Рішення

від 26.02.2024 по справі 278/850/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/850/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Юлія Миколаївна, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду із вище вказаною заявою, у якій просить встановити факт смерті його діда - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце народження: Україна, Житомирська область, Червоноармійський район, с. Кошелівка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Скадовськ Херсонської області, Україна, у віці 85 років.

В обґрунтування заяви зазначає, що отримати свідоцтво про смерть діда ОСОБА_2 його онуку ОСОБА_1 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово непідконтрольній Україні території, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Оскільки перелік документів для проведення державної реєстрації смерті є вичерпним, у ОСОБА_1 відсутні документи, які дозволяють зареєструвати смерть згідно вимог національного законодавства та отримати свідоцтво про смерть, встановленого Україною зразка.

Встановлення факту необхідно заявнику для державної реєстрації смерті померлої особи, проведеної державним органом України, а в подальшому - для оформлення спадщини на майно, що залишилась після смерті ОСОБА_2 .

У засідання належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи учасники справи або їхні представники не з`явились, у зв`язку з чим розгляд здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Представником заявника подано заяву про розгляд справи без її участі; вимоги заяви підтримала та просить задовольнити (а.с. 24).

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явилась; подала листа, у якому виклала вимогу щодо обов`язкової інформації необхідної для складення актового запису про смерть; розгляд справи просить проводити без її участі (а.с. 22).

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4-6, 11), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається зі свідоцтва про смерть, виданого Сімферопільським районним відділом РАЦС № 2 Департаменту РАЦС Міністерства юстиції Республіки Крим; місце смерті: Російська Федерація, Херсонська область, м. Скадовськ (а.с. 7).

Відділом державної реєтрації актів цивільного стану у місті Житомирі відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 на підставі пред`явлених документів (а.с. 20 звор. стор.).

Відповідно до положень ч. 2ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи; згідно з положеннями частинами 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 1ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 рокута п. 1 ч. 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 17 березня 2011 року підставою для державної реєстрації є лікарське свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення особи померлою, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

Відповідно до п. 1ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїта законів України. Закон закріплює за державою обов`язок вживати всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбаченихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно дост. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбаченихКонституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або посадовими особами, є недійсним і таким, що не створює правових наслідків.

Окрім цього, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або посадові особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів. Зокрема, належними відповідно до вимог ч.1ст. 77 ЦПК Україниє докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 79 ЦПК Українидостовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням ч. 2ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території м. Мелітополь Запорізької області, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.

Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимогст. 263 ЦПК Українищодо повного і всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.

Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядкуст. 317 ЦПК України.

Виходячи із вищевикладеного, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що надане в якості доказів свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яке, хоча і не є документом встановленої форми про смерть та її причини, водночас вважається доказом, який достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин, а саме 22.12.2023 року у м. Скадовськ Херсонської області, Україна, оскільки судом не встановлено іншого.

Відповідно дост. 317 ЦПК Українизаява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Таким чином, указане свідоцтво про смерть не створює правових наслідків та разом з тим, з урахуванням специфіки обставин справи, оцінюються судом як підтвердження факту смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України.

На підставі викладеного, заявник не має можливості отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , оскільки документи про смерть видані окупаційною владою на тимчасово окупованій території України, не можуть бути використаними заявником для реєстрації смерті на території України, відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданої заяви.

Керуючисьст. 49 ЦК України, ст.ст.77,79,263,293,315,317,319 ЦПК України,ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Юлія Миколаївна, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: с. Кошелівка Червоноармійського району Житомирської області, Україна, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце смерті: м. Скадовськ Херсонської області, Україна.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місцезнаходження: м. Житомир, майдан Соборний, 1; код ЄДРПОУ: 22061539.

Суддя О. М. Дубовік