Ухвала

від 20.02.2024 по справі 132/2137/23

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/2137/23

Ухвала

Іменем України

20 лютого 2024 року місто КАЛИНІВКА

Слідчий суддя Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участі: прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_5 , погоджене прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 , про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023022330000042 від 24 лютого 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.ч.1, 2 ст.366 КК України,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2024 року до слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області надійшло клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_5 , погоджене прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 , про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42023022330000042 від 24 лютого 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених чч.4 ст.191, ч.ч.1, 2 ст.366 КК України.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.02.2024 року, визначено слідчого суддю для розгляду клопотання, а саме слідчого суддю ОСОБА_7 .

В обґрунтування своїх вимог слідчий зазначає, що СВ відділення поліції №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023022330000042 від 24 лютого 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.ч.1, 2 ст.366 КК України, в рамках якого ОСОБА_8 09.02.2024 року повідомлено про підозру у вчиненні даних кримінальних правопорушень. Досудовим розслідуванням встановлено, що розмір шкоди, заподіяної Калинівській міській раді Вінницької області становить 850837грн.96коп. Разом із цим з`ясовано, що підозрюваному ОСОБА_8 на праві приватної власності належить легковий автомобіль марки (моделі) «Skoda Octavia», вартість якого може становити 157276грн.00коп.; причіп легковий марки (моделі) «ПАВАМ 112012С», вартість якого може становити 19900грн.00коп.; земельна ділянка площею 3,0717га., яка розташована на території Збаразької сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0521482200:02:001:0088, вартість якого може становити 647216грн.51коп. Таким чином, при накладенні арешту на майно, яке на праві приватної власності належить підозрюваному ОСОБА_8 , загальна оцінка вартості майна може становити 824392грн.51коп., а тому накладення арешту на вказане майно буде співрозмірним з сумою можливого заявлення цивільного позову та завданої шкоди. Накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_8 шляхом заборони його відчуження буде відповідати меті та цілі забезпечення можливого заявлення цивільного позову та шкоди, завданої протиправними діями останнього.

Слідчий ОСОБА_9 в судовому засіданні просила задовольнити клопотання з підстав, зазначених у ньому.

Прокурор ОСОБА_10 в судовому засідання підтримала позицію слідчого.

Вислухавши позицію слідчого прокурора, дослідивши матеріаликримінального провадження,подане клопотаннята доданідо ньогописьмові документи,слідчий суддядійшов донаступного висновку.

З матеріалів кримінального провадження та доданих до клопотання матеріалів, слідчим суддею встановлено, що слідчим відділенням ВП № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023022330000042 від 24 лютого 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.ч.1, 2 ст.366 КК України, в рамках якого ОСОБА_8 09.02.2024 року було повідомлено про підозру у вчиненні даних кримінальних правопорушень.

19.02.2024 року слідчий слідчого відділення ВП № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області лейтенант поліції ОСОБА_5 за погодженням із прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури ОСОБА_6 , звернулася до слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області із клопотанням про арешт майна, яке на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_8 , а саме на легковий автомобіль марки (моделі) «Skoda Octavia»; причіп легковий марки (моделі) «ПАВАМ 112012С»; земельну ділянку площею 3,0717га., яка розташована на території Збаразької сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0521482200:02:001:0088.

Накладення арешту на майно підозрюваного, згідно поданого клопотання, необхідне з єдиною метою - можливого заявлення цивільного позову для відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчиненого злочину.

Натомість, матеріали кримінального провадження не містять цивільного позову.

Факт відсутності цивільного позову підтверджується слідчою ОСОБА_5 , якою в поданому клопотанні чітко зазначено, що підставою для накладення арешту є можливість заявлення цивільного позову в майбутньому. Окрім того, до матеріалів клопотання не було долучено копії цивільного позову, та її не було надано слідчому судді і під час розгляду клопотання в судовому засіданні.

Отже, слідчим суддею достеменно встановлено, що на момент звернення слідчої ОСОБА_5 із клопотанням про арешт майна, його розгляду в суді та постановлення цієї ухвали, цивільний позов в рамках кримінального провадження № 42023022330000042 від 24.02.2023 року, не був заявлений.

За положеннями частини першої статті 132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно дочастини другоїстатті 170КПК України,арешт майнадопускається зметою забезпечення:1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченомупунктом 1частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу (частина третя статті 170 КПК України).

У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбаченихКримінальним кодексомУкраїни (частина четверта статті 170 КПК України).

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (частина п`ята статті 170 КПК України).

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження (частина шоста статті 170 КПК України).

Згідно частинпершої,другої,третьої статті171КПК України,з клопотаннямпро арештмайна дослідчого судді,суду маєправо звернутисяпрокурор,слідчий запогодженням зпрокурором,а зметою забезпеченняцивільного позову-також цивільнийпозивач. Уклопотанні слідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. Доклопотання такожмають бутидодані оригіналиабо копіїдокументів таінших матеріалів,якими слідчий,прокурор обґрунтовуєдоводи клопотання. Уклопотанні цивільногопозивача укримінальному провадженніпро арештмайна підозрюваного,обвинуваченого,юридичної особи,щодо якоїздійснюється провадження,третіх осібдля відшкодуванняшкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,повинно бутизазначено: 1)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,а такожрозмір позовнихвимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

За частиною одинадцятою статті 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Як вбачається зі змісту клопотання про накладення арешту на майно, звертаючись до суду із цим клопотанням, слідчий обґрунтував підстави і мету накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_8 , як накладення арешту з метою можливого заявлення цивільного позову для відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчиненого злочину.

За положеннями статті 3 КПК України, до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року, де визнавалися порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями частини першої статті 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

За результатами розгляду клопотання слідчого про накладення арешту, слідчий суддя дійшов до висновку, що слідчим та прокурором не доведено достатніх підстав, визначених частиною першою статті 170 КПК України, для накладення арешту на майно.

Так, згідно клопотання, слідча ОСОБА_5 просить накласти арешт на рухоме та нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_8 шляхом заборони на його розпорядження (відчуження).

Відповідно до положень частини одинадцятої статті 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Отже, на слідчого та прокурора покладено обов`язок довести обставини, які підтверджують, що незастосування заборони або обмеження користування, розпорядження майном, може призвести до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі цього майна.

На переконання слідчого судді, з клопотання слідчої ОСОБА_5 про накладення арешту не вбачається обставин, які б виправдовували потреби досудового розслідування в обмеженні права власності підозрюваного ОСОБА_8 на належне йому майно, у кримінальному провадженні, досудове розслідування в якому здійснюється з 24.02.2023 року, оскільки слідчим та прокурором не доведено того, що підозрюваний вчиняв будь-які дії направлені на приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження належного йому майна.

Крім того, з наявних матеріалів кримінального провадження та поданого клопотання вбачається, що Калинівська міська рада Вінницької області, якій внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.ч.1, 2 ст.366 КК України, була заподіяна шкода у розмірі 850837грн.96коп., не заявляла цивільного позову, не зверталася із клопотанням про арешт майна підозрюваного, та не ініціювала це питання перед слідчим.

Матеріали кримінального провадження, не містить жодних відомостей (даних) щодо заявлення цивільного позову.

Припущення слідчого про гіпотетичне (можливе) заявлення цивільного позову в кримінальному провадження, виключає можливість накладення арешту на майно та обмеження права власності особи на належне їй майно, оскільки судове рішення не може ґрунтуватися лише на припущеннях.

Отже, прокурор та слідчий не довели, що існують будь-які ризики того, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, може бути приховане, пошкоджено, зіпсоване, знищене, перетворено або відчужено з боку підозрюваного ОСОБА_8 .

Слідчий суддя наголошує, що посилання слідчої ОСОБА_5 у поданому клопотанні на гіпотетичне (можливе) заявлення цивільного позову для відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчиненого злочину, в майбутньому, як на єдину підставу для накладення арешту на рухоме та нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_8 та відповідно обмеження його у праві власності на належне йому майно, за відсутності доведених обставин, які підтверджують вчинення ним будь-яких дій направлених на приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна, не може виступати достатньою підставою для накладення арешту у розумінні частини другої статті 173 КПК України.

На підставі наведеного, слідчий суддя вважає, що потреби досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, а також з накладенням арешту на рухоме та нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_8 , не може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається з клопотанням, а тому воно є необґрунтованим та безпідставним.

Враховуючи характеристику складів кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.ч.1, 2 ст.366 КК України, норми процесуального закону, що регулюють застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яким є і арешт майна, а також оцінюючи аргументацію клопотання слідчого, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав та передчасність задоволення вказаного клопотання та накладення арешту з позбавлення права розпоряджання (відчуження) на легковий автомобіль марки (моделі) «Skoda Octavia»; причіп легковий марки (моделі) «ПАВАМ 112012С»; земельну ділянку площею 3,0717га., яка розташована на території Збаразької сільської ради Вінницької області, кадастровий номер 0521482200:02:001:0088, які на праві власності належать підозрюваному ОСОБА_8 .

На переконання слідчого судді, обмеження права власності ОСОБА_8 на належне йому рухоме та нерухоме майно, є неспіврозмірним із завданнями цього кримінального провадження, може призвести до зупинення або надмірного обмеження його права, що є прямим порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 цього Протоколуполягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а пункт 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції ).

Також Суд підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.

В рішенні у справі «Новоселецький проти України», Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення згаданого вище права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (пункт 101).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.98, 131, 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_5 , погоджене прокурором Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 , про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42023022330000042 від 24 лютого 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.ч.1, 2 ст.366 КК України залишити без задоволення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя