Рішення

від 26.02.2024 по справі 915/1525/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2024Справа № 915/1525/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34" (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Садова, буд. 34 ідентифікаційний код 44671918),

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 42399676)

про визнання договору про постачання природного газу укладеним

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Ремешевський Є.А

Від відповідача: Ільмухіна Т.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34" звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору про постачання природного газу із дати набрання рішенням суду законної сили.

З огляду на зміст позову, предметом спору є задоволення побутових потреб співвласників багатоквартирного будинку у природному газі для опалення багатоквартирного житлового будинку на договірній основі, тобто, встановлення між сторонами правовідносин з поставки природного газу.

Як на підставу позову, позивач посилається на те, що відповідачем всупереч положенням чинного законодавства відмовлено в укладенні договору про постачання природного газу, а саме з підстави, не передбаченої законодавством.

Як на правову підставу позовних вимог позивач зокрема посилається на положення Закону України "Про ринок природного газу".

Обґрунтовуючи, що позов має розглядатися Господарським судом Миколаївської області, позивач послався на положення ч. 5 ст. 29 ГПК України та ч. 3 ст. 30 ГПК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти аргументів позивача з приводу того, що справа підсудна Господарському суду Миколаївської області з підстав зазначених у ч. 5 ст. 29 ГПК України з огляду на те, що предметом позову є вимога позивача про визнання договору укладеним (переддоговірний спір), а не про виконання вже укладеного договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2023 справу № 915/1525/23 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

28.11.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 915/1525/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023, матеріали справи № 915/1525/23 передано на розгляд судді Андреїшиній І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 постановлено прийняти справу № 915/1525/23 до свого провадження та розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 20.12.2023.

08.12.2023 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 заяву представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34", Ремешевського Євгена Анатолійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

18.12.2023 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, яка залучена до матеріалів справи.

Позивач участь свого представника у засідання суду 20.12.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Разом з тим, суд зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 заяву представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34", Ремешевського Євгена Анатолійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Проте, у Господарського суду міста Києва відсутня можливість проведення судового засідання у даній справі в режимі відеоконференції, оскільки 20.12.2023 о 10 год. 58 хв. відбувся технічний збій в підсистемі відеоконференцзв`язку, про що складено відповідний акт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2023 відкладено підготовче засідання на 31.01.2024.

30.01.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення.

Окрім того, зазначені заперечення містять заяву про встановлення додаткового строку для подання додаткових доказів до матеріалів справи, зокрема, до дати подання цих заперечень, наступних документів: адвокатських запитів від 10.01.2024, від 18.01.2024; та відповіді від 25.01.2024 №ТОВВИХ-24-4476 та від 24.01.2024 № 40 на адвокатські запити.

У засіданні суду 31.01.2024 представник відповідача підтримав клопотання від 30.01.2024, яке подано разом із запереченнями.

Представник позивача заперечень щодо подання відповідачем додаткових доказів не навів.

Розглянувши клопотання представника відповідача про подання додаткових доказів, суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 31.01.2024 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2024.

У судовому засіданні 19.02.2024 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 26.02.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 26.02.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні 26.02.2024 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та подав пояснення по справі.

26.02.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишна оселя Садова 34» (далі - позивач) є юридичною особою, створеною у відповідності із Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" з метою забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном і належного утримання багатоквартирного будинку № 34, розташованого по вулиці Садова в місті Миколаєві (далі - будинок).

Відповідно до вимог ст.ст. 9 та 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" загальними зборами співвласників позивача було прийнято рішення про передачу усіх функцій з управління багатоквартирним об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку, що підтверджується протоколом № 2 від 28.05.2023.

Відповідно до акту прийому-передачі від 31.05.2023 разом з іншим спільним майном багатоквартирного будинку в управління до позивача від ТОВ "Телец-ВАК" було передано дахову котельню - внутрішньо будинкову систему опалення, яка використовується для теплозабезпечення будинку.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що з метою виконання власних функцій та забезпечення мешканців будинку тепловою енергію в опалювальний період 02.08.2023 останній засобами електронного зв`язку звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - відповідач) з листом № 14 від 02.08.2023 про укладання договору на постачання природного газу.

У відповідь на лист позивача № 14 від 02.08.2023 відповідач електронним листом від 04.08.2023 надав позивачу перелік документів, необхідних для укладання договору постачання природного газу, та форму опитувальнику.

Позивач листом № 19 від 11.08.2023 направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 15.08.2023 документи, необхідні для укладання договору постачання природного газу.

Листом № 125/3/2-8067 від 31.08.2023 відповідач повідомив позивача про необхідність укладання між позивачем, відповідачем та ТОВ "Телец-ВАК" договору про переведення боргу за використаний природний газ.

У відповідь на цю пропозицію листом № 22 від 05.09.2023 позивач повідомив відповідачу про відсутність правових підстав для переведення боргу та повторно просив укласти договір про постачання природного газу на опалювальний період 2023-2024.

Звертаючи до суду з даним позовом, позивач зазначає, що незважаючи на надання повного пакету документів, необхідних для укладання договору про постачання природного газу, відповідач до цього часу не уклав зазначеного договору з позивачем та не надав обґрунтованої відмови від укладання такого договору. Також позивач зазначає, що вимоги відповідача про підписання договору про переведення боргу, як на умову укладання договору, є безпідставними, оскільки жоден з нормативних актів, які регулюють порядок укладання договору, не містять в собі таких вимог.

Позивач вважає, що такі дії відповідача порушують права співвласників будинку, інтереси яких представляє позивач, та змушують останнього звернутися до суду з даним позовом про визнання договору про постачання природного газу укладеним в редакції позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 - 4 ст. 179 Господарського кодексу України встановлюється, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 ГК України та ст. 648 ЦК України.

Частиною 1 статті 187 ГК України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому, передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Отже, суд вправі задовольнити позов про зобов`язання укласти договір лише у разі, якщо встановить наявність правовідносин, зважаючи на які, сторони зобов`язані укласти договір, але одна зі сторін ухилилася від цього. При цьому, має бути доведено і наявність прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору з позивачем.

Враховуючи вищевикладене, слід з`ясувати, чи є укладення спірного договору у даному випадку обов`язковим для сторін в силу прямої вказівки закону.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, врегульовано ст. 179 ГК України.

Відповідно до ч. 1, 3 та 6 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при укладенні господарських договорів сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, окрім укладення господарських договорів, які є обов`язковими для сторін (засновані на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом) або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання).

Частиною 1-2 статті 13 ГК України встановлено, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб`єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб`єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов`язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням визначені ст. 183 ГК України, відповідно до ч. 1-3 цієї статті договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб`єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов`язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов`язаннями державних замовників. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначено Законом України «Про ринок природного газу».

Статтею 3 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб`єктів природних монополій.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Норми Закону України «Про ринок природного газу» не передбачають визначення суб`єктів господарювання - виконавців державного замовлення, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов`язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Враховуючи викладене, постачання природного газу здійснюється за договором, який не ґрунтується на державному замовленні.

Пунктом 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема, постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Частиною 1, 2 та 4 ст. 633 ЦК України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

З наведеного вбачається, що нормами Закону України «Про ринок природного газу» у взаємозв`язку із ст. 633 ЦК України встановлена пряма вказівка щодо обов`язковості укладення договору на постачання природного газу лише для постачальника «останньої надії», який визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 р. № 917-р визначено товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» постачальником «останньої надії» строком на три роки як переможця конкурсу.

Враховуючи вищенаведене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» не визначено постачальником «останньої надії» у порядку встановленому Законом України «Про ринок природного газу».

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, належить до компетенції Антимонопольного комітету України.

Рішення Антимонопольного комітету України яким відповідача визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку постачання природного газу, відсутнє та доказів зворотного позивачем не надано.

Враховуючи вищенаведене, доводи позивача про те, що відповідач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку природного газу, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій в Україні визначені Законом України «Про природні монополії».

Частиною 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про природні монополії» встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках. Передбачене цим Законом регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, не застосовується до діяльності таких суб`єктів у сферах, що не належать до природних монополій та суміжних ринків, визначених цим Законом. Законодавством про природні монополії можуть установлюватися особливості регулювання діяльності суб`єктів природних монополій на окремих товарних ринках.

Сфери діяльності суб`єктів природних монополій визначені ст. 5 Закону України «Про природні монополії», а суміжних ринків, що регулюються відповідно до цього Закону, визначені ст. 6 цього Закону.

Постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом, відповідно до ст. 6 Закону України «Про природні монополії» віднесено до суміжних ринків, що регулюються відповідно до цього Закону.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про природні монополії» встановлено, що зведений перелік суб`єктів природних монополій ведеться Антимонопольним комітетом України на підставі реєстрів суб`єктів природних монополій у сфері житлово-комунального господарства, що формуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а в інших сферах, в яких діють суб`єкти природних монополій, - національними комісіями регулювання природних монополій у відповідній сфері або органами виконавчої влади, що здійснюють функції такого регулювання до створення зазначених комісій.

В реєстрі суб`єктів природних монополій, які провадять господарську діяльність у сфері енергетики, який сформований Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та розміщений на її офіційному сайті відповідач відсутній.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про природні монополії» предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Тобто, нормами Закону України «Про природні монополії» також не встановлено для суб`єктів природних монополій прямого законодавчого обов`язку щодо укладення договорів у відносинах, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії або на суміжних ринках.

Таким чином, норми чинного законодавства України не містять прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору на постачання природного газу з позивачем, у зв`язку з чим при укладенні господарських договорів відповідач є вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Враховуючи, що судом не встановлено жодних підстав, в силу яких у відповідача виникає обов`язок укласти договір з позивачем на запропонованих ним умовах, з огляду на законодавчо встановлений принцип свободи договору, позов задоволенню не підлягає.

Позивач у позовній заяві просить суд визнати з дати набрання судовим рішенням законної сили укладеним між ОСББ та відповідачем договір про постачання природного газу на опалювальний період 2023-2024, однак суд зазначає, що механізм виконання таких вимог відсутній. Крім того, у засіданнях суду представник позивача не зміг пояснити, яким чином будуть виконані позовні вимоги у випадку їх задоволення.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

При цьому суд враховує висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 про те, що висновку про те, чи існувало у позивача право на споживання газу на певних умовах у визначений період у минулому, суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема за вимогою, спрямованою на ефективний захист прав або законних інтересів позивача, які можуть бути реалізовані. Натомість вимога про визнання права у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутись, однак сама по собі ефективним способом захисту не є.

Суд звертає увагу на те, що у справі № 910/6642/18 Верховний Суд погодився з висновком про неефективність вимоги про визнання права у минулому. Натомість у справі, що розглядається вимога стосується визнання укладеним договору.

Більше того, судом встановлено, що постачальником природного газу для ОСББ «Затишна оселя Садова 34» в період з 01.11.2023 по 18.01.2024 було ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія», що підтверджується наявним в матеріалах справи листом позивача за вих. №40 від 24.01.2024.

Отже, у спірний період у ОСББ «Затишна оселя Садова 34» був постачальник природного газу, з яким він уклав договір.

В той же час, відповідно до абз.4 п.3 розд. ІІ Правил постачання природного газу договір постачання природного газу укладається на весь очікуваний обсяг споживання природного газу в розрахунковому періоді, необхідний споживачу, або по його точці комерційного обліку, якій присвоєно окремий ЕІС-код.

Тобто, по одній точці комерційного обліку природного газу протягом розрахункового періоду у споживача природного газу, може бути лише один діючий постачальник природного газу, який зобов`язаний на підставі укладеного договору постачання забезпечити його усім необхідним обсягом природного газу.

Таким чином, спірний договір не може бути укладений у судовому порядку, позаяк задоволення позовних вимог призведе до того, що споживач матиме одночасно два укладених договори постачання природного газу на той самий період і на той самий об`єкт. Більше того, задоволення позову у даній справі приведе до порушення прав інших осіб (ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія»).

Інші доводи сторін суд відхиляє, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи, позивачем не було у встановленому законом порядку доведено належними, достатніми і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог до відповідача.

За таких обставин у задоволенні вимог позивача слід відмовити.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосудця, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"' (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34" відмовити повністю.

Позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34" (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Садова, буд. 34 ідентифікаційний код 44671918)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 42399676)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.02.2024

Суддя І.О. Андреїшина