Рішення

від 27.02.2024 по справі 520/3628/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 лютого 2024 року Справа № 520/3628/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сагайдак В.В., розглянувши матеріали позовної заяви Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (пл. Центральна, буд. 1,м. Ізюм,Харківська область,64300, ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Студентська, буд. 5/4,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61024, код ЄДРПОУ43316700) про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з легкового автомобіля Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі НОМЕР_2 , що належить Ізюмській районній державній адміністрації Харківської області (код ЄДРПОУ 04059527), накладеного відповідно до постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О.В. від 07.12.2023 року №73517182, запис про обтяження: 31027781, тип обтяження: арешт рухомого майна.

Відповідач надав до суду відзив, з позовом не погоджується, просить суд відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтуванні своєї позиції зазначає, що боржником, станом на момент розгляду справи, не надійшло жодної інформації про погашення боргу.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено наступні обставини справи.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07 грудня 2023 року № 73517182 при примусовому виконанні виконавчого листа № 520/7240/21, виданого 21 вересня 2021 року Харківським окружним адміністративним судом було накладено арешт на все рухоме майно боржника Відділу освіти Балаклійської районної державної адміністрації, зокрема на легковий автомобіль Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є Ізюмська районна державна адміністрація.

Відповідно до Передавального акту Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області до правонаступника Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, затвердженого розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 31 березня 2021 року № 177 «Про затвердження передавальних актів Балаклійської, Барвінківської, Борівської районних державних адміністрації Харківської області до правонаступника, Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області»

Ізюмській районній державній адміністрації Харківської області було передано майно від Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, зокрема легковий автомобіль Ford Transit V362 MCA.

Відповідно до п. 8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321, перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів з дня затвердження передавального акту комісії з реорганізації. Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Майнові права на легковий автомобіль Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області набула 31 березня 2021 року.

Також відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі № 520/4879/23 за позовом Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про припинення розшуку автомобіля зазначив: «За матеріалами справи у межах спірних правовідносинах з огляду на положення ч.1 ст.316, ч.1 ст.329, ст.334 Цивільного кодексу України і за відсутності прямих вказівок закону про протилежне (в частині моменту набуття учасником суспільних відносин права власності на транспортний засіб) та за відсутності у діяннях заявника наміру на безпідставне отримання вигоди у спосіб зловживанням правом чи у спосіб недобросовісного виконання обов`язку слід дійти до переконання про те, що з 31.03.2021р. власником Автомобілю є заявник, а не боржник за виконавчим провадженням ВП №66994580.»

Слід зазначити, що у розшук автомобіль Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , якого стосується вищенаведене рішення суду, було оголошено при примусовому виконанні виконавчого листа № 520/7240/21, виданого 21 вересня 2021 року Харківським окружним адміністративним судом, при виконанні якого було накладено арешт на автомобіль Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Тобто на момент винесення постанови про арешт вже було встановлено факт того, що власником автомобілю Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 є Ізюмська районна державна адміністрація, про що було й відомо Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Таким чином, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при накладенні арешту на автомобіль Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 не було взято до уваги вищенаведений факт та своїми діями державний виконавець порушив права та законні інтереси Ізюмської районної державної адміністрації. На підставі вищенаведеного, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись ст.ст. 5, 19, 160, 168 КАСУ.

Не погоджуючись з вищевикладеним, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

З приводу спірних відносин суд зазначає наступне.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За приписами частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно із статтею 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною другою статті 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ в редакції на час спірних відносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404-VІІІ).

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом частини третьої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (частина п`ята статті 19 Закону).

Статтею 56 Закону №1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Отже, державний виконавець наділений правом накладати арешт на майно боржника, з метою забезпечення реального виконання рішення.

Згідно із частиною третьою статті 59 Закону № 1404-VIII, у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Разом з цим, за змістом частини четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Суд зазначає, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, або інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів порушеного права позивача з боку відповідача у спірних правовідносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейського суду з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (до прикладу, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Матеріали справи не докази сплати позивачем боргу.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 242-246, 250, 287, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволені адміністративного позову Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (пл. Центральна, буд. 1,м. Ізюм,Харківська область,64300, ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Студентська, буд. 5/4,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61024, код ЄДРПОУ43316700) про зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сагайдак В.В.