Рішення

від 29.11.2023 по справі 757/7998/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7998/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

представника третьої особи-1: не з`явився,

представника третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства юстиції України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства юстиції України (далі - третя особа-1, МЮУ), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - третя особа-2, ВЧ НОМЕР_1 НГУ), в якому просить стягнути з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 400 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 08.06.2017 року він був затриманий за підозрою у вчиненні розбійного нападу.

09.06.2017 року слідчий прокуратури повідомив позивачу про підозру у вчиненні розбійного нападу.

10.06.2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя застосував до позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06.08.2017 року.

03.07.2017 року слідчий прокуратури повідомив позивачу про нову підозру в участі в озброєній банді з метою нападу на окремих осіб у вчинюваних нею нападів.

04.08.2017 року, 07.09.2017 року, 31.10.2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання позивача під вартою до: 08.09.2017 року, 05.11.2017 року, 08.12.2017 року.

09.11.2017 року слідчий прокуратури повідомив позивачу про зміну раніше повідомленої підозри, а саме в організації озброєної банди з метою нападу на окремих осіб, а також участь у такій банді і у вчинюваних нею нападів.

13.11.2017 року позивачу пред`явлено обвинувачення у вчиненні ряду кримінальних правопорушень.

06.12.2017 року слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя продовжив строк тримання позивача під вартою строком до 60 діб.

22.12.2017 року кримінальне провадження направлено до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Під час розгляду кримінальної справи в суді строк тримання позивача під вартою було неодноразово продовжено.

23.04.2020 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя змінив відносно позивача та інших обвинувачених запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Позивач зазначає, що під час судових засідань, загальна кількість яких становила 54, він весь час перебував у металевій клітці, через деякий час у скляній кабінці в залі суду, переводили позивача в кайданках; адвокат міг спілкуватись с позивачем лише з дозволу суду і в присутності охоронців.

Позивач вважає, що такі заходи безпеки не передбачені чинним законодавством, оскільки доказів схильності позивача до насильства немає.

Утримання позивача у залі судових засідань у металевому ґратчастому загородженні під час судового розгляду не відповідає п. 11 Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26.05.2015 року № 613/785/5/30/29/67/68, вимогам Державних будівельних норм України В.2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» та наказу Державної судової адміністрації України від 20.03.2017 року № 350 «Про затвердження Загальних вимог до загородження зі спеціального захисного скла для розміщення обвинувачених (підсудних), засуджених», згідно з якими загородження для розміщення обвинувачених в залі судового засідання мають бути виготовлені із захисного скла з фасадної та бічної сторін. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини тримання ув`язнених у залі судових засідань у скляній кабіні також порушує вимоги ст. 33 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, до позивача застосовувались наручники у положенні «руки за спиною», починаючи зранку в день судових засідань, коли його виводили з камери для відвезення до суду, і до часу, коли він повертався з судових засідань до СІЗО; в ці дні позивачу не надавалось харчових продуктів та води; під час перевезення позивач змушений був знаходитись у погано вентильованих або не вентильованих камерах в автомобілях спеціального призначення, транзитних камерах у СІЗО та суді, що заподіяло йому певний рівень незручності, фізичних страждань та психічного виснаження.

Позивач вважає, що його було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню всупереч ст. 3 Конвенції.

У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що йому завдано моральної шкоди, що полягає у фізичних стражданнях та психічному виснаженні, яку позивач оцінює в 400 000,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст.ст. 23, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2023 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДКСУ, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, МЮУ, ВЧ НОМЕР_1 НГУ, про відшкодування моральної шкоди та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.06.2023 року.

20.04.2023 року до суду надійшли пояснення представника третьої особи-1, у яких він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Пояснення обґрунтовані тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, зокрема, наявності моральних страждань, а також розміру заявленої моральної шкоди. Твердження позивача щодо конвоювання його із застосуванням наручників у положенні «руки за спину» не відповідає дійсності, що підтверджується листом Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 13.04.2023 року № 9-2418/КР23 та Довідкою СІЗО; розпорядок дня позивача узгоджувався з типовим розпорядком дня ув`язнених і засуджених, який затверджено начальником СІЗО, та відповідає Правилам внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року № 1769/5; твердження позивача щодо проведення обшуків в присутності третіх осіб не відповідає дійсності, що підтверджується копіями журналу та листом Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 13.04.2023 року № 9-2418/КР23; позивача було забезпечено продуктами харчування, що підтверджується листом від 13.04.2023 року № 9-2418/КР23; позивач у камерах тимчасового перебування збірного відділення 10-15 кв. м до та після його тимчасового вибуття з установи не розміщувався, його виводили з камери до спеціально обладнаного приміщення для проведення особистого обшуку та відразу передавали конвойному підрозділу, що підтверджується копіями журналу обліку осіб, які тимчасово розміщені в камерах збірного відділення в СІЗО № 9/51-1. Позивачем не надано доказів на підтвердження неправомірності дій заподіювача та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.06.2023 року відкладено розгляд справи до 13.09.2023 року.

06.07.2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що ДКСУ не є учасником спірних відносин, підстави процесуальної співучасті для ДКСУ у цій справі відсутні, отже ДКСУ є неналежним відповідачем. Позивач не надав доказів заподіювання йому моральної шкоди; факт неправомірності дій чи бездіяльності органу державної влади - СІЗО, що призвели до завдання шкоди, позивачем не доведено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.09.2023 року відкладено розгляд справи до 29.11.2023 року.

Позивач у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, у якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2017 року у справі № 335/6954/17 застосовано до ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України), запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме, до 06.08.2017 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.08.2017 року у справі № 335/9113/17 продовжено ОСОБА_1 , підозрюваному у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України, строк тримання під вартою до 08.09.2017 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.09.2017 року у справі № 335/10605/17 продовжено ОСОБА_1 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 05.11.2017 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2017 року у справі № 335/13045/17 продовжено ОСОБА_1 , підозрюваному у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України, строк тримання під вартою до 08.12.2017 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.12.2017 року у справі № 335/14971/17 продовжено ОСОБА_1 , підозрюваному у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ст. 257 КК України, строк дії запобіжного заходу до 60 днів.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2018 року у справі № 331/8879/17 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою до 30.04.2018 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.04.2018 року у справі № 331/8879/17 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою до 05.06.2018 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2018 року у справі № 331/8879/17 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою до 23.07.2018 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.06.2018 року у справі № 331/8879/17 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою до 18.08.2018 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.08.2018 року у справі № 331/8879/17 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою до 08.10.2018 року.

Ухвалами Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.08.2018 року, від 14.11.2018 року, від 08.01.2019 року, від 05.03.2019 року, від 24.04.2019 року, від 05.06.2019 року, від 23.07.2019 року, від 17.09.2019 року, від 13.11.2019 року, від 11.01.2020 року, від 27.02.2020 року у справі № 331/8879/17 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою відповідно до: 20.11.2018 року, 13.01.2019 року, 09.03.2019 року, 04.05.2019 року, 23.06.2019 року, 04.08.2019 року, 21.09.2019 року, 16.11.2019 року, 12.01.2020 року, 11.03.2020 року, 27.04.2020 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2020 року у справі № 331/8879/17 змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло з можливістю, за потреби, відвідувати заклади охорони здоров`я.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ч. 7 ст. 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ч.ч. 6, 7 ст. 1176 ЦК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц міститься висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Так, права громадянина у разі, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, захищає Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За змістом ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

З матеріалів справи вбачається, що обставин, передбачених ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на підставі яких виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, позивачем не наведено та судом не встановлено.

Предметом позову у даній справі є відшкодування на підставі ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України моральної шкоди, заподіяної позивачу у зв`язку з утриманням його в залі судових засідань у металевому ґратчастому загородженні під час судового розгляду, застосуванням наручників у положенні «руки за спиною» в день судових засідань, відсутністю харчових продуктів та води в день судових засідань, знаходженням позивача у погано вентильованих або не вентильованих камерах в автомобілях спеціального призначення, транзитних камерах у СІЗО та суді під час перевезення.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди за ст.ст. 1173, 1174 ЦК України є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є предметом доказування у справі.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Крім того, порядок відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади врегульовано спеціальною нормою, що міститься у ст. 1174 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, зазначеними нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) такої особи чи органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 чи ст. 1174 ЦК України.

У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Керуючись вищенаведеним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд зазначає, що для стягнення шкоди, завданої позивачу діями органів державної влади, необхідним є встановлення трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірних дій, наявності шкоди, причинного зв`язку між діями та заподіяною шкодою, а для покладення відповідальності за такі збитки на органи державної влади - повного складу цивільного правопорушення (окрім зазначених умов, також наявність вини заподіювача шкоди).

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення судами незаконності дій (бездіяльності) органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Для настання відповідальності, передбаченої ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України, шкода повинна бути реальною та встановлена у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 визначено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У абз. 2 п. 5 цієї постанови судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що внаслідок утримання його під час судових засідань в залі судових засідань у металевому ґратчастому загородженні під час судового розгляду, застосування наручників у положенні «руки за спиною» в день судових засідань, відсутності харчових продуктів та води в день судових засідань, знаходження позивача у погано вентильованих або не вентильованих камерах в автомобілях спеціального призначення, транзитних камерах у СІЗО та суді під час перевезення йому завдано моральної шкоди.

На підтвердження своїх доводів позивач надав фотознімки, зроблені в залі судових засідань.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, і тому потребують захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17, Верховним Судом у постанові від 07.04.2021 року у справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 року у справі № 904/5480/19.

Відсутність протиправності дій органу державної влади виключає наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і завданою шкодою, та, відповідно, виключає цивільну відповідальність за завдану шкоду.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки зі заподіяною шкодою.

Згідно з копією доданого позивачем до позову листа Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.01.2023 року № 331/8879/17/261/2023 в залі судових засідань № 1 металева клітка, в якій утримувались обвинувачені під час проведення судового засідання, була встановлена до грудня 2017 року, в залі судових засідань № 2 - до грудня 2018 року. Спеціально обладнана скляна кабінка в залі судових засідань № 1 встановлена 19.12.2017 року, в залі судових засідань № 2 - 14.12.2018 року. Надати інформацію про розміри металевих кліток, встановлених в залах судових засідань № 1 та № 2 не вбачається можним, оскільки вони демонтовані та списані з балансового утримання суду. Кількість судових засідань, в ході яких обвинувачений ОСОБА_1 утримувався в металевій клітці - 14, кількість проведених судових засідань, в ході яких обвинувачений ОСОБА_1 утримувався в спеціально обладнаній скляній кабінці - 26. В Жовтневому районному суду м. Запоріжжя наявні 4 кімнати (камери) тримання обвинувачених для очікування судових засідань розмірами: 2,5 кв. м, 2,1 кв. м, 4,4 кв. м, 2,5 кв. м. Вказати час прибуття до будівлі суду обвинуваченого ОСОБА_1 та час вибуття до СІЗО не вбачається можливим, оскільки суд вказаною інформацією не володіє.

З доданих до пояснень представника третьої особи-1 копій журналу обліку осіб, які тимчасово розміщені в камерах збірного відділення в Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор» № 9/51-1, листа Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 13.04.2023 року № 9-2418/КР23, Довідки по особовій справі Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» № 0538-17, довідки Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» відносно ОСОБА_1 вбачається, що: твердження позивача щодо конвоювання його із застосуванням наручників у положенні «руки за спину» та щодо проведення обшуків в присутності третіх осіб не відповідає дійсності; позивача було забезпечено продуктами харчування; позивач у камерах тимчасового перебування збірного відділення 10-15 кв. м до та після його тимчасового вибуття з установи не розміщувався, його виводили з камери до спеціально обладнаного приміщення для проведення особистого обшуку та відразу передавали конвойному підрозділу.

Крім того, розпорядок дня позивача (підйом - 06 год. 00 хв., відбій - 22 год. 00 хв.) узгоджувався з Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року № 1769/5.

Як зазначалось вище, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України.

Неправомірність/незаконність дій (бездіяльності) органу державної влади (посадової особи) має підтверджуватись належними доказами.

Обов`язок щодо доведення наявності неправомірних дій (бездіяльності) органу державної влади, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 чи ст. 1174 ЦК України.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої моральної шкоди.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем у цій справі не доведено належними та допустимими доказами, що діями чи бездіяльністю органів державної влади йому було заподіяно моральної шкоди, а також її розміру. Позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, тому у суду відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Отже, позивач не довів належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральної шкоди, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) органів державної влади та настанням тих негативних наслідків, що досягли рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Крім того, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 400 000,00 грн., позивач не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення йому моральної шкоди саме в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінив свої моральні страждання. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання.

З огляду на встановлені судом обставини, оскільки позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди діями (бездіяльністю) органів державної влади, причинно-наслідкового зв`язку між такими неправомірними діями і заподіяною шкодою, а також того, що його негативні емоції досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду саме в розмірі 400 000,00 грн., суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою.

Крім того, суд враховує, що позивач визначив відповідачем ДКСУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тлумачення вищевказаних норм закону дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин.

При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу.

Відповідно до п. 1 «Положення про Державну казначейську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215, ДКСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пп 2 п. 4 цього Положення ДКСУ відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

З огляду на зазначене, ДКСУ не є суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача, а відтак, не є належним відповідачем у справі; належним відповідачем як учасником цивільних відносин є орган, який, на думку позивача, порушив його права.

Клопотання про заміну неналежного відповідача в порядку, визначеному ЦПК України, позивач до суду не подавав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц міститься висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі № 761/30025/16-ц.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

Керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, ст.ст. 13, 76-81, 259, 263- 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства юстиції України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 11.12.2023 року.

Суддя Є.С. Хайнацький