Рішення

від 12.02.2024 по справі 359/11800/23

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/11800/23

Провадження № 2/359/872/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

за участю представника позивача адвоката Корчинської Л.В. та представника відповідача адвоката Янко М.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Егерзунд Сіфуд» про стягнення невиплаченої заробітної плати, серед-нього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикорис-тані дні відпустки,-

В С Т А Н О В И В :

27 листопада 2023 року адвокат Корчинська Л.В., яка діяла від імені ОСОБА_1 через електронний суд подала позов, яким просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Егерзунд Сіфуд» (далі по тексту ТОВ «Егерзунд Сіфуд») на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати за вересень 2023 року в розмірі 3896 грн. 75 коп., заборгованість з виплати компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7917 грн. 60 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65654 грн. 80 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1070 грн. 60 коп.

Вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 01 грудня 2022 року була працевлаштована до ТОВ «Егерзунд Сіфуд» на посаду кухаря, з якої, у зв`язку з конфліктною ситуацією по місцю роботи, була звільнена за угодою сторін на підставі наказу відповідача № 352-к/тр від 15 вересня 2023 року. В день звільнення позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 6373 грн. 67 коп. та 05 жовтня 2023 року, після телефонного дзвінка до ТОВ «Егерзунд Сіфуд» було виплачено заробітну плату в розмірі 9712 грн. 90 коп., тобто за вересень 2023 року ОСОБА_1 сплачено 16086 грн. 57 коп. в рахунок заробітної плати. За наслідком звернення адвоката Корчинської Л.В. до товариства позивач дізналась, що у вересні 2023 року їй було нараховано до виплати 19983 грн. 32 коп., однак фактично виплачено 16086 грн. 57 коп. (6373 грн. 67 коп. + 9712 грн. 90 коп.). Відтак, відповідачем не виплачено Бланк при звільнені 3896 грн. 75 коп.. У зв`язку з цим позивач просила стягнути на власну користь невиплачені грошові кошти та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обрахувати який просила на підставі абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено 08 лютого 1995 року постановою Кабінету міністрів України № 100.

Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом і повідомленням. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

18 січня 2024 року представник відповідача подав відзив на позов, яким позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні з наступних підстав. ОСОБА_1 при звільнен-ні було нараховано 19983 грн. 32 коп., з яких, на підставі вимог Податкового кодексу України, було відраховано військовий збір (1,5%) в розмірі 299 грн. 75 коп. та податок з доходу фізичних осіб (далі по тексту ПДФО) (18%) в розмірі 3597 грн. 00 коп., у зв`язку з чим фактично виплачено 16086 грн. 57 коп. Отримання позивачем саме в цьому розміру належних при звільненні сум не заперечується і позивачем у справі. Доводи ОСОБА_1 щодо неповного розрахунку при звільненні щодо невиплати заробітної плати в розмірі 3896 грн. 75 коп. та 7917 грн. 60 коп. компенсації за невикористану відпустку жодним чином не обґрунтовані та не доведені належними доказами.

У зв`язку з наведеним представник ТОВ «Егерзунд Сіфуд» наголосив, що з позивачем проведено повний розрахунок, однак не зовсім вчасно, а саме в день звільнення ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за відпрацьовані 15 робочих днів у вересні 2023 року в розмірі 6 373 грн. 67 коп., а 05 жовтня 2023 року компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки та премію загалом в розмірі 9712 грн. 90 коп.. Відтак, затримка у повному розрахунку, з моменту звільнення позивача 15 вересня 2023 року, становить лише 14 робочих днів, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки в повному розрахунку за період з 15 вересня 2023 року по день ухвалення судового рішення вважає незаконними.

Крім того, представник відповідача не погодився з об рахунковим періодом та величинами заробітку, які взято позивачем для обрахунку середнього заробітку, у зв`язку з чим надав власних обрахунок, який також просив врахувати при ухваленні судового рішення.

24 січня 2024 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якій наполягала на позиції ОСОБА_1 щодо непроведення повного розрахунку ні при звільненні, ні на момент розгляду справи судом. Крім того, вказала на неправильність обрахунку середнього заробітку, наведеного представником відповідача, оскільки ОСОБА_1 не пропрацювала у товаристві 12 місяців, у зв`язку з чим середній заробіток має обраховуватись виходячи з абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100.

30 січня 2024 року представник позивача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, доводи якого фактично зводяться до позиції, наведеної у відзиві.

Представник позивача 12 лютого 2024 року подала до суду додаткові пояснення у справі, якими підтверджено раніше наведену позицію ОСОБА_1 ..

Належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Представник позивача в судовому засіданні зазначила, що при вирішенні судом позовних вимог про стягнення з роботодавця на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати покладається на розсуд суду. В частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку з позивачем та судових витрат підтримала, просила задоволь-нити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала і просила відмовити в їх задоволенні. Надала пояснення, що дійсно ОСОБА_1 звільнено роботодавцем 15 вересня 2023 року, у зв`язку з чим, в день звільнення, працівнику роботодавець мав виплатити заробітну плату за 15 робочих днів та компенсацію за 8 днів невикористаної щорічної відпустки. В рахунок заробітної плати було нараховано 6032 грн. 86 коп. та за дні невикористаної відпустки 7917 грн. 60 коп., з яких було відраховано військовий податок (1,5%) в розмірі 299 грн. 75 коп. та ПДФО (18%) в розмірі 3597 грн. 00 коп.

Крім того, за поясненнями представника, через як компенсацію за несвоєчасний розрахунок з позивачем, товариство прийняло рішення виплатити ОСОБА_1 зарплату (інший дохід) в розмірі заробітку за відпрацьовані в вересні 2023 року 15 робочих днів 6032 грн. 86 коп.

У зв`язку з цим, позивачу було нараховано 19983 грн. 32 коп. та за мінусом обов`язкових податків фактично виплачено 16086 грн. 57 коп..

Також представник відповідача зазначила, що в день звільнення працівнику роботодавцем було сплачено лише 6373 грн. 67 коп., а іншу частину, у розмірі 9712 грн. 90 коп., та, відповідно, проведено повний розрахунок з ОСОБА_1 , 05 жовтня 2023 року. Відтак, затримка у проведенні повного розрахунку при звільненні становила 14 робочих днів.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуван-ню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2передбачено, що відповідно ст.55,124 Конституції Українита ч.1ст.4,ч.1ст.5 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.12,81,89ЦПК України,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтую-ться. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що позивача на підставі наказу ТОВ «Егерзунд Сіфуд» від 01 грудня 2022 року за № 403-к/тр було зараховано з 01 грудня 2022 року на посаду кухар (код КП 5122) з випробувальним терміном в один місяць з окладом у розмірі 8337 грн. 00 коп..

На підставі наказу відповідача від 15 вересня 2023 року за № 352-к/тр ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 15 вересня 2023 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Наведені обставини визнаються і не заперечуються сторонами, а тому, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не потребують додаткового доказування.

Згідно розрахункового листка за вересень 2023 року ОСОБА_1 нараховано роботодавцем заробітну плату за 15 робочих днів в розмірі 6032 грн. 86 коп., компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки в розмірі 7917 грн. 60 коп. та премію в розмірі 6032 грн. 86 коп. Відтак, до сплати було нараховано 19983 грн. 32 коп. З цих сум ТОВ «Егерзунд Сіфуд», як податковим агентом, відраховано військовий збір в розмірі 299 грн. 75 коп. та ПДФО в розмірі 3597 грн. 00 коп., у зв`язку з чим до виплати позивачу належала сума в розмірі 16086 грн. 57 коп.

За цим розрахунком також встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 виплачено відповідачем 6373 грн. 67 коп. та 05 жовтня 2023 року виплачено 9712 грн. 90 коп., загалом в розмірі 16087 грн. 57 коп.. Наведено також підтверджується відомостями з Пенсійного фонду України про отримані позивачем доходи.

Отримання вказаного розміру сум та строку їх отримання визнається і не заперечується сторонами, а тому, відповідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягає додатковому доказуванню.

Зважаючи на вказане та суперечності між сторонами щодо нарахованих та фактично виплачених сум позивачу при звільненні суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контро-люючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України.

Відповідно п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексуУкраїни об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені подат-ковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку. При цьому податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими Кодекс пов`язує сплату ним податку.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділу ІV Податкового кодексу України, згідно п. 163.1 ст. 163 якого об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та іноземні доходи це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу. Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об`єктом оподаткування військовим збором.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

Так, згідно п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексуУкраїни податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18%, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору 1,5%, встановлену п.п. 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ Кодексу.

Через це, ТОВ «Егерзунд Сіфуд», як роботодавець, здійснив нарахування доходу працівнику на загальну суму 19983 грн. 32 коп., та як податковий агент, здійсним обов`язкове відрахування військового збору в розмірі 299 грн. 75 коп. та ПДФО в розмірі 3597 грн. 00 коп., у зв`язку з чим до виплати позивачу належала сума в розмірі 16086 грн. 57 коп.

ОСОБА_1 у позовній заяві визнала і не заперечувала факт отримання від ТОВ «Егерзунд Сіфуд» розрахунку при звільненні на загальну суму 16086 грн. 57 коп., на підтвердження чого подала до суду виписку з карткового рахунку. У зв`язку з цим суд приходить висновку, що відповідач хоч і невчасно, але в повному обсязі розрахувався з позивачем, а тому вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на її користь недоплаченої заробітної плати чи компенсації за невикористані дні відпустки, не підлягають задоволен-ню.

Відповідност. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За нормами ст.21,22 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідност. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП Українивизначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Структуру заробітної плати, відповідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці»,складає : основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встанов-люється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Тобто, у структуру заробітної плати, крім іншого, входить і компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» за № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 Кодексу і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікова-ноїЗаконом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

За змістом ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У статті 1 Протоколу №1 до Конвенції вказано - «власністю» є також право на своєчасну сплату сум заробітної плати та надбавок до неї, зокрема, такі висновки зробив Європей-ський Суд при тлумаченні ст.1 Протоколу №1 до Конвенції у рішеннях, прийнятих проти України у справах «Воскобойник проти України» (заява №39874/05), «Лопатюк та інші проти України» (заява №903/05), «Дідух проти України» (заява №14394/04), «Воротнікова проти України» (заява №1225/02).

Зважаючи на вказане вище, суд приходить переконання, що на день звільнення ОСОБА_1 товариство, як роботодавець, не здійснило повного розрахунку з працівником. В свою чергу, остаточний та повний розрахунок при звільненні здійснено лише 05 жовтня 2023 року. Відтак, простроченим періодом в розрахунку є 14 робочих днів.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»визначає, що установив-ши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постанов-лення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; cама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (пункт 20 постанови).

Згідно ч. 1ст. 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року за № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз`яснив, що за змістом ст. 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідаль-ності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені урішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року за № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопору-шенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі за № 712/3776/17, провадження № 61-32684 св 18.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За положеннямист. 117 КЗпП Україниобов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

В той же час, ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст.81 ЦПК Українина сторін справи покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч наведеним законодавчим приписам відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували відсутність вини ТОВ «Егерзунд Сіфуд» у невиплаті належної ОСОБА_1 заробітної плати чи компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідност. 27 Закону України «Про оплату праці»за правила-ми, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердже -нимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100(далі по тексту - Порядок).

Згідно абз. 1, 4 ч. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньоїзаробітної платидля оплатичасу відпусток,надання матеріальної(грошової)допомоги абовиплати компенсаціїза невикористанівідпустки проводитьсявиходячи звиплат заостанні 12календарних місяцівроботи,що передуютьмісяцю наданнявідпустки,надання матеріальної(грошової)допомоги абовиплати компенсаціїза невикористанівідпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому, за змістом абз. 2 ч. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно п.5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньо годинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьо-вані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньо-денної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Відтак, зважаючи на те, що позивач пропрацювала на товаристві менше 12 місяців, обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється на підставі абз. 4 ч. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати.

За липень 2023 року позивач відпрацювала 16 робочих днів і їй було нараховано дохід в розмірі 33165 грн. 93 коп., за серпень 2023 року відпрацьовано 20 робочих днів та нараховано 40236 грн. 33 коп. доходу. Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 на момент звільнення становив 2038 грн. 95 коп. ((33165, 93 + 40236, 33) / 36 робочих дня).

Прострочення повного розрахунку при звільненні позивача становить 14 робочих дня (10 днів у вересні та 4 дні у жовтні 2023 року), а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 28545 грн. 30 коп. (14 роб. дні х 2038 грн. 95 коп.).

Згідно наданих в судовому засіданні представником відповідача пояснень та досліджених доказів у виді витягу з Положення про оплату праці та преміювання співробітників, затвердженого наказом ТОВ «Егерзунд Сіфуд» за № 52 від 28 грудня 2019 року судом встановлено, що при звільненні працівника відповідачем не передбачено виплат премій у розмірі фактично відпрацьованого робочого часу за місяць чи іншої компенсації, а тому товариство, розуміючи наявність факту затримки у повному розрахунку при звільненні на підставі наказу № 36 від 05 жовтня 2023 року здійснило виплату ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 6032 грн. 86 коп..

З урахуванням позасудової часткової виплати роботодавцем позивачу компенсації за час затримки у повному розрахунку при звільненні, суд вважає доцільним стягнути з ТОВ «Егерзунд Сіфуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 15 вересня по 04 жовтня 2023 року включно в розмірі 22512 грн. 44 коп. (28545 грн. 30 коп. - 6032 грн. 86 коп.).

Частиною 1 та п. 1 ч. 3ст.133ЦПК України визначено, щосудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп. (за вимогу про стягнення середнього заробітку), наведене підтверджується платіжною інструкцією за № 0.0.3324481624.1 від 24 листопада 2023 року.

Зважаючи на те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні задоволено, з ТОВ «Егерзунд Сіфуд» на користь ОСОБА_1 належить стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 258-259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Егерзунд Сіфуд» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Егерзунд Сіфуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 15 вересня 2023 року по 05 жовтня 2023 року в розмірі 22 512 (двадцять дві тисячі п`ятсот дванадцять) гривень 44 (сорок чотири) копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Егерзунд Сіфуд» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 виданий 21 вересня 2021 року, орган, що видав 3215, запис № 19760723-01505, РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 .

Відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю «Егерзунд Сіфуд», ЄДРПОУ 38906953, місцезнаходження : 08325, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Героїв Майдану, 42.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляцій-ної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст судового рішення виготовити в строк до 21 лютого 2024 року включно.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 лютого 2024 року.

Суддя Л.В. Яковлєва