Рішення

від 26.02.2024 по справі 520/34657/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.02.2024 р. справа №520/34657/23 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна Логістична Компанія" (далі за текстом - позивач, заявник)до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправною та скасування постанови, -встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу №034979 від 07 листопада 2023 року у сумі 17.000,00 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 перебував у оренді у ТОВ "ФАБРИКА МОРОЗИВА ХЛАДОПРОМ" відповідно до договору найму транспортного засобу №ТС-23/18 від 01.01.2018р., функцій автомобільного перевізника не виконував, послуг з перевезення вантажів на комерційній основі не надавав. Наполягав на відсутності події порушення ст.ст.34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" та на відсутності підстав для застосування штрафу у порядку абз.3 ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що матеріалами рейдової перевірки виявлені обставини відсутності у водія належного заявнику транспортного засобу марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент перевірки заповненої тахокарти водія за 23.10.2023, що є порушенням закону. Повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт було отримано позивачем - 03.11.2023р., а тому неприбуття на засідання з розгляду справи протягом 09:00год. 07.11.2023р.-12:00год. 07.11.2023р. є ухиленням від дотримання закону.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Позивач є власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ815 ATEGO, фургон рефрижератор - С (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (далі за текстом - Автомобіль).

23.10.2023р. працівником Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях відносно Автомобілю було здійснено захід державного нагляду (контролю) у формі рейдової перевірки.

Результати рейдової перевірки було оформлені актом від 23.10.2023р. №АР026275 (далі за текстом - Акт №АР026275).

Згідно з викладеними в Акті №АР026275 власними судженнями суб`єкта владних повноважень заявником як автомобільним перевізником було допущено порушення ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" за рахунок відсутності у водія на момент перевірки заповненої тахокарти водія за 23.10.2023, чим порушено приписи Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 № 385.

Матеріали означеної рейдової перевірки були спрямовані до відповідача для прийняття рішення по суті відображеного порушення.

30.10.2023р. відповідач направив заявникові письмове повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (07.11.2023р. протягом 09:00год.-12:00год.).

За викладеним у відзиві на позов твердженням суб"єкта владних повноважень це повідомлення було отримано - 03.11.2023р.

Заявник у тексті позову та у ході розгляду справи цієї обставини не заперечував та не спростовував.

Розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за Актом №АР026275 був проведений відповідачем без участі представника заявника.

07.11.2023р. із посиланням на Акт №АР026275 відповідачем було прийнято постанову від 07.11.2023р. №034979 про застосування штрафу розміром - 17.000,00грн.

Як з`ясовано судом, юридичними підставами для прийняття цього рішення суб`єктом владних повноважень були обрані положення ст.ст.48, 60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а фактичними підставами послугували викладені у тексті Акту №АР026275 судження про скоєння правопорушення у вигляді відсутності у найманого водія на момент перевірки заповненої тахокарти водія за 23.10.2023.

Стверджуючи про невідповідність закону означеного рішення суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Суспільні відносини з приводу використання суб`єктами господарювання у межах провадження підприємницької діяльності вантажного автомобільного транспорту унормовані, зокрема, приписами Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікована Законом України від 06.03.2008р. №129-VI; далі за текстом Конвенція №153), Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Закону України від 10.11.1994р. № 232/94-ВР "Про транспорт", Закону України від 30.06.1993 р. № 3353-XII "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306), Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567), Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в Міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385), а також приписами Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).

Стосовно обов`язку учасників суспільних відносин - субєктів господарювання забезпечити обладнання вантажних автомобілів повною масою понад 3,5 тон, які задіяні у технологічному процесі створення умов (організації) перевезень (фізичного переміщення) вантажу із використанням праці найманого водія (як для задоволення потреб третіх сторонніх субєктів права (тобто на комерційній особі), так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб такого учасника суспільних відносин (тобто у разі фізичного переміщення вантажу у межах однієї і тієї ж юридичної особи без надання послуги з перевезення замовнику)) суд зазначає, що згідно з п.1 ст.1 Конвенції №153 Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.

Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції №153 жодному водію не дозволяється керувати транспортним засобом без перерви більше чотирьох годин.

Отже, нормами міжнародного акту права чітко передбачено необхідність обов`язкового обліку часу роботи найманого водія у звичайних умовах життєдіяльності.

За визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відтак, за нормами наведеного національного закону України кваліфікуючою умовою для визнання учасника суспільних відносин перевізником є наявність у такого учасника правового статусу фізичної особи чи правового статусу юридичної особи та задіянність у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія.

Натомість, ознака наявності або відсутності у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату) не має жодного юридичного значення, позаяк законом чітко указано, що перевезення вантажу може відбуватись і за власний кошт (тобто без надання послуги з перевезення вантажу, а у цілях задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).

Пунктом 1.3 Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами

За правилами п.1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникненlo]ulZlMulol

У силу застереження п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Звідси слідує, що вимога про обовязковість обладнання транспортного засобу вантажного автомобіля повною масою понад 3,5т. тахографом є чіткою та однозначною, множинного тлумачення поза розумним сумнівом не допускає.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про, що з аналізу змісту наведених вище норм права чітко, однозначно та безумовно слідує висновок про існування у кожного учасника суспільних відносин, котрий використовує для організації процесу перевезення вантажу (як для потреб третього стороннього субєкта права замовника, так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб) транспортний засіб вантажний автомобіль повною масою понад 3,5т. із використанням праці найманого водія обовязку обладання цього транспортного засобу тахографом та використання тахографу під час експлуатації вантажного автомобіля за призначенням або використання інших суміжних засобів обліку робочого часу найманого водія.

Така вимога викликана виключно потребою у забезпеченні публічного інтересу суспільства на безпеку дорожнього руху, а тому має поширюватись як на автомобільного перевізника юридичну особу, котра надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника юридичну особу, котра здійснює переміщення вантажу у власних внутрішньогосподарських потребах без надання послуги третьому сторонньому субєкту права (тобто здійснює перевезення вантажу за власний кошт), бо протилежне тлумачення цієї вимоги із неминучістю призводить до дискримінації однакових за статусом та категорією учасників суспільних відносин у однакових умовах участь у дорожньому русі транспортних засобів вантажних автомобілів з метою перевезення вантажів за абсолютно неістотною ознакою (надання послуги з перевезення замовнику на комерційній основі або самостійне споживання власноствореної послуги з перевезення).

Згідно з ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті (затверджено постановою КМУ від 11.02.2015р. №103), Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567) державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті та територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті, у тому числі і у спосіб проведення рейдових перевірок, якою за визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до ч.17 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У силу спеціального застереження ч.20 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Частиною 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" чітко визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Звідси слідує, що перелік документів, котрі мають бути фізично наявні як у автомобільного перевізника, так і у працівника автомобільного перевізника - найманого водія під час здійснення господарської операції з перевезення вантажу не обмежені виключно нормами Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Тому суд вважає, що до кола таких документів віднесені також і документи, згадані у нормах Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385) та у нормах Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).

Так, згідно з п.1.4 Інструкції №385 картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР ( 994_016 ); технічне обслуговування тахографа - технічні операції з приведення тахографа у робочий стан відповідно до інструкції його виробника, які включають активацію, зчитування даних цифрового тахографа, періодичні перевірки, ремонт, заміну тахографа або пов`язаного з ним устаткування, адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Пунктом 3.3 Інструкції №385 визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудовихв ідносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відтак, за приписами п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати при собі і подати службовій/посадовій особі Державної служби України з безпеки на транспорті у межах рейдової перевірки: 1) протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; 2) заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016) або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; 3) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти (у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа); 4) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних роботи тахографа (у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до цифрового тахографа).

При цьому, згідно з п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, у разі використання цифрового тахографа - забезпечує використання особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.

Згідно з п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Як то указано у п.6.4 Положення №340, графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника. У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4). Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Відповідно до п.14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з п.15 Порядку №1567 предметом рейдової перевірки є, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Підсумовуючи результати аналізу змісту наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: або заповнені тахокарти, або картку водія, або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, аюо заповнену індивідуальну контрольну книжку водія (а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом).

Таке тлумачення змісту наведених норм права є цілком релевантним правовій позиції постанови Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі 820/4624/17.

Відтак, чинним законодавством не передбачена можливість відсутності контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв.

Такий саме правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі №823/1199/17.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що згідно зі ст.5 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком №1567.

Згідно з п. 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону України від 05.04.2001 №2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 №2344-III, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Отже, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач автомобільним перевізником в розумінні положень Закону №2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного учасника суспільних відносин - суб`єкта правопорушення.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України від 05.04.2001 №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно зі ст.33 Закону України від 05.04.2001 №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 №2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення як вантажів іншого суб`єкта господарювання, так і власних вантажів у межах організації власної господарської діяльності.

За матеріалами справи заявник є власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ815 ATEGO, фургон рефрижератор - С (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , про що відображено в акті проведення перевірки та не заперечується сторонами по справі.

Водночас, 01.01.2018 між ТОВ "НАЦІОНАЛЬНА ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ" (Наймодавець) та ТОВ "ФАБРИКА МОРОЗИВА ХЛАДОПРОМ" (Наймач) було укладено договір найму транспортного засобу №ТС-23/18, згідно якого ТОВ "НАЦІОНАЛЬНА ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ" як Наймодавець передало належний йому транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ815 ATEGO, фургон рефрижератор - С (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків 05.04.2008р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 в тимчасове платне користування ТОВ "ФАБРИКА МОРОЗИВА ХЛАДОПРОМ" для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 7.1. Договору строк оренди: до 31 грудня 2020 року.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що якщо жодна зі Сторін цього Договору за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до закінчення терміну дії даного Договору, не повідомить іншу Сторону про розірвання цього Договору, цей Договір вважається пролонгованим на кожний наступний строк, на тих же умовах.

Окрім того, для підтвердження реальності передачі транспортних засобів в оренду позивач надав до суду Акт прийому-передачі до договору №ТС-23-18 від 01.01.2018р., згідно якого Наймодавець передає Наймачеві, а Наймач приймає в тимчасове платне користування Транспортний засіб, що перебуває у власності Наймодавця, а саме: автомобіль марки MERCEDES - BENZ 815 ATEGO, Фургон рефрижератор - С , шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований ВРЕР №1 ГУМВСУ Харків 05.04.2008 року, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 .

Додатковою угодою до договору найму транспортного засобу від 01.01.2018 р. № ТС-23/18 від 18 лютого 2022 року встановлено, що транспортний засіб - автомобіль марки MERCEDES-BENZ815 ATEGO, фургон рефрижератор - С (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , було переобладнано та отримано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - НОМЕР_3 , в зв`язку з чим виникла необхідність внести зміни до договору найму транспортного засобу від 01.01.2018 р. № ТС- 23/18, а саме: п.1.1 статті 1 Договору викласти у наступній редакції: "За даним Договором Наймодавець зобов`язується надати Наймачеві в тимчасове платне користування транспортний засіб, що перебуває у власності Наймодавця, а саме: автомобіль марки MERCEDES-BENZ815 ATEGO, фургон рефрижератор - С (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , (далі - Транспортний засіб), а Наймач, в свою чергу, зобов`язується використовувати вищевказаний Транспортний засіб на умовах даного Договору, а також щомісяця оплачувати використання вищевказаного Транспортного засобу." Всі інші умови вищевказаного Договору залишаються дійсними і незмінними.

Отже, суд приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин вищезазначений транспортний засіб перебував у користуванні ТОВ "ФАБРИКА МОРОЗИВА ХЛАДОПРОМ" на умовах оренди, яке і використовувало його у своїй господарській діяльності для здійснення перевезень.

Окрім того, підтвердженням цих обставин є товарно-транспортна накладна №4182 від 23.10.2023р., яка надавалась при проведенні перевірки та в якій чітко відображено, що саме ТОВ "ФАБРИКА МОРОЗИВА ХЛАДОПРОМ" (а не власник транспортного засобу) є автомобільним перевізником.

Крім того, суд враховує приписи ч.1 ст.50 Закону України від 05.04.2001 №2344-III, згідно з якими договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Таким чином, товарно-транспортна накладна №4182 від 23.10.2023р. у даному конкнретному випадку сприймається судом у якості достатнього документу на підтвердження факту укладення договору перевезення і безспірно свідчить про те, що в даному випадку саме ТОВ "ФАБРИКА МОРОЗИВА ХЛАДОПРОМ", а не позивач як власник транспортного засобу, є автомобільним перевізником.

Суд зазначає, що незважаючи на поведінку найманого водія стосовно надання чи ненадання працівникам Укртрансбезпеки у межах рейдової перевірки договору оренди транспортного засобу та повідомлення чи неповідомлення найманим водієм про наявність трудових відносин з іншим суб`єктом господарювання - учасником суспільних відносин ніж власник конкретного вантажного автомобілю - суб"єкт владних повноважень як під реалізації владних управлінських функцій контролю у межах рейдової перевірки, так і під час розгляду справи про застосування штрафу повинен забезпечити відповідність реально вчинених власних управлінських волевиявлень критеріям за ч.2 ст.2 КАС України, позаяк подія та склад правопорушення за абз.3 ч.1 ст.60 Закону від 05.04.2001 №2344-III утворюються безвідносно до змісту поведінки найманого працівника, а виключно в залежності від фізичного знаходження у розпорядженні найманого водія документів, визначених ст.ст.39 і 48 Закону від 05.04.2001 №2344-III, що підтверджується фактом передачі таких документів працівнику Державної служби України з безпеки на транспорті та в залежності від наявності у учасника суспільних відносин, котрий використовує вантажний автомобіль (у тому числі і у власника вантажного автомобілю) правового статусу перевізника у конкретній життєвій ситуації.

Окремо суд зважає, що матеріали справи не містять доказів того, що водій ОСОБА_1 перебуває у трудових або у цивільно-правових відносинах саме з заявником.

При цьому, наявною в матеріалах справи довідкою (підписаною директором ТОВ "Національна Логістична компанія" Черномаз М.В. від 22.11.2023 №2211/1) підтверджується, що ОСОБА_1 не є працівником заявника.

Відповідач у ході розгляду справи достовірності цієї обставини (тобто відсутності трудових або цивільно-правових відносин між заявником та найманим водієм) не спростував.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин не з"ясував із достатньою повнотою, унаслідок чого неправильно кваліфікував правовий статус учасника суспільних відносин заявника у якості автомобільного перевізника ізастосував міру юридичної відповідальності у вигляді штрафу до учасника суспільних відносин, стосовно якого відсутні докази причетності саме до організації процесу перевезення вантажу вантажним автомобілем.

З огляду на викладене, вимоги позову слід визнати обгрунтованими та доведеними, унаслідок чого прийняту відповідачем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 07.11.2023р. №034979 необхідно визнати протиправною та скасувати.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу №034979 від 07.11.2023р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (ЄДРПОУ - 39816845; місцезнаходження - вул. Глекова, 2, м. Слов`янськ, Донецька обл., Краматорський р-н, 84122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна Логістична Компанія" ( місцезнаходження - вул. Хабарова, буд. 1, м. Харків, 61158, ЄДРПОУ 34951604) 2.684,00 грн (дві тисячі чотириста шістдесят чотири гривні 00 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко