Рішення

від 26.02.2024 по справі 320/6285/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2024 року м.Київ № 320/6285/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 265501,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день його звільнення зі служби в поліції (30.09.2022) Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м.Києві всупереч вимогам статті 116 Кодексу законів про працю України не виплатило йому одноразову грошову допомогу при звільненні та додаткову винагороду, передбачену Постановою №168. Так, вказана допомога при звільненні була виплачена йому лише 31.11.2022, а додаткова винагороду, передбачена Постановою №168 - 04.10.2022. У зв`язку з цим, позивач вважає, що він набув право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки з ним відповідного розрахунку відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби була виплачена позивачу двома платежами 31.10.2022 та 30.11.2022 після надходження коштів до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м.Києві, направлену на цю мету, що відповідає вимогам пункту 8 розділу VI Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №206 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі-Порядок №260). Так само і додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 була виплачена 04.10.2022 протягом п`яти днів з дня надходження коштів на зазначену ціль. У зв`язку з цим, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Також, від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без руху через пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки суми додаткової винагороди входять до складу грошового забезпечення позивача, мали бути виплаченими при здійсненні остаточного розрахунку при звільненні, а первісно право на їх виплату порушено при виплаті грошового забезпечення за липень - вересень 2022 року.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Фактично порушення прав позивача відбулось до 19.07.2022, тобто до дати внесення змін до статті 233 КЗпП України щодо застосування строку звернення до суду у спорах про оплату праці.

У заявленому спорі суд вважає правомірним застосування частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якою, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Однак, частина четверта статті 3 КАС України встановлює виключення з вищенаведеного правила, зазначаючи, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Крім того, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Оскільки право на виплату у належному розмірі сум додаткової винагороди виникло до 19.07.2022, тобто до внесення змін у статтю 233 КЗпП України, а після вказаної дати відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, враховуючи, що позов подано під час дії карантину, суд вважає, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущено.

Застосування судом статті 122 КАС України, статті 233 КЗпП України з урахуванням пункту першого глави XIX вказаного Кодексу, відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 04.05.2023 у справі № 560/3294/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить копія паспорту.

Позивач з листопада 2015 по вересень 2022 проходив службу в органах внутрішніх справ, в тому числі з лютого 2017 року на посаді інспектора роти № 3 Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м. Києві.

Наказом УПО ФБ в м. Києві від 29.09.2022 № 168 о/с Позивача було звільнено зі служби в поліції за ст. 77 п.2 ч. 1 (за станом здоров`я (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію». На день звільнення стаж служби позивача в поліції у календарному обчисленні склав 25 років 04 місяці 12 днів.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу УПОФБ в м. Києві від 29.09.22 № 168 о/с позивачу було нараховано наступні складові грошового забезпечення: оклад - 2500,00 грн.; оклад за звання - 2000,00 грн.; надбавка за стаж служби в поліції - 2250,00 грн.; індексація - 2563,60 грн.; премія щомісячна-6142,50 грн.; компенсація за невикористану відпустку - 14181,75 грн.; одноразове підвищення щомісячної премії - 250,00 грн. Загальна сума склала - 29887,85 грн., яка була виплачена 30.09.2022 з урахуванням податків, що сторонами визнається та підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

04 жовтня 2022 року позивачеві була нарахована та виплачена щомісячна додаткова винагорода за період з 19.07.22 по 23.07.22 у сумі 5000,00 грн, з 24.07.22 по 22.08.22 у сумі 30000,00 грн, з 23.08.22 по 21.09.22 у сумі 20000,00 грн, з 22.09.22 по 30.09.22 у сумі 9000,00 грн.

Також, на підставі довідки від ВКЗ УПО ФБ в м. Києві, 30.09.22 позивачеві було нараховано грошову допомогу при звільненні у сумі 161156,25 грн., яка фактично була виплачена позивачу двома частинами: 31.10.22 - 79300,00 грн. та 30.11.22 - 79438,91грн.

Наведене підтверджується випискою по картці позивача за період з 31.12.2021 до 30.12.2022, довідкою бухгалтеру ВФЗБО , та визнається сторонами.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м.Києві із заявою від 17.02.2023, у якому просив виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного, повного розрахунку у розмірі 174 871,26 грн

Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м.Києві листом від 10.03.2023 №К-6/43/46/01-2023 повідомило позивачу, що ОСОБА_1 нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні та додаткову винагороду, передбачена Постановою №168 шляхом зарахування коштів на особовий рахунок, на який отримував грошове забезпечення. У вказаному листі відповідач зазначив, що враховуючи, що одноразова грошова допомога при звільненні та додаткова винагорода не є складовою грошового забезпечення, відповідач не вбачає підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати.

Не погоджуючись з правомірністю несвоєчасної виплати відповідної допомоги та додаткової винагороди, позивач звернувся до суду з позовною заявою для захисту своєї прав та інтересів, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно із статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIIІ (далі - Закон № 580-VIII) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2262 визначено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку №260 поліцейським, які звільняються із служби через хворобу (за станом здоров`я), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі звільнення із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Порядку №260 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" та зазначається кадровим підрозділом у наказі про звільнення поліцейського, якому передбачена виплата цієї допомоги.

Пунктом 6 розділу VI Порядку №260 визначено, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.

У наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат (пункт 7 розділу VI Порядку №260).

Відповідно до пункту 8 Порядку №260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Як зазначено вище, позивач вважає, що вказана допомога в силу вимог статті 116 Кодексу законів про працю України мала бути йому виплачена у день звільнення зі служби (30.09.2022), однак фактично виплачена лише 30.11.2022, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що у даній справі спірним питанням є своєчасність виплати відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні, як передумова для застосування відповідальності, визначеної статтею 117 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі наказу Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м.Києві Національної поліції України від 29.09.2022 №168 о/с "По особовому складу" був звільнений зі служби в поліції 30.09.2022 за станом здоров`я (через хворобу) згідно з пунктом 2 частини першої статті 77 Закону №580.

Судом встановлено, що одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу 30.11.2022.

Як вбачається з листа Управління поліції охорони з фізичної безпеки в м.Києві від 10.03.2023 №к-6/43/46/01-2023 кошти на виплату ОСОБА_1 надішли на рахунок Управління поліції 31.10.2022 та 30.11.2022, та були виплачені позивачу 31.10.2022 та 30.11.2022 відповідно.

В силу пункту 8 розділу Порядку №260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідач своєчасно виплатив ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнення, а тому підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати вказаної допомоги відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.11.2020 у справі №160/19343/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062043), від 25.11.2020 у справі №160/20449/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 107518425) та від 24.11.2022 у справі №160/19343/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 107518468).

При цьому, Верховний Суд у постанові від 25.11.2020 у справі №160/20449/21 дійшов висновку, що положення статей 116, 117 КЗпП України - загального для цих правовідносин закону - інакші за змістом, але це не дає підстав вважати, що вони мають пріоритетне застосування чи взагалі підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Отримання одноразової грошової допомоги при звільненні (та умови, за яких це право може бути реалізоване) передбачене законами №580, №2262 і конкретизоване у виданих на їх підставі підзаконних нормативних актах (одним з яких є Порядок № 260), норми яких мають сприяти реалізації приписів зазначених законів.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції є одним із аспектів проходження публічної служби в Національній поліції України і норми законів та підзаконних актів (окремі з яких написані вище), які регулюють цей сегмент питань, є спеціальні для цих правовідносин.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги у вказаній частині такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою (не у день звільнення) додаткової винагороди, передбаченою Постановою №168, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Згідно пункту 15 «ПОРЯДКУ ТА УМОВ виплати додаткової винагороди поліцейським на період дії воєнного стану», затвердженого Наказом МВС України 28.11.2022 № 775 додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Суд зазначає, що у межах цієї справи між сторонами відсутній спір про розмір додаткової винагороди, виплаченої позивачу.

Проте, є спір про своєчасність її виплати при звільненні позивача.

Оскільки, додаткова винагорода є додатковим видом грошового забезпечення на період дії воєнного стану, то відповідно застосуванню підлягають норми ст. 116 Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно із ч. 1 ст. 117 (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року), відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2ст. 117 Кодексу законів про працю України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція щодо конкуренції норм загального та спеціального права висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 року у справі №805/4523/16-а.

Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вирішуючи справу, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до довідки від 10.03.2023 про доходи, виданої Управлінням поліції охорони з фізичної безпеки в м.Києві, позивачу за два останні повні місяці перед звільненням зі служби нараховано та виплачено грошового забезпечення:

- у серпні 2022 року - посадовий оклад - 2500,0 грн, оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 50% - 2250.00 грн, премія щомісячна 129% - 6432,50 грн, індексація - 2275,00 грн. Всього нараховано за серпень - 15457,50 грн;

- у вересні 2022 року - посадовий оклад - 2500.0 грн, оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, надбавка за стаж служби в поліції - 50% - 2250,00 грн, одноразове підвищення щомісячної премії - 250,00 грн, премія щомісячна 91% - 6142,50 грн, індексація - 2563,60 грн. Всього нараховано за вересень - 15706,10 грн.

Разом-31163,60 грн. Сума середньоденного грошового забезпечення складає 510,88 грн. (31163,60/61 календарних днів).

Як встановлено пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить: за серпень 2022 року - 15457,50 грн, за вересень 2022 року 15706,10 грн (разом 31163,60 грн - грошове забезпечення) + 59000,00 грн (невиплачена додаткова винагорода, яка нарахована була за період серпень-вересень 2022 року), разом 90163,60 грн.

Протягом цих двох місяців було 61 календарних дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становить 1478,09 грн.

Період з 01.10.2022 (наступний день після звільнення) по 04.10.2022 (дата фактичного розрахунку) охоплює 4 календарних дня. Отже, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби грошового забезпечення, становить 5912,37 (з розрахунку: 1478,09 грн х 4 календарних дня).

При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в Постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи задоволено позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосовано Касаційним адміністративним судом Верховного Суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно наказу УПОФБ в м. Києві від 29.09.22 № 168 о/с про звільнення з поліції інспектора роти № 3 майора поліції Кедича С.О. було нараховано наступні складові грошового забезпечення: оклад - 2500,00 грн.; оклад за звання - 2000,00 грн; надбавка за стаж служби в поліції - 2250,00 грн; індексація - 2563,60 грн; премія щомісячна - 6142,50 грн; компенсація за невикористану відпустку - 14181,75 грн; одноразове підвищення щомісячної премії - 250,00 грн. Загальна сума склала - 29887,85 грн, яка була виплачена 30.09.2022р. з урахуванням податків.

На основі довідки від ВКЗ УПО ФБ в м. Києві, 30.09.22 було нараховано грошову допомогу при звільненні у сумі 161156,25 грн., яка виплачена з урахуванням податків на протязі двох місяців після звільнення (31.10.22р. - 79300,00 грн та 30.11.22р. - 79438,91грн згідно п. 8 розділу VI Наказу МВС України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським. Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських».

Також, 04 жовтня 2022 р. була нарахована та виплачена щомісячна додаткова винагорода ОСОБА_1 за період з 19.07.22 по 23.07.22 у сумі 5000,00 грн, з 24.07.22р. по 22.08.22 у сумі 30000,00 грн, з 23.08.22 по 21.09.22 у сумі 20000,00 грн, з 22.09.22 по 30.09.22 у сумі 9000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що загальна сума належних ОСОБА_1 при звільненні виплат становила 255 044,10 грн (29887,85 грн + 161 156,25 грн + 64 000 грн). При цьому, 04.10.2022 позивачу було виплачено кошти в сумі 64 000 грн, що становить 25,1 % від загальної суми.

Як було встановлено судом, середній заробіток позивача за один день складає 1478,09 грн.

З огляду на наведене, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2022 по 04.10.2022 становить 1478,09 грн (з розрахунку 1478,09 грн х 4 календарних дня х 25 %).

Суд звертає увагу, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві (код ЄДРПОУ - 40109105, вул.Василя Чумака, буд.8-А, м.Київ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 01 жовтня 2022 року по 04 жовтня 2022 року у розмірі 1478 (одна тисяча чотириста сімдесят вісім) грн 09 коп.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.