Постанова

від 22.02.2024 по справі 148/2056/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/2056/22

Провадження № 22-ц/801/80/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 рокуСправа № 148/2056/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

відповідач Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 6 цивільну справу за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Дамчук О. О. у м. Тульчин, дата складення повного судового рішення 18 жовтня 2023 року,

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Тульчинське лісопромислове господарство», яке в ході розгляду справи ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.06.2023 року (а. с. 10, т.2) було замінено на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (надалі ДСГП «Ліси України») про визнання права власності у порядку приватизації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 травня 1996 року він був прийнятий на посаду лісником обходу № 2 в Шпиківське лісництво Тульчинського держлісгоспу Вінницького ДЛГО «Вінницяліс», йому було надано безкоштовно житлову площу для проживання, а саме: Лісовий кордон Шпиківського лісництва (квартал 30 обхід 3) за адресою: АДРЕСА_1 , де він проживає по даний час, в його користуванні знаходиться присадибна земельна ділянка. В 2019 році позивач звернувся до ДП "Тульчинське лісомисливське господарство" з заявою про приватизацію займаного ним житла. Державне агентство лісових ресурсів України надало ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» погодження переведення лісового кордону до житлового фонду та погоджено приватизацію. Листом Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 26.02.2021 №05-33/199 позивача повідомлено про неможливість переведення комплексу будівель та споруд «Лісовий кордон» Шпиківського лісництва до житлового фонду, у зв`язку з тим, що об`єкт перебуває на балансі ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» як нежитлове приміщення і на підприємстві не створено орган приватизації.

Тому позивач просив суд визнати будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він проживає з 1996 року житлом; скасувати записи про державну реєстрацію права власності щодо того, що об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 - не відноситься до об`єкту житлової нерухомості; визнати за позивачем в порядку приватизації право власності на займане житло у будинку під АДРЕСА_1 .

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 984,80 грн. в рахунок сплати судового збору щодо двох позовних вимог немайнового характеру, який згідно ухвали суду від 05.05.2023 року було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 як ліснику дійсно було надано в користування для службових цілей спірне приміщення, проте ордеру на поселення, житлового чеку йому не видавалося, договір найму житлового приміщення з ним не укладався. Суд оцінив, що експертний висновок, наданий позивачем на підтвердження того, що спірне приміщення є житловим, був виготовлений на замовлення позивача, при цьому експерту не було надано інформацію про те, що будівля перебуває у державній власності, знаходиться за межами населеного пункту на землі лісового фонду, а взята до уваги експертом довідка сільської ради була видана зі слів ОСОБА_1 та за відсутності офіційних даних про статус будівлі. Відтак суд виснував, що підстав визнавати будинок житлом та скасовувати запис про державну реєстрацію права власності (господарського відання) за відповідачем немає. Суд врахував, що рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року в справі №148/2001/17 зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ДП «Тульчинське ЛМГ», шляхом звільнення нежитлових приміщень лісового кордону, за адресою: АДРЕСА_1 у десятиденний строк з дня набрання даним рішенням законної сили, яке позивачем не виконується. Суд зазначив, що будівля лісового кордону не використовується ОСОБА_1 як житло, знаходиться за межами населеного пункту, позивач має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 а обраний спосіб захисту про визнання за позивачем права власності в порядку приватизації є неналежним.

15листопада 2023року,не погоджуючисьіз зазначенимрішенням, ОСОБА_1 подав апеляційнускаргу,в якійпосилається нате,що вінпостійно проживаєу спірномуприміщенні з1996року,у зв`язкуз призначеннямйого напосаду лісничого,що незаперечується відповідачем.Тому вважає,що судпершої інстанціїбезпідставно дійшоввисновку,що позивачне проживаєу спірномуприміщенні.Стверджує,що ордерзнаходиться увідповідача.Вважає,що відповідачбез законнихпідстав віднісйого житлодо нежитловогооб`єкту таздійснив у2017році державнуреєстрацію.Просить скасуватирішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

28 грудня 2023 року відповідач ДСГП «Ліси України» подав відзив на апеляційну скаргу, який ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2024 року повернуто без розгляду на підстав ч. 4 ст. 183 ЦПК України (відзив підписано особою, яка не надала підтвердження повноважень на представництво юридичної особи).

09 січня 2024 року ДСГП «Ліси України» подало заяву про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу (а. с. 234 238, т.2) та відзив з наданням доказів на представництво (а.с.1-73, т.3). Судом прийнято відзив, наведені причини для продовження строку на подання відзиву є поважними.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник адвокат Кравець В. А. підтримали викладене в апеляційній скарзі, просили оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позов. Представник ДСГП «Ліси України» Кубик М. М. заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає судове рішення першої інстанції законними та обґрунтованими, просив залишити його без змін.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вимогам закону.

По справі встановлено наступні обставини:

-комплекс будівельі споруд« ІНФОРМАЦІЯ_1 »,який неє об`єктомжитлової нерухомостіта розташований,за адресою: АДРЕСА_1 ,реєстраційний номероб`єкта нерухомогомайна 1353908005243,належить Державному агентству лісових ресурсів України на праві власності, форма власності державна (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 97562236 від 18.09.2017 на а. с. 17, 225 т. 1).

- згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 97562614 від 18.09.2017, комплекс будівель і споруд «Лісовий кордон», за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1353908005243, знаходиться у користуванні на праві господарського відання у ДП «Тульчинське Лісомисливське господарство» (а. с. 226 т. 1).

- відповідно до пункту 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року № 873 припинено ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до ДСГП «Ліси України»; пунктом 6 наведеного наказу визначено термін припинення ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» до 20 січня 2023 року; Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» (п. 8 Наказу, копія на а. с. 136-138 т. 1).

- «Тульчинське лісомисливське господарство» ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ ВП 45113561) є відокремленим підрозділом у формі філії що встановлено з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.05.2023 (а.с.145, т. 1)

- наказом по Тульчинському державному лісомисливському господарству ДЛГО «Вінницяліс» від 13.09.1996 р. № 90-к позивача ОСОБА_1 лісника обх. № 2 Шпиківського лісництва переведено лісником обх. № 4 цього ж лісництва (а. с. 162 т. 2)

-У вересні 1998 року ОСОБА_1 переведений лісником обходу № 4 Шпиківського лісництва та йому було надано в користування лісовий кордон, що знаходиться в обході № 4 (в подальшому обхід №3) та має поштову адресу АДРЕСА_1 . На прохання ОСОБА_1 , поштову адресу комплексу будівель та споруд «Лісового кордону», що знаходиться в кварталі 30 обходу № 3 Шпиківського лісництва змінено відповідно до його територіального розташування на поштову адресу: Урочище «Кленове». ОСОБА_1 працював майстром лісу Шпиківського лісництва до 2015 року.( а. с. 159 т. 2)

-При передачі ОСОБА_1 в службове користування комплексу будівель та споруд, ордер на поселення, житловий чек не видавався, договір найму житлового приміщення з ним не укладався, що підтверджується відповіддю ДП «Тульчинське ЛМГ» на запит адвокату ОСОБА_2 від 25.07.2022 року за № 490 (а.с. 59 т. 1);

- згідно наказу № 128 від 26.06.2015 року «Про передачу обходу № 3 Шпиківського лісництва», у зв`язку з захворюванням майстра лісу обходу № 3 ОСОБА_1 , проведено передачу основних засобів, лісо-продукції, товарно-матеріальних цінностей «Лісового кордону», що знаходиться в кварталі 30 обходу №3 Шпиківського лісництва, майстру лісу ОСОБА_3 , що підтверджується Актом від 30.06.2015 року, згідно якого також встановлено, що на час складання акту, а саме: 30.06.2015 року Лісовий кордон, обхід № 3 Шпиківського лісництва, що знаходиться в кварталі 30 не упорядкований, заріс бур`яном, прилегла територія засмічена побутовими та промисловими відходами. Будівля Лісового кордону перебуває в аварійному стані, паркан біля кордону потребує ремонту та оновлення. Пожежний щит також потребує ремонту та доукомплектування.(а.с.159-161, т.2);

- рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року в справі №148/2001/17, позов ДП «Тульчинське ЛМГ» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні службовими приміщеннями задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» у користуванні нежитловим приміщенням лісового кордону, за адресою: АДРЕСА_1 , звільнивши його у десятиденний строк з дня набрання даним рішенням законної сили (а. с. 232-234, т.1). Рішення набрало законної сили 20.02.2019 року (Постанова Вінницького апеляційного суду від 20.02.2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80004644 ).

- 21 березня 2019 року Тульчинським районним судом було видано виконавчий лист по вказаній вище справі (а. с. 235 т. 1),

- ОСОБА_1 звертався до Державного агентства лісових ресурсів України 10.12.2020 року, 17.11.2021 року та 05.01.2022 року щодо приватизації нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та останньому рекомендовано з метою вирішення питання приватизації житлового фонду звернутися до підприємства-балансоутримувача майна, а саме: ДП Тульчинське ЛМГ (а. с 9-10, 13, т. 1)

- листом Вінницькогообласного управліннялісового тамисливського господарствавід 26.02.2021року за№ 05-33/199, ОСОБА_1 надано відповідьщодо передачікомплексу будівельта споруд«Лісовий кордон»Шпиківського лісництвав користуваннягр. ОСОБА_1 ,в якійзазначено,що Комплексбудівель таспоруд « ІНФОРМАЦІЯ_1 » єземлею державноголісового фонду,який будувавсяв 1965році.Будівля,лісового кордонуне маєстатусу житловогобудинку,він неявляється службовимжитловим приміщеннямв розумінніст.118ЖК України,так яквін небув переведенийу державнийжитловий фондувстановленому закономпорядку.Також зазначив,що переведення комплексу будівель та споруд «Лісовий кордон» Шпиківського лісництва до житлового фонду на даний час можливе за умови виготовлення Шпиківської ОТГ проекту землеустрою щодо зміни меж с. Кленове та прийняття відповідного рішення Тульчинською районною радою, що на даний час відсутнє.(а. с. 14-15 т. 1).

Між сторонами виник спір про визнання будівлі житлом та визнання права власності в порядку приватизації.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004(справа № 1-10/200) поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

У справі що розглядається позивач стверджує, що реєстрація будівлі лісового кордону, за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем як такої, що не відноситься до житлового фонду, є порушенням його прав.

Житловий Кодекс в статті 4 передбачає, що до житлового фонду в Україні слід відносити будинки, що входять до державного житлового фонду, громадського житлового фонду, житлового фонду житлово-будівельних кооперативів, приватного житлового фонду, а також житлового фонду соціального призначення. До житлового фонду не слід відносити нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (це також може бути технічний поверх приміщення або садовий будинок тощо). Вони є окремим об`єктом цивільно-правових відносин.

Частиною 1 ст. 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

В статті 50 ЖК України зазначено, що жиле приміщення, яке надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.

Житлові будинки, квартири, інші житлові приміщення (об`єкти житлової нерухомості) призначаються і повинні бути придатними для постійного проживання в них громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Для цього приміщення має відповідати вимогам законодавства до житлових об`єктів, встановленимиДБН В.2.2-15:2019"Житловібудинки.Основні положення"

Позивач, стверджуючи що приміщення є житлом, надав виготовлений на його замовлення висновок експертного дослідження № 965-04/11/2022-ЕД (а. с. 18-35, т. 1), відповідно до якого експерт зазначив, що будинок по АДРЕСА_1 відповідає державним будівельним нормам (ДБН) та відноситься до житлових, функціональне призначення житлове та придатне до експлуатації (після проведення поточного ремонту).

Оцінюючи висновок, виготовлений на замовлення ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно зазначив, що в ході його виготовлення експерту не була надана повна та достовірна інформація щодо будівлі та використано технічний паспорт, виготовлений самим же експертом на замовлення ОСОБА_1 . Судом також вірно встановлено, що надана експерту довідка Шпиківської селищної ради від 09.09.2020 року № 832 (а. с. 30, т. 1) була видана зі слів ОСОБА_1 , тоді як насправді документи, журнали, рішення, витяги з реєстрів про належність вказаного комплексу будівель та споруд «Лісовий кордон» до жилого фонду немає, в по господарській книзі Шпиківської селищної ради не зареєстрована (а. с. 229, т.1); експерту не було надано Витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, відповідно до якого будівлі лісового кордону відносяться до державної власності, не надано інформації, що будівля знаходиться за межами населеного пункту.

Відтак апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий письмовий доказ не є належним та допустимим доказом того, що будівля лісового кордону відноситься до житлових будівель.

Оцінюючи посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до п. 41 Постанови Ради Міністрів СРСР № 1181 від 22.03.1950 р. «Лесникам на время работы в лесной охране предоставляются в бесплатное пользование жилые помещения с надворными постройками в лесу (кордоны) и отпускается для отопления необходимоеколичество дров из отходов», а відтак надане ОСОБА_1 приміщення є житловим, - апеляційний суд виснує таке.

Дійсно такий нормативний акт існує і на даний час є чинним, проте апеляційний суд акцентує на тому, що в ньому йдеться про жилі приміщення, тоді як в справі що розглядається немає інформації, що приміщення лісового кордону, які були передані позивачеві для використання в службових цілях, відносилось до житлових чи надавалось йому саме як житло: позивачеві не видавався ордер, розпорядження, тощо на використання цих будівель як житла, не було укладено будь-якого цивільно-правового договору.

Відтак приміщення, про які йдеться у справі, не є житловими в розумінні положень ЖК України, перебуває у державній власності на праві повного господарського відання у відповідача ДСГП «Ліси України», розташовані на землі, віднесеній до лісового фонду, позивач має зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_2 .

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вірно виснував, що відсутні підстави для визнання будинку по АДРЕСА_1 житлом та скасування державної реєстрації права власності цього будинку як нежитлового приміщення.

Окрім того, апеляційний суд акцентує увагу на такому:

Жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності. правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

В справі що розглядається рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року в справі №148/2001/17, позов ДП «Тульчинське ЛМГ» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні службовими приміщеннями задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» у користуванні нежитловим приміщенням лісового кордону, за адресою: АДРЕСА_1 , звільнивши його у десятиденний строк з дня набрання даним рішенням законної сили (а. с. 232-234, т.1). Рішення набрало законної сили 20.02.2019 року (Постанова Вінницького апеляційного суду від 20.02.2019 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80004644 ).

Відтак рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 неправомірно використовує нежитлову будівлю лісового кордону, зобов`язано його звільнити цю будівлю, усунувши таким чином перешкоди в користуванні нею її власником відповідачем у справі яка наразі розглядається.

Тому апеляційний суд виснує, що пред`явлення позову ОСОБА_1 у справі, в якій наразі відбувається апеляційний перегляд, є спробою замаскованого перегляду рішення Тульчинського районного суду Вінницької області у справі № 148/2001/17, яким встановлено незаконність його користування приміщенням лісового кордону, за адресою: АДРЕСА_1 .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 9 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц та багатьох інших.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту: визнання за ним права власності на будівлі Лісового кордону за адресою АДРЕСА_1 в порядку приватизації, - є неналежним, безвідносно до того, чи є підставними дві інші заявлені ним вимоги (див. постанову КЦС ВС від 12.03.2020 року у справі № 483/731/19).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачем, доказів понесення судових витрат стороною відповідача матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк