Рішення

від 12.01.2023 по справі 758/9811/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9811/20

Категорія 65

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2023 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Швейне підприємство «Юність» до ОСОБА_1 , третя особа: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

У С Т А Н О В И В:

До Подільського районного суду міста Києва звернулось приватне акціонерне товариство «Юність» (надалі за текстом - позивач) з позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач), третя особа: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 належить позивачу. Відповідач зареєстрований у даному об`єкті нерухомості. Однак, відповідач у приміщенні за адресою АДРЕСА_1 не з`являється більше одного року, що підтверджується численними актами про відсутність особи за місцем своєї реєстрації, не цікавиться приміщенням та не несе жодних витрат. Крім того, відповідач не має трудових та договірних відносин із позивачем. З огляду на зазначене, позивач просив суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - кімнатою у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10.09.2020 року позовну заяву було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

27 жовтня 2020 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 05.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, у якій підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не зявився.

Третя особа у судове засідання подала заяву про розгляду справи за її відсутності.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 5-6).

З метою встановлення осіб, що зареєстровані та не перебувають у приміщенні, яке належить позивачу, наказом №16 від 29.06.2018 року створено комісію з майнових питань (а.с. 37).

Відповідно до актів про відсутність особи за місцем своєї реєстрації, відповідач була відсутня за місцем своєї реєстрації (а.с. 7-36).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 10.09.2020 року №13068225 відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 47).

Надаючи оцінку спірним правовідносин, суд керується наступним.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ Житлового кодексу Української РСР (надалі за текстом - ЖК України).

Згідно зі ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже, гуртожитком є зареєстрована у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів як гуртожиток жила будівля, що відповідає певним вимогам, в якій особам у зв`язку з трудовими відносинами або навчання в учбовому закладі надається за плату та за ордером, що видається власником гуртожитку, у тимчасове користування жила площа.

Відповідно до вимог ст. 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Стаття 129 ЖК України передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Позивач не надав доказів, на підставі яких відповідачу було надано для проживання спірне житлове приміщення.

Однак, судом встановлено, що відповідачу та його матері було надано житло в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . З 2006 року він зареєстрований та проживає у даному будинку, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 10.09.2020 року №13068225 (а.с. 47).

Як роз`яснено у пунктах 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 Житлового кодексу), норми яких розповсюджуються і на гуртожитки, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків (стаття 6 ЖК України).

Частиною 4 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як зазначено у частинах 1, 2 статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

У Постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646 св18) Верховний Суд зробив висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК України та вказав, що збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У Постанові від 04.11.2015 року у справі №6-1166цс15 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71,72 ЖК України.

Визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у її право на повагу до свого житла, яке, в свою чергу, не є абсолютним.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Положенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

З Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» вбачається, що, в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (Рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

На підтвердження доводів, позивач посилався на акти від 09.01.2020 року, 05.05.2020 року, 06.05.2020 року. 08.05.2020 року, 09.05.2020 року, 10.05.2020 року, 11.05.2020 року, 12.05.2020 року, 13.05.2020 року, 14.05.2020 року, 15.05.2020 року, 16.05.2020 року, 17.05.2020 року, 18.05.2020 року, 19.05.2020 року, 20.05.2020 року, 21.05.2020 року, 22.05.2020 року, 23.05.2020 року, 24.05.2020 року, 25.05.2020 року, 26.05.2020 року, 27.05.2020 року, 28.05.2020 року, 29.05.2020 року, 30.05.2020 року, 31.05.2020 року, 01.07.2020 року, 03.08.2020 року про непроживання відповідача у спірному приміщенні.

Оцінюючи надані позивачем акти, з огляду на їх зміст, вони складені одними й тими самими особами, не містять конкретних фактичних даних щодо часу та причин непроживання відповідача у спірній кімнаті та були складені за відсутності особи, яка зареєстрована у ній - відповідача.

Разом із тим, доказів на підтвердження того, що у відповідача існує інше постійне місце проживання, окрім спірного, матеріали справи не містять.

Отже, надані позивачем докази щодо тривалого понад шість місяців не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні суд вважає не належними, оскільки ці докази не містять у собі інформації щодо предмета доказування та не пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Згідно із частиною першою ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено обґрунтованість позовних вимог, в зв`язку з чим, в задоволенні позову слід відмовити, оскільки вимоги позивача є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то сплачений позивачем при подачі позову судовий збір не підлягає до стягнення.

Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов приватного акціонерного товариства «Швейне підприємство «Юність» до ОСОБА_1 , третя особа: Подільська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - залишити без задоволення;

Повне найменування сторін:

Позивач - приватне акціонерне товариство «Швейне підприємство «Юність» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Фролівська, буд. 3/34, код ЄДРПОУ 00309246);

Відповідач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, дата народження невідома);

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Подільська районна у місті Києві державна адміністрація (місцезнаходження: 04070, м. Київ, Контрактова пл., буд. 2, код ЄДРПОУ 37333608);

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК