Рішення

від 26.02.2024 по справі 520/583/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.02.2024 р. справа №520/583/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі за текстом - Відповідач №1); Головного управління Національної гвардії України (далі за текстом - Відповідач №2) провизнання протиправними дій суб"єкта владних повноважень, про скасування рішень суб"єкта владних повноважень, про спонукання суб`єкта владних повноважень до призначення одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого військовослужбовця, -встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) Визнати протиправними дії та рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з приводу відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за заявою від 03.11.2023р. як утриманцю загиблого військовослужбовця - ОСОБА_2 відповідно з листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 40/05/11-8567/С-1047 від 25.11.2023р.; 2) Визнати протиправними дії та рішення Головного управління Національної гвардії України з приводу відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за заявою від 03.11.2023р. як утриманцю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 відповідно з листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 40/05/11-8567/С-1047 від 25.11.2023р.; 3) Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 на підставі статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; 4) Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 на підставі статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що суб`єкти владних повноважень вчинили протиправні управлінські волевиявлення, унаслідок яких зацікавлена особа - донька загиблого військовослужбовця Національної гвардії не отримала належних виплат.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі за текстом - Відповідач №1) про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, але обовязку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Відповідач, Головне управління Національної гвардії України (далі за текстом - Відповідач №2) про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, але обовязку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, є донькою ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю 3 групи (з 05.09.2023р.) з дитинства.

Батько заявника - ОСОБА_2 згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 31.01.2023р. №31 був зарахований на посаду водія 3-ого відділення 4-ого стрілецького взводу 3-ої стрілецької роти 4-ого стрілецького батальйону (з охорони та оборони обєктів державного значення) Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Військовослужбовець); брав безпосередню особисту участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку з військовою агресією Російської Федерації проти України у період 31.01.2023р.-19.06.2023р..

19.06.2023р. унаслідок несумісного із життям поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини у період дії воєнного стану настала подія смерті Військовослужбовця.

Ці обставини підтверджені складеними військовослужбовцями Східного територіального управління Національної гвардії України актами від 03.08.2023р. №717/23 (далі за текстом Акт №1) та від 03.08.2023р. форми Н-5 (далі за текстом Акт №2).

Згідно з відомостями Акту №2 родичами військовослужбовця є ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; мати; пенсіонерка); ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дружина; тимчасово не працює), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; донька; помічник судді Богодухівського районного суду Харківської області).

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 21.06.2023р. №176 (з урахуванням наказу Т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.08.2023р. №234) солдат ОСОБА_2 (тобто батько заявника) (водій 3-ого відділення 4-ого стрілецького взводу 3-ої стрілецької роти 4-ого стрілецького батальйону (з охорони та оборони обєктів державного значення) Військової частини НОМЕР_1 ) був виключений із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України як такий, що помер ІНФОРМАЦІЯ_5 унаслідок несумісного із життям поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини у період дії воєнного стану.

03.11.2023р. заявник ініціював процедуру виплати одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю Військовослужбовця.

За цим зверненням Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було вчинено відмову, оформлену листом від 25.11.2023р. №40/05/11-8567/С-1047.

Стверджуючи про протиправність управлінських діянь суб`єктів владних повноважень з приводу відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю Військовослужбовця під час дії правового режиму воєнного стану, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.ст.17 і 65 Конституції України захист Вітчизни, суверенітету України, територіальної цілісності України є справою всього Українського народу, обов`язком громадян України.

Суспільні відносини з приводу соціального захисту громадян України під час виконання цього обов"язку регламентовані, зокрема, приписами Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).

Так, у розумінні ч.1 ст.16 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (далі за текстом - АДРЕСА_1 ).

Частиною 2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ визначений перелік випадків призначення Виплати та перелік категорій отримувачів Виплати у співвідношенні (залежності) до категорій військовослужбовців згідно з Законом України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", ст.164 Закону України №2011-ХІІ - застереження стосовно призначення Виплати, а умови набуття особою права на Виплату у різний час визначались: 1) відповідно до ст.16 Закону України №2011-ХІІ у редакції Закону України від 03.11.2006р. №328-V (діяла у період 01.01.2007р.-31.12.2013р.), 2) відповідно до ст.16 Закону України №2011-ХІІ у редакції п.п.1 п.2 розділу І Закону України від 04.07.2012р. №5040-VI (діяла у період 01.01.2014р.-31.12.2016р.), 3) відповідно ст.16 Закону України №2011-ХІІ у редакції п.п.9 п.1 розділу І Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII (діяла у період 01.01.2017р.-24.08.2022р.), відповідно до ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ у редакції Закону України від 29.07.2022р. №2489-ІХ (25.08.2022р. і по теперішній час).

Так, стосовно спірних правовідносин згідно з п."1" ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ2. одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до п."2" ч.2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ2. одноразова грошова допомога призначається і виплачується смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У спірних правовідносинах обставина загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України під час виконання обов`язків військової служби відповідачами суб"єктами владних повноважень не заперечується на не спростовується.

Частиною 1 ст.161 Закону України №2011-ХІІ у редакції Закону України від 29.07.2022р. №2489-ІХ визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 ст.16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (далі за текстом - ОГД, Виплата, Платіж) мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

За правилами ч.1 ст.162 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону; б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Проте, у силу спеціального правила ч.3 ст.162 Закону України №2011-ХІІ у редакції Закону України від 29.07.2022р. №2489-ІХ розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022р. №168, згідно з п.2 якої установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-12 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 161 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Пункти 1-12 Постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 стосуються осіб: рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро, рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, поліцейських, військовослужбовців Збройних Сил України, військовослужбовців Служби безпеки України, військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки, військовослужбовців Головного управління розвідки Міністерства оборони, військовослужбовців Національної гвардії, військовослужбовців Державної прикордонної служби України, військовослужбовців Управління державної охорони, військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту, які беруть безпосередню участь у бойових діях (далі за текстом - Діях) або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі за текстом - Заходів), перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.

Як то указано, у ч.1 ст.163 Закону України №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 161 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 161 цього Закону.

Відповідно до ч.9 ст.163 Закону України №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2014р. такий порядок затверджений постановою КМУ від 25.12.2013р. №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі за текстом - Порядок №975).

До названої дати такий порядок був затверджений постановою КМУ від 28.05.2008 р. №499 (Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб; далі за текстом - Порядок №499) та постановою КМУ від 21.02.2007 р. №284 (Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році; далі за текстом - Порядок №284).

Згідно з п.10 Порядку №975 члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого); свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім`ї, з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені); свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста); рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні); постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання. У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - шістнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.

Згідно з п.12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до п.13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

З наведеного слідує, що вчинення управлінського волевиявлення з приводу призначення одноразової грошової допомоги у звязку із загибеллю військовослужбовця під час захисту Батьківщини у період дії правового режиму воєнного стану (або з приводу відмови у призначенні цього платежу) віднесено до виключної компетенції саме центральних органів виконавчої влади (або органів державної влади, військових формувань, правоохоронних органів), що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.

Відтак, конкретна військова частина або державний орган не мають повноважень на юридичну оцінку наявності або відсутності підстав для призначення цього платежу, а повинні виконати власну управлінську функцію з передачі матеріалів звернення зацікавленої особи до центрального органу виконавчої влади (або органу державної влади, військового формування, правоохоронного органу), що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.

Пунктом п.21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 повноваження на визначення порядку і умови виплати одноразової грошової допомоги були передані у відання у тому числі і Міністерства внутрішніх справ України.

На подальший розвиток п.21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 Міністерством внутрішніх справ України було видано наказ від 09.08.2022р. №484 (зареєстровано в міністерстві юстиції України 18.08.2022р. за №940/38276), яким затверджено Порядок та умови

виплати одноразової грошової допомоги, установленої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в Національній гвардії України (далі за текстом - Порядок №484).

Так, згідно з п.5 Порядку №484 керівник уповноваженого органу в 10-денний строк із дня реєстрації всіх документів подає головному органу військового управління Національної гвардії України (далі - Головне управління НГУ) висновок щодо можливості виплати ОГД членам сім`ї, батькам та утриманцям військовослужбовця, до якого обов`язково додаються документи, визначені пунктом 2 цих Порядку та умов. Якщо отримувач не подав (не надіслав) документи, визначені пунктом 2 цих Порядку та умов, керівник уповноваженого органу інформує про це отримувача.

Відповідно до п.6 Порядку №484 Головне управління НГУ після надходження документів, визначених пунктом 2 цих Порядку та умов, приймає рішення про призначення ОГД або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає таке рішення разом із документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату ОГД особам, які звернулися по неї, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення отримувача з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Після прийняття рішення про призначення ОГД Головне управління НГУ (за наявності відповідних коштів державного бюджету) здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки уповноважених органів в установах Державної казначейської служби України.

За правилами п.7 Порядку №484 ОГД виплачується на підставі наказу уповноваженого органу шляхом перерахування коштів на рахунок в установі банку державного сектору, зазначений отримувачем у заяві.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У спірних правовідносинах субєктом владних повноважень - Відповідачем №1 було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови державного органу, а не у формі дії як вчинку конкретної посадової (службової) особи державного органу та не у формі рішення у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України.

При цьому, будь-яких управлінських волевиявлень субєктом владних повноважень Відповідачем №2 не вчинялось і обєктивно не могло бути вчинено у звязку із відсутністю фізичного надходження матеріалів звернення заявника від Відповідача №1.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що з урахуванням стандартів доказування, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21, субєкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк зміст належної норми права витлумачив невірно, унаслідок чого самостійно вчинив помилкове управлінське волевиявлення, віднесене до компетенції Головного управління Національної гвардії України.

Оскільки за зверненням заявника Відповідач №1 не вчиняв жодних дій та не приймав жодних рішень, то підстави для задоволення позову за цими епізодами відсутні, але суд вважає за справедливе застосувати у даному конкретному випадку ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позову, надати праву заявника захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень не наділений свободою адміністративного розсуду, позаяк повинен діяти не за правилом дискреції, а за правилом імперативного веління, а саме передати матеріали звернення заявника до Головного управління Національної гвардії України.

Суд відзначає, що згідно з ст.30 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю. Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених у пункті "а" статті 20 цього Закону, має право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту "д" частини четвертої цієї статті незалежно від того, працює (проходить військову службу) вона (він) чи ні.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

У разі смерті осіб, зазначених у пунктах "а"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які загинули (померли) при виконанні службових обов`язків під час проходження військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаного під час виконання цих обов`язків, і були посмертно нагороджені державними нагородами України або колишнього Союзу РСР, непрацездатні члени сім`ї осіб, зазначені в частині четвертій цієї статті, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, мають право на встановлення до пенсії надбавки за умов та в розмірах, що встановлюються Законом України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною".

Для батьків і дружин (чоловіків) окремих категорій загиблих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом Кабінет Міністрів України може встановлювати інші умови призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Отже, у силу спеціального застереження ст.30 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" заявник може бути кваліфікованим у якості утриманця Військовослужбовця, бо є особою з інвалідністю з дитинства.

Відповідно до ст.31 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Суд відзначає, що національний закон України не містить жодних чітких та вичерпних критеріїв ані стосовно мінімальної величини тривалості періоду одержання утриманцем допомоги від утримувача, ані стосовно співвідношення істотності допомоги утримувача відносно розміру власних доходів утриманця, ані стосовно кола осіб, котрі входять до складу сім`ї (родини) утримувача, ані стосовно припинення обовязку батька продовжувати надавати допомогу власній дитини - особі з інвалідністю з дитинства після події укладення означеною дитиною шлюбу.

За визначенням ст.1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд не виключає, що заявник може входити до складу сімї (родини) Військовослужбовця і після укладення власного шлюбу; що заявник може бути кваліфікований у якості утриманця Військовослужбовця за критерієм родинних стосунків у якості доньки із статусом непрацездатної особи - особи з інвалідністю з дитинства; що заявник не втратив розумних сподівань та обгрунтованих очікувань на одержання допомоги з боку батька як утримувача попри укладення заявником власного шлюбу, проте оскільки відповідач - Головне управління Національної гвардії України матеріалів звернення заявника від 03.11.2023р. від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не отримував, за цим зверненням жодних управлінських волевиявлень не вчиняв, то суд не знаходить правових підстав для тлумачення змісту викладених вище норм права відносно обставин участі заявника у спірних правовідносинах у зв`язку із відсутністю факту порушення Головним управлінням Національної гвардії України будь-яких прав та інтересів заявника.

Окрім того, вирішуючи спір за епізодом вимог до Головного управління Національної гвардії України, суд зазначає, що оскільки матеріали звернення через штучне створення суб`єктом владних повноважень - Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України необґрунтованої перешкоди до Головного управління Національної гвардії України не надходили і за цим зверненням Головним управлінням Національної гвардії України не вчинялось жодного управлінського волевиявлення, то наразі відсутній факт виникнення правовідносин між заявником та Головним управлінням Національної гвардії України, що є підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Вийти за межі предмету та підстав позову.

Визнати протиправною оформлену листом від 25.11.2023р. №40/05/11-8567/С-1047 відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з приводу направлення матеріалів звернення ОСОБА_1 від 03.11.2023р. до Головного управління Національної гвардії України.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України направити матеріали звернення ОСОБА_1 від 03.11.2023р. до Головного управління Національної гвардії України.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.