Рішення

від 27.02.2024 по справі 440/16802/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/16802/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головка А.Б., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,

В С Т А Н О В И В:

10 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, про стягнення 3 % річних за несвоєчасну виплату суддівської винагороди у розмірі 26714,41 грн та інфляційних втрат у розмірі 126318,49 грн за період із 17.05.2021 по 07.11.2023, всього на суму 153032,90 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначила, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №440/5618/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021, зобов`язано Полтавський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. Згідно довідки від 12.10.2020 (вих.4.6-20/214/20) та листа від 19.05.2022 №4.6-30/ЕП-251/22 Полтавського апеляційного суду обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склало 359143,92 грн. Відтак, Полтавський апеляційний суд має перед позивачем грошове зобов`язання у сумі 359143,92 грн, яке наразі не виплачене. З огляду на це, позивач вважає, що має право на стягнення з Полтавського апеляційного суду 3 % річних за несвоєчасну виплату суддівської винагороди у розмірі 26714,41 грн та інфляційних втрат у розмірі 126318,49 грн за період із 17.05.2021 по 07.11.2023, всього на суму 153032,90 грн.

Ухвалою суду від 15.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/16802/23, cправу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

04.12.2023 до суду від Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області надійшли пояснення, в яких зазначено, що казначейство, виконуючи свої функціональні обов`язки, не володіє будь-якою інформацією, що випливає з правовідносин позивача та відповідачів, на підставі якої суд може встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи.

Ухвалою суду від 06.12.2023 закрито підготовче провадження у справі 440/16802/23, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10:00 год. 10.01.2024 в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду за адресою: 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26.

Відповідач Полтавський апеляційний суд позов не визнав. У відзиві, що надійшов до суду 11.12.2023, представник Полтавського апеляційного суду просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №440/5618/20 набрало законної сили та на даний час рішення суду Полтавським апеляційним судом з незалежних на те причин не виконано. ДСА України, як головним розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, не було відкрито Полтавському апеляційному суду, як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня, бюджетну програму 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» та, відповідно, не було виділено кошторисні призначення для забезпечення виконання рішення суду. Також для забезпечення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 Полтавський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, звернувся до ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, з проханням виділення бюджетних призначень за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» в сумі 359143,92 грн для проведення відповідних виплат судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 (лист від 04.08.2021 №4.6-21/ЕП-587/21). Однак, за результатами розгляду звернення ДСА України повідомила, що судове рішення, яке набрало законної сили, у добровільному порядку можливо виконати за бюджетною програмою 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» у межах наявних бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Результати розгляду ДСА України звернення Полтавського апеляційного суду (лист №11-15689/21 від 19.08.2021) направлено Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 28.08.2021 №4.6-30/ЕП-652/21Вих/2021 (копія додається) та судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 . Подальші неодноразові звернення Полтавського апеляційного суду до ДСА України щодо виділення додаткових бюджетних призначень за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню" для забезпечення виконання вказаного рішення суду також результатів не дали. Таким чином, добровільне виконання судового рішення за відкритою бюджетною програмою Полтавського апеляційного суду 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» неможливе через відсутність кошторисних призначень. При цьому, для виконання рішення суду, яке набрало законної сили, стягувач чи виконавець мають право звернутися до суду із заявою про встановлення способу та порядку виконання судового рішення шляхом безспірного списання відповідної суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України. Відтак, Полтавський апеляційний суд не вбачає порушень законодавства в своїх діях/бездіяльності при нарахуванні та виплаті судді ОСОБА_1 суддівської винагороди та не погоджується щодо викладених в позовній заяві вимог. Посадові особи Полтавського апеляційного суду діяли в межах своїх повноважень та ними вжито всіх можливих заходів щодо вчасного нарахування для виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 з дотриманням норм чинного законодавства.

Державна судова адміністрація України правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом строк не скористалася.

У відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 13.12.2023, позивач наполягає на тому, що відповідачем прострочено грошове зобов`язання в сумі 359143,92грн грн на 905 днів, а тому, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України з нього підлягає стягненню три проценти річних та інфляційні втрати в зазначених у позові розмірах. Своїм відзивом відповідач взагалі вводить суд в оману та виходить за межі позовних вимог, які визначають відповідальність за невиконання ним грошового зобов`язання у вигляді 3% річних за несвоєчасну виплату суддівської винагороди та стягнення інфляційних втрат, у той час, як питання про наявність чи відсутність протиправності дій / бездіяльності відповідача, на якому акцентує останній, було предметом розгляду іншої справи (№440/5618/20). Посилання боржника про відсутність належного бюджетного фінансування для виплати стягувачу суддівської винагороди як на підставу, яка робить неможливим виконання судового рішення, є безпідставним, оскільки Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для нездійснення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10). Станом на даний час грошове зобов`язання відповідача перед позивачем залишається невиконаним, судова винагорода не виплачена, права позивача продовжують порушуватися, що є доказом правомірності позову щодо оскарження неправомірної бездіяльності відповідача та стягнення трьох відсотків річних за несвоєчасну виплату суддівської винагороди та інфляційних втрат.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи та зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд в судовому засіданні 10.01.2024 перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №440/5618/20 позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавського апеляційного суду (вул. Соборності, 18, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 42262431), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України (вул. Шевченка, 1, м. Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 37959255) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Полтавського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Полтавський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Згідно довідки від 12.10.2020 (вих.4.6-20/214/20) та листа від 19.05.2022 №4.6-30/ЕП-251/22 Полтавського апеляційного суду обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склало 359143,92 грн.

Однак, сума донарахованої суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 залишається невиплаченою.

Вказане слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом про стягнення 3% річних за несвоєчасну виплату суддівської винагороди у розмірі 26714,41 грн та інфляційних втрат у розмірі 126318,49 грн за період із 17.05.2021 по 07.11.2023, всього на суму 153032,90 грн.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом судового розгляду є вимоги позивача про стягнення на її користь з Полтавського апеляційного суду 3 % річних у розмірі 26714,41 грн та інфляційних втрат у розмірі 126318,49 грн за несвоєчасну виплату суддівської винагороди, що нарахована на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №440/5618/20, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021.

Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

У той же час, суд звертає увагу, що між сторонами справи, а саме: ОСОБА_1 та Полтавським апеляційним судом, відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата доплати суддівської винагороди, врегульоване спеціальним законодавством, а саме, Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та управлінням, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у Полтавського апеляційного суду не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Тож, позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом.

Позаяк в межах цього судового провадження ОСОБА_1 не заявляла відповідних вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а позовна заява не вмотивована відповідними підставами, відповідне право не підлягає захисту в межах цієї справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.

Закріплений у частині першій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь з Полтавського апеляційного суду втрат від інфляції у розмірі 126318,49 грн та 3% річних у розмірі 26714,41 грн.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавського апеляційного суду (вул. Соборності, 18, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 42262431), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код 26255795), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (вул. Шевченка, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36011, ідентифікаційний код 37959255), про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Б. Головко