Рішення

від 19.02.2024 по справі 917/1787/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2024 Справа № 917/1787/23

за позовною заявою ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача ОСОБА_2 , АДРЕСА_2

про стягнення заборгованості у розмірі 2 480 000,00 грн

та

зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , АДРЕСА_2

до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Михатило А.В.

Представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом: Богонос В.А.

від відповідача за первісним позовом: Салашний М.О.

Обставини справи: 28.09.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 480 000,00 грн за купівлю частки статутного капіталу (80% відсотків) (вх. №1908/23).

Ухвалою від 02.10.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання у справі на 31.10.2023 року на 11:20 год.

18.10.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача - Богоноса В. А. надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/1787/23 (вх. №13300).

Ухвалою від 19.10.2023 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача - Богоноса В. А. про його участь у судовому засіданні 31.10.2023 року о 11:20 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/1787/23.

18.10.2023 р. на електронну адресу Господарського суду Полтавської області представника відповідача - адвоката Салашного М. надійшла заява, в якій він просив продовжити відповідачу ОСОБА_2 на десять днів строк для подання відзиву по справі № 917/1787/23 (вх. № 13282).

Ухвалою від 19.10.2023 року суд повернув представнику відповідача - адвокату Салашному М. заяву про продовження строку для подання відзиву (вх. № 13282 від 18.10.2023 року) без розгляду.

20.10.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника (вх. № 13366).

20.10.2023 р. до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача - адвоката Салашного М. надійшло клопотання про продовження відповідачу ОСОБА_2 на десять днів строку для подання відзиву по справі № 917/1787/23 (вх. № 13368). У даному клопотання представник відповідача зазначив, що ухвалу про відкриття провадження відповідач отримала засобами поштового зв`язку 06.10.2023 року. Отже, відзив на позов має бути подано до 24.10.2023 року. При цьому договір про надання правничої допомоги між відповідачем та адвокатом Салашним М. О. було укладено 10.10.2023 року, а 12.10.2023 року він ознайомився з матеріалами справи №917/1787/23 в приміщенні суду. Як зазначає представник відповідача, на даний час ним завершено вивчення позовної заяви з додатками та вживаються заходи щодо отримання письмових доказів (необхідних для написання відзиву). Однак є загроза, що адвокат не встигне підготувати відзив у строк, що визначений ухвалою суду від 02.10.2023 року.

Ухвалою від 23.10.2023 року суд ухвалив клопотання представника відповідача - адвоката Салашного М. (вх. № 13368 від 20.10.2023 року) про продовження строку для подання відзиву - задовольнити. Продовжити відповідачу процесуальний строк для надання відзиву до 07.112023.

Підготовче судове засідання призначене на 31.10.2023 року на 11:20 год. не відбулось в зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. на лікарняному.

07.11.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 14260, арк. справи 95-115).

07.11.2023 року відповідальними працівниками Господарського суду Полтавської області складено акт про те, що при отриманні відзиву через систему "Електронний суд" не виявилось додатку № 5 - копії акту приймання-передачі частки від 19.08.2021 року.

07.11.2023 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АС ТРАНС - ГРУП" від 19.08.2021 року у розмірі 80% , що в грошовому виразі складає 2 480 000,00 грн (вх. №2148/23, арк. справи ).

09.11.2023 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ( арк. справи 140-165).

Ухвалою від 10.11.2023 року суд призначив підготовче засідання на 12.12.2023 року на 11:30 год.

Ухвалою від 10.11.2023 року суд залишив зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 без руху та надав позивачу строк 5 дні з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.

13.11.2023 року до суду від представника позивача за зустрічним позовом - Салашного М.О. надійшла заява про виправлення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 10.11.2032 року про залишення позовної заяви без руху (вх. № 14585).

Відповідно до акту Господарського суду Полтавської області від 13.11.2023 року була встановлена відсутність додатку № 6 до зустрічної позовної заяви (що надійшла до суду 13.11.2023 року на виконання ухвали від 10.11.2023 року, арк. справи 186-196), а саме: акту приймання - передачі частки статутного капіталу від 19.08.2021 року.

Ухвалою від 16.11.2023 року суд ухвалив прийняти зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АС ТРАНС - ГРУП" від 19.08.2021 року у розмірі 80% , що в грошовому виразі складає 2 480 000,00 грн до розгляду. Об`єднав зустрічну позовну заяву з первісним позовом в одне провадження. Призначив підготовче засідання у справі на 12.12.2023 на 11:30 год. Встановив у відповідності до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу за зустрічним позовом строк - протягом 15-ти днів з дня вручення даної ухвали - для подання суду відзиву на зустрічну позовну заяву у порядку, передбаченому ст.178 Господарського процесуального кодексу України, після отримання від позивача за зустрічним позовом відповіді на відзив - подати протягом 5 днів до суду заперечення (за наявності), копії заперечень надати (направити) іншим учасникам справи. Встановив позивачу за зустрічним позовом після отримання відзиву на зустрічний позов строк 5 днів для подання відповіді на відзив, оформлену згідно з вимогами ст. 166 ГПК України.

13.11.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача - Богоноса В. А. надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/1787/23 (вх. № 14545).

Ухвалою від 14.11.2023 року суд повернув вказану заяву.

16.11.2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічний позов ( арк. спарви 209-222).

В судовому засіданні 12.12.2023 року суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 29.01.2024 року.

26.01.2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розподіл судових витрат з доказами надання правничої допомоги ( арк. справи 227-231).

В судовому засіданні 29.01.2024 року суд заслухав пояснення представників учасників справи, дослідив подані докази, оголосив протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 19.02.2024 року.

Представнику позивача за первісним позовом Богоносу В.А. було забезпечено можливість взяти участь в судових засіданнях 29.01.2024 року та 19.02.2024 року в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 19.02.2024 року відбулися дебати учасників справи.

В судовому засіданні 19.02.2024 року суд після виходу з нарадчої кімнати оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами не підлягають задоволенню з наступних підстав.

18.07.2011 року створено Товариство з обмеженою відповідальністю «АС Транс Груп» (Ідентифікаційний код 37829386), яке було зареєстроване Виконавчим комітетом Полтавської міської ради 22 липня 2011 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 1 588 102 0000 010050.

Станом на 19.08.2021 року ОСОБА_5 (позивач з первісним позовом) був власником частки у розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ «АС Транс-Груп».

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом вказував, що 19 серпня 2021 року ОСОБА_1 , як Продавець, передав, а ОСОБА_2 , як Покупець, прийняла частку у статутному капіталі ТОВ "АС Транс-Груп" (ідентифікаційний код 37829386) у розмірі 80 %, що в грошовому виразі склало 2 480 000,00 (два мільйони чотириста вісімдесят тисяч) гривень. Передача частки здійснювалась по Акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "АС Транс-Груп" від 19.08.2021 року, а справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Кривенко Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1499 та№ 1500. В акті приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "АС Транс-Груп" від 19.08.2021 року зазначено, що він складений у зв`язку із укладенням Договору купівлі- продажу частки статутного капіталу ТОВ "АС Транс-Груп" від 19.08.2021 року, однак зазначений Договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладався, тобто його не існує. За твердженням первісного позивача, посилання у акті приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "АС Транс-Груп" від 19.08.2021 року, що він складений у зв`язку із укладенням Договору купівлі- продажу частки статутного капіталу ТОВ "АС Транс-Груп" від 19.08.2021 року, зазначення ОСОБА_1 як Продавця, а ОСОБА_2 як Покупця, свідчить про існування між ними правовідносин купівлі-продажу.

Відповідач за первісним позовом після підписання Акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "АС Транс-Груп" від 19.08.2021 року зобов`язаний був сплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 480 000,00 (два мільйони чотириста вісімдесят тисяч) гривень, однак відповідачем оплата за придбану частку не була здійснена, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Позивачем за первісним позовом подано наступні докази: копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "АС Транс-Груп" станом на 18.08.2021 року від 15.09.2023 року на 7 арк., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "АС Транс-Груп" станом на 11.09.2021 року від 21.09.2023 року на 8 арк., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "АС Транс-Груп" станом на 15.09.2023 року від 15.09.2023 року на 8 арк., акту приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "АС Транс Груп" від 19.08.2021 року на 1 арк., листа-вимоги від 8 липня 2023 року з підтвердженням про відправлення та отримання його Відповідачем, паспорта, довідки про присвоєння реєстраційного номера та витягу із реєстру територіальної громади про місце проживання ОСОБА_2 , Статуту ТОВ "АС Транс-Груп" від 18.07.2011 року, Акт приймання-передачі майнових вкладів учасників ТОВ "АС Транс-Груп" від 18.07.2011 року.

ОСОБА_2 проти первісного позову заперечувала з мотивів наведених у відзиві, подала зустрічну позовну заяву, в якій просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АС ТРАНС-ГРУП" код СДРПОУ 37829386 від 19.08.2021 року у розмірі 80%, що в грошовому виразі складає 2 480 000,00 (два мільйони чотириста вісімдесят тисяч) гривень.

Позивач за зустрічним позовом вказувала, що 25.01.2016 року протоколом № 4 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "АС ТРАНС-ГРУП" код СДРПОУ 37829386 у складі учасника Товариства ОСОБА_1 прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства до 2 100 000.00 (два мільйона сто тисяч) гривень. Між тим, згідно даних бухгалтерського обліку Т`ОВ "АС ТРАНС-ГРУІІ" код ЄДРПОУ 37829386, імовірно через помилку бухгалтера, інформацію про збільшення статутного капіталу до 2100000,00 грн. по рахунку № 46 не проведено і як видно із змісту таблиці станом на 25.01.2016 року продовжує значитись статутний капітал у розмірі 1 038 200 грн., замість 2 100000 грн.

Незважаючи на це, ОСОБА_1 , як учасником ТОВ "АС ТРАНС- ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386, за період з 25.01.2016 року по 26.12.2016 року частково було внесено грошовими коштами вклад у статутний капітал ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386 в розмірі 1 038 200.00 грн. Не завершивши формування статного капіталу у розмірі 2 100 000,00 грн. учасник ОСОБА_5 07.02.2017 року протоколом № 8 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "АС ТРАНС-ГРУП" прийняв рішення про збільшення статутного капіталу товариства до 3 100 000,00 (три мільйона сто тисяч) гривень. При цьому зобов`язано учасника Товариства внести свій вклад в повному обсязі у статутний капітал Товариства до 31.12.2020 року.

Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386, які містяться на рахунку 46 ОСОБА_1 за період з 07.07.2017 року по 31.12.2020 року було внесено грошовими коштами вклад у статутний капітал ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386 в розмірі 603 900 (шістсот три тисячі дев`ятсот) грн.

Таким чином, за твердженням позивача за зустрічним позовом, станом на 19.08.2021 року ОСОБА_1 всього внесено до статутного капіталу ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" вкладу на суму 1 642 100. 00 (один мільйон шістсот сорок дві тисячі сто) грн. При цьому залишився не внесеним вкладу статутний капітал ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386 в розмірі 1 457 900,00 (один мільйон чотириста п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот) грн.

Згідно фінансової звітності малого підприємства станом на 31.12.2021 року в розділі "Власний капітал" в рядку "Неоплачений капітал" значиться сума 396 100,00 грн., на думку ОСОБА_2 зазначена цифра є помилковою, через ту ж помилку бухгалтера, яка не відобразила по рахунку № 46 збільшення статутного капіталу в 2016 році до 2 100 000.00 грн., як результат розмір неоплаченого капіталу в сумі І 061 800,00 грн. не відображається в фінансовій звітності малого підприємства, а відображається лише сума 396 100,00 грн. Отже статутний капітал ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386 в розмірі З 100 000,00 грн. не сформовано.

Відповідно до частини 3 статті 21 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Між тим, незважаючи на заборону, яка викладена в ч. З ст. 21 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" 19.08.2021 року ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386" у розмірі 80%, що в грошовому виразі складає 2 480 000, 00 (два мільйона чотириста вісімдесят тисяч) гривень.

Зважаючи на це ОСОБА_6 стверджує, що отримавши інформацію про те, до статутний капітал ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386 в розмірі 3100000.00 грн. не сформовано відчула себе ошуканою з огляду на те, що з неї в судовому порядку намагаються стягнути грошві кошти за частку в не сформованому статутному капіталі, що суперечить вимогам ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а тому з метою захисту власних прав вважає за необхідне звернутись до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі- продажу частки статутного капіталу ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386 від 19.08.2021 року.

Позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) подано такі докази: копії паспорта ОСОБА_2 , протоколу №4 33У ТОВ "АС ТРАНС-ГР УП" від 25.01.201 б року, протоколу ЗЗУ ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" від 07.02.2017року, протоколу № 10 від 19.08.2021 року, акту приймання-передачі частки від 19.08.2021 року, структури власності, адвокатського запиту, картки рахунку № 46 за січень 2012 року - вересень 2023 року, фінансового звіту малого підприємства станом на 31.12.2021 року.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Згідно з ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом доказування за первісним позовом є наявність у ОСОБА_2 зобов`язання сплатити 2 480 000 грн. за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, а також недійсності вказаного договору за зустрічним позовом відповідно.

При вирішенні первісного позову суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За вимогами ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За умовами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

При цьому не кожен правочин є договором, а лише той, який опосередковує домовленість двох чи більше осіб, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин - це такий юридичний факт, який є належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, акт приймання-передачі розглядається як письмовий документ, який містить найменування сторін, предмет самої передачі (наприклад, майно або майновий комплекс) і фіксує факт такої передачі.

Залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Наведене вказано в Ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 916/546/21.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", за змістом частини першої якої учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).

Відповідно до с т. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У п.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/160 зазначено, що відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 656 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі- продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд, з огляду на відсутність в матеріалах справи договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, який позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним, зауважує сторонам, що суду не відомі ані умови та положення вказаного договору, ані суть домовленостей сторін при відчуженні частки.

Верховний Суд також висловлював позицію, що акт приймання-передачі як такий не має ознак правочину у розумінні ст.202 ЦК України, а є лише первинним документом, який посвідчує факт існування між сторонами відповідних правовідносин, зокрема, відносин купівлі-продажу (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №910/12258/17 та від 11.06.2018 у справі №916/613/17).

Акт приймання-передачі частки від 19.08.2021 року ( арк. справи 29) не містить застережень, що він є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, містить лише посилання у своєму тексті на такий договір, при цьому частиною договору купівлі-продажу, на думку суду, не є. В Акті лише зазначено, що він є підставою для проведення державної реєстрації змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Жодних прав та обов`язків для учасників справи, які б свідчили про їх волевиявлення, як це передбачено ст.ст.626,627,628,638,655 ЦК України, Акт приймання-передачі частки від 19.08.2021 року не містить.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Стаття 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлює, що учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою. Учасник товариства може встановити вимогу нотаріального посвідчення правочину з відчуження, застави частки такого учасника у статутному капіталі відповідного товариства та скасувати таку вимогу, відомості про що вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному законом. Така вимога учасника, а також скасування учасником цієї вимоги є одностороннім правочином та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов`язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору. Товариство може укласти договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків щодо відчуження частки у власному статутному капіталі обумовлені обставинами, лише якщо така частка належить товариству. Статутом товариства може встановлюватися обмеження щодо відчуження або обтяження товариством частки (частини частки) у власному статутному капіталі. Відповідне положення може бути внесене до статуту товариства, змінене або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства.

За приписами ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, істотними умовами договору купівлі-продажу частки є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, та ціна договору.

Зазначення в Акті приймання-передачі частки від 19.08.2021 року, що ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла частку у статутному капіталі ТОВ «АС Транс-Груп» у розмірі 80%, що в грошовому виразі складає 2 480 000 грн., вказує на предмет домовленостей, а не на ціну договору купівлі-продажу.

У позовній заяві позивач за первісним позовом стверджував, що станом на 19.08.2021 року він був власником частки статутному капіталі у розмірі ТОВ «АС Транс-Груп», що у грошовому виразі складав 3 100 000 грн.

19 серпня 2021 року ОСОБА_1 , як Продавець, передав, а ОСОБА_2 , як Покупець, прийняла частку у статутному капіталі ТОВ "АС Транс-Груп" (ідентифікаційний код 37829386) у розмірі 80 %, що в грошовому виразі склало 2 480 000,00 (від суми 3 100 000) гривень.

Однак дослідивши подані учасниками справи докази суд встановив, що станом на 19.08.2021 року статутний капітал ТОВ «АС Транс- Груп» був сформований на суму 2703900,00 грн, що визнано і представником первісного позивача у відповіді на відзив ( арк. справи 140-143, том 1) та підтверджується матеріалами справи, зокрема, Статутом ТОВ "АС Транс-Груп" від 18.07.2011 року, Акт приймання-передачі майнових вкладів учасників ТОВ "АС Транс-Груп" від 18.07.2011 року, карткою рахунку, фінансовою звітністю (арк. справи 105-109, 212-219).

Номінальна вартість частки у статутному капіталі товариства не є ціною договору купівлі-продажу, оскільки остання визначається волевиявленням сторін такого договору, тобто питанням згоди продавця та покупця.

Договірною є ціна, щодо якої сторони дійшли згоди при укладені договору як щодо оплати одним контрагентом іншому за виконання взятого на себе останнім зобов`язання. Отже, договірною вважатиметься ціна, щодо розміру якої сторони спільно, обопільно домовилися, й така згода знайшла закріплення у відповідному договорі. Таким чином, критерієм для визначення "договірності" ціни слугуватиме наявність взаємної згоди сторін, яка формується на основі їхнього спільного й вільного волевиявлення.

Лише в тому разі, коли певні дії сторін підтверджують їх волевиявлення виникає факт укладання договору.

Враховуючи наведене, позивачем за первісним позовом не доведено факту укладення договору купівлі-продажу частки із погодженими істотними умовами, зокрема щодо ціни договору (ціна продажу частки), яку не можна ототожнювати із номінальною вартістю частки в статутному капіталі товариства, яка не залежить від розміру внеску учасника у власний капітал при створенні товариства, і може визначатися сторонами як самостійно, так і з залученням професійних оцінювачів. Такий договір не надано сторонами спору (він відсутній в матеріалах справи), і посилання на нього містяться лише в акті приймання-передавання частки, який (акт) не містить ціни договору, тобто не є ані правочином купівлі-продажу, ані доводить факту укладення договору купівлі-продажу, позаяк не містить посилання на істотну умову договору - вартість продажу частки та не містить істотної умови договору - ціни договору.

З огляду на наведене первісний позов задоволенню не підлягає.

Стосовно зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі- продажу частки статутного капіталу ТОВ "АС ТРАНС-ГРУП" код ЄДРПОУ 37829386 від 19.08.2021 року, то суд вважає, що позивачем ОСОБА_2 обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

19 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/3751/19 досліджував питання щодо позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним, як належний та ефективний спосіб судового захисту. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, Об`єднана палата у згаданій постанові уточнила висновок, викладений в раніше ухваленій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

У даній справі ОСОБА_2 у зустрічному позові ставиться позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі- продажу частки у статутному капіталі ТОВ "АС Транс-Груп" від 19.08.2021 року.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

З зазначеної норми вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

При цьому позивачем за зустрічним позовом наведеного не враховано, оскільки незалежно від дійсності чи недійсності договору купівлі-продажу частки підставою для реєстрації є Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, який позивачем за зустрічним позовом не оскаржується, вимоги про визнання вказаного Акту недійсним не заявлено, як і вимоги про реституцію, що не відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду, а тому обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту не є ефективним.

Обрання позивачем за зустрічним позовом у даній справі неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову. Водночас з огляду на відмову в позові з підстав обрання неефективного способу захисту суд не надає оцінки дійсності/недійсності договору.

Розподіляючи судові витрати суд враховує наступне.

Статтею 123 ГПК України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачем за первісним позовом заявлено судові витрати у сумі 37 200 грн. судового збору та 30 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідачем за зустрічним позовом заявлено судові витрати в сумі 2684 грн. судового збору.

З огляду на відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів судові витрати у вигляді сплати судового збору покладається на позивачів за цими позовами.

Стосовно витрат на правничу допомогу в сумі 30000 грн, понесених ОСОБА_1 , то суд розподіляє їх наступним чином.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, чч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Матеріалами справи підтверджується понесення судових витрат позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн.: договором про надання правової допомоги № 12/09/23-01 від 12.09.2023 року, укладеного позивачем з Адвокатським об`єднанням "Віртус"; ордер серії АІ №1464482 від 21.09.2023 року; платіжною інструкцією № 0.0.3207137438.1 від 19.09.2023 року про сплату позивачем на користь Адвокатського об`єднання "Віртус" 30 000,00 грн. гонорару на підставі договору про надання правової допомоги № 12/09/23-01 від 12.09.2023 року, звітом про надану правову допомогу ( арк. справи 42-46, 229).

У договорі про надання правової допомоги № 12/09/23-01 від 12.09.2023 року сторони погодили зокрема наступне:

п. 3.1. - за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар, який є винагородою Адвокатського об`єднання за здійснення захисту прав і представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором;

п. 3.2. - гонорар адвокатського об`єднання становить 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень, який включає надання правової допомоги на стадії розгляду справи в місцевому господарському суді (першій інстанції) відповідної територіальної підсудності, в тому числі: надання усних консультацій та рекомендацій; вивчення наявних матеріалів, які стосуються судового спору; визначення доказів, які необхідно витребувати; складання та подання заяв по суті спору і процесуальних документів; представництво інтересів в місцевому суді; вчинення інших необхідних дій для належного представництва інтересів та захисту прав;

п. 3.3. - клієнт зобов`язується сплатити грошові кошти (гонорар), передбачений п. 3.2. цього Договору, протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати укладення даного Договору.

Згідно платіжної інструкції № 0.0.3207137438.1 від 19.09.2023 року позивач сплатив на користь Адвокатського об`єднання "Віртус" 30 000,00 грн. гонорару згідно договору про надання правової допомоги № 12/09/23-01 від 12.09.2023 року.

Відповідно до Звіту № 1 про надану правову (правничу) допомогу від 24.01.2024 року, ОСОБА_1 було надано наступну правову допомогу:

- досліджено наявні у Клієнта матеріали щодо предмета спору та визначено докази, які необхідно подати і проаналізовано необхідність подання процесуальних клопотань по справі.

- складено позовну заяву про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 та відправлено її до Господарського суду Полтавської області через відділення зв`язку Укрпошти.

- підготовлено та подано 18.10.2023 року до Господарського суду Полтавської області клопотання про прийняття участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

- підготовлено та подано до Господарського суду Полтавської області відповідь на відзив ОСОБА_2

- підготовлено та подано 11.11.2023 року до Господарського суду Полтавської області заяви про прийняття участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

- ознайомлення із зустрічним позовом ОСОБА_2 та доданими до нього документами.

- підготовлено та подано до Господарського суду Полтавської області відзив на зустрічний позов ОСОБА_2

- прийнято участь адвокатом АО «Віртус» Олександровим О.П. у судовому засіданні в Господарському суді Полтавської області, яке відбулось 12.12.2023 року.

Подані докази (зокрема звіт) свідчать, що обсяг наданих адвокатом відповідача за зустрічним позовом послуг правничої допомоги свідчить про те, що до них входить правнича допомога за первісним позовом, в задоволенні якого суд відмовив, а також допомога за зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в задоволенні якого суд відмовив. Отже рішення в частині зустрічного позову прийнято на користь відповідача за цим позовом, тобто ОСОБА_1 .

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 заперечував щодо заявленого відповідачем розміру судових витрат у зв`язку із його необґрунтованістю та безпідставністю та просить суд зменшити його до 0 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 по справі №904/4507/18 зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Враховуючи відмову в задоволенні зустрічного позову, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку, що розумна та адекватна вартість витрат на професійну правничу допомогу за зустрічним позовом становить 15 000,00 грн, які підлягають стягненню з позивача за зустрічним позовом. У задоволенні решти витрат слід відмовити.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Керуючись статтями 129,232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 2 480 000,00 грн.

2. Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору.

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 15 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України. Порядок та строки оскарження рішення встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Рішення підписано 26.02.2024 року

Суддя Тимощенко О.М.