Рішення

від 19.02.2024 по справі 904/5413/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2024м. ДніпроСправа № 904/5413/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Брагінець В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного малого підприємства "ЄВРО-В", м. Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП", м.Дніпро

про стягнення коштів у розмірі 780581,40 грн.

Представники:

Від позивача:Богачук Я.О., ордер серія АС №1072737 від 02.10.2023, адвокат

Від відповідача: Снітко Ю.Л., ордер серія ДП №2188/018 від 08.09.2023, адвокат

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Приватне мале підприємство "ЄВРО-В" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" про стягнення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 780 581,40 грн..

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним помилково 09.09.2022, 30.11.2022, 26.12.2022, 04.01.2023, 18.01.2023, 31.01.2023 перераховано позивачу грошові кошти на загальну суму 780 581,40 грн.

Ухвалою від 18.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 13.11.2023 об 11:00 год.

01.11.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою підготування відзиву.

06.11.2023 від Приватного малого підприємства "ЄВРО-В" через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 09.11.2023 у задоволенні клопотання Приватного малого підприємства "ЄВРО-В" відмовлено з підстав технічної неможливості проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції.

09.11.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та про проведення наступного судового засідання в режимі відеокоференції.

13.11.2023 позивач в підготовче засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач в підготовчому засіданні 13.11.2023 проти позову заперечив, надав відзив на позов, в якому проти позову заперечив

Ухвалою від 13.11.2023 клопотання Приватного малого підприємства "ЄВРО-В" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено та відкладено підготовче засідання на 11.12.2023.

28.11.2023 від відповідача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

04.12.2023 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, 11.12.2023 від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до справи.

11.12.2023 відповідач в судовому засіданні надав оригінали Видаткових накладних №КР-0004188 від від 09.09.2022, № КР-0006158 від 30.11.2022; № КР-0006753 від 26.12.2022 року; № КР-0000084 від 04.01.2023; № КР-0000466 від 18.01.2023; № КР-0000925 від 31.01.2023, які судом долучені до матеріалів справи.

Позивач надав клопотання про відкладення розгляду справи задля надання можливості порушення питання щодо проведення судом експертизи.

Ухвалою від 11.12.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 09.01.2024.

29.12.2023 від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив.

08.01.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у іншій справі, в якому зазначається про те, що відповідач звернувся з заявою про вчинення злочину невстановленими особами позивача.

08.01.2023 через систему Електронний суд від позивача також надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

09.01.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення додаткового письмового доказу -копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.01.2024.

В судовому засіданні 09.01.2024 Відповідач підтримав свою правову позицію та надав суду письмові пояснення щодо клопотання позивача, які отримано судом 08.01.2024.

Судом відмовлено протокольною ухвалою в його задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі в зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою від 09.01.2024 суд відклав підготовче засідання на 15.01.2024 для надання відповідачу можливості надати свої заперечення щодо клопотання позивача про проведення експертизи.

12.01.2024 від відповідача надійшли заперечення на проведення почеркознавчої експертизи, в яких він зазначає, що підписи на спірних видаткових накладних співпадають з підписом на позовній заяві, яка підписана директором Ніценко О.Ю. та ці документи скріплені печаткою товариства. Крім того, факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього підтверджується видатковими накладними, відповідно які були оплачені не одним платежем, а у період 5 місяців, що склало 6 оплат попередніх з відображенням в бухгалтерському обліку рух активів і зміни у зобов`язаннях платника податків, на підставі чого просить відмовити в задоволенні клопотання позивача.

12.01.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що у зв`язку із тим, що з рахунку ПМП ЄВРО-В без відома і волевиявлення останнього було перераховано значні суми коштів (у т.ч. для Відповідача у цій справі), ПМП ЄВРО-В звернулося до правоохоронних органів. За результатами звернення було зареєстроване кримінальне провадження №12023030580003653.

В підготовчому засіданні 15.01.2024 судом оголошувалась перерва до 23.01.2024.

23.01.2024 в судове засідання представник позивача не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений у судовому засіданні 15.01.2024.

Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення та письмові пояснення з приводу питання проведення експертизи.

Ухвалою від 23.01.2024 судом відкладено підготовче засідання в межах розумного строку на 06.02.2024 о 12:00, визнано обов`язковою явку в засідання повноважної особи позивача, визнано необхідним забезпечити в наступне судове засідання явку директора Приватного малого підприємства Євро-В Ніценка Олега Юрійовича.

25.01.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 30.01.2024 у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

31.01.2024 від відповідача надійшло клопотання, в якому він зазначив, що у разі задоволення судом клопотання позивача про призначення експертизи, зразки підпису Ніценко О.Ю. повинні бути відібрані в судовому засіданні у присутності головуючого судді, відібрання зразків підпису через відеозв`язок судового засідання не передбачено діючим законодавством України, оскільки присутній лише секретар іншого суду, а не особисто суддя, який перебуває в залі суду в іншій області, надав свій перелік питань.

05.02.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також додаткові письмові пояснення до заперечення на клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

В засідання 06.02.2024 з`явився директор ПМП ЄВРО-В Ніценко О.Ю., якому судом надано для огляду оригінали спірних видаткових накладних. Директор ПМП ЄВРО-В Ніценко О.Ю проти їх підписання заперечив, щодо проставляння на накладних печатки підприємства позивача, зазначив, що її відтиск схожий на відтиск печатки ПМП ЄВРО-В.

Також директор ПМП ЄВРО-В Ніценко О.Ю. пояснив, що у бухгалтера ПМП ЄВРО-В був вільний доступ як до його електронних ключів для проведення платежів, так і до печатки підприємства.

У засіданні 06.021.2024 представник відповідача підтримав свої заперечення проти призначення експертизи.

Ухвалою від 06.02.2024 в задоволенні клопотання ПМП ЄВРО-В про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі відмовлено. Закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 19.02.2024.

19.02.2024 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті.

Позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

19.02.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було помилково перераховано 780 581,40 грн Відповідачу, без правових підстав для такої сплати і без подальших поставок товарів чи послуг Відповідачем для Позивача.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач у відзиві зазначив, що на підставі усних замовлень бухгалтера ПМП ЄВРО-В (Платник) Загоруйко О.Б., ТОВ ІМПАП (Постачальник) сформовано шість рахунків-фактур на оплату товару на загальну суму 780 581,40грн.: № КР-0004188 від 09.09.2022 на суму 141083,40 грн. з ПДВ; № КР-0006158 від 30.11.2022 на суму 138 384,00 грн. з ПДВ; № КР-0006753 від 23.12.2022 на суму 121 086,00 грн. з ПДВ; № КР-0000084 від 04.01.2023 на суму 138 384,00 грн. з ПДВ; № КР-0000466 від 17.01.2023 на суму 147 033,00 з ПДВ; № КР-0000925 від 31.01.2023 на суму 94 611,00 грн. з ПДВ.

Відповідач зазначає, що всі рахунки оплачені Позивачем.

На підставі сплачених Позивачем рахунків-фактур, Відповідачем сформовано видаткові накладні № КР-0004188 від 09.09.2022 на суму 141 083,40 грн., № КР-0006158 від 30.11.2022 на суму 138 384,00 грн.; № КР-0006753 від 26.12.2022 року на суму 121 086,00 грн.; № КР-0000084 від 04.01.2023 на суму 138 384,00 грн.; № КР-0000466 від 18.01.2023 на суму 147 033,00 грн.; № КР-0000925 від 31.01.2023 на суму 94 611,00 грн, та передано товар Позивачу, про що свідчать підписи та відтиск печатки сторін Позивача та Відповідача.

Відповідач стверджує, що в кінці грудня 2022 року Позивачем, в особі бухгалтера, отримано договір поставки у двох екземплярах, але договір на кінець січня 2023 року не було передано/надіслано Відповідачу, в зв`язку з чим Відповідач відмовив в усній заявці на постачання товару Позивачу.

Відповідач вважає, що, оскільки оплата за товар і поставка товару відбувалася в один день, тому сторони мали право укладати договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Між сторонами письмового договору укладено не було, водночас здійснення позивачем оплати у дати та у розмірі, що співпадають із датами і вартістю поставок відповідачем на замовлення позивача товару свідчать про те, що між сторонами виникли відповідні правовідносини.

Таким чином, на думку відповідача, відсутність письмового договору не спростовує укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, оскільки дата оплати та суми співпадають з датами поставки та вартістю поставленого товару.

Отже, Відповідач вважає безпідставним посилання Позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою Відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач заперечує проти постачання йому відповідачем 09.09.2022 830 пачок паперу; 30.11.2022 800 пачок паперу; 26.12.2022 700 пачок паперу; 04.01.2023 800 пачок паперу; 18.01.2023 850 пачок паперу; 30.01.2023 550 пачок паперу, оскільки такі обсяги закупівлі паперової продукції абсолютно не властиві для Позивача, у якого в розпорядженні лише два принтери. Основним видом діяльності Позивача є торгівля металобрухтом. Проте обсяги нібито здійснених Відповідачем поставок більше притаманні для якоїсь великої друкарні.

Позивач не погоджується з доводами Відповідача про наявність укладеного в спрощеній формі договору на постачання, оскільки в дійсності такого договору не було, як і не було постачання за таким договором. Всі платежі, які здійснював Позивач на користь Відповідача, були здійснені помилково, без реального бажання чи наміру Позивача отримати будь-які товари від Відповідача. У Позивача існувала система оплат, коли всі рахунки, які надходили на підприємство, складалися в окрему папку, і бухгалтер підприємства проводила їх оплату. Однак, від Відповідача рахунки на оплату до Позивача жодним способом не находили. Відповідач не надав жодних доказів того, яким чином і кому він виставляв (надсилав, вручав, направляв) рахунки на оплату. Головним бухгалтером підприємства (яка мала доступ до системи Клієнт-Банк) було проведено ряд оплат на користь Відповідача.

Позивач не виключає можливість, що ці оплати були проведені внаслідок недобросовісних дій когось із працівників Позивача. Адже незважаючи на істотні суми оплат, товарів від Відповідача Позивач не отримав і потреби в товарах Відповідача Позивач не мав.

Позивач зазначає, що додані Відповідачем до відзиву на позовну заяву копії видаткових накладних викликають істотні сумніви таких причин.

Позивачу (і, зокрема, його директору Ніценку О. Ю.) достеменно відомо, що жодних замовлень товару від Відповідача не було, а документів щодо поставок такого товару директор не підписував і печатки підприємства на них не проставляв.

У вимозі від 05.09.2023 Позивач просив Відповідача надати копії документів, які б підтверджували фактичне постачання товарів. Але у адвокатській відповіді від 30.08.2023 №30-08/23 на цю вимогу Відповідач не надав Позивачу жодних копій документів, які б підтверджували фактичну поставку товару Позивачу, та навіть не згадав про існування видаткових накладних, копії яких додано до відзиву на позовну заяву.

Цих видаткових накладних не було у Відповідача на момент отримання ухвали про відкриття провадження в даній справі. Про це Відповідач визнав у своєму клопотанні від 01.11.2023 про відкладення розгляду справи. При цьому Відповідач вказав, що видаткові накладні будуть відібрані від свідків, які перебувають в іншій області України.

Позивач вказує, що додана Відповідачем до клопотання від 28.11.2023 копія дублікату договору поставки №024116 від 03.01.2023 не підписана Позивачем і йому не вручалася та не надсилалася жодним способом. Відповідно, цей договір не був укладений. Платежі Позивач здійснював Відповідачу і в 2022 році, а не після дати, якою датований цей дублікат договору.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Відповідач зазначив, що віддавав товар позивачу, який отримував сам вивозом зі складу відповідального зберігання на підставі підписаних з печаткою ПМП Євро-В видаткових накладних, недобросовісність дій працівників позивача не є відповідальністю відповідача.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних із фактом помилкового перерахування коштів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 09.09.2022 по 31.01.2023, з належного ПМП ЄВРО-В розрахункового рахунку НОМЕР_1 , відкритого в установі АТ КБ Приватбанк, здійснено перерахування грошовий коштів на рахунок НОМЕР_2 в установі АТ Південний відкритий на ім`я ТОВ ІМПАП, а саме згідно платіжних документів: №3747 від 09.09.2022 на суму 141 083,40 грн., з призначенням платежу за товар зг. рах. №КР-4188 від 09.09.2022 у сумі 117569.50 грн., ПДВ - 20% 23513.90 грн.; № 3805 від 30.11.2022 на суму 138 384,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-6158 від 30.11.2022 у сумі 115320.00 грн., ПДВ - 20% 23064.00 грн.; № 3824 від 26.12.202 на суму 121086,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-6753 від 23.12.2022 у сумі 100905.00 грн., ПДВ - 20% 20181.00 грн.; № 3833 від 04.01.2023 на суму 138 384,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-0084від 04.01.2023 у сумі 115320.00 грн., ПДВ - 20% 23064.00 грн.; № 3845 від 18.01.2023 на суму 147 033,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-0466 від 17.01.2023 у сумі 122527.50 грн., ПДВ - 20% 24505.50 грн.; № 3855 від 31.01.2023 на суму 94 611,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-0925 від 31.01.2023 у сумі 78842.50 грн., ПДВ - 20% 15768,50 грн. (т.1, а.с. 29 -34).

Як стверджує позивач, грошові кошти в сумі 780 581,40 грн. були ним перераховані помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існує.

В свою чергу відповідач стверджує, що грошові кошти позивачем сплачено на підставі виставлених рахунків, товар відповідачем отримано, підстави для повернення коштів у відповідача відсутні.

Враховуючи відмову відповідача щодо повернення грошових коштів, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів в сумі 780 581,40 грн. з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Позивач в позовній заяві зазначає, що між сторонами були відсутні будь-які господарські правовідносини, тож спірні кошти набуті відповідачем без правових підстав.

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, відповідач сформував наступні рахунки-фактури на оплату товару на загальну суму 780 581,40 грн: № КР-0004188 від 09.09.2022 на суму 141 083,40 грн., № КР-0006158 від 30.11.2022 на суму 138 384,00 грн., № КР-0006753 від 23.12.2022 на суму 121 086,00 грн., № КР-0000084 від 04.01.2023 на суму 138 384,00 грн., № КР-0000466 від 17.01.2023 на суму 147 033,00 грн., № КР-000925 від 31.01.2023 на суму 94 611,00 грн. (т. 2, а.с. 43-48).

Оплата за товар відбулася на підставі платіжних інструкцій №3747 від 09.09.2022 на суму 141 083,40 грн., з призначенням платежу за товар зг. рах. №КР-4188 від 09.09.2022 у сумі 117569.50 грн., ПДВ - 20% 23513.90 грн.; № 3805 від 30.11.2022 на суму 138 384,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-6158 від 30.11.2022 у сумі 115320.00 грн., ПДВ - 20% 23064.00 грн.; № 3824 від 26.12.202 на суму 121086,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-6753 від 23.12.2022 у сумі 100905.00 грн., ПДВ - 20% 20181.00 грн.; № 3833 від 04.01.2023 на суму 138 384,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-0084від 04.01.2023 у сумі 115320.00 грн., ПДВ - 20% 23064.00 грн.; № 3845 від 18.01.2023 на суму 147 033,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-0466 від 17.01.2023 у сумі 122527.50 грн., ПДВ - 20% 24505.50 грн.; № 3855 від 31.01.2023 на суму 94 611,00 грн з призначенням платежу: за товар зг. рах. №КР-0925 від 31.01.2023 у сумі 78842.50 грн., ПДВ - 20% 15768,50 грн..

Слід зазначити, що графа призначення платежу заповнюється саме позивачем.

Відповідно до матеріалів справи, поставка товару відбулася на підставі видаткових накладних: № КР-0004188 від 09.09.2022 на суму 141 083,40 грн., № КР-0006158 від 30.11.2022 на суму 138 384,00 грн., № КР-0006753 від 26.12.2022 на суму 121 086,00 грн., № КР-0000084 від 04.01.2023 на суму 138 384,00 грн., № КР-0000466 від 18.01.2023 на суму 147 033,00 грн., № КР-000925 від 31.01.2023 на суму 94 611,00 грн.(т.2, а.с. 55-60) Всього на суму 780 581,40грн.

Як вбачається з вищенаведених видаткових накладних, підставою для їх оформлення вказано саме рахунки-фактури, оригінали яких надавались для огляду позивачем.

В обґрунтування своєї позиції позивач стверджує, що на видаткових накладних стоїть підпис невідомої особи, а не директора підприємства.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з визначенням наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже відповідно до наведеної норми первинний документ містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

В подальшому до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" було внесено зміни та викладено їх у наступній редакції: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2020 у справі № 820/5816/16 (касаційне провадження № К/9901/39574/18), від 20.02.2020 у справі № 802/1255/17-а (адміністративне провадження № К/9901/21661/18), від 20.03.2020 у справі № 520/399/19 (адміністративне провадження № К/9901/19485/19).

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Аналогічну позицію сформував Верховний Суд, що, зокрема, відображено у постановах від 31.07.2018 у справі № 808/2549/17 (адміністративне провадження № К/9901/49439/18), від 28.03.2023 у справі № 804/2847/16 (касаційне провадження № К/9901/28146/18), від 27.10.2023 у справі № 420/7056/19 (касаційне провадження № К/9901/48648/21).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні");

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88:

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абз.2 п. 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абз.1 п. 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. (п. 2.15).

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Разом з тим, відповідно до вимог вищевказаного абз.9 ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у видатковій накладній містяться обов`язкові реквізити, як дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "постачальника" та "отримав", та засвідчення цих даних відтиском печаток сторін.

В даному випадку видаткові накладні, містять усі вищезазначені обов`язкові реквізити.

При цьому, судом враховано, що директор підприємства пояснив в судовому засіданні, що печатка підприємства з володіння підприємства не вибувала, та зазначив, що нею могла скористатися інша особа, в т.ч. бухгалтер підприємства, яка також мала доступ до електронного ключа керівника підприємства позивача.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).

Слід зазначити, що дійсно, серед обов`язкових реквізитів первинних документів печатка підприємства не згадується. Таким чином, можна зробити висновок, що згідно з чинним законодавством печатка на видатковій накладній, акті приймання-передачі й товарно-транспортній накладній не обов`язкова. Проте, якщо на цих документах є відбиток печатки підприємства-покупця (вантажоодержувача), вони є доказом виконання зобов`язання, оскільки керівник підприємства-покупця або особа, відповідальна за зберігання й користування печаткою, мали знати, на який документ ставиться печатка. Або надати докази, що будь-яка особа підприємства-покупця була притягнута до відповідальності за незаконне користування печаткою чи докази втрати печатки.

Таким чином, відтиск печатки підприємства є свідченням участі саме такого підприємства, як юридичної особи, у відповідному правочині, отже надані відповідачем видаткові накладні є належними та допустимими доказами, дефектність яких позивачем не доведена.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Оскільки оплата за товар і поставка товару в даному випадку відбувалася в один день, тому сторони мали право укладати договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

При цьому, оплату здійснену позивачем платіжними дорученнями суд розцінює як оплату саме за поставлений відповідачем товар за видатковими накладними та виставленими рахунками.

Здійснення позивачем оплати у дати та у розмірі, що співпадають із датами і вартістю поставок відповідачем на замовлення позивача товару свідчать про те, що між сторонами виникли відповідні правовідносини.

Щодо посилань позивача на те, що підписи на видаткових накладних не належать директору Євро-В, а печаткою могла скористатись інша особа, на свої вимоги про повернення грошових коштів від 18.08.2023 та від 05.09.2023 (т.1 а.с.133-135, 143-145 ), як на доказ в підтвердження відсутності господарських правовідносин між підприємствами та неотримання ним товару від відповідача судом сприймаються критично, оскільки кошти позивачем оплачувалися на підставі виставлених відповідачем рахунків, видаткові накладні, оформлені з 09.09.22 по 31.01.23, містять печатку підприємства позивача та посилання на те, що товар по них забирається позивачем самовивозом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні документи є лише підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Але для надання видатковій накладній юридичної сили й доказовості вона повинна містити обов`язкові реквізити, передбачені законодавством. Таким чином, видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку.

Крім того, бухгалтерські документи підписуються електронним підписом керівника підприємства, який несе за це відповідальність відповідно до чинного законодавства.

А приписами ст.12 Закону "Про електронні довірчі послуги", встановлено, що користувачі електронних довірчих послуг зобов`язані, в тому числі, забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що що матеріалами справи підтверджено укладання між позивачем та відповідачем договіру купівлі-продажу у спрощений спосіб, на виконання якого відповідач виставляв рахунки, а позивач неодноразово оплачував їх.

Отже кошти позивачем відповідачу перераховувались майже півроку з вересня 2022 по січень 2023 на підставі виставленних останнім рахунків на оплату, які приймалися позивачем без заперечень.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем саме безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України, оскільки кошти оплачувались позивачем на підставі рахунків, отриманих від відповідача.

За вказаних обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 780581,40 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Приватного малого підприємства "ЄВРО-В" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" про стягнення коштів у розмірі 780 581,40 грн. відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 27.02.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко