Рішення

від 23.02.2024 по справі 345/1262/24

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/1262/24

Провадження № 2-о/345/57/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.02.2024 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Онушканича В.В.

з участю секретаря судового засідання Слободян Т.Я.

заявниці ОСОБА_1

представника заявниці ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Калуської міської ради, про видачу обмежувального припису, -

в с т а н о в и в:

Заявниця ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 . Заяву мотивує тим, що вона із ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного проживання у шлюбі в них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Калуського міськрайонного суду від 13.10.2021 року шлюб між ними було розірвано.

Заявниця зазначає, що тривалий час ОСОБА_3 вчиняє психологічне і фізичне насильство проти неї, а саме вчиняє погрози фізичної розправи, знищення особистих речей, принижує, ображає у нецензурній формі, заподіює тілесні ушкодження Також ОСОБА_3 постійно висловлюється образливо та нецензурно, публічно ображає ОСОБА_1 .

Заявниця наголошує, що агресивна поведінка ОСОБА_3 , вчинення психологічного та фізичного насильства відносно неї має негативний вплив на психіку дітей, котрі все бачили. До того ж ввечері 10.10.2023 року ОСОБА_3 , перебуваючи у нетверезому стані, вчинив психологічне насильство над своїми дітьми та умисно наніс тілесні ушкодження своєму синові ОСОБА_4 , за що був притягнутий до кримінальної відповідальності та згідно вироку суду від 08.11.2023 року визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

З приводу безкінечних конфліктів ОСОБА_1 неодноразово зверталася із заявами до Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області. Постановою Калуського міськрайонного суду від 07.11.2022 року (справа №345/3259/22) ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а саме скоєнні домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Крім того, 28.10.2022 року близько 18.00 год. ОСОБА_3 знову вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_1 . Постановою суду від 28.11.2022 року у справі №345/3577/22 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Також 11.04.2023 року близько 11.00 год. ОСОБА_3 вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_1 . Постановою суду від 05.06.2023 року у справі №345/1750/23 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

19.06.2023 року близько 11.00 год. ОСОБА_3 повторно, протягом року, вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_1 . Постановою суду від 17.07.2023 року у справі №345/2931/23 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Також 19.06.2023 року інспектором поліції був винесений терміновий заборонний припис відносно ОСОБА_3 20.06.2023 року близько 13.00 год. ОСОБА_3 порушив вимоги заборонного припису. Постановою суду від 17.07.2023 року по справі №345/2933/23 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Незважаючи на неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_3 своєї поведінки не змінив, продовжує вчиняти скандали, вживаючи при цьому нецензурну лексику. Отже, дії ОСОБА_3 викликають у ОСОБА_1 побоювання за свою безпеку, тому заявниця вважає, що до ОСОБА_3 необхідно застосувати обмежувальний припис, а саме просить встановити заходи тимчасового обмеження прав та покласти на нього наступні обов`язки на строк 6 місяців, а саме:

- заборонити перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- обмежити спілкування з постраждалою дружиною ОСОБА_1 ;

- заборонити перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- обмежити спілкування з постраждалою дитиною ОСОБА_4 ;

- заборонити наближатися ближче 100 метрів до місця проживання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалими особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонити вести листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати sms-повідомлення) з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заявниця та її представник в судовому засіданні заяву про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3 підтримали в повному обсязі. Просять суд задоволити вказану заяву.

Заінтересована особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився з невідомих для суду причин, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Представник заінтересованої особи Служби у справах дітей Калуської міської ради в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.350-2 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Суд, заслухавши пояснення заявниці та її представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначено главою 13 розділу IV ЦПК України.

Відповідно до правил ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її та представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а також міжнародно-правовими актами, під час вирішення такої категорії справ обов`язковому застосуванню підлягає судова практика Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950року) є фундаментальною основою в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Одна з ключових особливостей Конвенції полягає в тому, що вона не тільки встановлює права та свободи людини, але і передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав на міжнародному рівні. Конвенція та протоколи до неї за юридичною природою є обов`язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему національного контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.

07 листопада 2011 року Україною було підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, на виконання якої 07 грудня 2017 року прийнято Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 3 Закону визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких, зокрема подружжя.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного проживання у шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Домашнє насильство виступає грубим порушенням прав людини і зазіхає, передусім на її основні права, що підтверджено як у міжнародних правових актах, так і у рішеннях міжнародних інституцій, однією з яких є Європейський суд з прав людини.

При розгляді справ, в яких є прояви домашнього насильства, судді мають звертатися до прецедентної практики міжнародних і регіональних судових інституцій Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Європейського суду справедливості тощо.

Відповідно до правил ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995 004) та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини визнав, що насильство в сім`ї, якому держава вчасно не запобігла чи не зупинила, може призвести до порушення таких статей Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 1) обов`язок дотримуватись прав людини (ст.1); 2) право на життя (ст.2); 3) заборона тортур або нелюдських чи таких, що принижують гідність, поводження чи покарання (ст.3); 4) право на повагу до особистого та сімейного життя (ст.8); 5) право на ефективні засоби правового захисту (ст.13); 6) заборона дискримінації (ст.14).

Так, порушення з боку держави прав людини у випадках, пов`язаних з насильством у сім`ї зафіксовано в судових рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема: - «А. проти Сполученого Королівства» (1998); «Е.С. та інші проти Словаччини» (№8227/04 від 15.09.2009); «Контрова проти Словаччини» (№7510/0431.5.2007); «Беваква та С. проти Болгарії» (№71127/01)12.6.2008); «Опуз проти Туреччини» (№33401/02 від 09.06.2009); «Дурма проти Турції» про неналежне розслідування жертви домашнього насильства (№3621/07 13.11.2014); «А. проти Хорватії» (№55164/18 від 14.10.2010); «Хайдуова проти Словаччини» (№2660/03 від 13.11.2010); «Бранко ОСОБА_7 та інші проти Хорватії» (№46598/06 від 15.01.2009); «Савіни проти України» (2008рік).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського суду з прав людини свідчить, що насильство в сім`ї не є приватною чи сімейною справою, але є питанням, що зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд зазначає, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації. Відсутність ефективного захисту з боку держави призводить до настання фактів тяжкого насильства в сім`ї.

Відповідно до п. 5, 6, 7, 8, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Частиною другою статті 26 Закону №2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №753/23624/18).

Матеріалами справи встановлено, що за фактом систематичного вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Калуського РВП ГУНП, звернення були зареєстровані в ІКС ІПНП Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області.

Відповідно до постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.11.2022 року (справа №345/3259/22) ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Згідно даної постанови правопорушення полягало в тому, що 15.10.2022 року близько 15.00 год. ОСОБА_3 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , а саме ображав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою.

З постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.11.2022 року (справа №345/3577/22) вбачається, що ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 28.10.2022 року близько 18.00 год. в АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , а саме умисні дії психологічного характеру.

Відповідно до постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05.06.2023 року (справа №345/1750/23) ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Згідно даної постанови правопорушення полягало в тому, що 11.04.2023 року близько 18.00 год. ОСОБА_3 , будучи в стані алкогольного сп`яніння за адресою АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство відносно колишньої дружини ОСОБА_1 , чим здійснив на неї фізичний та психологічний вплив.

З постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17.07.2023 року (справа №345/2931/22) вбачається, що ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 повторно, протягом року, а саме 19.06.2023 року близько 11.00 год. вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , а саме ображав її нецензурною лайкою, погрожував фізичною розравою. Також постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17.07.2023 року (справа №345/2933/22) ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП. Згідно даної постанови правопорушення полягало в тому, що ОСОБА_3 , будучи 28.11.2023 року притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.173-2 КУпАП, 20.06.2023 року близько 13.00 год. порушив вимоги забороного припису, винесеного відносно нього 19.06.2023 року.

Крім того, вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.11.2023 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченго ч.1 ст.125 КК України, а саме в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень своєму синові ОСОБА_4 . Відповідно до виснову спеціаліста за результатами проведення допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_4 встановлено, що малолітній ОСОБА_4 переживав систематичне жорстоке, фізичне та психологічне насилля під час перебування зі своїм батьком.

Отже, наявними матеріалами справи підтверджується факт систематичного вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства відносно колишньої дружинини ОСОБА_1 та сина ОСОБА_4 , що свідчить про наявність ризику повторного вчинення домашнього насильства. За таких обставин вимоги заявниці про видачу обмежувального припису щодо обмеження прав кривдника і покладення на нього обов`язків є обґрунтованими.

Водночас суд звертає увагу, що з приводу такого заходу тимчасового обмеження прав кривдника, як обмеження спілкування з постраждалою дружиною, то частиною другою статті 26 Закону № 2229-VIII визначено вичерпний перелік заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, серед яких, зокрема, відсутній вказаний заявницею захід.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_3 , шляхом встановлення заходу тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, встановлених п.п. 1, 4, 5, 6 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. З урахуванням обставин справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що обмежувальний припис слід видати на строк 6 місяців.

Такий захід тимчасового обмеження прав є пропорційним та необхідним, у тому числі для запобігання подальшому розвитку конфлікту, захисту здоров`я та моралі постраждалої.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст. ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» за заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 141, 259, 263-265, 350-1-350-8 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Заяву задоволити.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України.

Встановити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 та покласти на нього наступні обов`язки на строк 6 місяців:

- заборонити перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- обмежити спілкування з постраждалою дитиною ОСОБА_4 ;

- заборонити наближатися ближче 100 метрів до місця проживання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалими особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонити вести листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати sms-повідомлення) з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Копію рішення направити до Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області та в Калуську міську раду для взяття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя за адресою АДРЕСА_2 - на профілактичний облік.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 27.02.2024року.

Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