Рішення

від 27.12.2023 по справі 758/14767/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/14767/17

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Довгалюк О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Гуртової Т.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського інституту експертизи сортів рослин про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

09.11.2017 ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Українського інституту експертизи сортів рослин про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтуванням своїх вимог позивачка зазначила, що з 20.08.2012 по 22.01.2016 вона обіймала посаду директора Філії Українського інституту експертизи сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин. 23.01.2013 між нею та Українським інститутом експертизи сортів рослин в особі директора Василюка П.М. було укладено контракт №6, за яким позивачка зобов`язалася здійснювати поточне управління (керівництво) Філією Українського інституту експертизи сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин (далі - Філія), керуючись нормами чинного законодавства та Положенням про Філію. На підставі наказу №4-в та листка непрацездатності серії АГЮ №542112 від 20.01.2016 позивачка перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами з 20.01.2016 по 24.05.2016 включно. При цьому згідно з наказом №2-П від 20.01.2016 виконання повноважень директора Філії були покладені на заступника директора Філії Зорю Ю.М. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила сина ОСОБА_6 та 25.05.2016, після закінчення строку відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, була готова приступити до виконання своїх посадових обов`язків. Однак по прибуттю на місце роботи її було повідомлено про те, що вона звільнена з посади на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, ознайомлено її із відповідним наказом про звільнення №7-ОС від 22.01.2016 та видано їй трудову книжку. Позивачка стверджує, що у той момент, коли вона дізналася про своє звільнення, у неї виникли переживання з приводу незаконного звільнення, що призвело до серйозних проблем зі здоров`ям, а саме проявились симптоми тривоги, стану сильного душевного та емоційного хвилювання, серйозні порушення сну. У зв`язку з цим вона звернулась до Бородянської центральної лікарні та їй було встановлено діагноз «посттравматичний стресовий розлад, розлад поведінки і емоцій», після чого з 01.06.2016 по 18.09.2017 вона здійснювала лікування. Через наведену обставину позивачкою було пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду за вирішенням даного спору, а тому вона просить поновити їй вказаний строк, як такий, що пропущений з поважних причин. Крім того, позивачка просить врахувати, що у її сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були проблеми зі здоров`ям, зокрема, йому був поставлений діагноз «Синдром підвищеної нервово рефлекторної збудливості. Синдром рухових порушень (м`язовий гіпертонус). Синдром ліквородинамічних порушень ВШК в стадії формування псевдокісти. Супутній діагноз: правостороння привична кривошия», що потребувало постійного амбулаторного та періодичного стаціонарного лікування. При цьому, перебуваючи на лікарняному, позивачка намагалася вирішити питання незаконного її звільнення у досудовому порядку, надсилаючи відповідні листи-звернення. Так, 29.07.2016 вона звернулася з приводу незаконного звільнення до Українського інституту експертизи сортів рослин та до Міністерства аграрної політики та продовольства України. 16.11.2016 до вказаного Міністерства вона звернулася повторно. Крім того, 10.11.2016 вона звернулася до Експертної кадрової комісії з розгляду діяльності керівників Філії структурних підрозділів та працівників Українського інституту експертизи сортів рослин, на що отримала відповідь від 14.11.2016 про те, що така комісія припинила свою діяльність. 13.07.2016 Головне управління Держпраці у Київській області на запит позивачки надало відповідь про те, що її звільнення є порушенням статті 184 КЗпП України. Крім того, за результатами перевірки, проведеної управлінням Держпраці, директору Українського інституту експертизи сортів рослин Мельнику С.І. було винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю. Таким чином, позивачка стверджує, що оскільки з 20.01.2016 вона перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами на підставі листка непрацездатності, повідомлення про закінчення строку дії контракту вона не отримувала, офіційних пропозицій щодо працевлаштування на тому ж або на іншому підприємстві не отримувала, то її звільнення відбулося з порушенням норм чинного законодавства, а тому вона просила: поновити їй строк звернення до суду з даним позовом; визнати протиправним та скасувати наказ про її звільнення №7-ОС від 22.01.2016; поновити її на посаді директора Філії Українського інституту експертизи сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 91 906, 80 грн. на підставі ч.2 ст. 235 КЗпП України.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2017 головуючим у справі було визначено суддю ОСОБА_11.

Ухвалою суду від 13.11.2017 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачці строк для усунення вказаних недоліків.

