Ухвала

від 21.02.2024 по справі 910/3419/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 910/3419/22

Провадження № 12-1гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаВласова Ю. Л.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Коротун О. М., судді: Гаврилюк О. М., Сулім В. В.)

у справі№ 910/3419/22

за позовом заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства «Бунгало»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2) Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Ганни Володимирівни, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Бастіон-Девелопмент», 3) ОСОБА_1 , 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубігов»,

про витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2022 року заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради із позовом в якому просив:

- витребувати у Приватного підприємства «Бунгало» (далі - ПП «Бунгало», відповідач) на користь Київської міської ради (далі - Міськрада, позивач) нерухоме майно - нежитлові приміщення № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м, розташоване на вул. Михайла Бойчука у Печерському районі м. Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000), яке фактично є групою приміщень № 31 (приміщення з № 1 по № 8) площею 51,8 кв. м та групою приміщень № 49 (приміщення з № 1 по № 2), площею 27,6 кв. м, загальною площею 79,4 кв. м поверх 1, літ. «А»;

- скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на ці приміщення, проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Гончар Г.В. від 17 квітня 2019 року № 46520434, припинивши право власності на нього, та просив закрити розділ державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що спірні нежитлові приміщення є частиною нежитлового приміщення (групи приміщень № 31, 49, 50), поверх-1, літ. «А» загальною площею 160,7 кв. м за адресою: вул. М. Бойчука, будинок 1/вул. Бастіонна, будинок 2 у м. Києві, яке належить територіальній громаді м. Києва та з 26 грудня 2018 року зареєстровані як комунальна власність.

Приватизація спірного нерухомого майна не проводилась, отже передання його у власність ТОВ «Бастіон-Девелопмент» є незаконним, як і реєстрація права власності ТОВ «Бастіон-Девелопмент» (із відкриттям розділу) на спірне нерухоме майно, яку здійснено 27 лютого 2019 року. На підставі викладеного прокурор вважає за необхідне у порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати спірне нежитлове приміщення із володіння останнього (четвертого) набувача - ПП «Бунгало».

Оскільки розділ на об`єкт спірного нерухомого майна був відкритий помилково та безпідставно, за наявності паралельної реєстрації на цей же об`єкт за позивачем, прокурор на підставі частин першої, шостої та сьомої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вважає, що розділ Державного реєстру речових прав щодо вказаного об`єкту нерухомості підлягає закриттю у судовому порядку з одночасним припиненням права ПП «Бунгало» на вказаний об`єкт нерухомості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2023 року у справі № 910/3419/22 позов задоволений. Суд першої інстанції зробив висновок, що причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо відсутності правових підстав для вибуття із комунальної власності майна, що належить територіальній громаді міста. Задовольняючи позов прокурора суд виходив з того, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва в особі Міськради поза її волею та в обхід передбаченого законом порядку. Відповідач, як четвертий набувач спірного майно, є його добросовісним набувачем.

З огляду на характер спірних правовідносин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що втручання держави в право ПП «Бунгало» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, оскільки витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 ЦК України у зв`язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном територіальної громади м. Києва і що таке втручання є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу - повернення майна до комунальної власності та відновлення законного панування над ним.

Також суд першої інстанції встановив, що реєстрація нежитлових приміщень (групи приміщень № 31,49, 50), поверх-1, літ. «А» загальною площею 160,7 кв. м (частиною яких є спірне нерухоме майно) є актуальною і на даний час, а розділ на спірну частину цього об`єкта нерухомого майна відкритий безпідставно за наявності одночасної реєстрації на нього за позивачем, тому дійшов висновку, що державна реєстрація права власності ПП «Бунгало» на спірне нежитлове приміщення загальною площею 80,4 кв. м підлягає скасуванню, а розділ Державного реєстру речових прав щодо вказаного об`єкту - закриттю з одночасним припиненням права відповідача на вказаний об`єкт нерухомості.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2023 року зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове - про відмову у позові. Апеляційний господарський суд виходив з того, що в силу статей 387, 388, 400 ЦК України незаконним володільцем спірного майна, щодо якого заявлено вимогу про його витребування шляхом віндикації, може бути як добросовісний, так і недобросовісний набувач. Водночас підставою цього позову прокурор визначив пункт 3 частини першої статті 388 цього ж Кодексу про незаконне перебування спірного майна у відповідача, диспозиція якої стосується добросовісного набувача. Тому правова позиція прокурора є суперечливою та взаємовиключною, оскільки у добросовісного набувача майно не може перебувати на незаконних підставах.

Згідно із висновком суду апеляційної інстанції, витребовуючи спірне майно, місцевий господарський суд не обґрунтував суспільного інтересу, з метою якого витребування у добросовісного набувача є можливим. Зокрема, згідно із висновком апеляційного господарського суду в оскаржуваному рішенні не досліджувався критерій пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном. Апеляційний господарський суд зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. Оскільки уповноважені державою особи не виявили шахрайських дій щодо відчуження спірного майна, яке належало територіальній громаді, ні на етапі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, ні на етапі державної реєстрації права власності, а внаслідок втручання в право власності добросовісного набувача майна не відновлюється справедливий баланс, оскільки відсутнє відшкодування з боку держави особі, яка набула спірне нерухоме майно на підставі відплатного договору, належної грошової компенсації вартості такого майна або іншого відшкодування збитків, завданих у зв`язку із купівлею відповідачем спірного майна - суд першої інстанції, витребовуючи майно з приватної власності відповідача та передаючи його у комунальну власність, надав перевагу однієї форми власності над іншою, що є недопустимим.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння спірного нежитлового приміщення, оскільки витребування такого майна у відповідача, який є добросовісним набувачем та набув право власності на спірний об`єкт нерухомості на підставі відплатного договору, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод і покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря. Тому відсутні підстави для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, як і інших частин вказаної статті.

У задоволенні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації із закриттям розділу державного реєстру речових прав на спірне нерухоме майно, колегія суддів також відмовила, посилаючись на те, що вона є похідною від вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.

У жовтні 2023 року заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у справі № 910/3419/22, яку просив скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

У касаційній скарзі прокурор наполягає, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 лютого 2020 року у справі № 914/520/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 909/1286/19, від 15 листопада 2022 року у справі № 914/2736/21 (щодо застосування пункту 5 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19, від 25 вересня 2023 року у справі № 756/5565/21, від 03 жовтня 2023 року у справі № 927/640/19 (щодо застосування статті 388 ЦК України, на яку посилається апеляційний господарський суд).

Скаржник також наполягає на відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у правовідносинах щодо реєстрації за різними особами права власності на одне й те ж саме майно зі штучно зміненими технічними характеристиками у випадках, коли це майно після здійснення подвійної реєстрації неодноразово відчужувалося. Він також стверджує про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування статей 317, 319, 321 ЦК України та статей 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у випадку, коли після вирішення судами спору про право на майно, залишені чинними дві реєстрації за різними суб`єктами господарювання на одне й те ж саме майно, але з відмінними технічними можливостями. Прокурор вбачає виключну правову проблему щодо застосування механізму віндикації при подвійній реєстрації на одне й те ж саме нерухоме майно з відмінними технічними характеристиками.

У відзиві на позов відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2023 року - без змін. При цьому відповідач заперечує наявність у справі № 910/3419/22 виключної правової проблеми, мотивуючи тим, що аргументи прокурора зводяться до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції та спричинені неналежно обраним способом захисту, за наявності законодавчого регулювання та однозначної судової практики.

Касаційний господарський суд ухвалою від 20 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Касаційного господарського суду від 17 січня 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми.

Касаційний господарський суд зазначив, що спір у цій справі виник у зв`язку з одночасним існуванням двох чинних реєстрацій права власності на одне і те ж майно за різними особами. При цьому, за твердженням Прокурора та позивача, фізично майно перебуває у незаконному користуванні відповідача і він є четвертим набувачем цього майна після здійснення подвійної реєстрації права власності на нього. Позов прокурора у цьому випадку спрямований на припинення реєстрації фактично неіснуючого права власності відповідача на майно, яке є власністю позивача, та на закриття незаконно відкритого розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що скаржник наполягає на тому, що в цьому випадку ухвалення рішення лише про витребування майна, без задоволення вимог щодо скасування державної реєстрації права та закриття розділу реєстру, не є ефективним способом правового захисту та не поновить порушене право власності дійсного власника.

Касаційний господарський суд посилається на існування різних підходів судів касаційної інстанції із застосуванням різних способів захисту, що свідчить про розходження у судовій практиці у справах в аналогічних правовідносинах та з аналогічними підставами позову, а також на те, що господарські суди сформували у подібних правовідносинах різну практику щодо способу захисту у випадку наявності одночасної реєстрації права декількох осіб на одне і те ж саме майно.

На підтвердження зазначеного Касаційний господарський суд наводить висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 та постанові Касаційного господарського суду від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21 і зазначила, що:

«36. На думку колегії суддів, судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою для перенесення відомостей про інші, крім права власності, права на нерухоме майно та їх обтяження з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається. Можлива наявність суперечності між речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зареєстрованими у цих розділах, не є перешкодою для їх перенесення, оскільки така суперечність виникла раніше внаслідок відкриття двох розділів реєстру на одне й те ж нерухоме майно. Державна реєстрація припинення таких прав та обтяжень здійснюється у загальному порядку на підставі відповідного судового рішення за позовом зацікавленої особи.

37. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача, припинення права власності на нього та закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

38. Натомість, як зазначено вище, судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою як для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так і для перенесення з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається, відомостей про права на нерухоме майно, крім права власності. Тому скасування державної реєстрації права власності відповідача та закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можуть становити зміст окремих позовних вимог. У цьому контексті постає питання, що не підлягає задоволенню вимога про припинення права власності відповідача, оскільки він не набув такого права, причому саме це і є підставою для задоволення вимоги позивача про витребування спірного нерухомого майна.

39. Це судове рішення може бути підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому зареєстроване право власності відповідача на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000), та перенесення відомостей про інші, крім права власності, права на нерухоме майно та їх обтяження (за їх наявності) із зазначеного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до розділу, в якому зареєстроване право власності позивача на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1737911880000). Такі реєстраційні дії вчиняються за умови, що на час їх вчинення право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1775188780000), зареєстроване за відповідачем.

40. Тож існує виключна правова проблема щодо застосування механізму віндикації за наявності подвійної реєстрації на одне й те ж саме нерухоме майна з відмінними технічними характеристиками.

41. Видається, що судове рішення у таких спорах обов`язково має призводити до закриття одного з розділів реєстру, незалежно від того, на чию користь приймається рішення. Зокрема, не може бути такого, що одна сторона звернулась з позовом, і їй відмовили (наприклад, через недоведеність права власності), а інша сторона звернулася з позовом (в іншій справі чи в цій же із зустрічним) і їй теж відмовили (наприклад, з тих же підстав). Тоді подвійна реєстрація залишиться назавжди, що явно неприпустимо.

42. Отже, ця справа містить виключну правову проблему, яка пов`язана із різними за формою підходами в судовій практиці Верховного Суду щодо застосування способів захисту цивільних прав та інтересів за відсутності єдиної судової практики у визначенні належних способів захисту прав та інтересів у таких спорах, у тому числі на рівні касаційних судів різних юрисдикцій, зважаючи на велику кількість справ з аналогічними предметами та підставами позову. Через це сторони, які бажають досягти правової визначеності, звертаються до суду з різними способами захисту, у тому числі про витребування з чужого незаконного володіння і скасування державної реєстрації прав, унаслідок чого суди інколи визнають такі способи захисту прав та інтересів належними, а інколи ні.»

Також Касаційний господарський суд посилається на виникнення питання про те, що при застосуванні статті 388 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме у подібних правовідносинах у випадку ухвалення судом рішення про відмову у позові щодо витребування майна з підстав невиправданого втручання у право власності добросовісного набувача, таке судове рішення фактично не вирішує спір про право по суті, оскільки все одно залишаються чинними дві паралельні реєстрації права власності на одне й те ж саме нерухоме майно за різними суб`єктами господарювання, але з іншими технічними характеристиками.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України вбачається, що справа за частиною п`ятою статті 302 ГПК України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

Виходячи з наведених критеріїв Касаційний господарський суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, навести інші справи у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.

Проте, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд послався на висновки, зроблені в одній його постанові та у чотирьох постановах Великої Палати Верховного Суду, прийнятих зокрема у справах, предмети та обставини спорів у яких не є подібними до справи № 910/3419/22, оскільки обставини наявності в Державному реєстрі прав двох розділів на один об`єкт нерухомого майна за різними особами (позивачем і відповідачем) встановлені і є однією з підстав позову лише в цій справі.

Таким чином, Касаційний господарський суд не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 910/3419/22, тоді як питання застосування норм матеріального права, вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним господарським судом як належним судом.

Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що справу № 910/3419/22 разом із касаційною скаргою слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду для розгляду відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 910/3419/22 повернути колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова О. В. Кривенда