Рішення

від 22.02.2024 по справі 314/2694/23

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/2694/23

Провадження № 2/314/108/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Свідунович Н.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

секретар судового засідання Печонкіна В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 314/2694/23 за позовом ОСОБА_3 до Вільнянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Зіменко О.В. звернулась до суду з позовом до Вільнянської міської ради Запорізької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входить, зокрема, Селянське (фермерське) господарство "Бурмай В.І.", земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 23,6621 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0001 з цільовим призначенням «01.02.» - для ведення фермерського господарства, право на яку посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею за № 000262, виданого ОСОБА_5 14.07.1992 Вільнянською районною радою народних депутатів для організації фермерського господарства на підставі рішення Вільнянської районної ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 19.03.1992 № 40, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 358, а також земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 24,8095 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0003 з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, право постійного користування якою посвідчено рішенням Вільнянської районної ради Запорізької області від 21.09.2000 №15 "Про виділення земельної ділянки для розширення селянського (фермерського) господарства", рішення Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 18.02.2000 "Виділення земельної ділянки для розширення селянського-фермерського господарства".

У встановленийзаконом строквона звернулась до Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про прийняття спадщини, а в подальшому звернулась до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріус відмовила у оформленні спадщини, видавши їй постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.05.2023, у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для оформлення свідоцтва про право на спадщину. Крім того, державний нотаріус роз`яснила, що питання оформлення спадщини на Селянське (фермерське) господарство "Бурмай В.І." має вирішуватися у судовому порядку. Щодо земельної ділянки державний нотаріус роз`яснила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому, у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної земельної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Позивач зазначає, що Законом України "Про фермерське господарство" встановлено, що складений капітал фермерського господарства складається з його майна, а селянське (фермерське) господарство " ОСОБА_5 " не має статутного капіталу, розподіленого на частки, та засновано виключно на праві власності на майно та праві користування земельними ділянками. Таким чином, позивач не має змоги у позасудовому порядку переоформити спадщину на майнові права засновника даного фермерського господарства, а тому змушена звернутись за захистом своїх прав до суду.

На підставі викладеного, позивач просить визнати за неюв порядкуспадкування зазаконом післясмерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,майнові права засновника Селянського (фермерського) господарства " ОСОБА_5 ", у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 04.05.1995, а також право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 23,6621 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0001, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області, право на яку посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею за № 000262, виданого ОСОБА_5 14.07.1992 Вільнянською районною радою народних депутатів для організації фермерського господарства на підставі рішення Вільнянської районної ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 19.03.1992 № 40, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 358.

Визнати за ОСОБА_6 " право постійного користування земельною ділянкою площею 24,8095 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0003, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, розташованої на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області (колишньої Любимівської сільської ради Вільнянського району), право постійного користування якою посвідчено рішенням Вільнянської районної ради Запорізької області від 21.09.2000 № 15 "Про виділення земельної ділянки для розширення селянського (фермерського) господарства".

Ухвалою суду від 22.06.2023 справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, цією ухвалою задоволено клопотання представника позивача та витребувано від Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05.10.2023 на адресу суду від Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла належним чином завірена копія спадкової справи № 132/2022, заведена щодо майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 07.11.2023 до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_4 .

05.12.2023 від співвідповідача ОСОБА_4 надійшла заява про визнання позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі та розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою суду від 05.12.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовомузасіданні представникпозивача підтрималапозовні вимоги,наполягала назадоволенні позовув повномуобсязі зпідстав,зазначених упозовній заяві.Крім того,представник позивачадодатково пояснила,що праводовічного успадковуваноговолодіння єокремим титуломправа наземлю,який неє тотожнимдо будь-якогоіншого титулуправа наземлю.З прийняттямЗемельного кодексуУкраїни від13.03.1992та іншихзаконодавчих актівне булапередбачена автоматичназміна титулівправа наземлю ізправа довічногоуспадковуваного володінняна будь-якеінше.Фактично,позивач набулаправо довічногоуспадковуваного володінняземельною ділянкою,отриману померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 для організаціїфермерського господарства,і самеправо надовічне успадковуваневолодіння маєпереходити впорядку спадкуваннядо йогоспадкоємців,тобто допозивача. Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про форми державних актів на право володіння або користування землею", якою було передбачено форму Державного акту про право довічного успадковуваного володіння землею, втратила чинність 23.06.1992 після опублікування постанови № 2201-ХІІ від 13.03.1992 "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею". З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, за законом не може бути позбавлена права на таке володіння. Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Представник відповідача Вільнянської міської ради Запорізької області Діденко-Грецька К.В. заперечувала проти позовних вимог, пояснивши, що оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 23,6621 га та постійного користування земельною ділянкою площею 24,8095 га не передбачено чинним земельним законодавством, а за життя спадкодавець ОСОБА_5 не оформив право власності або право користування вказаними земельними ділянками.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходитьдо переконання,що позовпідлягає частковомузадоволенню зтаких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11.02.2022 Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.

Заповітів ОСОБА_5 не залишив, тому спадкування спадщини, яка відкрилась після його смерті, має здійснюватися за законом.

Згідно ст.ст. 1258, 1261 ЦК України,спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як встановлено в судовому засіданні спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також дружина померлого ОСОБА_7 .

У встановлений законом 6-місячний строк спадкоємці першої черги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5 за законом, що підтверджується їх відповідними заявами у фотокопії спадкової справи № 132/2022.

В свою чергу дружина померлого ОСОБА_7 звернулась до Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про відмову від права на прийняття спадщини за законом після померлого чоловіка.

12.04.2023 між спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір про поділ спадщини, посвідчений державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Євграфовою О.М., зареєстрований в реєстрі за № 303, згідно з яким до ОСОБА_4 переходить право приватної власності на житловий будинок та земельні ділянки площею 0,25 га та 0,35 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль, а до ОСОБА_3 селянське (фермерське) господарство "Бурмай В.І.".

У подальшому відповідач ОСОБА_4 звернулась до Вільнянської держаної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом щодо житлового будинку та земельних ділянок площею 0,25 га та 0,35 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобілю.

09.06.2023 ОСОБА_4 видані свідоцтва про право на спадщину за законом щодо вищезазначеного спадкового майна.

В свою чергу, ОСОБА_3 також звернулась до Вільнянської держаної нотаріальної контори Запорізької області із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом щодо ОСОБА_8 ", а також права постійного користування земельними ділянками для організації фермерського господарства. Однак постановою від 23.05.2023 державний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказане майно у зв`язкуз відсутністю документів, необхідних для оформлення свідоцтва про право на спадщину. Крім того, державний нотаріус роз`яснила, що питання оформлення спадщини на Селянське (фермерське) господарство "Бурмай В.І." має вирішуватися у судовому порядку. Щодо земельної ділянки державний нотаріус роз`яснила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому, у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної земельної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Разом з тим, як вбачається з копії рішеня Вільнянської районної ради народних депутатів від 16.07.1992 за № 10/9 "Про реєстрацію селянських фермерських господарств", вирішено зареєструвати селянське фермерське господарство, створене на території Любимівської сільської ради, визначити головою господарства ОСОБА_5 , членами господарства ОСОБА_7 (жінка), ОСОБА_9 (донька).

04.05.1995, згідно з копією свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи, виданого 08.01.1998 Вільнянською районною державною адміністрацією, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Бурмай В.І.", про щозроблено запис в журналі обліку реєстрацій за № 4/58, ідентифікаційний код юридичної особи 25474710, юридична адреса: АДРЕСА_1 . Засновником (головою) Селянського (фермерського) господарства "Бурмай В.І.", відповідно до Статуту, є спадкодавець ОСОБА_5 .

Відповідно до пункту 4.3 статуту ОСОБА_10 " успадкування землі і майна фермерського господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України.

Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство"фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

За положеннями ст. 182 ЦК Українидоскладу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Нормами ст. 36 Закону України "Про фермерське господарство"встановлено, що рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається виключно у разі, якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом.

Позивачем, як спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , було прийнято рішення продовжувати діяльність фермерського господарства, та подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини, до складу якої входять майнові права засновника на фермерське господарство.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

На підставі ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зі ст. 20 вказаного Законумайно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Аналогічні норми містяться і в ст. 191 ЦК України, відповідно до якої, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 4 ст. 35 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

В роз`ясненнях, що містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

Відповідно до ч.1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною 1 ст. 178 ЦК України встановлено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно дост. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з нормами ст. 1219 ЦК Українимайнові права засновника фермерського господарства не є такими, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а тому спадкуються на загальних підставах.

Будь-яких особливостей спадкування майна чи майнових прав засновника фермерського господарства Цивільний кодекс України не містить.

За таких обставин, право власності безпосередньо на фермерське господарство не може бути предметом спадкування, оскільки діяльність самого фермерського господарства не припиняється смертю засновника, водночас предметом спадкування є право засновника такого господарства.

З огляду на приписи ст. 191 ЦК України, ст.ст. 19, 23 Закону України "Про фермерське господарство",враховуючи, що 04.05.1995 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Бурмай В.І." та його засновником був ОСОБА_5 , є підстави для визнання за позивачем в порядку спадкування за законом майнових прав засновника Селянського (фермерського) господарства " ОСОБА_5 ", які належали батькові позивача до його смерті.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_3 права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 23,6621 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0001, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області, право на яку посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею за № 000262, виданого ОСОБА_5 14.07.1992 Вільнянською районною радою народних депутатів для організації фермерського господарства на підставі рішення Вільнянської районної ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 19.03.1992 № 40, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 358, суд виходить з такого.

Рішенням виконавчого комітету Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 18.03.1992 № 40 "Про виділення землі для створення селянських (фермерських) господарств" ОСОБА_5 було виділено земельну ділянку для створення фермерського господарства.

Рішенням Вільнянської районної ради народних депутатів від 19.03.1992 № 40 "Про виділення земельної ділянки під організацію фермерських господарств" ОСОБА_5 виділено земельну ділянку для ведення фермерського господарства із земель запасу державної форми власності площею 25 га.

Земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 23,6621 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0001, з цільовим призначенням «01.02.» - для ведення фермерського господарства, право на яку посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею за № 000262, виданого ОСОБА_5 14.07.1992 Вільнянською районною радою народних депутатів у довічне успадковуване володіння землею для організації фермерського господарства, на підставі рішення Вільнянської районної ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 19.03.1992 № 40, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 358, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 19.11.2020 за номером запису про інше речове право 40123569, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2269425023215, за видом іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою.

Право довічного успадковуваного володіння землею є похідним від права власності іншим речовим правом, що визначене Земельним кодексом Української РСР від18.12.1990 № 561-ХІІ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають похідні від права власності інші речові права відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Підтвердженням цього є державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею.

На момент виникнення у ОСОБА_5 права довічного успадковуваного володіння землею, що підтверджується державним актом № 000262 від 14.07.1992 діяли такі нормативно-правові акти:

1) Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ, яким передбачалось право громадян на довічне успадковуване володіння землею, а саме ст. 6 встановлено, що в довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства;

2) Постанова Верховної Ради Української РСР від 05.12.1990 № 511 "Про вирішення питань пов`язаних із правом власності на землю", згідно з якою громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом (ведення фермерського господарства), у довічне успадковуване володіння;

3) Постанова Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889 "Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок", згідно з якою затверджено форму державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та умови надання такого права;

4) Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції від 20.12.1991 № 2009-ХІІ), положеннями якого встановлювалися розміри, порядок надання громадянам за їх бажанням земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння.

Окрім вищевикладеного, що в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 справа № 1-17/2005 йдеться мова про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Судова практика також жодним чином не піддає сумніву законність видачі державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею після прийняття і набрання чинності Закону України "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР" від 13.03.1992 № 2196-ХІІ (постанова Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 908/1605/18; постанови Великої палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, постанова Верховного суду від 28.04.2021 у справі № 547/362/18 тощо).

Жоден нормативно-правовий акт Української РСР і чинного національного законодавства не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

У зв`язку з тим, що програмне забезпечення Державного Реєстру прав не містить у своїх словниках такого виду іншого речового права як довічне успадковуване володіння землею, це право реєструється як право постійного користування, а в графі програмного забезпечення ведення державного реєстру речових прав "зміст, характеристика іншого речового права" прописується "право успадковуваного володіння землею". Непередбачення в підзаконних нормативно-правових актах певних положень не може бути підставою порушення законів України, які мають вищу юридичну силу, а в даному випадку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і законних прав громадян. Тому в таких випадках, можливе застосування аналогії закону.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяження таких прав врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Перелік документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну, або припинення прав на нерухоме майно, визначено ч. 1 ст. 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, похідних від права власності, набутих та оформлених до 1 січня 2013 року проводиться з одночасною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст.ст. 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України, прийняте розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", вказана земельна ділянка за формою власності є земельною ділянкою комунальної форми власності, розпорядником якої є орган місцевого самоврядування Вільнянська міська рада.

За змістом ст.ст. 6, 50 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їхніх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13.03.1992 не передбачав такого виду права, як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому, відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2001 року) визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990 була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. Земельний кодексу України в редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008 потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не можуть виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція) та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено ст. 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61.). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", заява №17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява №20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Підставою для реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2321582500:01:002:0001, площею 23,6621 га, став лист Любимівської сільської ради від 01.12.2020 № 02-03-12/471, про що зазначено у графі "підстава для державної реєстрації".

Відповідно до довідки виконавчого комітету Любиміської сільської ради від 01.12.2020 № 02-03-12/471, земельна ділянка з кадастровим номером 2321582500:01:002:0001, площею 23,6621 га, знаходиться в користуванні ОСОБА_5 згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 000262, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 358 від 14.07.1992.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний акт, який посвідчує право останнього на довічне успадковуване володіння землею, в установленому законом порядку не оскаржений, не визнаний недійсним, не скасований, тобто є чинним.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних спірних правовідносинах також викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 311/706/18, від 04.08.2021 у справі № 187/1493/19, від 29.09.2021 у справі № 328/1788/19.

Враховуючи вищевикладене, земельна ділянка, право на яку посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, успадковується за фізичною особою, отже позовна вимога щодо визнання в порядку спадкування за позивачем права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, що була виділена померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 рішенням виконавчого комітету Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 18.03.1992 № 40 "Про виділення землі для створення селянських (фермерських) господарств", є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_6 " право постійного користування земельною ділянкою площею 24,8095 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0003, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, розташованої на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області (колишньої Любимівської сільської ради Вільнянського району), право постійного користування якою посвідчено рішенням Вільнянської районної ради Запорізької області від 21.09.2000 № 15 "Про виділення земельної ділянки для розширення селянського (фермерського) господарства", суд виходить з такого.

Рішенням Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 18.02.2000 "Виділення земельної ділянки для розширення селянського фермерського господарства" надано згоду ОСОБА_5 на виділення земельної ділянки для розширення фермерського господарства в розмірі 25 га із земель запасу на території Любимівської сільської ради.

Рішенням Вільнянської районної ради Запорізької області від 21.09.2000 № 15 "Про виділення земельної ділянки для розширення селянського (фермерського) господарства" вилучено із земель запасу Любимівської сільської ради земельну ділянку площею 25 га рілля та надано ОСОБА_5 для розширення селянського (фермерського) господарства на праві постійного користування землею.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Любимівської сільської ради від 01.12.2020 № 02-03-12/470, земельна ділянка державної форми власності для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2321582500:01:002:0003, площею 24,8095 га, знаходиться в користуванні ОСОБА_5 згідно рішення сесії Вільнянської районної ради від 21.09.2000 № 15.

19.11.2020 державним реєстратором Вільнянської міської ради зареєстровано за ОСОБА_5 право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2321582500:01:002:0003, площею 24,8095 га, цільове призначення «01.02» - для ведення фермерського господарства, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за номером запису про інше речове право 40162857, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 227153323215.

Земельна ділянка на праві постійного користування, надана ОСОБА_5 на підставі рішення Вільнянської районної ради Запорізької області від 21.09.2000 № 15 "Про виділення земельної ділянки для розширення селянського (фермерського) господарства", має інший правовий режим, аніж право довічного успадковуваного володіння землею, щодо переходу обов`язків користувача земельної ділянки до фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, як юридичною особою, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. У правовідносинах постійного користування земельною ділянкою (2321582500:01:002:0003 площею 24.8095 га) з дня державної реєстрації фермерського господарства, юридична особа набула права та обов`язки землекористувача.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції від 13.03.1992, на момент створення ОСОБА_10 ") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України(у редакції від 13.03.1992, на момент створення С(Ф)Г " ОСОБА_5 ") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції від 13.03.1992, на момент створення С(Ф)Г " ОСОБА_5 ") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, - для розширення фермерського господарства.

Законодавством, чинним на момент отримання померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 рішення Вільнянської районної ради від 21.09.2000 № 15 "Про виділення земельної ділянки для розширення селянського (фермерського) господарства", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

19.06.2003 було прийнято новий Закон України "Про фермерське господарство" № 937-IV, якимЗакон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 цього Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8).

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа суб`єкт господарювання.

З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки на праві постійного користування землею, фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства на праві постійного користування землею.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи ст.ст. 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ,який був чинним до 29.07.2003, та ст.ст.1,5,7,8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (висновки, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення"Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005), було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6розділу Х "Перехідні положення"Земельного кодексу Українищодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Зокрема, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції від 13.03.1992, яка діяла до 01.01.2002), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення С(Ф)Г " ОСОБА_5 ", так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника ОСОБА_11 відсутня.

Правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином засновником селянського (фермерського) господарства правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині про визнання за ОСОБА_6 " права постійного користування земельною ділянкою площею 24,8095 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0003, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, розташованої на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області (колишньої Любимівської сільської ради Вільнянського району), оскільки обов`язки землекористувача земельної ділянки на праві постійного користування землею здійснює Селянське (фермерське) господарство " ОСОБА_5 ", а не померлий громадянин, якому вона надавалась. Отже, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Вільнянської міської ради Запорізької області (код ЄДРПОУ 25486771, адреса місцезнаходження: Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про визнання права власності на майно в порядку спадкування задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 права засновника Селянського (фермерського) господарства "Бурмай В.І.", у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 04.05.1995, ідентифікаційний код юридичної особи 25474710, юридична адреса: Запорізька область, Вільнянський (нині Запорізький) район, с. Любимівка, вул. Дзержинського (нині Центральна), 42, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 23,6621 га, кадастровий номер 2321582500:01:002:0001, з цільовим призначенням «01.02» - для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Вільнянської міської ради Запорізького району Запорізької області, право на яку посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею за № 000262, виданого ОСОБА_5 14.07.1992 Вільнянською районною радою народних депутатів для організації фермерського господарства на підставі рішення Вільнянської районної ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 19.03.1992 № 40, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 358, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2269425023215, номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 40123569.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 22.02.2024.

Суддя Наталія Миколаївна Свідунович

22.02.2024