Рішення

від 26.02.2024 по справі 420/35497/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/35497/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321802) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо відмови в нарахуванні і виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 17.02.2020, з врахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов?язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 14321802) здійснити ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 17.02.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30.08.2017 р. та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з липня 2015 року по 17 лютого 2020 року проходив військову службу в Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_3 ). 17 лютого 2020 року наказом начальника Південного регіонального управління ДПС України № 53-ос виключений зі списків особового складу регіонального управління і всіх видів забезпечення.

При цьому, як стверджує позивач, під час проходження ним військової служби у Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_3 ) з січня 2020 року по лютий 2020 року йому грошове забезпечення обчислювалось і виплачувалось без врахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У зв`язку з викладеним, 07 грудня 2023 року представник позивач звернувся до відповідача щодо надання відомостей про його грошового забезпечення в період 2019 - 2020 років, а також з пропозицією добровільно здійснити перерахунок грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак позитивної відповіді не отримав, оскільки листом від 14 грудня 2023 року у відповідь на заяву відповідач відмовив в перерахунку грошового забезпечення з урахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому відповідно до наданих відомостей позивачу нараховано і виплачено за січень 2019 року - лютий 2020 року грошове забезпечення без врахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач не згоден з такими діями командування Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) щодо нарахування і виплати йому протягом січня - лютого 2020 років грошового забезпечення без урахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим вважає, що такі дії мають бути визнані протиправними із зобов`язанням здійснення відповідного донарахування і виплати грошового забезпечення, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

У позові зазначено, що у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 про скасування пункту 6 Постанови №103, посадовий оклад та оклад за військовим званням розраховується шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 року 1762 гривні, а в подальшому такий прожитковий мінімум на 2020 рік збільшився. Отже, застосування відповідачем розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу та окладу за військове звання при нарахуванні грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законом, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право позивача мирно володіти своїм майном.

Ухвалою суду від 25.12.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.

26.12.2023 року за допомогою системи «Електронний суд» військовою частиною НОМЕР_3 подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує.

Так, у відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами, зазначаючи, що позивача виключено зі списків особового складу регіонального управління 17 лютого 2020 року та за час проходження військової служби та на момент звільнення позивач не звертався із рапортами та зверненнями щодо невиплати належного розміру грошового забезпечення.

По суті спірного питання відповідач зауважив, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення він діяв в межах визначених законом та правомірно застосував положення пункту 4 пункт 4 в редакції Постанови КМУ № 103, оскільки, зокрема, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 був скасований пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, в частині, який стосувався прав військових пенсіонерів та звужував гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, але вказана постанова суду не мала жодного відношення до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Також відповідач посилався на те, що постановою КМУ від 12 травня 2023 р. № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Тобто пункт 4 в редакції Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 діяв до 20 травня 2023 року, тому наразі не підлягає застосуванню.

Інші заяви по суті справи та додаткові докази до суду не надходили.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 у період з липня 2015 року по 17 лютого 2020 року проходив військову службу в Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_3 ).

Наказом Голови Державної прикордонної служби України № 92-ОС від 29 січня 2020 року припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби в запас полковника ОСОБА_3 на підставі підпункту «г» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно Витягу з наказу начальника Південного регіонального управління ДПС України № 53-ОС від 17 лютого 2020 року полковника ОСОБА_4 , який перебуває у розпорядженні начальника Південного регіонального управління (остання штатна посада - начальник відділу технічного забезпечення Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України), звільненого в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 29.01.2020 № 92-ос за статтею 26 за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "г" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу, з 17 лютого 2020 року виключено зі списків особового складу регіонального управління і всіх видів забезпечення.

При цьому, як стверджує позивач у позові, під час проходження ним військової служби у Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_3 ) з січня 2020 року по лютий 2020 року йому грошове забезпечення обчислювалось і виплачувалось без врахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідь на звернення представника позивача, Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України листом від 14.12.2023 року вих. №11/9377-23 повідомило, що нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 проводилось відповідно до вимог чинного законодавства.

Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення з 29.01.2020 по 17.02.2020 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За визначенням статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018.

Постановою №704, яка набрала чинності 01.03.2018, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (надалі - постанова № 103), якою внесено зміни до постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 постанови № 103).

Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на це, суд вважає необхідним застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.

У даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, предметом спору є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції пункту 6 Постанови № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18.

Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

Суд зазначає, що згідно пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.

Суд зазначає, що у цій справі прохання позивача здійснити перерахунок грошового забезпечення обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

На підставі вищевикладеного, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги та з метою повного та ефективного захисту прав позивача вважає доцільним:

визнати протиправними дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 17.02.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов?язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 14321802) здійснити ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_4 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 17.02.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше проведених виплат.

При цьому, суд зазначає, що обчислення розміру посадового окладу та розміру окладу за військовим званням належить до дискреційних повноважень відповідача.

Суд відхиляє посилання відповідача на постанову КМУ від 12 травня 2023 р. № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704.

20.05.2023 року набула чинності постанова КМУ від 12 травня 2023 р. № 481, якою внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..

Проте, суд зазначає, що постанова КМУ від 12 травня 2023 р. № 481 набула чинності 20.05.2023 року, отже не підлягає застосуванню до спірних правовідносин щодо перерахунку та виплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 17.02.2020 року.

Що стосується доводів відзиву щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України "Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів" у редакції до 19.07.2022 року передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-IX внесено зміни до ст.233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року №2352-IX набув чинності 19.07.2022 року.

Отже, редакція ст.233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, підлягають застосуванню з 01.07.2023 року.

Разом з цим, суд враховує постанову Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, в якій суд касаційної інстанції висновував про таке: «…на момент звільнення позивача з військової служби, 14 липня 2021 року, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.».

Правову позицію з приводу того, яка саме редакція статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, викладено зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №160/759/23, від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23, від 18 жовтня 2023 року у справі №380/14605/22.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином, оскільки станом на момент звільнення позивача з військової служби частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, суд дійшов висновку, що позивачем при подані даного позову не пропущено строк звернення до суду.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи строки розгляду даної справи, визначені ст.258 КАС України, у зв`язку з проходженням суддею Радчуком А.А. у період з 19.02.2024 року по 23.02.2024 року включно підготовки для підтримання кваліфікації суддів окружних адміністративних судів, в силу положень ст.120 КАС України, рішення суду складено 26 лютого 2024 (перший робочий день).

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 122, 139, 242-246, 255-258, 262, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321802) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 17.02.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов?язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 17.02.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук