Рішення
від 26.02.2024 по справі 200/392/24
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2024 року Справа№200/392/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

22 січня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Харківській області), Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (відповідач 2, Управління СЗН Ізюмської міської ради), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 20 січня 2024 року, в якому позивач просив:

1. визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2023 року по теперішній час;

2. зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області відновити нарахування та провести виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 , яка виникла за період з 01 липня 2023 року по теперішній час;

3. визнати протиправним та скасувати рішення Управління СЗН Ізюмської міської ради від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи».

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

23 січня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою суд задовольнив клопотання позивача та відстрочив сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.

Питання дотримання позивачем строку звернення до суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлення, вирішив розглянути на стадії судового розгляду після встановлення відповідних фактичних обставин на підставі наданих сторонами доказів.

Також суд задовольнив клопотання позивача та витребував у відповідачів докази.

Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 05 лютого 2024 року № 49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року № 3564-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії за віком внутрішньо переміщена особа.

З 01 липня 2023 року пенсійний орган припинив нарахування та виплату пенсії через скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тобто з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058).

Дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасована рішенням Управління СЗН Ізюмської міської ради від 26 травня 2023 року № 2344-вс на підставі п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706), що в період дії карантину було прямо заборонено п. 7-2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», (далі Порядок № 509).

Вважаючи протиправними рішення Управління СЗН Ізюмської міської ради від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи» та дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії з 01 липня 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Просив задовольнити позов.

Відповідач 1 ГУ ПФУ в Харківській області позов не визнав, надав відзив на позовну заяву; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Відповідач 1 доводив, що оскільки позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщеною особою, виплата пенсії має здійснюватися із застосуванням Закону № 1706, Порядку № 509, постанов Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та інших нормативно-правових актів, які регламентують порядок здійснення соціальних та пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам.

За твердженням відповідача 1, підставою припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2023 року слугував протокол Робочої групи з питань постановки та зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб при Управлінні СЗН Ізюмської міської ради № 49 від 06 червня 2023 року, яким у зв`язку з тривалою відсутністю за місцем фактичного проживання на підставі ст. 12 Закону № 1706 прийнято рішення про скасування дії довідки про взяття на облік.

Відповідач 1 зауважив, що для поновлення виплати пенсії позивач має звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду України за фактичним місцем проживання з заявою про поновлення виплати пенсії та оригіналом довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Однак з такою заявою позивач до ГУ ПФУ в Харківській області не звертався, оригінал довідки не надав.

Просив відмовити в позові.

Відповідач 2 Управління СЗН Ізюмської міської ради позов не визнав, надав відзив на позовну заяву; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Відповідач 2 зазначив, що 14 травня 2015 року Управління СЗН Ізюмської міської ради зареєструвало ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа та видало йому відповідну довідку.

В травні 2023 року в результаті обміну інформацією між органами місцевого самоврядування Ізюмської міської територіальної громади встановлений факт фактичного непроживання ОСОБА_1 протягом тривалого часу, (фактично з дати реєстрації внутрішньо переміщеною особою), за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-яка інформація про перебування ОСОБА_1 на підконтрольній Україні території відсутня.

За цих обставин та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706, відповідно до якої підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є повернення до покинутого місця постійного проживання, рішенням начальника Управління СЗН Ізюмської міської ради скасована дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 14 травня 2015 року № 140777, про що внесені відомості до ПК «ІСОІ ВПО».

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 13 березня 2002 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

У зв`язку тимчасовою окупацією його населеного пункту позивач був вимушений переміститися на підконтрольну органам державної влади України територію та набув статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 14 травня 2015 року № 6337140777.

Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_1 .

З 14 травня 2015 року фактичне місце перебування позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить відповідний штамп, проставлений на зворотному боці довідки від 14 травня 2015 року № 6337140777.

Довідка від 14 травня 2015 року № 6337140777 видана терміном дії до 01 жовтня 2014 року, проте в подальшому термін її дії був продовжений до 14 травня 2016 року та до 13 листопада 2016 року, що засвідчено відповідними штампами Управління СЗН Ізюмської міської ради на її зворотному боці.

Відповідач 1 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код 14099344) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) внесений відповідний запис.

Відповідач 2 Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (ідентифікаційний код 03196564) зареєстроване як юридична особа, про що до ЄДР внесений відповідний запис.

ОСОБА_1 призначена пенсія за віком, що підтверджено пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Пенсійним фондом України 22 березня 2012 року, та матеріалами пенсійної справи № 963370168342.

На час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону № 1058 внутрішньо переміщена особа, про що свідчать матеріали пенсійної справи № 963370168342.

26 травня 2023 року Управління СЗН Ізюмської міської ради прийняло рішення № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 », яке обґрунтовано наступним.

14 травня 2015 року ОСОБА_1 згідно з його заявою був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та йому видана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 140777.

В результаті обміну інформацією між органами місцевого самоврядування громади встановлений факт фактичного непроживання протягом тривалого часу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-яка інформація про перебування позивача на підконтрольній Україні території відсутня.

У зв`язку з цим та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706, відповідно до якої підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є повернення до покинутого місця проживання, Управління СЗН Ізюмської міської ради вирішило скасувати дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 14 травня 2015 року № 140777 та внести відомості до ПК «ІСОІ ВПО», а також повідомити про прийняте рішення у встановленому законом порядку.

Ухвалою від 23 січня 2024 року суд витребував у Управління СЗН Ізюмської міської ради особову справу (копію матеріалів електронної особової справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами; рішення Управління СЗН Ізюмської міської ради від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 » та всі документи, що слугували підставою для його прийняття.

Витребувані докази відповідач 2 суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив.

Зокрема, суду не надані докази існування факту, покладеного в основу оскаржуваного рішення, а саме докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 «впродовж тривалого часу не проживає за адресою: АДРЕСА_1 ».

Відповідач 2 не надав і інші докази, які відповідно до ст. 12 Закону № 1706 давали обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Також суду не надані докази, які б свідчили про те, що Управління СЗН Ізюмської міської ради надіслало (вручило) позивачеві рішення від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 » або в будь-який інший спосіб повідомило про це рішення одразу після його прийняття.

Натомість лист Управління СЗН Ізюмської міської ради від 18 січня 2024 року № 02-04/189-вс, свідчать про те, що лише в січні 2024 року відповідач 2 у відповідь на адвокатський запит представника позивача адвоката Гуревича Р.Г. від 13 липня 2023 року № б/н надав рішення від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ».

Також суд встановив, що Управління СЗН Ізюмської міської ради листом від 06 червня 2023 року № 02-04/1567вс повідомило ГУ ПФУ в Харківській області про скасуванні дії довідок внутрішньо переміщеної особи на підставі протоколу засідання Робочої групи з питань постановки та зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб при Управлінні СЗН Ізюмської міської ради № 49.

Разом з цим листом Управління СЗН Ізюмської міської ради надіслало до ГУ ПФУ в Харківській області перелік осіб, яким скасована дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. До цього переліку під № 27 включений ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), як знятий з обліку з 26 травня 2023 року на підставі протоколу № 49.

26 червня 2023 року ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення № 963370168342 про перерахунок пенсії (дата-час розрахунку: 19 червня 2023 року 16:11), яким «заблокувало виплату пенсії» ОСОБА_2 з причини «переселенець не зареєстрований» з 01 липня 2023 року.

Так, в згаданому рішенні пенсійний орган вказав наступне:

шифр та вид пенсії 103 пенсія за віком;

умови призначення Закон № 1058;

дата перерахунку, вік, ознака роботи 19 червня 2023 року, 61 рік 05 місяців 17 днів, не працює;

вид перерахунку зміна статусу переселенця;

особливості ВПО не зареєстрована з 01 липня 2023 року по довічно;

тривалість стажу:

страховий стаж (повний) 40 років 04 місяці 00 днів;

страховий стаж до 01 січня 2004 року 19 років 10 місяців 04 дні;

страховий стаж після 01 січня 2004 року 03 роки 05 місяців 24 дні;

додаткові роки за Список № 1 17 років 00 місяців 00 днів;

коефіцієнт стажу без урахування кратності 0,40333;

коефіцієнт стажу з урахуванням кратності ((484/100*12)*1) 0,40333;

01 липня 2023 року довічно

розмір пенсії за віком (ст. 27) (20920,25*0,40333) 8437,76 грн;

доплата за понаднормовий стаж (ст. 28 ч. 1 абз. 2) (за 5 років) 104,65 грн;

загальний розмір пенсії 8542,41 грн;

доплата до пенсії по Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» 8193,79 грн;

сума пенсії по Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (80% від 20920,25 грн) 16736,20 грн;

місяць підвищення розміру пенсії 01 березня 2023 року;

обмеження в індексації з 01 березня 2023 року -1254,42 грн;

розмір пенсії з надбавками 15481,78 грн;

причина блокування виплати пенсії переселенець не зареєстрований.

Отже, з 01 липня 2023 року ГУ ПФУ в Харківській області припинило нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .

У відповідь на звернення позивача № ВЕБ-20001-Ф-С-23-292789 листом від 12 січня 2024 року № 1242-42488/І-02/8-2000/24 ГУ ПФУ в Харківській області повідомило, що він перебуває на обліку в цьому пенсійному органі як отримувач пенсії за віком за Списком № 1 відповідно до Закону № 1058; за матеріалами електронної пенсійної справи значиться як внутрішньо переміщена особа.

З 01 липня 2023 року виплата пенсії призупинена згідно з листом Управління СЗН Ізюмської міської ради від 31 травня 2023 року № 02-04/1567ВС у зв`язку зі скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

З посиланням на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, та постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» ГУ ПФУ в Харківській області запропонувало позивачеві для продовження виплати пенсії звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами.

Разом з листом від 12 січня 2024 року № 1242-42488/І-02/8-2000/24 ГУ ПФУ в Харківській області надіслало позивачеві рішення від 26 червня 2023 року № 963370168342.

Ухвалою від 23 січня 2024 року суд витребував у ГУ ПФУ в Харківській області докази перебування позивача на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувача пенсії як станом на 01 липня 2023 року, так і на час розгляду справи; витяг з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 липня 2023 року по січень 2024 року включно; докази нарахування та фактичної виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 липня 2023 року по січень 2024 року (списки осіб на перерахування коштів, платіжні доручення тощо), якщо такий факт мав місце; пенсійну справу (копії матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними у ній документами; рішення про припинення (призупинення) виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 липня 2023 року з усіма документами, що слугували підставою для його прийняття, якщо таке приймалося, якщо ні письмово повідомити про це суд; лист Управління СЗН Ізюмської міської ради від 10 травня 2023 року № 02-04/122ВС; рішення про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та всі документи, що слугували підставою для його прийняття, якщо таке приймалося після 01 липня 2023 року, якщо ні письмово повідомити про це суд.

В повному обсязі витребувані докази відповідач 1 суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними в ній матеріалами.

Докази поновлення пенсійних виплат, рівно як і докази виплати ОСОБА_1 пенсії за віком після 01 липня 2023 року, суду не надані.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Щодо скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

На час виникнення спірних правовідносин, тобто на момент прийняття Управлінням СЗН Ізюмської міської ради рішення від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 », Закон № 1706 діяв в редакції від 29 жовтня 2022 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Облік внутрішньо переміщених осіб регламентований нормами ст. 4 Закону № 1706.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 1706 підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ст. 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-1 Закону № 1706 Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб створюється з метою обліку таких осіб.

Ч. 1 ст. 5 Закону № 1706 установлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб визначені ст. 12 Закону № 1706.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абз. 2 п. 3 ч. 2 ст. 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є:

дані, отримані з відповідних державних реєстрів;

дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно ст. 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 1706 рішення, дії чи бездіяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному законом.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі Порядок № 509).

На час виникнення спірних правовідносин Порядок № 509 діяв в редакції від 14 жовтня 2022 року.

П. 7-1 Порядку № 509 передбачено, що у разі наявності підстав, передбачених ст. 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін, Мінцифри подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до ст. 12 Закону (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації, і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг) приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Рішення про скасування дії довідки також приймається після надання повідомлення внутрішньо переміщеною особою про повернення до покинутого постійного місця проживання (крім осіб, які є власниками пошкодженого або знищеного нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації і подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг):

керівником відповідного уповноваженого органу або уповноваженою особою територіальної громади / центру надання адміністративних послуг у разі подання повідомлення за місцем отримання довідки;

керівником відповідного уповноваженого органу у разі подання повідомлення після повернення до покинутого постійного місця проживання.

Уповноважений орган або уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

За правилами п. 7-2 Порядку № 509 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Перевіривши рішення Управління СЗН Ізюмської міської ради від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 » на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд дійшов висновку про його протиправність з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС Управління СЗН Ізюмської міської ради не довело належними та допустимими доказами факт повернення ОСОБА_1 до покинутого місця проживання та/або факт отримання станом на 26 травня 2023 року від уповноважених суб`єктів інформації, яка давала обґрунтовані підстави вважати, що позивач повернувся до покинутого місяця постійного проживання, (як то дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно ст. 16 цього Закону).

При цьому ухвалою від 23 січня 2024 року, керуючись принципом офіційного з`ясування обставин у справі, з-поміж іншого, суд витребував у Управління СЗН Ізюмської міської ради всі документи, що слугували підставою для прийняття рішення від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 », однак відповідач 2 витребувані докази суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив.

Крім того, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу (COVID-19)» (далі постанова КМУ № 211) з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України установлений карантин.

Постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 04 травня 2020 року № 343 дію карантину продовжено до 24 квітня 2020 року, до 11 травня 2020 року та до 22 травня 2020 року відповідно.

20 травня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (далі постанова КМУ № 392), якою установив з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою КМУ № 211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500 дію карантину продовжено до 31 липня 2020 року.

22 липня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі постанова КМУ № 641) установлений з 01 серпня до 31 серпня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами КМУ № 211 та № 392.

Постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 760, від 13 жовтня 2020 року № 956, від 11 листопада 2020 року № 1100 дію карантину продовжено до 31 жовтня 2020 року та до 31 грудня 2020 року відповідно.

09 грудня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних ходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі постанова КМУ № 1236) установлено з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами КМУ № 211, № 392, № 641.

Постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 червня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року, від 25 квітня 2023 року дію карантину продовжено до 30 квітня 2021 року, до 30 червня 2021 року, до 31 серпня 2021 року, до 01 жовтня 2021 року, до 31 грудня 2021 року, до 31 березня 2022 року, до 31 травня 2022 року, до 31 серпня 2022 року, до 31 грудня 2022 року, до 30 квітня 2023 року, до 30 червня 2023 року відповідно.

27 червня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою відмінив з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Таким чином, Управлінням СЗН Ізюмської міської ради прийняло рішення від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 » під час дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, незважаючи на пряму заборону на прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, установлену п. 7-2 Порядку № 509.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що рішення Управління СЗН Ізюмської міської ради від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 » підлягає визнанню протиправним і скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Щодо припинення нарахування та виплати пенсії.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

П. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В преамбулі до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) зазначено, що цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Законодавство про пенсійне забезпечення в Україні визначено ст. 4 Закону № 1058.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 види пенсійного забезпечення, умови норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Ст. 5 Закону № 1058 визначає сферу дії цього Закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.

Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є одним з його принципів (ч. 1 ст. 7 Закону №1058).

Право громадян України на отримання пенсійних виплат передбачено ст. 8 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Виплата пенсії регламентована ст. 47 Закону № 1058.

Ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 установлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Припинення та поновлення виплати пенсій регламентовано нормами ст. 49 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише за наявності підстав, перелік яких визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, за рішенням територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

03 травня 2018 року Верховний Суд прийняв рішення у зразковій справі № 805/402/18-а про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

Ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 805/402/18-а, Верховний Суд вказав на такі сутнісні характеристики:

1) Ознаки типових справ:

Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС справ, є такі:

1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058), та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії).

2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

3) Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.

Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058 та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п. п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 в редакції на день прийняття цього рішення.

Взявши до уваги склад учасників спірних правовідносин, підстави та предмет спору, а також встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що справа, яка розглядається, відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верхового Суду у зразковій справі № 805/402/18-а.

Особливості провадження у типовій справі передбачені ст. 291 КАС.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верхового Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, при розгляді цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а та керується наведеними нижче правовими нормами.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Пічкур проти України», № 10441/06, §§ 51, 54, рішення від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист (Частина І, п. 23).

У передмові до Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Облік внутрішньо переміщених осіб регламентований ст. 4 Закону № 1706.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Ст. 7 Закону № 1706 установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Позивач доводив, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії, виплату якої безпідставно припинено з 01 липня 2023 року.

Отже, суть спору полягає у протиправних, на думку позивача, діях пенсійного органу щодо припинення нарахування та виплати пенсії.

Водночас суд встановив, що 26 червня 2023 року ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення № 963370168342 про перерахунок пенсії, яким «заблокувало виплату пенсії» ОСОБА_2 з 01 липня 2023 року з причини «переселенець не зареєстрований».

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з`ясувати належність виконання пенсійним органом повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій (рішення) відповідача 1 ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС.

З приводу статусу внутрішньо переміщеної особи суд зазначає наступне.

Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов`язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)).

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону № 1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Суд зауважує, що Закон № 1706 спрямований на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі № 1058.

Стосовно механізму виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам суд відзначає таке.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком № 509.

Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку за місцем місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

З приводу права на пенсійне забезпечення в Україні суд зазначає наступне.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 визначений перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом (п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058).

Суд встановив, що виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01 липня 2023 року у зв`язку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Водночас Закон № 1058 не передбачає такої підстави для припинення виплати пенсії.

Посилання пенсійного органу на п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 в даному випадку не є доречним, оскільки іншими законами України також не передбачена така підстава для припинення довічно призначеної пенсії як скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Конституційний Суд України у Рішенні № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У справі «Пічкур проти України», № 10441/06, § 54, рішення від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Таким чином, у рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідач не довів наявність підстав для припинення пенсійних виплат, що визначені ст. 49 Закону № 1058 або іншими законами.

До того ж, як свідчить аналіз положень Закону № 1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

При цьому згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання, скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи чи відсутність на підконтрольній території понад 60 днів не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанови Кабінету Міністрів України, на які покликається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які обмежують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, § 25, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 33, рішення від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено за відсутності підстав, передбачених Законом № 1058, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

При цьому суд зазначає, що постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами, що мають вищу юридичну силу.

Так, відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Ч. ч. 1-2 ст. 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові до виконання акти постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видають у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Ст. 75 Конституції України установлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України.

Прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України (п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України).

В абз. 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що право приймати закони та вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам; закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; постанови Кабінету Міністрів України за своєю юридичною силою є підзаконними нормативно-правовими актами, приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України.

Ні Конституція України, ні Закон № 1058, не передбачають можливості припинення виплати пенсії з підстав, що визначені постановами Кабінету Міністрів України.

П. 15 Порядку № 365 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» установлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Проте, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, у справі № 640/18720/18 визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно прозивають на контрольованій Україною території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 (далі Порядок № 1165).

Відповідно до п. 1 Порядку № 1165 цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов`язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі - пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до ст. 52 Закону № 1058 та ст. 61 Закону № 2262 (далі - отримувачі).

Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.

Згідно з п. 2 Порядку № 1165 облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі - рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі перелік отримувачів).

Відповідно до п. 3 Порядку № 1165 наказом керівника територіального органу Пенсійного фонду України визначаються не менше ніж дві відповідальні особи, які ведуть облік рішень (далі - відповідальна особа). Відповідальні особи визначаються із числа працівників, які згідно з розподілом службових повноважень мають право доступу до автоматизованих засобів і баз даних обробки пенсійної документації (електронних пенсійних справ).

Якщо на дату внесення інформації до переліку отримувачів одержувач пенсії перебуває на обліку в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України, інформацію до переліку отримувачів вносить відповідальна особа такого органу з урахуванням матеріалів пенсійної справи одержувача пенсії, в тому числі наявного в ній рішення.

П. 4 Порядку № 1165 передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абз. 2 п. 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1165 кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року № 1080.

Згідно з п. 6 Порядку № 1165 виплачені згідно з цим Порядком суми пенсійних виплат за минулий період обліковуються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз норм Порядку № 1165 зумовлює висновок, що цим нормативно-правовим актом Уряд унормував виплату пенсій за минулий період, визначив джерела фінансування цих видатків тощо. Однак положення Порядку № 1165 жодним чином не перешкоджають стягненню заборгованості з пенсій на користь відповідних отримувачів, зокрема в судовому порядку.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії за період з 01 липня 2023 року по теперішній час.

При цьому суд встановив, що 26 червня 2023 року ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення № 963370168342 про перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною статусу переселенця, яким «заблокувало виплату пенсії» ОСОБА_2 з причини «переселенець не зареєстрований» з 01 липня 2023 року.

Отже, саме це рішення пенсійного органу створює для позивача правові наслідки у вигляді припинення нарахування і виплати пенсії та потребує оцінки судом на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.

Перевіривши рішення пенсійного органу на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд дійшов висновку про його протиправність, оскільки у спірних правовідносинах пенсійний орган діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, рішення відповідача 1 не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації та пропорційності.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог з метою повного та ефективного захисту права позивача на пенсійне забезпечення шляхом визнання протиправним і скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 26 червня 2023 року № 963370168342 про перерахунок пенсії (дата-час розрахунку: 19 червня 2023 року 16:11).

Визнання протиправним рішення пенсійного органу охоплює позовні вимоги в частині визнання протиправними його дій.

Беручи до уваги, що нарахування та виплата пенсії припинені з01 липня 2023 року, а докази поновлення пенсійних виплат не надані, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити його порушене право на пенсійне забезпечення шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, а також виплатити йому заборгованість з пенсії за віком, яка виникла з 01 липня 2023 року до місяця поновлення пенсійних виплат.

Той факт, що з 01 липня 2023 року позивач не зверталася до органів Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії, не може слугувати підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на отримання пенсії, яка йому призначена довічно.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Присуджені позивачу виплати є пенсією, а тому рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо строку звернення до суду.

За загальним правилом, встановленим КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить, що КАС є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку пенсійний орган не заперечує, однак піддав формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Щодо дотримання строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суд зауважує таке.

Суду не надані докази, які б свідчили про те, що Управління СЗН Ізюмської міської ради надіслало (вручило) позивачеві рішення від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 » або в будь-який інший спосіб повідомило про це рішення одразу після його прийняття.

Натомість лист Управління СЗН Ізюмської міської ради від 18 січня 2024 року № 02-04/189-вс, свідчить, що лише в січні 2024 року відповідач 2 у відповідь на адвокатський запит представника позивача надав рішення від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ».

Отже, про порушення своїх прав внаслідок скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач повинен був дізнатися в січні 2024 року, отримавши листи ГУ ПФУ в Харківській області від 12 січня 2024 року № 1242-42488/І-02/8-2000/24 та Управління СЗН Ізюмської міської ради від 18 січня 2024 року № 02-04/189-вс.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 20 січня 2024 року, про що свідчать дати формування та підписання позовної заяви в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», тобто з дотриманням шестимісячного строку, визначеного абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 2 ст. 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон № 3674).

Позовна заява належить до об`єктів справляння судового збору відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 3674, а особа, яка її подала, в силу приписів ч. 1 ст. 2 цього Закону є платником судового збору.

Докази належності позивача до суб`єктів, яким ст. 5 Закону № 3674 встановлені пільги щодо сплати судового збору, суду не надані.

Ч. 1 ст. 4 Закону № 3674 визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674 за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ст. 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 гривень.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону № 3674 у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну немайнову вимогу.

Позивачем заявлені дві немайнові вимоги: 1). визнання протиправними дій відповідача 1 та 2). визнання протиправним рішення відповідача 2.

Отже, судовий збір за подання цього позову становить 2422,40 грн ((3028,00 грн х 0,4) х 2 = 2422,40 грн).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 3674 при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивач реалізував своє право на звернення до суду в електронній формі, а тому з урахуванням приписів ч. 3 ст. 4 Закону № 3674, мав сплатити судовий збір в розмірі 1937,92 грн (2422,40 грн х 0,8 = 1937,92 грн).

Ухвалою від 23 січня 2024 року суд відстрочив позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 1937,92 грн.

Судовий збір позивачем не сплачений.

Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 належить стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 судовий збір в сумі 968,96 грн (пропорційно задоволеним позовним вимогам до кожного з відповідачів).

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код 14099344, місцезнаходження: Харківська обл., м. Харків, майдан Свободи Держпром, під`їзд 3, поверх 2), Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (ідентифікаційний код 03196564, місцезнаходження: Харківська обл., м. Ізюм, вул. Соборна, буд. 20) про визнання протиправним і скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради від 26 травня 2023 року № 2344-вс «Про зняття з обліку та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26 червня 2023 року № 963370168342 про перерахунок пенсії (дата-час розрахунку: 19 червня 2023 року 16:11).

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01 липня 2023 року до місяця поновлення пенсійних виплат.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь держави судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

8. Рішення суду в частині присудження виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

10. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

11. Повне судове рішення складено 26 лютого 2024 року.

Суддя Т.О. Кравченко

Дата ухвалення рішення26.02.2024
Оприлюднено28.02.2024
Номер документу117241928
СудочинствоАдміністративне
Сутьвизнання протиправним і скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

Судовий реєстр по справі —200/392/24

Рішення від 26.02.2024

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Кравченко Т.О.

Ухвала від 23.01.2024

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Кравченко Т.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні