Постанова

від 21.02.2024 по справі 295/5964/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/5964/22 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т.А.

Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів:Талько О.Б., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/5964/22 за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури про визнання незаконним звільнення з роботи, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні

за апеляційноюскаргою Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 10 жовтня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Воробйової Т.А. в м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури. З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просила: скасувати наказ відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 27 травня 2022 року №41-К про звільнення її з роботи; поновити з 31 травня 2022 року її на роботі у відокремленому структурному підрозділі Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури та внести відповідні записи до трудової книжки; визнати незаконним її поновлення на роботі з 26 травня 2022 року, внаслідок чого внести зміни до наказу від 26 травня 2022 року за №39-К «Про поновлення дії трудового договору ОСОБА_1 », змінивши формулювання наказу на: «Поновити дію трудового договору юрисконсульту ОСОБА_1 із 16 травня 2022 року, який був призупинений наказом від 16 березня 2022 року №19-К на підставі ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-ІХ»; стягнути з Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури на її користь 6500 грн невиплаченої заробітної плати, 934,53 грн компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, 101634,80 грн середнього заробітку заробітку за час вимушеного прогулу, 54067,35 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 19 січня 2022 року була прийнята тимчасово на посаду юрисконсульта Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 30 травня 2022 року звільнена з посади на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору. Вважає своє звільнення незаконним. Так, 24 лютого 2022 року на номер її мобільного телефону від адміністрації відповідача надійшло смс-повідомлення, у якому роботодавець просив її залишатися вдома у зв`язку з введення в Україні воєнного стану. З метою власної безпеки та безпеки своєї дитини вона вимушено 03 березня 2022 року виїхала до Німеччини. Вона 09 березня 2022 року повідомила роботодавця про своє місцезнаходження, на що отримала відповідь із проханням написати заяву про надання їй відпустки за власний рахунок, надіславши заяву за допомогою месенджера Viber або Telegram. Виконати прохання змоги не мала. 13 травня 2022 року повернулася до України та 16 травня 2022 року прибула на робоче місце, але її повідомили, що з 25 лютого 2022 року із нею дія трудового договору припинена та наданий для ознайомлення відповідний наказ від 16 березня 2022 року №19-К «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 », підставою для якого була її відсутність на робочому місці та неповідомлення роботодавця про її місцеперебування. Того ж дня на ім`я директора коледжу засобами поштового зв`язку направила письмові пояснення, у яких повідомила, що є вагітною. Крім того, заявою від 16 травня 2022 року просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 9 днів, тобто з 17 травня по 25 травня 2022 року та поновити дію трудового договору. Вказану заяву вона написала під тиском адміністрації, оскільки 31 березня 2022 року відповідачем було видано наказ №24-К «Про особовий склад», з яким її ознайомлено лише 30 травня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_2 (основному працівнику) у зв`язку із передчасними пологами продовжена відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами у період із 17 по 30 травня 2022 року. Листом роботодавця від 18 травня 2022 року №01.11-101, який отримала 23 травня 2022 року, повідомлена, що у зв`язку із тим, що наказом від 16 березня 2022 року №19-К трудовий договір із нею призупинений, а тому вирішення питання щодо надання їй відпустки без збереження заробітної плати неможливо. Цим листом її також повідомлено про те, що пояснення від 16 травня 2022 року не відповідають положенням Конституції України. Вважає дії відповідача є грубим порушенням частини третьої ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вона повторно звернулася з заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати 24 травня 2022 року та така відпустка була надана їй наказом від 26 травня 2022 року №37-В. Наказом від 26 травня 2022 року №39-к дію її трудового договору поновлено з 26 травня 2022 року, хоча на роботу вона з`явилася 16 травня 2022 року. Як вже зазначалося вище наказом від 27 травня 2022 року №41-К вона звільнена з посади юрисконсульта 30 травня 2022 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням дії трудового договору. Відповідач звільнив її в останній день відпустки, чим порушив положення частини третьої ст.40 КЗпП України. Із нею при звільненні не був проведений остаточний розрахунок.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 10 жовтня 2023 року позов задоволений частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 із посади юрисконсульта відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури. Скасований наказ відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 27 травня 2022 року за №41-К про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено з 31 травня 2022 року ОСОБА_1 на роботі у відокремленому структурному підрозділі Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури, із внесенням відповідних записи до трудової книжки. Стягнуто з Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 117 586,80 грн. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1984,80 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Київський національний університет будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, а провадження у справі закрити.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що поновлюючи ОСОБА_1 на роботі, суд виходив із того, що звільнення позивача відбулося у період перебування останньої у відпустці без збереження заробітної плати. Вважає, такі висновки суду помилковими, оскільки дата звільнення позивача 30 травня 2022 року є останнім днем відпустки ОСОБА_1 , а тому таке звільнення було проведено відповідно до законодавства України. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, відображеної у постановах від 15 жовтня 2013 року в справі №31-303а13, від 16 травня 2018 року в справі №759/19440/15 невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої ст.232КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не для поновлення на попередній роботі.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, представник відповідача Київського національногоуніверситету будівництваі архітектурив особівідокремленого структурногопідрозділу Житомирськоготехнологічного фаховогоколеджу Київськогонаціонального університетубудівництва іархітектури адвокат Остапчук В.О. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргуне визнала,просить уїї задоволеннівідмовити,а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій (задоволеній) частині відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.43Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною першою ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що наказом директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 18 січня 2022 року №6-К ОСОБА_1 була прийнята на посаду юрисконсульта на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 з 19 січня 2022 року по 16 травня 2022 року (а.с.65).

Наказом директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 16 березня 2022 №19-К відповідно до положень ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дію трудового договору з ОСОБА_1 було призупинено з 16 березня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с.17).

Відповідно до наказу директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 31 березня 2022 №24-К ОСОБА_2 продовжено відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами на період із 17 травня 2022 року по 30 травня 2022 року. ОСОБА_1 продовжено термін дії трудового договору на посаді юрисконсульта у зв`язку з продовженням відпуски ОСОБА_2 із 17 травня 2022 року по 30 травня 2022 року (а.с.66).

Заявою від 16 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури, у якій просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 9 календарних днів із 17 по 25 травня 2022 року у зв`язку із сімейними обставинами. Водночас, у зв`язку з можливістю виконувати роботу позивач просила поновити дію трудового договору з 26 травня 2022 року (а.с.18).

Також, 16 травня 2022 року ОСОБА_1 на ім`я директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури написала пояснення, в яких вказала, що з метою захисту свого життя та життя своєї дитини вимушена була залишити країну. Водночас зазначила, що перебуває у стані вагітності. Перебуваючи в іншій країні, вона не могла повідомити роботодавця про своє місцезнаходження (а.с.19).

ОСОБА_1 вищевказану заяву та пояснення від 16 травня 2022 року направила на адресу роботодавця поштою цінним листом з описом вкладення, які були отримані адресатом 17 травня 2022 року (а.с.20-21).

24 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури з заявою, у якій просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 30 календарних днів, з 26 травня по 24 червня 2022 року (а.с.24). Також одночасно з заявою ОСОБА_1 надала пояснення, у якому, зокрема, вказала що, перебуває у стані вагітності. Вказані документи від 24 травня 2022 року ОСОБА_1 направила на адресу роботодавця поштою цінним листом з описом вкладення, які відповідач отримав 26 травня 2022 року (а.с.25-28).

Наказом директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 26 травня 2022 року №39-К дію трудового договору з ОСОБА_1 поновлено із 26 травня 2022 року (а.с.30).

Наказом директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 26 травня 2022 року №37-В, на підставі заяви ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року надана відпустка без збереження заробітної плати з 26 травня по 30 травня 2022 року (а.с.29).

Наказом директора відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури від 27 травня 2022 року №41-К ОСОБА_1 звільнена з посади юрисконсульта 30 травня 2022 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (а.с.31).

Згідно з консультативним висновком спеціаліста Житомирського обласного перинатального центру від 18 травня 2022 року, за результатами обстеження ОСОБА_1 встановлена вагітність 25-26 тижнів (а.с.33). Із довідки від 31 травня 2022 року №25/10-25, виданої КНП «Обласний перинатальний центр» Житомирської обласної ради, ОСОБА_1 перебуває у стані вагітності 26-27 тижнів. Копію довідки про вагітність ОСОБА_1 направила на адресу роботодавця поштою цінним листом із описом вкладення, яка була отримана відповідачем 02 червня 2022 року (а.с.34-36). Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3 (а.с.94).

Визнаючи незаконним звільнення ОСОБА_1 , скасовуючи наказ про звільнення, поновлюючи на роботі та стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив того, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося у період її перебування у відпустці та на момент звільнення позивач перебувала у стані вагітності, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновком суду першої інстанції з таких мотивів.

У ст.23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк із урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п.2 частини першої ст.36КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 ст.23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою ст.36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Відповідно до частини третьої ст.40 КЗпП України не допускаєтьсязвільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року №6-р(ІІ)/2019 в справі №3-425/2018(6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої ст.40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої ст.40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої ст.40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, непоширення такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої ст.40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18 зазначено, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою ст.40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датоюприпинення трудовихвідносин першийдень післязакінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що станом на 30 травня 2022 року (дату звільнення) ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, а тому звільнення у період перебування у відпустці є незаконним, але враховуючи, що сторонами укладений строковий трудовий договір, трудові відносини за яким припиняються 30 травня 2022 року, коли позивач перебувала у відпустці, то датою звільнення ОСОБА_1 повинен бути перший день після закінчення відпустки, а саме 31 травня 2022 року.

Виходячи з того, що між сторонами укладений строковий трудовий договір, враховуючи принцип судочинства jura novit curia «суд знає закони», колегія суддів доходить висновку про зміну дати звільнення ОСОБА_1 із посади юрисконсульта згідно з наказом від 27 травня 2022 року №41-К з 30 травня 2022 року на 31 травня 2022 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що дата звільнення ОСОБА_1 є останнім днем відпустки позивача, а тому таке звільнення було проведено відповідно до законодавства України суперечать приписам Закону України «Про відпустки», за якими при наданні невикористаної відпустки з наступним звільненням за бажанням працівника останній день відпустки буде рахуватися датою звільнення, що не є тотожними обставинами перебуванню працівника у відпустці без збереження заробітної плати.

Положеннями ст.184 КЗпП України гарантовані істотні пільги для жінок, які мають дітей і для вагітних жінок.

Відповідно до частини третьої ст.184 КЗпП Українизвільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років частина шоста ст.179КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування жінок зазначених категорій здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, зокрема вагітних жінок, провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою ст.184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

За таких обставин, частиною третьою ст.184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема вагітної жінки, та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої ст.232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Оскільки згідно з ст.235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 ст.36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання щодо працевлаштуванню.

Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі №759/19440/15-ц, в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі №175/167/16-ц, від 03 лютого 2021 року в справі №682/2782/18.

Оскільки на час звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_1 була вагітною, то після її звільнення у Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури виник обов`язок щодо її працевлаштування відповідно до вимог частини третьої ст.184 КЗпП України. Предметом позову в цій справі є вимога про поновлення на роботі, а не про зобов`язання із працевлаштування. ОСОБА_1 позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання з її працевлаштування у цій справі не заявляла, але такої можливості не позбавлена.

Разом із тим, частиною третьою ст.184 КЗпП України передбачено, що з дня закінчення строкового трудового договору на період працевлаштування за жінкою зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Розрахунок середнього заробітку проводиться згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»(далі - Порядок).

Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абзац 4, 5 п.2 Порядку).

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (абзац перший п.5 Порядку).

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший п.8 Порядку).

Із табелю обліку робочого часу вбачається, що ОСОБА_1 відпрацювала у січні 2022 року 9 календарних днів, у лютому 2022 року 20 календарних днів, у березні, квітні та травні 2022 року робочі дні відсутні (а.с.59-61).

Відповідно до довідки про доходи, заробітна плата ОСОБА_1 у січні 2022 року становила 3 078,95 грн, у лютому 2022 року 6500 грн (а.с.58). Отже, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 330,30 грн ((3 078,95 грн + 6 500 грн) /29).

Отже, середній заробіток ОСОБА_1 на період працевлаштування відповідно до положень ст.184 КЗпП України, який підлягає стягненню з відповідача, становить 20808,90 грн (330,30 грн середньоденний заробіток * 63 р.д. за період із 01 червня по 31 серпня 2022 року). Справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника. Апеляційний суд визначає загальну суму середнього заробітку без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

За положеннями ст.376 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволених судом першої інстанції позовних вимог та ухвалює в цій частині нове судове рішення, яким змінює дату звільнення позивача та стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток на період працевлаштування, який не може перевищувати трьох місяців. У задоволенні решти позовних вимог у частині задоволених судом першої інстанції вимог апеляційний суд відмовляє, тобто відмовляє в частині визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд не переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині, якою позивачу відмовлено у задоволенні позову, оскільки в цій частині рішення суду першої інстанції виходить за межі доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, тобто роботодавцем не оскаржене.

Частина перша ст.141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 цієї статті передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції скасовує рішення та ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Задоволення вимог на меншу суму тягне зменшення пропорційно до розміру задоволених вимог розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, з 1984,80 грн до 1200,48 грн (992,40 + (20808,90*1%)). Отже, рішення суду першої інстанції в частині судового збору змінюється.

При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачений судовий збір в розмірі 4 741 грн, який компенсується йому в порядку, встановленому КМУ, за рахунок держави в розмірі 2940,21 грн, тобто також пропорційно до задоволених позовних вимог (992,4*150% = 1 488,60; 1 763,80*82,30%; 1 488,60+1451,61).

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 10 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта згідно з наказом від 27 травня 2022 року №41-К з 30 травня 2022 року на 31 травня 2022 року.

Стягнути з Київського національного університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури на користь ОСОБА_1 середній заробіток на період працевлаштування у сумі 20808 грн 90 коп. Сума визначена без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині розподілу судового збору змінити, зменшивши розмір судового збору з 1984 грн 80 коп. до 1200 грн 48 коп.

Компенсувати Київському національному університету будівництва і архітектури в особі відокремленого структурного підрозділу Житомирського технологічного фахового коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2 940 грн 21 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 26 лютого 2024 року.