Рішення

від 23.02.2024 по справі 320/20703/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2024 року № 320/20703/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 5 травня 2023 р. №42-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади головного спеціаліста відділу субсидій;

- зобов`язати відповідача поновити позивача на державній службі на посаді головного спеціаліста відділу субсидій;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення (17 травня 2023 року) по дату ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 26 липня 2023 року об 14:00.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 7 грудня 2023 року, у зв`язку зі звільненням судді з посади, справа №320/20703/23 передана на розгляд судді Кочановій П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 року суддею Кочановою П.В. прийнято до свого провадження справу та вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що її було безпідставно та протиправно звільнено з посади головного спеціаліста відділу субсидій Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 та п.1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі зміною організаційної структури юридичної особи з подальшим введенням в дію нового штатного розпису та скорочення посади.

Як вказує позивач, відповідачем не попереджено в законному порядку про наступне звільнення та не виконано обов`язок по наданню пропозицій про наявні вакансії, а також не враховано переважне право на залишення на роботі, як працівнику з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, який має тривалий та безперервний стаж роботи.

Окрім цього, позивачем зауважено, що спірний наказ про звільнення прийнято в період перебування ОСОБА_1 на лікарняному.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що звільнення позивача відбулося у відповідності до норм статті 87 Закону України «Про державну службу» з підстав зміни організаційної структури юридичної особи у зв`язку з введенням в дію нового штатного розпису та скорочення посади, яку обіймала позивач, а саму процедуру звільнення було дотримано.

У відповіді на відзив позивач наголошувала на тому, що відповідачем не виконано обов`язок щодо попередження її у законному порядку про звільнення та щодо пропозиції рівнозначної або взагалі будь-якої вакантної посади з урахуванням її стажу та кваліфікації.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 31.12.2010 №46-к ОСОБА_1 призначено на посаду провідного спеціаліста відділу субсидій управління праці та соціального захисту населення новоутвореної Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації в порядку переведення з управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації.

Наказом від 31.12.2021 №170-к/тр ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста відділу субсидій Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до наказу Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.05.2023 № 42-к/тр відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 ЗУ «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади головного спеціаліста відділу субсидій Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації 16.05.2023 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 31.03.2023 № 158 «Про затвердження структури Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII).

Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна служба може бути припинена за ініціативою суб`єкта призначення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба може припинятись за ініціативою суб`єкта призначення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Отже, аналізуючи норму ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII діє імперативне право, що у суб`єкта призначення виник обов`язок пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а його право звільнити державного службовця поставлено в пряму залежність від наявності однієї з двох умов: повинна бути відсутня можливість запропонувати відповідні посади або державний службовець відмовився від переведення на запропоновану посаду.

Таким чином, якщо відсутня жодна з цих умов, звільнення державного службовця безумовно є протиправним.

Це також означає, що встановлена законодавством можливість скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури, штатного розпису (змінами в організації виробництва і праці) державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників (пропонування наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю), які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

При цьому, суд зазначає, відповідно до вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» на суб`єкта призначення або керівника державної служби, при звільненні працівника у зв`язку скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу, покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади.

Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

Судом установлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» визначено, зокрема:

1.Обласним та Київській міській державним адміністраціям (військовим адміністраціям) забезпечити координацію роботи районних державних адміністрацій (військових адміністрацій), органів місцевого самоврядування щодо передачі структурними підрозділами з питань соціального захисту населення органам Пенсійного фонду України згідно з актами приймання-передачі:

пакетів документів щодо звернень за призначенням житлових субсидій та наданням пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу, за якими не прийнято рішення станом на 30 листопада 2022 року, - до 1 січня 2023 року;

справ про одержувачів житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу, накопичених за останні п`ять років (крім знищених внаслідок збройної агресії Російської Федерації), - до 1 квітня 2023 року або протягом місяця після відновлення своєї роботи.

2.Пенсійному фонду України:

забезпечити з 1 жовтня 2022 р. виплату та з 1 грудня 2022 року призначення житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 12 Закону України «Про адміністративні послуги» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 №523-р затверджено перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади та адміністративних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування у порядку виконання делегованих повноважень, які є обов`язковими для надання через центри надання адміністративних послуг, зокрема й послуга «надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива».

Тобто, повноваження щодо надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу були передані Пенсійному фонду України, а прийом заяв та документів із вказаних питань - Центрам надання адміністративних послуг.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 31.03.2023 №158 «Про затвердження структури Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації» та наказу відповідача від 31.03.2023 № 17 затверджено структуру відповідача та введено в дію з 01.04.2023 року. У новій організаційній структурі відповідача, функції, які виконував відділ субсидій, передані до Пенсійного фонду України.

Також, розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.04.2023 №22/к/тр «Про внесення змін до штатного розпису та чисельності Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації» внесені зміни до штатного розпису та чисельності Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та введено в дію з 01.06.2023 року, зокрема: виведено із штатного розпису відповідача 18 штатних одиниць та введено до штатного розпису Управління (Центру) надання адміністративних послуг 18 штатних одиниць, у зв`язку з чим чисельність відповідача скорочена з 90 до 72 штатних одиниць.

Наказом відповідача від 03.04.2023 №18 «Про попередження працівників щодо зміни істотних умов праці та організації діяльності управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації» позивача 07.04.2023 року повідомлено про зміну істотних умов праці, зокрема, структури та введення нового штатного розпису відповідача, що підтверджується підписом позивача в додатку до наказу (порядковий номер 7 в таблиці).

У той же час, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем належним чином попереджено ОСОБА_1 про можливе наступне звільнення з посади державної служби відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

При цьому, посилання відповідача у відзиві про належне попередження позивача про звільнення під час ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці є помилковим та непідтвердженим, оскільки в наказі від 03.04.2023 №18 «Про попередження працівників щодо зміни істотних умов праці та організації діяльності управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації» відсутні будь-які пункти попередження про звільнення.

Окрім цього, суд звертає увагу, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.

Також, суд наголошує, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не підтверджено пропонування позивачу жодних вакантних посад у період з моменту попередження про наступне звільнення (доказів якого також не надано, як зазначено вище), що є порушенням установленого законом порядку звільнення особи з посади.

При цьому, суд наголошує, що відмови позивача від подальшого проходження служби позивачем служби не фіксувалось, відтак суд приходить до висновку, що відповідачем не вжито заходів для реального фактичного працевлаштування позивача.

Також, суд зазначає, що Законом України «Про державну службу» не врегульовано особливостей процедури звільнення окремих категорій державних службовців, натомість така процедура деталізована в Кодексі законів про працю України (далі КЗпП України).

Зокрема, відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

З матеріалів справи установлено, що позивач має безперервний стаж роботи в системі соціального захисту с 1995 року, тобто понад 28 років, а також безперервний стаж роботи в Управлінні соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з 2011 року, тобто понад 12 років.

Однак, суд відмічає, що досвід, кваліфікацію та позитивну характеристику позивача не було взято до уваги та не надано оцінки вказаним обставинам при звільненні з посади.

До того ж, позивачем до матеріалів справи надано витяги з електронного реєстру листків непрацездатності, з яких вбачається, що остання перебувала на лікарняному з 06.05.2023 року по 16.05.2023 року включно.

При цьому, трудове законодавство встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною 3 статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося безпідставно та з порушенням вимог Закону України «Про державну службу» та КЗпП України, а отже оскаржуваний наказ про звільнення є протиправним і підлягає скасуванню.

За наведених обставин суд вважає, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи протиправність оскаржуваного наказу у суду є всі підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу субсидій з 17.05.2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з довідкою відповідача від 16.06.2023 № 04/35-3915 середньоденний заробіток позивача складає 701,66 грн.

Період вимушеного прогулу в робочих днях з 17.05.2023 року (наступний день після звільнення) по 23.02.2024 року (по день винесення рішення у цій справі), складає 203 дні.

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу у цій справі складає 142 436,98 грн (без утримання податків та обов`язкових платежів).

Поряд з цим, у відповідності до положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу субсидій Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з 17.05.2023 року та стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15 085,69 грн.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем не понесено судових витрат, підстави для здійснення їх розподілу - відсутні.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 5 травня 2023 року №42-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу субсидій.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу субсидій Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з 17.05.2023 року.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.05.2023 по момент винесення рішенням судом у розмірі 142 436,98 грн, без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на раніше займаній посаді головного спеціаліста відділу субсидій Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з 17.05.2023 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15 085,69 грн.

Повний текст судового рішення складено та підписано 23 лютого 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.