Рішення від 26.02.2024 по справі 160/30263/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 рокуСправа №160/30263/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, третя особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним наказ голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №103-к від 20 липня 2022 року про припинення нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди у зв`язку із застосуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ;

- зобов`язати голову Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області скасувати наказ голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №103-к від 20 липня 2022 року;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року складає 2102 гривні;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2023 року по 01 листопада 2023 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривні, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривні, з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 01 листопада 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 гривні, з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 з 01 листопада 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 гривні, з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 01 січня 2 481,00 грн. Однак відповідачем за період, з 01.01.2022 по 31.01.2022 нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму 2 102 грн, що порушенням гарантій незалежності суддів, встановлених законодавством України. Це саме відбулось й під час обчислення суддівської винагороди в 2023 році. Також зауважив про протиправність наказу голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №103-к від 20 липня 2022 року про припинення нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди у зв`язку із застосуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, позаяк означений нормативно-правовий акт на думку позивача, не повинен застосовуватися до спірних правовідносин, адже питання обрахунку розміру та виплати суддівської винагороди унормовується імперативними приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач-1 скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що Законом № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, представник відповідача вказує, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Як вказує представник відповідача, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік. Так, статтею 7 Закону Про Державний бюджет України установлено у 2022 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. Відтак, представник відповідача звертає увагу на те, що оскільки стаття 7 Законів містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач-2 також скористався наданим правом та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ будь-яких винятків не містить.

У поясненнях Державної судової адміністрації України вказано про дотримання відповідачем вимог законодавства при здійсненні нарахування позивачеві суддівської винагороди, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 620/2013 від 07.11.2014 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Наказом Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 11.12.2013 № 33-к ОСОБА_1 зараховано до штату Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу. Указом Президента України № 7/2020 від 14.01.2020 року, ОСОБА_1 призначений на посаду судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, до виконання повноважень він приступив з 15 січня 2020 року.

Наказом Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 06.04.2022 № 52-К, ОСОБА_1 увільнено від здійснення правосуддя з 28 березня 2022 року, у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Наказом Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 20.07.2022 № 103-К, ОСОБА_1 припинено виплату середнього заробітку з 19.07.2022.

За період з 01.01.2022 по 27.03.2022 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2022 року, в розмірі 2102,00 грн. З 28.03.2022 року по 18.07.2022 року позивачеві нараховувався середній заробіток. З 19.07.2022 року виплату середнього заробітку припинено.

Указані обставини й слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

Стосовно позовних вимог, що стосуються припинення нарахування позивачеві суддівської винагороди згідно із наказом від 20.07.2022 № 103-К внаслідок увільнення від виконання функцій судді у зв`язку з мобілізацією на підставі наказу від 06.04.2022 № 52-К суд виходить із такого.

Так, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди. Натомість ці питання урегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої, четвертої, чотирнадцятої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Частина третя статті 119 КЗпП України (в редакції до внесених змін Законом № 2352-ІХ) визначала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Судом встановлено, що в наказі голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 06.04.2022 № 52-К зазначено про збереження за позивачем місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

Водночас, Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, у частину третю статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада», тобто з 19.07.2022 законодавцем не передбачена виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з набранням чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, наказом Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 20.07.2022 № 103-К позивачеві припинено виплату середнього заробітку на час його увільнення у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період з 19.07.2022.

Посилання позивача, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, у свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди інших Законів, в т.ч. Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, є безпідставним з огляду на таке.

Як зазначалось вище, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не урегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації і т.і. та виплати суддівської винагороди в цей період.

Перебуваючи на військовій службі, позивач не здійснював судочинство, а норма частини 3 статті 119 КЗпП України, за якою позивачу виплачувалась би середня заробітна плата або грошове забезпечення перестала існувати з набранням Законом України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» чинності.

За загальним правилом, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, застосуванню підлягають положення законодавства, у даному випадку норми трудового законодавства, а саме ч.3 ст.119 КЗпП України, та оскільки позивач перебуваючи на військовій службі не здійснював судочинство, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування спірного наказу.

Із приводу позовних вимог в частині обчислення суддівської винагороди позивачеві до увільнення від виконання функцій судді у зв`язку з мобілізацією суд виходить із того, що згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Так, з матеріалів справи слідує та не є спірним, що позивачеві суддівську винагороду за період з 01.01.2022 по 27.03.2022 року обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 роу № 11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Разом з тим, судді Законом України «Про прожитковий мінімум» не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» разом із встановленням на 01 січня 2022 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Відповідачем у зазначеному вище періоді для розрахунку базового розміру посадового окладу позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, суд зауважує, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону України «Про прожитковий мінімум» вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2022 року складає 2481,00 грн. за період з 01.01.2022 по 27.03.2022 року.

За період з 28.03.2022 року по 18.07.2022 року позивачеві нараховувався середній заробіток, а не суддівська винагорода, у зв`язку з чим у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо порушеного позивачем клопотання стосовно допущення негайного виконання, суд не знаходить підстав для його задоволення, зважаючи на відсутність необхідних передумов для цього.

Розподіл судових витрат не здійснюється, адже позивач звільнений від їх сплати.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2022 року по 27 березня 2022 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року та складає 2481 гривні, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2022 року по 27 березня 2022 включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна