скликання Перечинської міської ради № 362 від 11.10.2018р., виклавши такий у наступній редакції: «Відмовити ТзОВ «СЕС-Україна» у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площею 0,0221 га, яка розташована в м.Перечин, вул.Ужанська, буд.33, у зв`язку з тим, що у клопотанні не зазначено, відповідно до якого цільового призначення має намір ТзОВ «СЕС-Україна» використовувати земельну ділянку, та у зв`язку з вимогою ГУ Держгеокадастру у Закарпатській обл. щодо вжиття заходів відносно даного рішення, відповідно до норм чинного законодавства».

Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.01.2021р. у справі № 260/2708/20, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Перечинської міської ради № 717 від 06.02.2020р. «Про внесення змін в рішення 7 сесії 7 скликання 3 пленарного засідання № 362 п.3 від 11.10.2018 року «Про надання та відмову у наданні земельних ділянок в оренду».

Підставою скасування вказаного рішення слугувала та обставина, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З урахуванням того, що на реалізацію прийнятого Перечинською міською радою 11.10.2018р. рішення № 362 ТзОВ «СЕС-Україна» розроблено проект землеустрою, тобто, таке рішення органу місцевого самоврядування на момент його скасування вже вичерпало свою дію шляхом виконання та заперечення позивача щодо зміни чи припинення правовідносин, що виникли в результаті реалізації прийнятого рішення, суд зазначив, що внесення змін до такого, що призвели до фактичного його скасування, зачіпає правомірні інтереси та законні очікування позивача, а тому порушує принцип належного урядування.

Вказані обставини сторонами не оспорюються і встановлені судом в справі № 260/2708/20 (Т.1, а.с.13-25).

Водночас, надання дозволу на розробку проекту землеустрою є початковим етапом реалізації фізичними та юридичними особами гарантованого законодавством права власності та користування землею, та не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування в майбутньому, як і не зобов`язує орган місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення. Розроблений проект підлягає як погодженню уповноваженими органами, так і остаточному затвердженню органом місцевого самоврядування за результатами розгляду на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Зазначені висновки узгоджуються з позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016р. у справі № 815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. в справі № 545/808/17, від 29.04.2020р. у справі № 2340/4521/18.

В ході розгляду справи сторонами не надано, а судом не здобуто доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача із заявою про затвердження виготовленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівлею колишньої прохідної заводу «Стеатит» та/або прийнятих за наслідками розгляду відповідного проекту землеустрою рішень відповідача.

При цьому, відповідно до ст.118 ЗК України отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Враховуючи викладене, доводи позивача стосовно протиправності спірних рішень з огляду на наявність рішення відповідача, яким позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, є безпідставними.

Водночас, суд першої інстанції детально дослідив питання розташування спірних ділянок і встановив, що позивач користується земельною ділянкою, орієнтовною площею 0,0221 га (згідно проекту розподілу колишнього ВАТ «Стеатит», попереднього власника будівлі позивача), на якій розташована його будівля.

Разом з тим, позивачем додано до позовної заяви копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під однією з будівель колишнього заводу «Стеатит» ТзОВ «Фрі Флай» площею 0,1827 га (кадастровий номер 2123255100:01:003:0041), яка є суміжною до земель, на яких розміщена будівля позивача (будівля колишньої прохідної колишнього заводу «Стеатит»). З матеріалів, включених до вказаного проекту, слідує, що територія колишнього заводу «Стеатит» починалася з будівлі прохідної (будівля позивача), обмежувалася нею і не включала в себе територію комунальної автостоянки загального користування (Т.1, а.с.30-119).

Така обставина також стверджується матеріалами інвентаризаційної справи майна заводу «Стеатит», де на сторінці «Генеральний план» вказана територія заводу, межа якої проходить по будівлі прохідної і не включає територію комунальної автостоянки загального користування (Т.1, а.с.79-81, 88).

Окрім цього, із Проекту розподілу земель колишнього ВАТ «Стеатит» між землекористувачами згідно ст.120 ЗК України в смт.Перечин на території заводу «Стеатит», де окрім того, що територія заводу «Стеатит» не включає територію комунальної автостоянки загального користування, вказано також конкретні межі і площу земельної ділянки передбаченої під будівлю колишньої прохідної колишнього заводу «Стеатит» (будівлю позивача) - 0,0221 га (Т.1, а.с.87, 88).

Водночас, Проектом розподілу земель колишнього ВАТ «Стеатит» між землекористувачами згідно ст.120 ЗК України в смт.Перечин на території заводу «Стеатит» визначено конкретні межі і площу земельної ділянки передбаченої під будівлю колишньої прохідної колишнього заводу «Стеатит» (будівлю позивача) - 0,0221 га, а спільної межі земельна ділянка під комунальною автостоянкою загального користування з нею не має.

Площа земель під будівлею позивача, що фактично розміщена між земельною ділянкою, яка раніше перебувала у користуванні ТзОВ «Фрі Флай» (кадастровий номер 2123255100:01:003:0041), і земельною ділянкою під комунальною автостоянкою загального користування (кадастровий номер 2123210100:01:003:0409), залишилася значно більша ніж 0,0221 га. Тобто між земельною ділянкою, передбаченою під будівлю позивача, і земельною ділянкою під комунальною автостоянкою загального користування (кадастровий, номер 2123210100:01:003:0409) спільна межа є відсутньою. До того ж земельна ділянка під будівлею позивача не сформована, не внесена до Державного земельного кадастру, права щодо неї не зареєстровано, а в позивача є відсутніми правовстановлюючі документи стосовно користування цією земельною ділянкою.

За приписами ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, право на судовий захист не є абсолютним. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб`єкта владних повноважень індивідуального характеру та дій, спрямованих на прийняття такого акта, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень та дії/бездіяльність, які передують його прийняттю. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній третій особі (на це вказує слово «її»);

д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних рішень або обставин абстрактно, лише тому, що позивач вважає начебто певні положення таких рішень можуть впливати на його правове становище.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними доказами порушення його прав та інтересів зі сторони відповідача шляхом прийняття спірних рішень, проведення інвентаризації земель і формування земельної ділянки загального користування (комунальної автостоянки).

Під час прийняття Перечинською міською радою спірних рішень № 492 від 14.05.2019р., № 619 від 10.10.2019р. та № 242 від 06.07.2021р. не порушені права чи інтереси позивача щодо користування земельною ділянкою під його будівлею, оскільки технічною документацією щодо інвентаризації не передбачено накладення земельної ділянки на земельну ділянку під будівлею позивача.

Окрім цього, під час розгляду справи № 260/2708/20 суд не вирішував питання щодо правового статусу спірних земель і питання правомірності відведення землі позивачеві, оскільки це не було предметом розгляду справи.

Отже, підстави вважати, що оспорюваними рішеннями відповідача порушено права позивача є відсутніми.

В частині порушень процесуального закону, на яких наголошує апелянт, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За приписами ч.ч.2 і 3 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Верховним Судом в постанові від 22.01.2021р. у справі № 640/11869/20 сформульовано правовий висновок, за яким: «особливостями розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження є: суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 258 КАС України); підготовче засідання не проводиться (частина третя статті 262 КАС України); перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина четверта статті 262 КАС України); суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (частини п`ята та шоста статті 262 КАС України); клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина сьома статті 262 КАС України); при розгляді справи суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення; судові дебати не проводяться (частина восьма статті 262 КАС України).

При цьому важливо врахувати, що учасники справи, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні, зазнають таких обмежень: скорочений строк на подачі заяви про відвід (стаття 39 КАС України); обмежене право позивача змінити предмет або підставу позову (стаття 47 КАС України); скорочений строк вступу у справу третіх осіб (стаття 49 КАС України); скорочений строк подачі заяви про виклик свідків (стаття 92 КАС України); скорочений строк направлення позивачем третім особам копії позовної заяви (стаття 171 КАС України); обмежене право на об`єднання справ в одне провадження (стаття 172 КАС України); скорочений строк складення судом повного тексту рішення (стаття 243 КАС України); скорочений строк розгляду справи (стаття 258 КАС України); не проводяться судові дебати (стаття 262 КАС України); не проводиться підготовче судове засідання (стаття 262 КАС України)».

Аналізуючи наведені положення процесуального закону у зазначеному контексті колегія суддів дійшла таких висновків:

у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (ч.6 ст.12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (ч.4 ст.257 КАС України);

якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні ч.6 ст.12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у ч.4 ст.257 КАС України);

за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у ч.3 ст.257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.

Підсумовуючи написане через призму аргументації ТзОВ «СЕС-Україна» в цій частині колегія суддів зазначає, що розглядувана справа не належить до справ незначної складності у значенні ч.6 ст.12 КАС України. Проте, невіднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.

Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення ч.4 ст.12, ч.4 ст.257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження немає. Скоріш навпаки, адже за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до ч.2 ст.257 КАС України).

Крім того, оцінити «значення справи для сторін» і «значний суспільний інтерес» має суд першої інстанції до початку її розгляду і таке оцінювання відбувається в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне «конкретизоване» пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що аргументи заявника про істотне значення цієї справи для сторін (що у розумінні п.1 ч.3 ст.257 КАС є одними із чинників, які враховує суд при вирішенні питання про те, за якими правилами розглядати справу) у площині підстав для скасування судових рішень на підставі п.7 ч.3 ст.317 КАС України, є непереконливі. Позаяк порушені в апеляційній скарзі питання щодо порядку розгляду цієї справи не знайшли свого підтвердження, тому підстав для задоволення апеляційної скарги в розрізі наведеного немає.

При цьому покликання апелянта на постанову КЦС ВС від 30.09.2022р. у справі № 331/2748/21 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розглядуваний спір розглядається за нормами КАС України, а не ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про упереджене відношення суду до представника позивача, з приводу чого був заявлений відвід, який був відхилений з формальних мотивів, колегія суддів керується наступним.

Згідно з п.2 ч.3 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо, зокрема, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

06.12.2022р. на адресу суду першої інстанції поступила заява адвоката Бухтоярової О.В. про відвід головуючому судді Рейті С.І. (Т.3, а.с.43-44).

Заявлений відвід обґрунтований тим, що розгляд справи здійснюється протягом тривалого часу, судом відхилені клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального провадження, а також проведення судового засідання в режимі відеоконференції, чим порушені гарантії адвокатської діяльності.

Згідно ухвали суду від 07.12.2022р. вказаний відвід визнаний необґрунтованим (Т.3, а.с.47-49).

Колегія суддів не убачає будь-яких порушень процесуального закону під час вирішення заявленого відводу, оскільки представник позивача в цілому не згідний з процесуальними рішеннями судді. Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Окрім цього, розгляд справи відкладався за клопотаннями представника позивача (судові засідання від 20.09.2022р., 08.11.2022р., - Т.2, а.с.235-237, Т.3, а.с.12-15); відмова в задоволенні заяв про проведення судового засідання в режимі відеоконференції зумовлена відключеннями електроенергії (Т.3, а.с.38-39).

З огляду на викладене, твердження представника апелянта про наявність підстав для скасування судового рішення на підставі п.2 ч.3 ст.317 КАС України є безпідставними.

Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, зазначені в позовній заяві, відзиві відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ТзОВ «СЕС-Україна».

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕС-Україна» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.09.2023р. в адміністративній справі № 260/149/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕС-Україна».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді З. М. Матковська С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 23.02.2024р.