Постанова

від 21.02.2024 по справі 372/2255/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №372/2255/23 головуючий у суді І інстанції Проць Т.В.

провадження № 22-ц/824/4641/2024 суддя-доповідач у суді ІІ Інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з скаргою та просила визнати протиправною бездіяльність заступника директора Департаменту-начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1; зобов`язати заступника директора Департаменту-начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1.

Скарга обґрунтована тим, що в рамках даного виконавчого провадження головним державним виконавцем ВПВР ДДВС МЮ України 01 вересня 2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №2-1656/10 виданого 05 липня 2010 року Обухівським районним судом Київської області накладено арешт на все нерухоме майно, що належить заявниці ОСОБА_1 23 травня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу до суду у зв`язку з поновленням строку на подання апеляційної скарги. Представник скаржника зазначила, що станом на дату звернення зі скаргою виконавче провадження НОМЕР_1 завершено. При звернені скаржниці до нотаріуса, щодо укладення договору купівлі-продажу належного їй майна, стало відомо, що на все майно, окрім земельної ділянки накладено арешт в рамках вказаного виконавчого провадження. З відповіді заступника директора Департаменту-начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вбачається відмова у знятті арешту, з підстав знищення матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 за закінченням терміну зберігання. З цих причин представник скаржника звернулась до суду із даною скаргою, оскільки не зняття арешту з майна ОСОБА_1 порушує її законне право на вільне розпоряджання власністю..

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

В апеляційній скарзі ВПВР ДДВС МЮ України просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відділ вказує про те, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1656/10 виданого 05 липня 2010 року Обухівський районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 10 674 897,76 грн., сплачені позивачем судові витрати в розмірі 1 820,00 грн., а всього стягнуто 10 676 171,76 грн. Дане виконавче провадження перебувало на виконанні у період з 2010 по 2017 роки. Матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 знищено у зв`язку з закінченням строків його зберігання. Водночас, статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав зняття державним виконавцем арешту з майна боржника. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Відділ посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 та у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18. Крім того, зазначає, що у пункті 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» та у пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із вимогами Закону України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує про те, що апелянт не лише не вказує яку норму процесуального права порушив суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, а й не зазначає в чому полягає неправильне вирішення судом першої інстанції справи по суті в зв`язку з порушенням норм процесуального права. Посилання скаржника (апелянта) на п.7 постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 № 14 та п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 є відверто маніпулятивним, адже, цитований ним текст є вирваним з контексту. Цитована скаржником в апеляційній скарзі частина пунктів постанов суду касаційної інстанції могла б бути застосована, як підстава оскарження, якби суд першої інстанції за результатами розгляду Скарги постановив ухвалу, якою перейняв би на себе повноваження державного виконавця щодо здійснення виконавчих дій. Однак, суд не може підміняти повноваження державного виконавця, а лише здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку, визначеному розділом VII ЦПК України. Таким чином, позиція органу державної влади - ВПВР ДДВС МЮУ, котрий відмовляє боржнику у закінченому виконавчому провадженні у знятті арешту, накладеного на його майно, і рекомендує звернутись до суду та оскаржити відмову Заступника директора Департаменту - начальника ВПВР ДДВС МЮУ щодо зняття арешту, при цьому, оскаржує судове рішення, котрим така його бездіяльність щодо відмови зняти арешт визнана протиправною і його зобов`язано зняти арешт з майна боржника з підстав того, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до скасування арешту, є непослідовною, необґрунтованою та такою, що призводить до триваючого неправомірного втручання у право власності ОСОБА_1 . В силу імперативної вимоги ст. 40 Закону про виконавче провадження, - арешт з майна ОСОБА_1 в рамках закінченого ВП НОМЕР_1 повинен бути знятим під час закінчення виконавчого провадження. Норма ст. 59 Закону про виконавче провадження не містить такої підстави для скасування арешту, як «помилка державного виконавця при закінченні виконавчого провадження.», саме для таких випадків ч.5 цієї норми передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, ОСОБА_1 обрано належний та ефективний спосіб захисту її порушеного права власності, а тому суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу не порушив жодної норми матеріального чи процесуального права і ухвала є такою, що відповідає висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у численних постановах Верховного Суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа у справі 2-1656/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 10 674 897 грн. 76 коп., сплачені судові витрати в розмірі 1 820 грн., а всього на суму 10 676 171 грн. 76 коп.

В рамках даного виконавчого провадження головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 12 листопада 2010 року винесено постанову про арешт коштів боржника від 29 листопада 2010 року та 21 грудня 2010 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно повідомлення заступника директора Департаменту-начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 травня 2023 року № 59375/72696-33-23/20.1, виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-1656/10 виданого Обухівським райсудом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 10 676 171, 76 грн. перебувало на виконанні у період з 2010 по 2017 роки, відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07 червня 2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме ухвали Обухівського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року залишеної без змін постановою апеляційного суду від 24 січня 2023 року, стягувачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відмовлено в поновленні строку на пред`явлення виконавчого документу по цивільній справі № 2-1656/09 від 05 липня 2010 року до виконання.

Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у задоволенні заяви ТОВ «Діджи Фінанс» про заміну стягувача у справі №2-1656/09 щодо виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 21.12.2009 року з ПАТ «Фольксбанк» на його правонаступника ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено.

Відповідно відомостей з Інформаційної довідки №332145558 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 травня 2023 року встановлено, що арешт на майно накладений на підставі Постанови державного виконавця в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 на нерухоме майно ОСОБА_1 - не знятий і залишається активним по сьогоднішній день.

Приймаючи рішення про задоволення скарги суд першої інстанції виходив з того, що накладений арешт на належне ОСОБА_1 майно за відсутності виконавчого провадження, в межах якого він накладався, є порушенням прав останньої, як власника майна, вільно розпоряджатися належним її майном. Згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 447 ІДПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 в якій викладено правовий висновок, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувану є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

При цьому, суд взяв до уваги, що скаржник є стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на майно особи як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання.

В той же час, вказаний висновок Верховного Суду не може бути застосований при вирішення даної скарги, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

У відповідності до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», на яку послався суд, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Зі змісту зазначеної норми закону вбачається, що обов`язок державного виконавця зняти арешт з майна боржника існує не у будь-якому випадку. Такий обов`язок існує у разі закінчення виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, стягнення основної винагороди приватним виконавцем.

Також, державний виконавець зобов`язаний зняти арешт на майно боржника у разі повернення виконавчого документа до суду, який його видав.

Вказуючи, що дане виконавче провадження було завершено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» і надати детальну інформацію відносно виконавчого провадження та надати матеріали являється неможливим у зв`язку з тим, що матеріали виконавчого провадження знищено за закінченням терміну зберігання, суд першої інстанції не звернув уваги, що за змістом ст. 451 ЦПК України, дії та рішення держаного виконавця можуть бути визнані незаконними тільки в разі встановлення обґрунтованості скарги та незаконності дій виконавця.

В той же час, матеріали справи не містять жодного доказу, у відповідності до якого можна було б встановити з яких підстав було завершене виконавче провадження, чи виносились виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, якщо так, то чи виконані вони, чи приймалось державним виконавцем рішення про повернення виконавчого листа до суду, що його видав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначені обставини суд не встановив та залишив поза увагою, що виключно у разі встановлення чи не встановлення вказаних обставин, у відповідності до наданих сторонами доказів, суд матиме можливість встановити законність чи не законність дій державного виконавця в частині залишення накладеного арешту на майно боржника.

Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що має наслідком неправильне вирішення справи.

За таких обставин, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування судового рішення та постановлення нового рішення по суті вимог скаржника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.