Рішення

від 23.02.2024 по справі 320/7720/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2024 року м. Київ № 320/7720/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова Г. В., розглянувши у порядку письмового провадженняза парвилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техкомплект»

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХКОМПЛЕКТ» (далі - Позивач, ТОВ «ТЕХКОМПЛЕКТ») з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2022 № 17520717 (яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 606294,7- грн.) та № 17530717 (яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1119904,50 грн).

Відповідач, подавши відзив на позов, заперечив проти нього, вказавши, що всі доводи викладені в акті документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ТЕХКОМПЛЕКТ» від 07.12.2021 № 21298/10-36-07-17/20616482 (далі Акт перевірки).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У підготовчому провадженні Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог (Т.4 а.с. 34), в якій зазначив про протиправність оскаржуваних рішень з огляду на проведення документальної планової виїзної перевірки під час встановленої на цей час заборони (мораторію). Протокольною ухвалою суду від 13.03.2023 року суд приєднав до матеріалів справи заяву про уточнення позовної заяви та закрив підготовче провадження і призначив справу до розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 06.11.2023 року судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Головним управлінням ДПС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТЕХКОМПЛЕКТ». За її наслідком було складено Акт від 07.12.2021 року № 21298/10-36-07-17/20616482.

На підставі вказаного Акта та за наслідком наданих Позивачем заперечень до нього податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення: від 18.01.2022 № 17520717 (яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 606294,7- грн.) та № 17530717 (яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1119904,50 грн). Детальний розрахунок податкових зобов`язань та штрафних санкцій в розрізі кожного контрагента наведено у розрахунку, долученому до матеріалів справи (Т.4 а.с.124).

Вирішуючи спір, суд звертає увагу на те, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПКУ/ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно із п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п.201.1, 201.10 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В Акті перевірки (Т.1 а.с. 34) Відповідачем вказується, що встановлено наявність взаємовідносин Позивача з ТОВ «ДОМІН ПРОГРЕС». Ці взаємовідносини полягають в укладенні договору поставки від 04 лютого 2020 року № 04/02-20. За цим договором та заявок до нього (Т.1. а.с. 191- 204) передбачається поставка листів металу та металевих труб. Перелік наданих первинних документів під час перевірки зазначено в Акті перевірки (т.1 а.с. 35), а саме: договір, видаткові накладені, товаро-транспортні накладні, оборотна відомість по рахунку 631.

На сторінці 40 Акта перевірки (Т.1. а.с. 38-40) Відповідачем вказується, що ТОВ «ДОМІН ПРОГРЕС» сформовано податковий кредит та податкові зобов`язання за лютий 2020 року шляхом маніпулювання показниками податкової звітності. Окрім того, Відповідачем вказується, що ТОВ «ДОМІН ПРОГРЕС» не нараховував та не сплачував доходу на користь ФОП ОСОБА_1 ; не встановлено податковим органом на підставі власних баз даних по ланцюгу постачання взаємодія вказаного контрагента з виробниками продукції, яка поставлена Позивачу. Окрім того в Акті вказано інформацію про реєстрацію відповідних транспортних даних щодо автомобілей, які вказані в товаро-транспортних накладних ТОВ «ДОМІН ПРОГРЕС». Зазначається про відсутність в товарно-транспортних накладних відомостей про місце завантаження металевих листів і труб.

Оцінюючи наведене, суд звертає увагу на положення ст. 72, 73 КАС України.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд також звертає увагу на правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які сформовані по справах аналогічної категорії.

У постанові КАС ВС від 01 лютого 2023 року у справі № 380/9660/21 Верховний Суд вказав про таке: За відсутності доказів, які беззаперечно могли б свідчити про неможливість виконання господарської операції або про її невиконання контрагентами, платник не може бути позбавлений можливості відображення такої операції в податковому обліку. Податкова інформація в інформаційно-аналітичних базах, на підставі якої встановлено факти, які свідчать про нереальність здійсненних господарських операцій, не є належним доказом у справі, оскільки не має статусу первинного документа, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків».

У постанові КАС ВС від 16 лютого 2023 року у справі № 804/27/17 суд зазначив: «Контролюючий орган має навести доводи, що платник самостійно вніс до первинних документів недостовірну інформацію щодо придбаних товарів та/або щодо постачальників, а також обізнаність платника щодо недостовірності даних про постачальників товарів в первинних документах, на підставі яких було сформовано показники податкового обліку сум доходу та податкового кредиту».

У постанові КАС ВС від 19 червня 2023 року у справі № 813/4501/13-а суд вказав: «Узагальнена податкова інформація, зроблена за результатами податкового контролю щодо господарської діяльності контрагентів платника в контексті оцінки реальності господарських операцій не відповідає критерію юридичної значущості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону».

У постанові КАС ВС від 28 лютого 2023 року у справі № 640/16421/19 суд зазначив: «В акті перевірки мають бути наведені докази для підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники відносин діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, якщо договори, укладені між платником і контрагентами, спрямовані на реалізацію підприємницької діяльності та пов`язані з рухом активів підприємств. Потрібно надати належні та допустимі докази: що фінансово-господарські операції між платником і контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; що оскаржувані податкові повідомлення-рішення було прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, установлені Конституцією та законами України».

У постанові КАС ВС від 01 лютого 2023 року у справі № 300/1753/21: «Правовідносини контрагента з третіми особами в ланцюгах постачання, з якими платник не вступав у господарські відносини, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин з безпосередніми контрагентами. Лише наявність або відсутність окремих документів, а так само які деякі помилки в оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається існування фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника у зв`язку з провадженням господарської діяльності».

Враховуючи наведене та зміст Акта перевірки в частині операцій Позивача з ТОВ «ДОМІН ПРОГРЕС» суд дійшов до висновку, що доводи податкового органу мають характер припущень, не базуються на належних і допустимих доказах, які б явно та прямо засвідчували відсутність товарного характеру операцій.

Так судом не приймаються як докази твердження про недоліки у податковій звітності та/або неналежне їх подання до органів податкової служби ТОВ «ДОМІН ПРОГРЕС»/його контрагентами, оскільки ці факти і обставини не стосуються безпосередньо поставки листів металу та труб за конкретним договором. Більше того, така інформація лише може вказувати на обставини належного чи не належного виконання суб`єктами господарювання своїх зобов`язань щодо формування і подачі податкової звітності згідно вимог ПКУ.

Покликання в Акті перевірки на інтернет ресурс ua.carplates.app є неналежним доказом, оскільки, по-перше, статус відомостей на предмет офіційності та достовірності цього джерела невідомий, зокрема як на час проведення поставки товару, так і на момент складання Акта перевірки. По-друге, зміст інформації, який наведений в Акті перевірки, є таким який не свідчить про безтоварність операції. Більше того, відомості цього ресурсу, зазначені у акті, вказують на фізичне існування відповідних транспортних засобів, які вказані у товарно-транспортних накладних, долучених до матеріалів справи.

Відсутність у відповідних товаро-транспортних накладних відомостей про місце завантаження товару само по собі також не свідчить про відсутність безтоварності операції. Так само обов`язкова наявність сертифікатів чи свідоцтв про визнання відповідності на придбаний товар не визначені законом як обов`язкові документи при виконанні договору поставки та фактично визначаються сторонами у договорі на їх власний розсуд. Тому відсутність таких документів не може свідчити про безтоварний характер операції.

Проте у матеріалах справи наявні документи (видаткові накладні та ТТН: Т.1. а.с.196, 197,199, 200) з підписом відповідальної особи Позивача Левченка С.Д., який діяв на підставі довіреності (Т.1 а.с. 201).

При цьому вимоги Відповідача про надання журналів заїзду та виїзду автомобільного транспорту, журналу надходження вантажів, інших документів відносно відрядження директора Позивача до міста Маріуполь чітко та прямо не висувалась суб`єкту господарювання, оскільки відомості про це у відповідній вимозі відсутні (т.2.а.с. 215), а де-які її формулювання носять загальний та абстрактний характер. В цьому ракурсі суд не підміняє Відповідача в частині його виключних повноважень з проведення ним перевірки і керується положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України.

Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, Позивач має ліцензію на такий вид господарської діяльності як виробництво автомобілів (Т. 2 а.с.136). З штатних розкладів на 2019-2021 рік вбачається наявність у Позивача фахового персоналу для такої діяльності (Т.2 а.с. 107-135). З актів списання (Т.3. а.с. 31-41) вбачається використання відповідних металевих листів і труб у власній господарській діяльності.

Наведене (первинні документи) в сукупності є належними і допустимими доказами, які спростовують твердження Відповідача про безтоварний характер операцій Позивача з ТОВ «ДОМІН ПРОГРЕС».

Надалі в Акті перевірки (Т.1 а.с. 40) Відповідач заперечує товарність операцій з поставки металевих листів та труб від постачальника ТОВ «ТЕРАБУД-С».

Це обумовлено тим, що під час перевірки Позивачем Відповідачу не було надано відповідних товаро-транспортних накладних, які б засвідчували факт перевезення і поставки товару.

У відповідності до положень абзацу першого пункту 44.6 статті 44 ПКУ у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, істотного документа (відповідні ТТН) який би підтверджував факт транспортування товару (металеві листи та труби) у Позивача немає, а відтак зумовлює обґрунтовані твердження про безтоварний характер операції з ТОВ «ТЕРАБУД-С» за договором поставки № 01112019/1 від 01.11.2019 року.

Так Позивачем надано видаткові накладні з яких неможливо встановити до якого договору вони відносяться (Т.1 а.с. 230-232), адже в них вказано «основний договір». Аналогічне стосується і рахунків-фактур (Т.1. а.с. 234-236).

Також Позивачем подано суду договір про відступлення права вимоги який містить одні і ті ж положення проте має різні дати свого укладення та номери (Т.1 а.с. 218 та Т. 3 а.с. 21). Такі розбіжності не можуть бути випадковими, адже його підписують три сторони і стосується він боргових вимог. Окрім того, в цих договорах засвідчений сторонами, включаючи Позивача, факт непоставки ТОВ «ТЕРАБУД-С» Позивачу Товару згідно специфікацій 1 та 2 до договору поставки № 01112019/1 від 01.11.2019 на загальну суму 702780,00 грн..

Тому викладене свідчить про відсутність товарного характеру за операцією з ТОВ «ТЕРАБУД-С».

Суд не приймає доводи і документи відносно договору поставки з ТОВ «ТЕРАБУД-С» від 30 жовтня 2019 року № 30102019/1, оскільки цей договір як до Акта перевірки, так і оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не має відношення.

Далі в Акті перевірки вказується про безтоварний характер операцій з ТОВ «ЕНО УНІВЕРСАЛ». Мова йде про укладений Позивачем з вказаним контрагентом договір про надання транспортно-експедиторських послуг від 01.11.2019 № 01/11/2019. Суть доводів Відповідача полягає в тому, що під час перевірки надано ТТН які не співпадають з марками автомобілів та номерними знаками, що вказано в акті надання послуг від 27.12.20219. Відтак вказане не дає підстав стверджувати про належність та наявність підтвердження факту надання послуг за договором.

Окрім того, у взаємовідносинах Позивача та ТОВ «ЕНО УНІВЕРСАЛ» встановлено наявність включення суми ПДВ в розмірі 25000 грн за податковою накладною, яка не зареєстрована в ЄРПН.

Суд відмічає, що як позовна заява, так і додаткові пояснення Позивача (Т.4) не містять як будь-яких доводів і заперечень, так і будь-яких первинних документів в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відтак враховуючи, наведене, та правову позицію Відповідача, викладену в Акті перевірки, суд погоджується з доводами податкового органу, оскільки вони є обґрунтованими загальними вимогами ПКУ щодо необхідності виконання вимог податкового законодавства щодо належного і об`єктивного оформлення первинних документів. Доказів протилежного Позивачем суду не надано.

Далі в Акті перевірки Відповідачем фактично заперечується товарний характер відносин Позивача з ТОВ «ІМПЛЕНІА» (Т.1. а.с. 54). Ці відносини стосуються договору від 15.12.2018 № 15/12. Як вказано в Акті перевірки до перевірки було надано лише договір та видаткові накладні.

Позивачем додатково долучено до позовної заяви копію договору про відступлення прав вимоги від 27 грудня 2018 року № 2018/27-18 та копію платіжного доручення № 300 від 27 грудня 2018 року з призначенням платежу «за матеріали зг. Рахунку № 3680 від 15.12.2018 року в т.ч. ПДВ 20% 41666,67 грн» в сумі 250000 гривень, які сплачені були ТОВ «СІДЕКО» (Т.1 а.с. 243-248).

Суд звертає увагу, що Договір № 15/12 від 15.12.2018 року не містить вказівку на товар який постачається. Відсутні до нього будь-які документи (рахунки-фактури) які вказують як ціну товару, так і його асортимент. Також відсутні документи щодо оплати за товар по договору № 15/12 від 15.12.2018.

Більше того, якщо припустити, що цим товаром міг бути той, який зазначений у видатковій накладній № 248 від 27 грудня 2018 року, а це більше 8 тон труб, то як свідчить господарська діяльність Позивача, зазвичай такий товар йому доставляється транспортом про що складаються відповідні ТТН. Проте документи щодо транспортування товару (труб) у Позивача відсутні.

Разом з тим, з видаткової накладної № 248 від 27 грудня 2018 року неможливо встановити, що вона відноситься саме до договору 15/12.

Так само неможливо встановити з призначення платежу за платіжним дорученням № 300 від 27.12.2018 , що це оплата коштів саме за товар згідно договору 15/12 від 15 грудня 2018р, а не за іншими господарськими відносинами згідно рахунку № 3680 від 15.12.2018 року. При цьому відступлення прав вимоги ТОВ «Сідеко» відбулось 27 грудня 2018 року, яке станом на 15 грудня 2018 року не мало і не могло мати жодного відношення до договору 15/12 від 2018р.

Враховуючи наведене, суд погоджується з твердженнями Відповідача про безтоварний характер операції з ТОВ «ІМПЛЕНІА», оскільки зворотнє не підтверджується змістом первинних документів.

Далі в Акті перевірки Відповідачем вказуються про господарські відносини з ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «ПРИБОРТРЕЙД».

Відповідач вказує на те, що під час перевірки не були надані специфікації до договору від 01.01.2019 № 97/04. Також в цьому договорі вказано реквізити рахунку який був відкрито набагато пізніше ніж дата укладення цього договору. Також вказується аналітика контрагентів ТОВ «НВП «ПРИБОРТРЕЙД» на підставі якої не встановлено джерело походження товарів, які було придбано Позивачем у цього контрагента.

Судом уважно досліджено документи надані Позивачем щодо своїх взаємовідносин з ТОВ «НВП «ПРИБОРТРЕЙД» (Т.3. а.с. 43-157).

Як вказано в Акті перевірки Відповідачу не було надано специфікацій до договору поставки № 97/04 від 01.01.2019 року за пп.1.1. якого визначається перелік товару що поставляється та умови поставки (пп.5.3.). Ці специфікації є невід`ємними частинами договору.

Надані копії видаткових накладних не містять відомостей щодо їх приналежності саме до Договору від 01.01.2019 № 97/04. Більше того, такі видаткові відомості містять своє обґрунтування посиланням на відповідні рахунки на оплату, які так само не надано суду (окрім одного віл 05 листопада 2019 року зі змісту якого неможливо встановити його приналежність до Договору від 01.01.2019 № 97/04 ). Так само не надано передбачені п.5.1. договору заявки на придбання товару.

Таким чином, наведені обставини та відсутність документів, не дає підстав дійти до висновку про реальний характер господарських відносин за договором 01.01.2019 № 97/04 та фактичну поставку по ньому товару, який та ціна якого, умови поставки якого фактично не визначені сторонами.

Щодо зауваження податково органу на некоректність реквізитів рахунку, то воно є помилковим, оскільки в Договорі 01.01.2019 № 97/04 вказано інший рахунок (Т.3 а.с. 44 на звороті). Зауваження Відповідача є більш слушним до іншого договору поставки № с-0111//07 від 17.08.2020 (Т. 3 а.с. 49), до якого у Відповідача немає зауважень в Акті перевірки.

Акти списання відповідних лічильників суд не приймає до уваги, оскільки з них не видно, що саме ці лічильники були придбані саме за Договором від 01.01.2019 № 97/04, а не були отримані з інших джерел.

З огляду на викладене, доводи податкового органу про безтоварний характер операції з ТОВ «НВП «ПРИБОРТРЕЙД» є обгрунтованими, оскільки з наданих Позивачем первинних документів неможливо встановити її (господарської операції) фактичне проведення в натурі.

В Акті перевірки (Т.1. а.с. 72-73) Відповідачем встановлено не включення Позивачем суми податку на додану вартість в розмірі 583,33 грн (згідно п/н №25; по взаємовідносинах з ПрАТ «Київстар») до податкової декларації з ПДВ за серпень 2019 року.

При цьому, ані в позовній заві, ані в додаткових поясненнях Позивачем не зазначено жодних доводів та не надано жодних доказів, які б спростували вказане порушення.

Також в Акті перевірки (Т.1. а.с. 75) встановлено заниження податкового зобов`язання з ПДВ на суму 199560 гривень. Вказане заниження виникло у зв`язку з тим, що 22.04.2019 року Позивачем було складено податкову накладну № 12 та зареєстровано в ЄРПН з сумою ПДВ 199560 грн, яка виписана була на адресу ПрАТ «Київобленерго». Оскільки ця податкова накладна була виписана помилково, то Позивачем було сформовано та направлено ПрАТ «Київобленрего» розрахунок коригувань кількісних та якісних показників до податкової накладної № 12 від 22.04.2019 року. ПрАТ «Київобленерго» реєстрацію вказаного розрахунку коригувань в ЄРПН не провело.

За наслідком цього Позивачем у декларації з ПДВ за липень 2020 року подав додаток № 8 який є фактичною скаргою на бездіяльність ПрАТ «Київобленерго» з приводу не реєстрації вказаного вище розрахунку коригувань.

В додаткових поясненнях Позивач вказує, що враховуючи положення пп.69.9. п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ перебіг строків було зупинено, а відтак він подав відповідну скаргу вчасно, що зумовлює відсутність події заниження податкового зобов`язання з ПДВ.

З цього приводу суд зазначить наступне.

Згідно положень п.201.10 ст.201 ПКУ у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Тому, оскільки строк реалізації права почав спливати за закінченням травня місяця (як звітного) 2019 року, то подача нібито декларації зі скаргою (хоча документів про це до матеріалів справи Позивачем не долучено) за липень 2020 року, подана поза межами 365 днів реалізації права на скаргу. Поновлення такого строку ПКУ не передбачено.

Окрім того, суд відхиляє доводи щодо зупинення перебігу строку, вказаного у п.201.10 ст.201 ПКУ на реалізацію права на подання скарги.

Положенням пп.69.9. п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ встановлено: «…для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім:…». Лексичний зміст вказаного дозволяє зробити висновок, що зупиняється перебіг строків, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.

В цій же ситуації, мова йде про право платника податку подати скаргу і встановлений для цього строк. Цей строк (на подачу скарги) не покладений для контролю на податковий орган, адже право реалізується платником податків самостійно та на власний розсуд. Відповідна скарга може і не подаватися за розсудом платника податків.

Тому покликання Позивача на пп.69.9. п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» ПКУ в цьому випадку є помилковим. Це зумовлює необґрунтованість обґрунтування позовних вимог в цій частині відносин з ПрАТ «Київобленерго».

В Акті перевірки вказано Відповідачем (Т.1. а.с. 86-87), що по господарським операціям Позивача з ТОВ «ВЕРХЛІФТ», фізичною особою ОСОБА_2 , ТОВ «ЛІНІЇ КОНТРАКТІВ» та ТОВ «БІГ ТРАСТ» не було виписано та зареєстровано в ЄРПН податкових накладних.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПКУ податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В своїх поясненнях Позивач доводи відносно фізичної особи ОСОБА_2 не навів, документів, які б спростовували б доводи Відповідача в цій частині, не надав.

Відносно податкових накладних ТОВ «ВЕРХЛІФТ», ТОВ «ЛІНІЇ КОНТРАКТІВ» та ТОВ «БІГ ТРАСТ» Позивач в додаткових поясненнях (Т.4) вказав що цими контрагентами не було виписано та зареєстровано податкові накладні у зв`язку з чим ТОВ «ТЕХКОМПЛЕКТ» було подано скаргу в порядку пункту 201.10 статті 201 ПКУ.

Разом з тим в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які свідчать про подання відповідних скарг ТОВ «ТЕХКОМПЛЕКТ» щодо не оформлення та не реєстрації податкових накладних по господарським операціям з ТОВ «ВЕРХЛІФТ», фізичною особою ОСОБА_2 , ТОВ «ЛІНІЇ КОНТРАКТІВ» та ТОВ «БІГ ТРАСТ».

Відтак обґрунтування позовних вимог в цій частині є безпідставними.

Щодо обґрунтування позовних вимог доводом відносно проведення перевірки під час встановленого законом мораторію, суд заначить таке.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Стаття 77 ПК України визначає порядок проведення документальних планових перевірок.

Згідно з пунктами 77.1, 77.2, 77.4 цієї статті ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік. Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов`язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Законом України від 17 березня 2020 року №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено, зокрема, пунктом 52-2, відповідно до якого установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту: «Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим десятим.».

29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року №591-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесені зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України такого змісту: в абзаці першому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці восьмому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)», а слова та цифри «до 30 березня 2020 року» - словами та цифрами «протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці дев`ятому слова та цифри «до 31 травня 2020 року» замінено словами та цифрами «по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці десятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно з Законом України від 14 липня 2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців», який набрав чинності з 8 серпня 2020 року, внесено зміни до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, а саме: після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту: «документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків»; у зв`язку з цим абзаци другий - одинадцятий вважати відповідно абзацами третім - дванадцятим; в абзаці третьому слово і цифри «підпунктом 78.1.8» замінено словами і цифрами «підпунктами 78.1.7 та 78.1.8»; в абзаці п`ятому слова «зберігання та транспортування» замінено словами «зберігання, транспортування та обігу».

Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Водночас, 4 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №909-ІХ), пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На виконання вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 3 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - постанова №89), якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та постановою №89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії ПК України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

При цьому за змістом статті 2 ПК України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Тобто, зміна положень ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до цього Кодексу (постанова об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18), відповідно зміна строків дії мораторію щодо проведення податкових перевірок може бути здійснено виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України.

Крім того, статтею 5 врегульовано питання співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами. Так, згідно з пунктом 5.2 зазначеної статті у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно з приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина перша статті 2 Закону України від 27 лютого 2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII), де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України; розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; організовує та забезпечує здійснення митної справи.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Разом з тим, відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Саме до повноважень Верховної Ради України, згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 85 Конституції України належить прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Виключно законами України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України).

Частиною першою статті 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Як вже зазначалось, постанова №89 прийнята Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №909-IX.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №640/18646/21.

Законом №909-IX, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» якого було надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, стосувався саме Державного бюджету України на 2020 рік.

Постанова ж Кабінету Міністрів України №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» прийнята 3 лютого 2021 року.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз`яснював, що:

- «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000);

- «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 9 жовтня 2008 року №22-рп/2008).

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); прийняття законів належить до повноважень парламенту - Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року №15-рп/2009).

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 зазначений Суд звертав увагу, що предмет регулювання Бюджетного кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

У даному ж випадку Законом № 909-IX не вносились зміни безпосередньо до ПК України, яким встановлено мораторій, а делеговано таке право Кабінету Міністрів України. При цьому, темпоральні і галузеві межі такого делегування не визначені.

Разом з тим, сам Закон України «Про Державний бюджет України» як тимчасовий акт законодавства вичерпує свою дію закінченням календарного періоду на який його прийнято.

За вказаних обставин, суд вважає, що постанова № 89 не може вважатися складовою податкового законодавства, а тому не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 9 грудня 2020 року №1236 установлено з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин.

Таким чином, податковий орган, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» від 3 лютого 2021 року № 89, не був наділений повноваженнями здійснювати проведення документальної планової перевірки з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 ПК України.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, послідовно викладеною у численних судових рішеннях. Зокрема, у постановах від 1 вересня 2022 року у справі №640/16093/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 21 грудня 2022 року у справі №160/14976/21 Верховний Суд, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 17 травня 2022 року у справі № 520/592/21, від 15 квітня 2022 року у справі №160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21, від 6 липня 2022 року у справі №360/1182/21, констатував, що проведення перевірки на підставі постанови № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

У постанові від 28 жовтня 2021 року у справі № 810/3099/18 Верховний Суд висловився на користь того, що не можна не погодитись, що наслідки перевірки, яка не мала бути призначена і проведена, якби відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, є також незаконними і не можуть створювати правових наслідків такої.

Посилання на правову позицію Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17) в аспекті того, що процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки не можуть сприйматися як безумовне свідчення протиправності індивідуальних актів за наслідком такої перевірки, оскільки ці порушення мають оцінюватися через призму впливу наслідків процедурних порушень на необґрунтованість та помилковість висновків перевірки, за наведеного у пункті 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України правового регулювання, не видаються в контексті обставин цієї справи обґрунтованими. Адже у вищенаведеній постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 розглядалась ситуація, в якій відповідач мав право на проведення перевірки, але ним допущені процедурні порушення, в той час як у цій справі з огляду на дію мораторію перевірка не повинна була відбутися в силу норм ПК України.

Верховний Суд (ухвала від 19 квітня 2023 року у справі №520/24878/21) висловився про те, що проведення документальної планової перевірки платника податків під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, не є процедурним порушенням, а лежить у площині виконання контролюючим органом повноважень, визначених законом.

Це означає, що дія мораторію унеможливлює сам факт проведення документальної планової перевірки, й саме такі підстави нівелюють її наслідки.

У розвиток висловленого вище правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд висловив позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону (ухвали Верховного Суду від 6 березня 2023 року у справі №160/24132/21 та від 10 березня 2023 року у справі № 640/27873/21).

Враховуючи безпідставність призначення документальної планової виїзної перевірки Позивача, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2022 № 17520717 та № 17530717.

Судовий збір, сплачений Позивачем в розмірі 24810 грн., з огляду на задоволення позовних вимог, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 18.01.2022 № 17520717 та № 17530717.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХКОМПЛЕКТ» (код ЄДРПОУ 20616482, адреса місцезнаходження: Київська область, Макарівський район, с. Калинівка, вул. Київська 43/2) судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 24810 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.