Рішення

від 08.02.2024 по справі 910/9691/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2024Справа № 910/9691/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/9691/23

За позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш»

про зобов`язання виконати умови договору та стягнення коштів

Представники учасників справи:

від позивача: Сокуренко А.Ю.;

від відповідача: Кізілов О.В..

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Гортехмаш» (далі - відповідач) про зобов`язання виконати умови договору та стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №20/582 від 17.04.2019 не здійснив гарантійного ремонту та не повернув вантажно - транспортну машину ПТ - 4 зав.№4 позивачу, у зв`язку з чим просить суд зобов`язати відповідача здійснити гарантійні зобов`язання за договором шляхом усунення виявлених недоліків і повернення машини та, враховуючи порушення відповідачем строків здійснення гарантійних зобов`язань, стягнути неустойку у розмірі 522568,80 грн та штраф у розмірі 290316,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 року відкрито провадження у справі №910/9691/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 01.08.2023 року.

27.07.2023 року через відділ діловодства суду від ТОВ «Завод Гортехмаш» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та посилається на те, що спірний випадок виходу з ладу поставленої за договором вантажно-транспортної машини ПТ-4 не є гарантійним випадком, оскільки виявлені згідно акту комісійного огляду технічного стану вантажно-транспортної машини від 30.09.2021 року неполадки у роботі обладнання - надмірний механічний знос зубців вал-шестерні правового бортового редуктора - виникли внаслідок недотримання позивачем правил користування обладнанням та надмірної експлуатації машини. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що наявні в акті комісійного огляду від 30.09.2021 року виправлення, зроблені позивачем кульковою ручкою, були відсутні в момент підписання цього акту директором відповідача та не можуть братися судом до уваги, а наданий позивачем акт введення обладнання в експлуатацію від 18.09.2020 року не є належним доказом у справі так як такий акт не містить печатки підприємства позивача, при цьому єдиним належним підтвердженням використання машини та введення її в експлуатацію є фінансова та податкова звітність позивача, у якій має відображатися нарахування амортизаційних відрахувань на таке обладнання. У відзиві на позовну заяву відповідач також посилається на ту обставину, що наразі місцем перебування обладнання, яке прийнято відповідачем у гарантійний ремонт, є м. Маріуполь, у зв`язку з чим можливість повернення позивачу обладнання у відповідача відсутня.

У судовому засіданні 01.08.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам строків для подання заяв по суті спору, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі.

03.08.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою зазначає, що наявні в акті комісійного огляду від 30.09.2021 року виправлення не стосуються загального висновку комісії про передання обладнання для виконання відповідачем гарантійного ремонту.

Цього ж дня, через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення в яких вказує про неможливість надання оригіналів документів за правовідносинами, які виникли з відповідачем на підставі договору №20/582 від 17.04.2019 року, оскільки ця документація знаходяться в адміністративній будівлі позивача, яка перебуває в окупації та до якої керівництву позивача військами країни-агресора обмежено доступ, у зв`язку з чим, за окремим клопотанням, просить витребувати оригінали документів у відповідача.

09.08.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, за змістом яких останній зауважує, що акт комплексного огляду від 30.09.2021 року не підтверджує факту настання гарантійного випадку та додатково наголошує на тому, що введення в експлуатацію обладнання (початок його використання) може бути підтверджено виключно даними фінансової звітності позивача, а тому акт вводу в експлуатацію від 18.09.2020 року без печатки підприємства позивача є неналежним доказом.

26.09.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення щодо виявлених недоліків вантажно-транспортної машини ПТ-4 зав. №4, в яких зауважує на тому, що термін експлуатації машини склав менше третини нормативного терміну експлуатації між капітальними ремонтами, відтак понаднормовий механічний знос зубців валу шестерні правого бортового редуктора міг статися лише з причин порушення технологій виробником.

09.10.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, за якою просить виключити з прохальної частини позову вимогу про здійснення заміни поставленого за договором №20/582 від 17.04.2019 року та специфікації №4 від 22.11.20219 року обладнання вантажно-транспортної машини ПТ-4 зав. №4.

Цього ж дня, через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення щодо виявлених недоліків вантажно-транспортної машини ПТ-4 зав. №4, в яких наголошує на тому, що позивачем не надано належних доказів введення вантажно-транспортної машини ПТ-4 в експлуатацію, а прийняття відповідачем обладнання для здійснення ремонтних робіт зроблено з метою збереження з позивачем партнерських відносин та не свідчить про виробничі дефекти.

У судовому засіданні 10.10.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналів доказів, про прийняття до розгляду зави позивача про зміну предмета позову та оголошення перерви у судовому засіданні до 24.10.2023 року.

Розглянувши клопотання позивача про витребування оригіналів документів у відповідача суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки відповідач не ставить під сумнів відповідність долучених документів та визнає обставини поставки обладнання за договором на підставі укладеної специфікації №4 від 22.11.2019 року, виходу вантажно-транспортної машини ПТ-4 зав. №4 з ладу та передання йому обладнання для проведення ремонту.

При цьому, приписами частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Приписами частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент подання означеної заяви) визначено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

З поданої позивачем заяви від 09.10.2023 про зміну предмета позову вбачається, що позивач здійснив уточнення позовних вимог шляхом виключення з прохальної частини вимог про здійснення відповідачем заміни поставленого за договором обладнання.

Судом встановлено, що заявником дотримано вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме надані належні докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, про що свідчать фіскальний чек та опис вкладення від .09.10.2023, а тому така заява підлягає прийняттю судом до розгляду.

Судове засідання, призначене на 24.10.2023, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 підготовче засідання призначено на 21.11.2023 року.

21.11.2023 року через систему Електронний Суд від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких позивач наголошує на тому, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано жодних доказів, які б могли підтвердити поважність невиконання ним своїх обов`язків за договором, а також обґрунтованість заперечень проти позовних вимог. В свою чергу, надані позивачем докази беззаперечно свідчать про те, що спірний випадок є гарантійним та мав місце у період дії гарантійних зобов`язань відповідача, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 21.11.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 12.12.2023.

У судовому засідання 12.12.2023 через відсутність інтернет зв`язку суд оголосив перерву до 09.01.2024 року.

Судове засідання, призначене на 09.01.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 року судове засідання призначено на 01.02.2024 року.

У судовому засідання 01.02.2024 у зв`язку із нестабільним інтернет з`єднанням у учасників справи, з метою забезпечення належних умов для виступу з промовами, суд оголосив перерву до 08.02.2024.

У судовому засіданні 08.02.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 08.02.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» (покупець за договором, позивач у справі) укладено договір поставки №20/582 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити обладнання, найменування, асортимент, ціна, кількість, код УКТЗЕД та строк поставки якого вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною його частиною.

Відповідно до пункту 2.1 договору вартість договору на момент підписання складає без ПДВ - 8913675,00 грн та з ПДВ- 10696410,00 грн.

Загальна сума цього договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є складовими і невід`ємними частинами даного договору (пункт 2.2 договору).

Вартість обладнання, що поставляється за умовами цього договору, визначається у специфікаціях (пункт 2.3 договору).

Згідно з пунктом 4.2 договору оплата здійснюється на умовах, передбачених в специфікаціях.

Пунктом 3.1 договору визначено, що умови постачання обладнання вказуються в специфікаціях до договору. Право власності на обладнання переходить до покупця з моменту підписання покупцем видаткової накладної.

Відповідно до специфікації №4 від 22.11.2019 року, яка є невід`ємною частиною договору, сторони узгодили поставку товару - вантажно-транспортної машини, ТУ У 28.2-32897273-024:2014, код УКТЗЕД 8431, у кількості 2 штуки, на загальну суму 5806320,00 грн (з ПДВ).

Положеннями пунктів 2-4 специфікації №4 від 22.11.2019 року передбачено умови поставки - DDP склад ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» (Веселівське шосе, 7 км., с. Мала Білозерка, Васильківський район, Запорізька область); умови оплати - відстрочка платежу 30 календарних днів від дати поставки товару на склад ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат»; строк поставки - протягом 120 календарних днів від дати підписання специфікації.

За умовами пункту 5.1 договору якість, комплектація, упаковка та маркування обладнання повинні відповідати нормам, визначеним сертифікатом виробника, чинним стандартам (ТУ, ДСТУ, технічної документації, кресленнях) для даного виду обладнання, а також спеціальним технічним вимогам, якщо такі встановлені угодою сторін. Перераховані вимоги вказуються в специфікаціях.

Згідно з пунктом 5.2 договору гарантійний термін обладнання та його комплектуючих частин вказуються сторонами в специфікаціях.

Відповідно до пункту 5 специфікації №4 від 22.11.2019 року сторони узгодили гарантійний строк - 12 місяців з дати вводу в експлуатацію, але не більше 18 місяців від дати поставки.

У пункті 7.1 договору сторонами передбачено, що якщо протягом терміну дії гарантії в обладнанні будуть виявлені несправності, обладнання в цілому або його складові частини виявляться дефектними, постачальник зобов`язується протягом 3 календарних днів з моменту отримання письмового (факсимільного) повідомлення покупця надіслати свого представника для складання відповідного Акту або дати дозвіл покупцеві на складання акту без його участі.

В акті вказується перелік неполадок, дефектних деталей і комплектуючих обладнання. Строк заміни дефектних деталей і комплектуючих обладнання, усунення неполадок не повинні перевищувати 15 календарних днів з моменту складання такого акту. У разі неможливості усунення неполадок або здійснення заміни обладнання, постачальник зобов`язується забрати обладнання і відшкодувати покупцеві вартість дефектного обладнання протягом 14 календарних днів з моменту складання відповідного акту (пункт 7.3 договору).

Згідно пункту 12.1 договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року, а в плані взаєморозрахунків до повного виконання узятих на себе зобов`язань.

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, на виконання умов договору 07.07.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш» було поставлено позивачу обладнання, а саме - вантажно-транспортну машину ПТ-4 зав.№4, у кількості 1 штука, вартістю 2903160,00 грн, а Приватним акціонерним товариством «Запорізький залізорудний комбінат» було здійснено повну оплату поставленого відповідачем обладнання, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій на загальну суму 2903160,00 грн, а саме: №52978 від 28.08.2020 року на суму 1000000,00 грн; №53007 від 02.09.2020 року на суму 500000,00 грн; №53855 від 09.09.2020 року на суму 403160,00 грн; №57883 від 29.10.2020 року на суму 300000,00 грн; №58218 від 04.11.2020 року на суму 500000,00 грн; №499123 від 01.09.2021 року на суму 200000,00 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення оплати вартості поставленого обладнання у сумі 2903160,00 грн згідно договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за правочином належним чином підтверджено матеріалами справи.

З матеріалів справи також вбачається, що поставлене за договором обладнання - вантажно-транспортну машину ПТ - 4 зав. №4 було введено в експлуатацію 18.09.2020 року згідно із актом вводу в експлуатацію від 18.09.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Проте, як зазначає позивач, під час експлуатації поставленого обладнання, а саме при вивантаженні гірничої маси, вантажно - транспортна машина ПТ - 4 вийшла з ладу по причині відсутності обертання правого бортового редуктора, про що 30.09.2021 року було складено акт №б/н комісійного огляду технічного стану вантажно-транспортної машини ПТ - 4 зав. №4 ділянки № 11 шахти «Експлуатаційна», копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт комісійного огляду від 30.09.2021 року складений комісією позивача за участі директора відповідача у складі: в.о головного механіка шахти «Експлуатаційна» Козлова Є.Л., директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш» Мамедова В.Г., механіка дільниці №11 шахти «Експлуатаційна» Грозовського В.В., спеціаліста 1 категорії ОАК Сторчуна Д.П., начальника Приходько А.А.

Відповідно до вказаного акту комісійного огляду від 30.09.2021 року комісією було встановлено, що вантажно-транспортна машина ПТ - 4 заводський номер №04 поставлена ТОВ «Завод «Гортехмаш» на Запорізький залізорудний комбінат у серпні 2020 року та введена в експлуатацію 18.09.20220 року на підставі акту введення в експлуатацію від 18.09.2020 року. Експлуатація вантажно-транспортної машини ПТ - 4 здійснювалась у суворій відповідності до заводського керівництва по експлуатації. 15.09.2021 року при вивантаженні гірничої маси машина вийшла з ладу, причина виходу з ладу - відсутність обертання правого бортового редуктора, сторонні шуми в редукторі під час руху машини. 27.09.2021 року машина видана на поверхню для з`ясування причин несправності.

У вказаному акті також зазначено, що за наслідками демонтажу пневмодвигуна на правому редукторі було виявлено надмірний механічний знос зубців вал-шестерні правого бортового редуктора (600-02.10.1021).

Відповідно до висновку комісії, викладеного у акті комісійного огляду від 30.09.2021 року, вирішено передати машину виробнику для виконання ремонту згідно гарантійних зобов`язань.

Зазначений акт комісійного огляду від 30.09.2021 року підписано директором відповідача без зауважень щодо його змісту та встановлених на підставі нього обставин.

Разом з цим, зі змісту акту комісійного огляду від 30.09.2021 року вбачається, що у ньому міститься допис кульковою ручкою щодо причини надмірного механічного зносу зубців вал-шестерні правого бортового редуктора, а саме: «внаслідок відсутності термообробки зубців (195-210 НВ)».

В подальшому, відповідно до акту №3 від 24.11.2021 року прийому-передачі обладнання на гарантійний ремонт на підставі пункту 7 договору поставки №20/582 від 17.04.2019 року, пункту 5 специфікації №4 від 22.11.2019 року вантажно-транспортна машина ПТ-4 заводський номер №04 була передана ТОВ «Завод «Гортехмаш» для виконання гарантійного ремонту.

Вказаний акт №3 прийому-передачі від 24.11.2021 року підписаний уповноваженими представниками ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» та ТОВ «Завод «Гортехмаш» без зауважень.

Втім, як зазначає позивач у позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш» передану в гарантійний ремонт вантажно-транспортну машину ПТ-4 позивачу після усунення неполадок не повернуло, про неможливість усунення неполадок або здійснення заміни обладнання позивача не повідомило, акт про неможливість усунення неполадок або здійснення заміни обладнання сторонами не складався.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору в частині проведення гарантійного ремонту, з метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією №20/208 від 18.04.2023 року про повернення Приватному акціонерному товариству «Запорізький залізорудний комбінат» відремонтованого належним чином обладнання вантажно - транспортної машини ПТ - 4 зав. №4, переданої на гарантійний ремонт згідно із договором №20/582 від 17.04.2019 року або здійснення заміни обладнання на нове та належної якості у разі неможливості повернути підприємству відремонтованого належним чином обладнання.

У вказаній претензії позивач також вимагав від відповідача сплати неустойки за порушення строків заміни обладнання або його частин, усунення дефектів за договором №20/582 від 17.04.2019 року у розмірі 522568,80 грн, а також сплати штраф за порушення строків заміни обладнання, усунення дефектів за договором №20/582 від 17.04.2019 у розмірі 290316,00 грн.

У відповідь на вказану претензію відповідач листом №1 від 17.05.2023 року відмовив позивачу у задоволенні вимог про повернення вантажно-транспортної машини ПТ-4 та сплату штрафних санкцій, посилаючись на відсутність документів, підтверджуючих знаходження обладнання на гарантійному обслуговуванні, не підтвердження факту неналежної якості поставленого товару, а також неможливість повернення обладнання у зв`язку із тим, що воно фактично знаходиться на території тимчасово окупованого населеного пункту, на якому ведуться бойові дії, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 673 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Визначення поняття гарантії якості товару міститься у частині першій статті 675 ЦК України, якою передбачено, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Під гарантією якості товару слід розуміти запевнення продавця про відсутність у товарі в момент його передачі або в інший момент, встановлений у договорі, недоліків по якості товару, що знижують його вартість або не дозволяють використовувати відповідно до мети, передбаченої договором. За загальним правилом, товар повинен відповідати вимогам по якості в момент його передачі від продавця до покупця. Це означає, що наслідки, які встановлені законодавством, зокрема частиною другою статті 678 ЦК України, при реалізації продавцем неякісного товару настають у випадку, коли недоліки товару мали місце на час його передання покупцеві, але не були і не могли бути виявлені останнім у момент передання. Тобто вказані недоліки стосуються експлуатаційних властивостей товару і не пов`язані з його механічним пошкодженням, які можна виявити шляхом візуального огляду.

Згідно статті 676 Цивільного кодексу України гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі - продажу.

За умовами частини 3 та 5 статті 269 Господарського кодексу України гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами, технічними умовами (у разі наявності) на основний виріб.

У відповідності до частини 2 статті 269 Господарського кодексу України стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами (у разі наявності).

У даному випадку, за умовами пункту 5 специфікації №4 до договору сторони погодили гарантійний термін товару, який складає 12 місяців з дати вводу в експлуатацію, але не більше 18 місяців від дати поставки.

Судом за матеріалами справи встановлено, що поставлене відповідачем за договором обладнання - вантажно-транспортна машина ПТ-4 була введена в експлуатацію 18.09.2020 року на підставі акту введення в експлуатацію від 18.09.2020 року, а вихід з ладу обладнання - відсутність обертання у правому бортовому редукторі стався 15.09.2021 року, про що зазначено в акті комісійного огляду від 30.09.2021 року.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що наданий позивачем акт введення в експлуатацію від 18.09.2020 року не містить печатку позивача та не є належним доказом введення в експлуатацію вантажно-транспортної машини ПТ-4, оскільки на переконання відповідача, такими доказами є виключно дані фінансової звітності та дані податкового обліку про фактичне використання обладнання в господарській діяльності та нарахування амортизацій.

Так, згідно з частиною 1, 3 статті 58-1 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Тобто законодавством не встановлено вимог щодо обов`язкової наявності печатки суб`єкта господарювання на первинних бухгалтерських документах, у тому числі печатки продавця та покупця на видатковій накладній про отримання товару або на акті введення товару в експлуатацію.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення).

Пунктом 2.4 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 2.5 Положення (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відтак, за висновком суду, відсутність на акті введення в експлуатацію від 18.09.2020 року печатки ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» за наявності на цьому акті підпису технічного директора ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» Карнаух А.В., а також членів комісії у складі головного механіка Новікова В.А., в.о. головного механіка шахти «Експлуатаційна» Козлова Є.Л., начальника дільниці №11 шахти «Експлуатаційна» Коверник Д.О., механіка дільниці №11 шахти «Експлуатаційна» Щербань С.В. не свідчить про його неналежне оформлення та не є підставою для невизнання судом факту введення обладнання в експлуатацію 18.09.2020 року.

Водночас суд враховує, що інформація про дату введення в експлуатацію поставленого за договором обладнання, а саме 18.09.2020 року, зазначена в підписаному директором відповідача акті комісійного огляду від 30.09.2021 року. Відтак, підписання вказаного акту від 30.09.2021 року відповідачем без зауважень щодо дати введення вантажно-транспортної машини ПТ-4 в експлуатацію свідчить про визнання відповідачем цієї обставини.

Суд також відзначає, що умовами укладеного між сторонами договору порядок введення обладнання в експлуатацію не визначений.

Однак, за загальними правилами, встановленими Інструкцією по монтажу вантажно-транспортного обладнання та Вказівками по експлуатації дорожньо-будівельних машин, засоби виробництва приймає в експлуатацію комісія суб`єкта господарювання. Зокрема, вона оцінює наявність сертифікатів відповідності, комплектність та технічний стан засобу виробництва як за експлуатаційною документацією, так і за результатами зовнішнього огляду, випробування на холостому ходу та під навантаженням.

Під час зовнішнього огляду визначають загальний стан засобу виробництва та встановлюють наявність видимих дефектів. Випробуванням на холостому ходу перевіряють працездатність усіх вузлів засобу виробництва. Випробування під навантаженням проводять з метою перевірити відповідність фактичних параметрів засобу виробництва технічним характеристикам.

За результатами перевірки технічного стану засобу виробництва складають відповідний акт або протокол, на підставі якого приймають рішення щодо можливості використання засобу виробництва за призначенням. До експлуатації допускають засіб виробництва, який взято на облік (зареєстровано) в установленому порядку.

Обладнання вводять в експлуатацію наказом суб`єкта господарювання. У наказі зазначають відповідальних осіб, експлуатаційний та ремонтний персонал. Рішення про можливість експлуатації засобу виробництва потрібно внести до паспорта (формуляра) засобу виробництва.

Відповідно до акту введення в експлуатацію вантажно-транспортної машини ПТ-4 вбачається, що остання пройшла перевірку під час експлуатаційних випробувань, її складання та налагодження виконано відповідно до правил технічної експлуатації та заводських інструкцій, за висновком комісії машина придатна для роботи за призначенням. Акт введення в експлуатацію затверджено технічним директором позивача.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Нормами чинного законодавства не передбачено, що документами, які підтверджують факт введення суб`єктом господарювання обладнання в експлуатацію є саме фінансова або податкова звітність підприємства.

За таких обставин, за висновком суду, наданий позивачем акт введення в експлуатацію від 18.09.2020 року в сукупності з іншими матеріалами справи є належним та достатнім доказом на підтвердження факту введення вантажно-транспортної машини ПТ-4 в експлуатацію 18.09.2020 року та початку перебігу встановленого гарантійного строку якості товару, який складає 12 місяців, та спливає 18.09.2021 року.

Відтак, судом встановлено, що спірний випадок виходу з ладу обладнання стався в межах передбаченого пунктом 5 Специфікації №4 гарантійного терміну, тобто протягом строку дії передбаченої розділом 7 договору гарантії.

При цьому, судом враховано і той факт, що умовами пункту 5 специфікації №4 від 22.11.2019 року сторони узгодили гарантійний строк - 12 місяців з дати вводу в експлуатацію, але не більше 18 місяців від дати поставки; поставка обладнання відбулась 07.07.2020 року, а відтак граничний строк гарантійного терміну спливав 07.01.2022 року, що додатково свідчить про той факт, що вихід з ладу обладнання 15.09.2021 року, стався в межах передбаченого пунктом 5 специфікації №4 гарантійного терміну.

Правові наслідки передання товару неналежної якості визначені у статті 678 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

При цьому під розумним строком слід розуміти час об`єктивно необхідний сумлінному продавцеві для усунення недоліків.

За умовами частини 6 статті 269 Господарського кодексу України постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Обов`язок постачальника з усунення дефектів виробу, виявлених протягом гарантійного строку, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації або зберігання виробу, визначений також умовами пункту 5.3 договору, згідно якого постачальник несе відповідальність за всі недоліки обладнання, в разі, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації та/або зберігання, дій третіх осіб, випадку або дій непереборної сили.

Суд відзначає, що різновидом безоплатного усунення недоліків є гарантійний ремонт, який полягає у виконанні робіт, пов`язаних з усуненням недоліків товару для забезпечення використання його за призначенням протягом гарантійного терміну експлуатації. Усунення недоліків здійснюється шляхом заміни чи ремонту комплектуючого виробу або окремої складової частини, а також виконання регулювальних робіт відповідно до вимог нормативних документів.

Частиною 1 статті 679 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Отже, умовою відповідальності продавця за недоліки товару є виникнення цих недоліків до моменту передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі №904/5002/18.

Водночас, згідно з частиною другою статті 679 Цивільного кодексу України якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

За змістом наведеної правової норми у випадку існування гарантії щодо якості товару обов`язок доведення обставин, що звільняють продавця від відповідальності, покладається на нього.

Так, в постановах від 13.12.2019 року у справі № 904/5002/18, від 06.12.2022 року у справі №925/1429/21 та від 16.03.2023 року у справі № 925/400/21 Верховний Суд звертає увагу, що у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Судом встановлено, що в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на той факт, що поставлене на підприємство позивача за договором обладнання відповідно до умов специфікації №4 до договору, а саме вантажно-транспортна машина ПТ-4, не відповідає вимогам щодо якості, позаяк під час її експлуатації позивачем було встановлено дефектність обладнання - відсутність обертання правового бортового редуктора, у зв`язку з чим машина вийшла з ладу.

За таких обставин, враховуючи факт надання відповідачем позивачу згідно спірного договору гарантій щодо якості товару протягом 12 місяців з дати вводу в експлуатацію та законодавчо визначеної можливості покладення на відповідача відповідальності за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок порушення позивачем (покупцем) правил експлуатації або зберігання товару, дослідженню підлягають причини виникнення недоліків роботи вантажно-транспортної машини ПТ-4, на яку за умовами договору встановлено гарантійний строк, обов`язок доведення яких покладено на відповідача (постачальника).

На підтвердження обставин порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань позивачем надано суду акт комісійного огляду від 30.09.2021 року та акт № 3 від 24.11.2021 року прийому - передачі обладнання на гарантійний ремонт, які свідчать про визнання випадку виходу з ладу вантажно - транспортної машини ПТ - 4 зав. №4 гарантійним, прийняття рішення про передачу машини виробнику для виконання ремонту відповідно до гарантійних зобов`язань та фактичне прийняття постачальником обладнання на гарантійний ремонт на підставі пункту 5 специфікації №4 до договору та розділу 7 договору.

При цьому суд враховує заперечення відповідача з приводу того, що зроблений в акті комісійного огляду від 30.09.2021 року допис кульковою ручкою щодо причини надмірного механічного зносу зубців вал-шестерні правого бортового редуктора, а саме: «внаслідок відсутності термообробки зубців (195-210 НВ)» є незастереженим та не підтвердженим підписами сторін виправленням, проте відзначає, що таке виправлення не впливає на загальний висновок комісії щодо передання вантажно-транспортної машини виробнику для виконання гарантійного ремонту та жодним чином не спростовує факт визнання відповідачем необхідності проведення ним ремонту згідно з гарантійними зобов`язаннями.

Разом з цим заперечення відповідача про те, що даний випадок виходу з лади обладнання не є гарантійним, так як надмірний механічний знос зубців вал-шестерні правого бортового редуктора виник внаслідок надмірної експлуатації позивачем обладнання, суд сприймає критично, оскільки підписуючи акт комісійного огляду від 30.09.2021 року без зауважень щодо його змісту та підстав виконання гарантійного ремонту обладнання, відповідачем не було заявлено жодних заперечень з приводу порушення покупцем правил користування, зберігання та експлуатації товару.

Окрім того, на підставі акту №3 від 24.11.2021 року прийому - передачі обладнання відповідач прийняв вантажно-транспортну машину ПТ-4 саме на гарантійний ремонт на підставі пункту 7 договору (гарантійні зобов`язання) та пункту 5 специфікації №4 (гарантійні терміни). Тобто, приймаючи обладнання на гарантійний ремонт, відповідач вчинив дії, які свідчать про його згоду із висновком комісії за актом комісійного огляду від 30.09.2021 року щодо віднесення надмірного зносу зубців вал-шестерні правого бортового редуктора до гарантійного випадку та обов`язку виробника провести ремонт згідно гарантійних зобов`язань.

Що стосується посилання відповідача на те, що ТОВ «Завод «Гортехмаш» погодився виконати ремонт за власний рахунок лише з метою збереження партнерських відносин з позивачем, то суд відзначає, що згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19) добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Ця правова позиція також викладена у постановах Великої палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц та від 20.07.2022 у справі №923/196/20.

З огляду на наведене суд відзначає, що у даному випадку відповідач мав право на невизнання випадку виходу з ладу вантажно-транспортної машини ПТ-4 гарантійним та оспорити рішення комісії про передачу обладнання відповідачу для проведення гарантійного ремонту, зокрема, шляхом викладення в акті комісійного огляду від 30.09.2021 року своїх заперечень та зауважень, що не було здійснено відповідачем.

Отже, відповідач своєю поведінкою, зокрема, фактичним прийняттям обладнання на гарантійний ремонт за актом №3 приймання-передачі від 24.11.2021 року, висловив свою позицію, що не буде реалізовувати своє право на оспорення та невизнання спірного випадку як гарантійного, а тому зобов`язаний належним чином виконувати свої договірні обов`язки в частині виконання гарантійних зобов`язань.

Наданими позивачем під час розгляду справи доказами, а саме: договором № 20/582 від 17.04.2019 року разом із специфікацією № 4 від 22.11.2019 року; платіжними інструкціями на оплату поставленого обладнання; актом вводу в експлуатацію обладнання від 18.09.2020 року; актом комісійного огляду від 30.09.2021 року та актом №3 від 24.11.2021 року прийому-передачі обладнання на гарантійний ремонт - підтверджуються обставини того, несправність вантажно-транспортної машини ПТ-4 не пов`язана з порушеннями користувачем визначених виробником правил її експлуатації, у зв`язку з чим, за висновками суду, даний випадок є гарантійним та, відповідно, наявні дефекти в роботі обладнання підлягають усуненню за рахунок відповідача в порядку пункту 5.3, 7.3, 7.4 договору.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на висновок експертизи промислової безпеки від 18.07.2017 року, сертифікат відповідності від 18.07.2017 року, ідентифікаційний висновок «Південного центру експертиз та проектів», договір від 21.11.2019 року №2 (з додатками №1, №2 та специфікацією від 21.11.2019 №1), митну декларацію, міжнародні ТТН, ТТН від 07.07.2020 року №71, видаткову накладну від 07.07.2020 року №71, оскільки зазначені документи свідчать лише про господарські відносини ТОВ «Завод «Гортехмаш» з іншою юридичною особою, які ніяким чином не стосуються правовідносин сторін у даній справі за договором №20/582 від 17.04.2019 року, в тому числі щодо наявності чи відсутності гарантійного випадку, та носять загальний характер.

Суд акцентує, що відповідач, який вважає, що не порушував права і законні інтереси позивача, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують, відхиляють або спростовують заявлені вимоги.

Наразі, на підтвердження своїх заперечень, зважаючи на дату передачі обладнання на гарантійний ремонт, відповідачем не надані докази проведення будь-яких експертних досліджень стосовно якості поставленої за договором вантажно-транспортної машини ПТ-4 та причин виходу обладнання з ладу.

Як зазначалось судом раніше, частиною 1 статті 678 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк.

Відповідно до пункту 7.3 договору строк заміни дефектних деталей і комплектуючих обладнання, усунення неполадок не повинні перевищувати 15 календарних днів з моменту складання акту про неполадки.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пункту 7.3 договору та дати підписання акту комісійного огляду від 30.09.2021 року, відповідач був зобов`язаний здійснити гарантійний ремонт дефектного обладнання у строк до 15.10.2021 року.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами договору в частині своєчасного усунення дефектів обладнання та здійснення гарантійного ремонту вантажно-транспортної машини ПТ-4.

Таким чином, виходячи з таких принципів господарського судочинства як диспозитивність та змагальність сторін, оскільки за наявними матеріалами справи позивачем доведено наявність підстав для віднесення недоліків в роботі вантажно-транспортної машини до гарантійних (дефектів виробника), та за відсутності обставин, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, суд доходить висновку про можливість покладення на відповідача відповідальності за недоліки поставленого обладнання, а відтак позивач у відповідності до приписів частини 1 статті 678 Цивільного кодексу України набув права вимагати здійснення відповідачем безоплатного усунення недоліків товару, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами статті 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів заміни обладнання або його частин, усунення дефектів обладнання, передбачених договором, постачальник зобов`язаний оплатити покупцеві неустойку в розмірі 0,1% від вартості дефектного обладнання за кожний день прострочення. За порушення термінів поставки, заміни, усунення дефектів і відшкодування вартості дефектного обладнання понад 20 календарних днів постачальник зобов`язаний сплатити покупцеві штраф у розмірі 5% від вартості зазначеного обладнання, при простроченні понад 30 календарних днів - штраф у розмірі 10% від вартості зазначеного обладнання, а також постачальник відшкодовує покупцеві збитки, що виникли в зв`язку з простоєм неякісного, дефектного обладнання.

При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 8.2 договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 та у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

Так, позивач на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.2 договору нарахував пеню в розмірі 0,1% вартості дефектного обладнання в розмірі 522568,80 грн та штраф в розмірі 10% від вартості дефектного обладнання в розмірі 290316,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цих частинах підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

У свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається також на форс-мажорні обставини в даній справі, які мали місце починаючи з 24 лютого 2022 року і стосуються збройної агресії Російської Федерації проти України та постанову Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 року №1364 «Про Деякі питання формуванню переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої вся територія Маріупольського району визнана тимчасово окупованою Російською Федерацією починаючи з 05.03.2022 року, а відтак, оскільки постачальник здійснював гарантійний ремонт вантажно-транспортної машини ПТ-4 на території населеного пункту м. Маріуполь, він не має можливості виконати вимоги позивача.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили відповідно до розділу 9 договору, а також надання відповідачем позивачу сертифікату Торгово-промислової палати України на підтвердження настання форс-мажорних обставин для ТОВ «Завод «Гортехмаш» із визначенням періоду дії таких обставин.

Суд відзначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 4 статті 219 Господарського кодексу України, сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Водночас для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

У спірних правовідносинах, поставка товару здійснювалась у серпні 2020 року, гарантійний випадок стався у вересні 2021 року і відповідач мав виконати гарантійний ремонт та повернути обладнання позивачу у строк до 15.10.2021, тобто до початку введення воєнного стану в Україні, а тому, за висновком суду, вказані відповідачем форс-мажорні обставини, які виникли 24.02.2022 року, не могли бути причиною невиконання останнім гарантійних зобов`язань за договором і, відповідно, не можуть звільняти відповідача від господарської відповідальності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку виконати гарантійні зобов`язання щодо проведення гарантійного ремонту поставленого за договором обладнання, а доводи, викладені в заявах по суті, спростовуються вищевикладеним.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш» задовольнити.

2. 3обов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш» (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 11, офіс 1/19, ідентифікаційний код 40840986) виконати умови договору №20/582 від 17.04.2019 року, укладеного між Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш», а саме: виконати гарантійні зобов`язання по договору №20/582 від 17.04.2019 року щодо поставленого по договору №20/582 від 17.04.2019 року та Специфікації №4 від 22.11.2019 року обладнання вантажно-транспортної машини ПТ-4 зав. №4, загальною вартістю 2903160,00 грн, усунути виявлені недоліки обладнання та передати Підприємству з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, буд. 10-Г, корпус С, ідентифікаційний код 00191218) обладнання вантажно-транспортну машину ПТ-4 зав. №4, належної якості, яке відповідає визначеним у договорі умовам.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Гортехмаш» (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 11, офіс 1/19, ідентифікаційний код 40840986) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, буд. 10-г, корпус С, ідентифікаційний код 00191218) пеню у розмірі 522568 (п`ятсот двадцять дві тисячі п`ятсот шістдесят вісім) грн 80 коп., штраф у розмірі 290316 (двісті дев`яносто тисяч триста шістнадцять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 55740 (п`ятдесят п`ять тисяч сімсот сорок) грн 67 коп. судового збору.

4. Видати накази позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2024.

Суддя Т.В. Васильченко