20.11.2017 представником позивачки на виконання вказаної ухвали надано до суду документ про сплату судового збору та позовну заяву в новій редакції.

Ухвалою суду від 23.11.2017 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

31.01.2018 представником відповідача подано до суду заяву про забезпечення судових витрат, у задоволенні якої було відмовлено протокольною ухвалою суду від 31.01.2018.

Крім того, 31.01.2018 представником відповідача було подано до суду заяву, у якій вона просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачкою встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.

06.03.2018 представником відповідача подано до суду відзив, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність. Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що позивачка ОСОБА_1 була призначена на посаду директора філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР наказом від 20.08.2012 «Про призначення та організацію діяльності відокремленого підрозділу - філії Українського інституту експертизи сортів рослин». 23.01.2013 між Українським інститутом експертизи сортів рослин в особі директора Василюка П.М. та ОСОБА_1 , яка діяла в якості директора філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР було укладено строковий трудовий договір - Контракт №6, яким визначалися взаємні права та обов`язки роботодавця та найманого працівника та визначено, що Кодекс законів про працю України, інші нормативні акти, що регулюють трудові відносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом. Згідно з пунктом 5.2.а Контракту він припиняється після закінчення терміну його дії. Пунктом 6.1. Контракту визначено, що цей контракт укладений строком на три роки та діє з 23.01.2013 до 23.01.2016. Умови продовження терміну дії контракту визначені пунктом 5.5. Контракту, згідно з яким за два місяці до закінчення терміну дії контракту він за угодою сторін може бути письмово продовжений або укладений на новий термін. На час закінчення строку дії Контракту, а саме 23.01.2016, ОСОБА_1 не виконала пункт 5.5 Контракту та не зверталася із заявою до Українського інституту експертизи рослин з проханням про продовження терміну дії Контракту чи з пропозицією укласти новий. Разом із цим, 17.11.2015 Український інститут експертизи сортів рослин направив ОСОБА_1 повідомлення №15-10-1/3468 від 17.11.2015 «Про закінчення строку дії контракту», яке було вручене особисто ОСОБА_1 23.11.2016 під її підпис. З огляду на наведене, зазначена у позові інформація щодо те що ОСОБА_1 не знала про припинення трудових відносин та майбутнє звільнення, не відповідає дійсності. Крім того, 22.01.2016 Український інститут експертизи сортів рослин направив повідомлення №15-10-1/606 про необхідність отримання трудової книжки, яке ОСОБА_1 відмовилась отримувати, про що свідчить довідка поштового зв`язку. Крім того, в матеріалах особової справи ОСОБА_1 зберігається нерозкритий лист УІЕСР, адресований ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням №304101283606, який повернувся 28.01.2016 у зв`язку з відмовою адресата в його отриманні. Щодо тверджень позивачки про те, що з 20.01.2016 вона перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами на підставі листка непрацездатності та наказу про відпустку №4-в від 20.01.2016, то такий наказ був скасований відповідачем, а тому він не має правового значення для оскарження звільнення позивачки.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача також зазначив, що відповідно до розпорядження УІЕСР №7-Р від 28.02.2018 «Про проведення перевірки» робочою групою у складі завідувача відділу правового забезпечення та розробки законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин Ковчі А.Л. , головного бухгалтера - завідувача відділу бухгалтерського обліку та фінансової забезпечення Зизди В.М. та заступника завідувача відділу - завідувача канцелярії відділи кадрів та діловодства Марченко Л.М. було проведено перевірку правомірності видання філією УІЕСР Київського ОДЦЕСР в особі директора ОСОБА_1. наказу №4-В від 20.01.2016 «Про відпустку», за результатами якої встановлено наступне. Директор філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з УІЕСР, з нею бую укладено строковий трудовий контракт №6 від 23.01.2013 на 3 роки. Посада ОСОБА_1 , як директора, знаходилась в штаті філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР, де директору виплачувалась заробітна плата. Трудова книжка ОСОБА_1 зберігалася в УІЕСР. Таким чином, філія не стороною, з якою ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах, а є виключно структурним підрозділом, керівником якого ОСОБА_1 була призначена на посаду та прийнята в штат філії як найманий працівник за трудовим контрактом №6 від 23.01.2013. 23.01.2013 між Українським інститутом експертизи сортів рослин в особі директора Василюка П.М. та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір - Контракт №6. Відповідно до Статуту УІЕСР, Положення про філію та трудового контракту №6 від 23.01.2013 всі трудові відносини між УІЕСР та ОСОБА_1 , в тому числі видача наказів про відпустку такого працівника, видавались уповноваженою особою роботодавця - керівником УІЕСР (за місцем знаходження трудової книжки), а не за місцем виплати заробітної плати та знаходження робочого місця, де найманий працівник перебував в штаті. Як було встановлено перевіркою, листок непрацездатності серії АГЮ №542112 від 20.01.2016 із зазначенням діагнозу «Вагітність» був поданий ОСОБА_1 за місцем її роботи - до філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР, а не безпосередньо до роботодавця, яким є Український інститут експертизи сортів рослин. Крім того, 20.01.2016 на підставі вказаного листка непрацездатності філією УІЕСР Київського ОДЦЕСР за підписом директора ОСОБА_1. було видано наказ №4-в «Про відпустку», відповідно до якого «директор філії ОСОБА_1 відбуває в оплачувану відпустку в зв`язку із вагітністю та пологами з 20.01.2016 по 24.05.2016 включно». Разом із цим, враховуючи вимоги трудового законодавства, положення Статуту УІЕСР, Положення про філію та умови Контракту №6, із заявою про відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами ОСОБА_1 зобов`язана була звернутися безпосередньо до директора Українського інституту експертизи сортів рослин, додавши до такої заяви листок непрацездатності. Таким чином, проведеною перевіркою було встановлено, що наказ №4-в від 20.01.2016 «Про відпустку», підписаний директором філії ОСОБА_1., є таким, що не відповідає діючому трудовому законодавству (Закону України «Про відпустки», КЗпП України), Статуту УІЕСР, Положенню про Київський ОДЦЕСР та Контракту №6 від 23.01.2013, тобто є нікчемним з моменту видання, оскільки виданий не уповноваженою на це особою щодо трудових відносин між ОСОБА_1 та УІЕСР (в тому числі щодо вирішення питань відпустки) та без погодження уповноваженою особою роботодавця, з яким працівник ОСОБА_1 перебувала відносинах. Із урахуванням наведеного, наказ №4-в від 20.01.2016 «Про відпустку» був скасований наказом УІЕСР №59-0Д від 02.03.2018. В подальшому, враховуючи те, що внаслідок порушення ОСОБА_1 трудового законодавства на час прийняття Українським інститутом експертизи сортів рослин наказу №7-ОС від 22.01.2016 «Про звільнення ОСОБА_1 » директору інституту не було відомо про вагітність ОСОБА_1 , остання 23.01.2016 була звільнена з посади директора філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії контракту. При цьому, оскільки роботодавцю не було відомо про вагітність ОСОБА_1 , у нього не було об`єктивної потреби у виконанні вимог ч.3 ст. 184 КЗпП України щодо обов`язкового працевлаштування вагітних жінок після закінчення строкового трудового договору.

Також представник відповідача просить врахувати, що незважаючи на те, що Український інститут експертизи сортів рослин направив позивачці повідомлення №15-10-1/606 від 22.01.2016 про необхідність отримання трудової книжки, ОСОБА_1 прийшла за нею лише через чотири місяці - 23.05.2016 та тоді ж отримала копію наказу про звільнення. Разом із цим, у січні 2016 року позивачка отримала компенсацію за 66 днів невикористаної щорічної основної відпустки в розмірі 14 949,45 грн., а в лютому 2016 року - кошти за листком непрацездатності серії АГЮ №542112 у розмірі 23 000,00 грн. Отже, позивачка була обізнана про своє звільнення з січня 2016 року. Крім того, в серпні 2016 року позивачка була обізнана про виконання припису Управління Держпраці щодо її працевлаштування, за наслідками якого вона відмовилась від будь-яких вакансій, запропонованих їй роботодавцем. Щодо пропуску строку звернення до суду з позовом про оскарження звільнення представник відповідача також окремо звертає увагу суду на те, у матеріалах справи міститься звернення позивачки до директора УІЕСР Мельника С.І. від 29.07.2016, зареєстроване в УІЕСР 01.08.2016, яким позивачка «доводить до відома» про те, що на момент звільнення вона перебувала на сьомому місяці вагітності. Крім того, представник просить врахувати, що проведеною Головним управлінням Держпраці у Київській області перевіркою не було перевірено та не встановлено факту наявності саме в Українському інституті експертизи сортів рослин (роботодавця), а не у філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР (місце роботи) лікарняного листка, виданого на ім`я ОСОБА_1 , та зроблено відповідні висновки лише на підставі інформації, наведеної позивачкою у зверненні. Крім того, після проведеної перевірки, на підставі Акту Держпраці відповідач запропоновував позивачці всі наявні вільні вакансії, від яких вона відмовилась, не надавши будь-якої відповіді, про що було складено акт про відмову від підпису. Також представник просить врахувати, що на момент звільнення позивачка вже була працевлаштована, про що свідчать наказ Міністерства аграрної політики та продовольства №210 від 19.04.2012 «Про реорганізацію» та витяг з наказу по Київському обласному державному центру експертизи сортів рослин з державною інспекцією з охорони прав на сорти poслин по місту Києву та Київській області.

Ухвалою суду від 06.03.2018, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати, явку позивача судом було визнано обов`язковою.

28.03.2018 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримано у повному обсязі.

Ухвалою суду від 28.09.2020 позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 23.11.2020 вказану ухвалу суду скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

10.02.2021 представником позивача подано до суду заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, у якій позивачка не підтримала своїх позовних вимог про поновлення на роботі у зв`язку з призначенням її на посаду голови Бородянської районної державної адміністрації Київської області. Решту позовних вимог вона підтримала.

На підставі розпорядження керівника апарату Подільського районного суду міста Києва від 22.04.2021 призначено повторний автоматизований розподіл справи, оскільки згідно з рішенням Вищої ради правосуддя №798/0/15-21 від 08.04.2021 суддю Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_11 звільнено із займаної посади у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2021 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 27.04.2021 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.07.2021 явку позивача судом визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 25.01.2022 прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення позовних вимог, позовні вимог ОСОБА_1 до Українського інституту експертизи сортів рослин про поновлення на посаді залишено без розгляду, постановлено продовжувати розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_1 до Українського інституту експертизи сортів рослин про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 22.06.2023 задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 25.07.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та у відповіді на відзив, з урахуванням пояснень, наданих ними в ході судового розгляду.

Представник відповідача позову не визнала, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву, а також зазначені нею у промові в судових дебатах.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з вимогами статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (ст.ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Судом встановлено, що з 20.08.2012 по 22.01.2016 ОСОБА_1 обіймала посаду директора Філії Українського інституту експертизи сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин (далі - Філія, УІЕСР Київського ОДЦЕСР, УІЕСР).

При цьому посада директора, яку обіймала ОСОБА_1 , знаходилась в штаті Філії Українського інституту експертизи сортів рослин Київського обласного державного центру експертизи сортів рослин, яка є структурним підрозділом вказаного Центру.

23.01.2013 між Українським інститутом експертизи сортів рослин в особі директора Василюка П.М. та ОСОБА_1 , яка діяла в якості директора філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР було укладено строковий трудовий договір - Контракт №6, строком дії на три роки, тобто до 23.01.2016, яким визначалися взаємні права та обов`язки роботодавця та найманого працівника.

Встановлено також, що згідно з наказом №7-ОС від 22.01.2016 ОСОБА_1 звільнено з 23.01.2016 з посади директора Філії на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту.

В обґрунтування позову позивачка стверджує, що її звільнення є незаконним, оскільки на час видачі оспорюваного наказу вона перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами та після закінчення відповідної відпустки вона була готова приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

Вирішуючи обґрунтованість таких доводів позивачки та заперечення щодо них, надані стороною відповідача, суд виходить із наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, на підставі наказу №4-в та листка непрацездатності серії АГЮ №542112 від 20.01.2016 позивачка перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами з 20.01.2016 по 24.05.2016 включно.

Згідно з наказом №2-П від 20.01.2016 виконання повноважень директора Філії були покладені на заступника директора Філії Зорю Ю.М.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила сина ОСОБА_6 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про народження.

25.05.2016, тобто після закінчення строку відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, позивачка вийшла на роботу, однак її було повідомлено про те, що вона звільнена на підставі наказу №7-ОС від 22.01.2016, ознайомлено із таким наказом та видано їй трудову книжку.

Оцінюючи доводи позивачки у цій частині, судом встановлено, що відповідно до розпорядження УІЕСР №7-Р від 28.02.2018 «Про проведення перевірки» робочою групою у складі завідувача відділу правового забезпечення та розробки законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин Ковчі А.Л. , головного бухгалтера - завідувача відділу бухгалтерського обліку та фінансової забезпечення Зизди В.М. та заступника завідувача відділу - завідувача канцелярії відділи кадрів та діловодства Марченко Л.М. було проведено перевірку правомірності видання філією УІЕСР Київського ОДЦЕСР в особі директора ОСОБА_1. наказу №4-В від 20.01.2016 «Про відпустку».

За результатами такої перевірки, зокрема, було встановлено, що листок непрацездатності серії АГЮ №542112 від 20.01.2016 із зазначенням діагнозу «Вагітність» був поданий ОСОБА_1 за місцем її роботи, тобто до Філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР, а не безпосередньо до роботодавця, яким є Український інститут експертизи сортів рослин.

Крім того, 20.01.2016 на підставі вказаного листка непрацездатності філією УІЕСР Київського ОДЦЕСР за підписом директора ОСОБА_1. було видано наказ №4-в «Про відпустку», відповідно до якого «директор філії ОСОБА_1. відбуває в оплачувану відпустку в зв`язку із вагітністю та пологами з 20.01.2016 по 24.05.2016 включно».

З огляду на встановлені вище обставини перевіркою було встановлено, що наказ №4-в від 20.01.2016 «Про відпустку», підписаний директором філії ОСОБА_1., є таким, що не відповідає діючому трудовому законодавству (Закону України «Про відпустки», КЗпП України), Статуту УІЕСР, Положенню про Київський ОДЦЕСР та Контракту №6 від 23.01.2013, тобто є нікчемним з моменту видання, оскільки виданий не уповноваженою на це особою щодо трудових відносин між ОСОБА_1 та УІЕСР (в тому числі щодо вирішення питань відпустки) та без погодження уповноваженою особою роботодавця, з яким працівник ОСОБА_1 перебувала відносинах.

Із урахуванням наведеного, в подальшому наказ №4-в від 20.01.2016 «Про відпустку» був скасований наказом УІЕСР №59-0Д від 02.03.2018 «Про скасування наказу».

Той факт, що протягом періоду з 20.01.2016 по 06.03.2018 ОСОБА_1 не подавала до Українського інституту експертизи сортів рослин листок непрацездатності серії АГЮ №542112, підтверджується також довідкою УІЕСР №45-12-12-1/565 від 06.03.2018 (т.1, а.с. 224).

Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає обґрунтованими доводи представників відповідача про те, що оскільки на час прийняття Українським інститутом експертизи сортів рослин наказу №7-ОС від 22.01.2016 «Про звільнення ОСОБА_1 » директору інституту не було відомо про вагітність ОСОБА_1 , у роботодавця на той час не було об`єктивної підстави для виконання вимог ч.3 ст. 184 КЗпП України щодо обов`язкового працевлаштування вагітних жінок після закінчення строкового трудового договору.

Встановлено також, що вважаючи своє звільнення незаконним, 29.07.2016 позивачка звернулася із відповідним зверненням до Українського інституту експертизи сортів рослин та до Міністерства аграрної політики та продовольства України.

10.11.2016 вона звернулася до Експертної кадрової комісії з розгляду діяльності керівників Філії структурних підрозділів та працівників Українського інституту експертизи сортів рослин, на що отримала відповідь від 14.11.2016 про те, що така комісія припинила свою діяльність.

Крім того, 16.11.2016 вона повторно звернулася до Міністерства аграрної політики та продовольства України.

13.07.2016 Головним управлінням Держпраці у Київській області на запит позивачки було надано відповідь про те, що її звільнення є порушенням статті 184 КЗпП України.

Крім того, за результатами перевірки, проведеної управлінням Держпраці, 30.06.2016 відносно директора Українського інституту експертизи сортів рослин Мельника С.І. було складено протокол про адміністративне правопорушення №26-151/541 за ч. 1 ст. 41 КУпАП, а також винесено Українському інституту експертизи сортів рослин припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №26-151/749-626 від 30.06.2016.

На виконання такого припису директором УІЕСР Мельником С.І. 30.06.2016 було надано письмові пояснення, а 11.07.2016 в.о. директора С.Ткачиком було видано розпорядження №27-р, яким зобов`язано директора Філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади, наявні у Філії, на які вона може претендувати, враховуючи її рівень освіти та відповідність кваліфікаційним вимогам.

Матеріалами справи також підтверджується, що актом №016-1 від 15.07.2016 позивачці були запропоновані вільні посади, серед яких була і посада провідного фахівця-юрисконсульта, що відповідала її рівню освіти та кваліфікації, оскільки позивачка має вищу юридичну освіту.

Однак від підпису про ознайомлення з таким актом позивачка відмовилась, що засвідчено підписами трьох осіб, зазначених у вказаному акті (т. 1, а. с. 221).

Аналізуючи наведене, суд вважає безпідставними доводи позивачки про те, що їй не надходило від відповідача офіційних пропозицій щодо працевлаштування на тому ж або на іншому підприємстві.

Матеріалами справи також підтверджується, що 22.01.2016 Українським інститутом експертизи сортів рослин на ім`я ОСОБА_1 було складено письмове повідомлення за №15-10-1/606 про необхідність отримання трудової книжки, яке було направлено на її поштову адресу АДРЕСА_1 , однак від отримання такого письмового повідомлення вона відмовилася 28.01.2016, що засвідчено відповідним записом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (т. 1, а с. 250-252).

Крім того, судом приймаються до уваги як такі, що не спростовані стороною позивача, доводи представників відповідача про те, що у січні 2016 року позивачка отримала компенсацію за 66 днів невикористаної щорічної основної відпустки в розмірі 14 949,45 грн., а в лютому 2016 року - кошти за листком непрацездатності серії АГЮ №542112 у розмірі 23 000,00 грн.

Із наведеного слідує висновок про те, що про факт звільнення позивачці було відомо з січня 2016 року.

Вирішуючи обґрунтованість решти доводів сторін, судом враховується наступне.

Як встановлено судом, з 23.01.2013 трудові відносини між сторонами були врегульовані строковим трудовим договором, а саме Контрактом №6, укладеним між Українським інститутом експертизи сортів рослин в особі директора Василюка П.М. та ОСОБА_1 , яка діяла в якості директора філії УІЕСР Київського ОДЦЕСР.

Згідно з пунктом 5.2.а Контракту він припиняється після закінчення терміну його дії.

Пунктом 6.1. Контракту визначено, що цей контракт укладений строком на три роки та діє з 23.01.2013 до 23.01.2016.

Умови продовження терміну дії контракту визначені пунктом 5.5. Контракту, згідно з яким за два місяці до закінчення терміну дії контракту він за угодою сторін може бути письмово продовжений або укладений на новий термін.

Як встановлено в ході судового розгляду, на час закінчення строку дії Контракту, тобто 23.01.2016, ОСОБА_1 не виконала пункт 5.5 Контракту та не зверталася із заявою до Українського інституту експертизи рослин з проханням про продовження терміну дії Контракту чи з пропозицією укласти новий.

Вказану обставина підтвердила сама позивачка безпосередньо у судовому засіданні.

Разом із цим, встановлено і те, що 17.11.2015 Український інститут експертизи сортів рослин направив ОСОБА_1 повідомлення №15-10-1/3468 від 17.11.2015 «Про закінчення строку дії контракту», яке було вручене особисто ОСОБА_1 23.11.2016 під її підпис, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим письмовим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, а.с. 238, 239).

З огляду на наведене, суд вважає, що наведені позивачкою в обґрунтування позову твердження про те, що вона не знала про припинення трудових відносин та майбутнє її звільнення, є необґрунтованими.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, а також особливості порядку звільнення чи продовження дії контракту.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №170 від 19.03.1994, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Вирішуючи питання про припинення строкового трудового договору, у разі надання права працівнику ставити питання про його продовження, однак якщо працівник таке право не використав, трудові відносини між сторонами контракту припинилися і фактично не тривали на час закінчення дії строкового договору, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має підстави звільнити працівника у зв`язку з закінчення строку трудового договору.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.

Таке звільнення можливе, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов`язковим працевлаштуванням, однак власник зобов`язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Однак відносини між власником (підприємством) і працівницею з дня закінчення строку трудового договору мають істотну специфіку. Передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Такий правовий висновок зроблено як Верховним Судом України у постанові від 23.01.2013, так і підтверджено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.01.2018 у справі №175/167/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 16.05.2018 у справі №759/19440/15-ц також підтвердила вказаний правовий висновок.

Отже, належним способом захисту у даній справі є заявлення позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню.

Як встановлено судом, такі позовні вимоги позивачка не заявляла.

Крім того, наданими позивачкою до суду доказами підтверджено, що станом на час розгляду справи вона є працевлаштованою.

У даному контексті суд звертає увагу на те, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню при вирішенні справи. Суд не наділений правом змінювати предмет і підставу позову. При цьому, позовні вимоги про визнання звільнення незаконним і стягнення середнього заробітку не є тотожними з позовними вимогами про зобов`язання виконати обов`язок з працевлаштування.

Розглядаючи такий критерій, як ефективність способу захисту, Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 02.02.2021 у справі №925/642/19, позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, що підтверджено також висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19.

При вирішенні даного спору суд також враховує, що відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як встановлено судом, із наказом про звільнення №7-ОС від 22.01.2016 позивачка ознайомилася 25.05.2016.

Разом із цим, матеріалами справи підтверджується, що до суду із даним позовом вона звернулася лише 09.11.2017, тобто після закінчення строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Позивачка просить поновити їй такий строк, вказуючи на те, що після того, як вона дізналася про своє звільнення, у неї виникли переживання з цього приводу, що призвело до серйозних проблем зі здоров`ям, а саме проявились симптоми тривоги, стану сильного душевного та емоційного хвилювання, серйозні порушення сну. У зв`язку з цим вона зверталася до Бородянської центральної лікарні та їй було встановлено діагноз «посттравматичний стресовий розлад, розлад поведінки і емоцій», після чого з 01.06.2016 по 18.09.2017 вона здійснювала відповідне лікування.

Крім того, позивачка просить врахувати, що у її новонародженого сина ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , також були проблеми зі здоров`ям, зокрема, йому був поставлений діагноз «Синдром підвищеної нервово рефлекторної збудливості. Синдром рухових порушень (м`язовий гіпертонус). Синдром ліквородинамічних порушень ВШК в стадії формування псевдокісти. Супутній діагноз: правостороння привична кривошия», що потребувало постійного амбулаторного та періодичного стаціонарного лікування.

Вирішуючи обґрунтованість таких доводів позивачки, суд враховує, що відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Суд не знаходить підстав для поновлення строку позивачці строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки її доводи, наведені в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку, не підтверджені належними доказами.

Зокрема, як вбачається із відповіді на адвокатський запит, наданий КЗ БРР «Бородянська ЦРЛ», ОСОБА_1 у період з 01.06.2016 по 18.09.2017 перебувала на «консультативному обліку», а за відміткою лікаря 23.11.2016 її стан значно покращився, їй було рекомендовано продовжувати спілкування з психологом (т.1, а.с. 59-60, т. 2, а.с. 142).

Крім того, судом враховується, що позивачка вживала заходів з метою вирішення трудового спору у позасудовому порядку, звертаючись щодо незаконності її звільнення до відповідних установ, а саме: 29.07.2016 - до Українського інституту експертизи сортів рослин та Міністерства аграрної політики та продовольства України; 16.11.2016 - повторно до вказаного Міністерства; 10.11.2016 - до Експертної кадрової комісії з розгляду діяльності керівників Філії структурних підрозділів та працівників Українського інституту експертизи сортів рослин.

Наведене дає підстави суду зробити висновок про те, що позивачка не була позбавлена можливості звернутися й до суду за вирішенням даного трудового спору у строки, встановлені трудовим законодавством.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із урахуванням наведеного, виходячи із встановлених обставин справи та визначених відповідно до них правовідносин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність та взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивачки є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим підстави для задоволення таких вимог відсутні.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від основних щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, у задоволенні яких судом відмовлено, такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові судові витрати, понесені позивачкою при зверненні до суду, покладаються на позивачку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 258, 259, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Українського інституту експертизи сортів рослин про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін по справі:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Український інститут експертизи сортів рослин, місцезнаходження: м. Київ, вул. Генерала Родімцева, 15, код ЄДРПОУ 00488332.

Повний текст рішення складено 08.01.2024.

Суддя Олена КОВБАСЮК