Вирок

від 13.02.2024 по справі 334/2520/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.02.2024 Справа№ 334/2520/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/436/24 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №334/2520/22Доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.1 ст.286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

потерпілої ОСОБА_7

представника потерпілої ОСОБА_8

представника цивільного

відповідача ОСОБА_9

захисника ОСОБА_10

обвинуваченого ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_10 та представника цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» ОСОБА_12 на вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року, яким

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_11 визнано винуватим і засуджено за те, що він 05.05.2022 року приблизно о 17год. 20 хв., керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-219060», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух в правій смузі проїзної частини вул.Бородінської зі сторони вул.Гребельної в напрямку вул.Ладозької в м.Запоріжжі. Попереду у попутному з водієм ОСОБА_11 напрямку в межах правої смуги перед нерегульованим пішохідним переходом, що розташований в районі буд.№6 по вул.Бородінської та позначений дорожньою розміткою - «Зебра» і дорожніми знаками - «Пішохідний перехід», зупинився та непорушно стояв автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_13 , який надавав перевагу в русі пішоходу ОСОБА_7 , яка рухалась по вказаному переходу зправа-наліво за напрямком їх руху.

Під час руху по вищевказаній вулиці водій ОСОБА_11 , наближаючись до вищевказаного нерегульованого пішохідного переходу, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити, що попереду в його правій смузі перед нерегульованим пішохідним переходом стоїть транспортний засіб, та маючи можливість своєчасно застосувати міри гальмування, аж до зупинки транспортного засобу, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, змінив напрямок свого руху вліво та змістившись частково на ліву смугу, продовжив рух, внаслідок чого виїхав на пішохідний перехід, де передньою частиною кузова керованого ним автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 .

Своїми діями водій ОСОБА_11 порушив вимоги п.10.1, 18.4 Правил дорожнього руху України. Порушення водієм ОСОБА_11 вимог п.10.1, 18.4 Правил дорожнього руху України згідно висновку експерта знаходяться в причинному зв`язку з подією ДТП та її наслідками.

В результаті ДТП пішохід ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Дії ОСОБА_11 кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Йому призначено покарання у виді у виді обмеження волі строком на 2 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст.75 КК звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього передбачених ст.76 КК обов`язків.

Вирішено питання про цивільний позов, скасування арешту майна, речові докази та процесуальні витрати.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 , просив вирок скасувати та постановити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Цивільний позов задовольнити у повному обсязі, стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої 398853 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також суму судових витрат, заявлену в суді першої інстанції. Свої вимоги мотивував тим, що під час призначення ОСОБА_11 покарання судом не враховано відомості про особу винного, позицію потерпілої та помилково застосовано до обвинуваченого положення ст.ст.75, 76 КК. Під час досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_11 не проявляв щирого каяття, не здійснював активне сприяння розкриттю злочину та виражав байдужість до свого вчинку. Обвинувачений частково відшкодував завдану потерпілій шкоду лише з метою штучного створення підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням. Районний суд, незважаючи на притягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, в описовій частині вироку суду зазначив, що підстав призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом не встановлено. Крім того, визначений розмір моральної шкоди є заниженим та не відповідає спричиненим потерпілій незворотним наслідкам. Потерпіла ніколи не позбудеться наслідків ДТП у виді постійної кульгавості та нескінченного болю. Також суд безпідставно виключив із суми судових витрат на професійну правничу допомогу у засіданнях 18.08.2022 року, 25.10.2022 року, 06.12.2022 року, 08.02.2023 року, 29.05.2023 року та 21.07.2023 року, які не відбулись з вини обвинуваченого. Відтак, позовні вимоги потерпілої щодо відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу повинні бути задоволені у повному обсязі.

В апеляційній скарзі захисник просив вирок змінити, зменшити розмір призначеного обвинуваченому покарання до 1 року обмеження волі та на підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 змінити, зменшити розмір стягнутої моральної шкоди до 20000 грн, а суму стягнутих з ОСОБА_11 витрат на правову допомогу зменшити до 10000 грн. Свої вимоги мотивував тим, що призначене обвинуваченому покарання є занадто суворим, не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі винного. Водночас розмір стягнутої моральної шкоди у сумі 60000 грн не доведений, а сума витрат на правову допомогу завищена. Висновки суду про необхідність подальшого лікування потерпілої, реабілітації та втрати нею працездатності є безпідставними. Крім того, захисник не погоджується з обсягом відшкодування потерпілій судових витрат на правову допомогу та вказує, що у вироку не зазначено, з чого саме складається сума 28400 грн. Звертає увагу, що ОСОБА_11 визнає витрати потерпілої на правову допомогу у сумі 10000 грн.

У своїй апеляційній скарзі представник цивільного відповідача АТ «СК «АРКС» просив вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 та стягнення на її користь з АТ «СК «АРКС» матеріальної шкоди в розмірі 22928,60 грн, моральної шкоди в розмірі 1143,46 грн скасувати. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 у повному обсязі. Свої вимоги мотивував тим, що станом на дату подання апеляційної скарги оскаржуваний вирок суду не набрав законної сили, а отже відсутні документи, які б підтверджували вину та настання цивільно-правової відповідальності водія ОСОБА_11 у вчиненні ДТП від 05.05.2022 року. Районний суд не врахував вказані обставини та передбачені ст.36.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимоги. Подана представником потерпілої ОСОБА_7 адвокатом ОСОБА_8 до АТ «СК «АРКС» заява про страхове відшкодування не відповідає вимогам закону та не може вважатися поданою належним чином. Суму витрат на лікування потерпілої документально не підтверджено, а розмір моральної шкоди повинен визначатися в розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю після звернення до АТ «СК «АРКС» із заявою про страхове відшкодування та надання відповідних документів. З урахуванням наведеного пред`явлений цивільний позов до АТ «СК «АРКС» є передчасним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

В запереченні на апеляційну скаргу захисника представник цивільного відповідача АТ «СК «АРКС» просив відмовити у задоволенні вказаної апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечили проти скарг представника потерпілої та представника цивільного відповідача; прокурора, яка проти поданих апеляційних скарг заперечила та просила вирок суду залишити без змін; потерпілу та її представника, які в повному обсязі підтримали апеляційну скаргу представника потерпілої, а проти апеляційних скарг сторони захисту та скарги представника цивільного відповідача заперечили; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представника цивільного відповідача і захисника не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга представника потерпілої підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Подія кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_11 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка його діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.

З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_11 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.

Заперечення апеляційної скарги представника потерпілої про неможливість виправлення обвинуваченого без його ізоляції від суспільства апеляційний суд не вважає слушними, з огляду на наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_11 покарання, врахував, що він скоїв необережний злочин, який відноситься до категорії нетяжких, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, визнав себе винним, добровільно частково відшкодовував завдану потерпілій шкоду, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. В якості обставин, які пом`якшують покарання, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин протилежного змісту районним судом не встановлено.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення обвинуваченому основного покарання у виді 2 років обмеження волі зі звільненням від його відбування на підставі ст.75 КК.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з видом та розміром призначеного основного покарання, а також з висновком районного суду про можливість виправлення обвинуваченого без його ізоляції від суспільства.

А тому, беручи до уваги те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_11 основного покарання у розмірі, визначеному судом першої інстанції, та застосування положень ст.75 КК буде достатнім для того, щоб обвинувачений довів своє виправлення.

Переконливих аргументів, які би доводили, що застосування інституту звільнення від відбування покарання щодо ОСОБА_11 у даному випадку беззаперечно унеможливлено, апеляційна скарга представника потерпілої не містить.

У зв`язку з чим, апеляційна скарга представника потерпілої в цій частині задоволенню не підлягає.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника потерпілої з приводу несправедливості призначеного обвинуваченому додаткового покарання внаслідок його м`якості, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод винної особи.

Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень покарання. Під час призначення покарання суд зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Незважаючи на правову диференціацію покарань на основні, додаткові та такі, що застосовуються як основні, так і додаткові, усі вони охоплюються загальним поняттям «покарання».

Разом з тим, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_11 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк, що є мінімально можливим за санкцією ч.1 ст.286 КК, суд першої інстанції лише формально послався у вироку на відсутність підстав не призначати обвинуваченому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Крім того, колегія суддів також враховує, що ПДР регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Між тим, обвинувачений ОСОБА_11 знехтував елементарними вимогами п.п.10.1, 18.4 ПДР, що призвело до спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесного ушкодження.

На переконання апеляційного суду, призначене обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік є занадто м`яким і не буде сприяти досягненню регламентованої кримінальним законом мети покарання.

Отже, колегія суддів, враховуючи обставини, які впливають на призначення покарання в їх сукупності, характер допущеного обвинуваченим грубого порушення вимог ПДР, його наслідки, позицію потерпілої сторони, вважає за необхідне призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у передбаченому санкцією ч.1 ст.286 КК максимальному розмірі.

На переконання судової колегії, саме такий строк додаткового покарання відповідатиме критерію справедливості, буде необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту інтересів суспільства та виступатиме в якості дієвого запобіжника вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Відтак, апеляційна скарга представника потерпілої підлягає частковому задоволенню в частині призначення обвинуваченому більш суворого додаткового покарання.

У зв`язку з викладеним судова колегія вважає за необхідне вирок суду в частині призначення обвинуваченому покарання скасувати з одночасним ухваленням в цій частині нового вироку.

Зазначені вище вмотивовані твердження апеляційного суду про недостатність призначеного обвинуваченому додаткового покарання та обґрунтування доцільності призначення обвинуваченому основногопокарання увиді 2років обмеженняволі зізвільненням відйого відбуванняна підставіст.75КК унеможливлюють пом`якшення основного покарання, як того вимагав захисник в апеляційній скарзі.

Не є слушними й вимоги захисника щодо встановлення обвинуваченому ОСОБА_11 під час звільнення від відбування покарання іспитового строку тривалістю 1 рік. Адже відповідно до ст.75 КК під час звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на неї, визначаються судом. При цьому іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Суд першої інстанції, врахувавши передбачені ч.1 ст.75 КК обставини, обґрунтовано встановив тривалість іспитового строку саме на 2 роки. На переконання судової колегії, такий визначений іспитовий строк є необхідним, достатнім та протягом якого можливо забезпечити дієвий контроль за поведінкою обвинуваченого та виконанням покладених на нього обов`язків.

З урахуваннямвикладеного,колегія суддіввідхиляє вимогиапеляційної скаргизахисника щодопом`якшення призначеногообвинуваченому покарання.

Апеляційний суд частково погоджується з доводами представника потерпілої в контексті неправильного вирішення цивільного позову частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди.

Що стосується вимог цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди на її користь, районний суд вирішуючи це питання у вироку не достатньо врахував понесені потерпілою моральні страждання, втрату повноцінного життя, глибину пережитого потрясіння.

Під час вирішення судом питання про відшкодування потерпілій моральної шкоди наведені обставини взято до уваги не в достатній мірі, та прийнято рішення стягнути моральну шкоду на користь потерпілої у розмірі 60000 грн, які апеляційний суд вважає недостатньою сумою для відшкодування тих моральних страждань, які пережила потерпіла.

Колегія суддів не може погодитись з таким рішенням районного суду в цій частині та вважає його несправедливим, достатньо невмотивованим та необґрунтованим. У зв`язку з чим, вимоги представника потерпілої підлягають частковому задоволенню, а вирок суду в цій частині підлягає зміні в бік збільшення суми відшкодування спричиненої моральної шкоди потерпілій з 60000 грн до 100000 грн.

На підставі викладеного, для повного відшкодування визначеного судом розміру моральної шкоди з урахуванням розміру страхового відшкодування 1 143,46 грн., яке має бути сплачено Страховиком у особі Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС».

Водночас, апеляційний суд враховує загальну суму часткового відшкодування шкоди потерпілій у розмірі 20 000,00 грн, яка ніким не оспорюється.

Решта відшкодування становить різницю між фактичним розміром шкоди, що встановлена судом, страховою виплатою, добровільно сплаченому потерпілій відшкодуванню шкоди, та підлягає стягненню з ОСОБА_11 в сумі 78 856,54 грн.

З урахуванням викладеного, вимоги апеляційної скарги захисника щодо зміни вироку суду в частині вирішення цивільного позову в контексті зменшення суми розміру стягнутого з обвинуваченого відшкодування не підлягають задоволенню.

Що стосується доводів та вимог апеляційної скарги представника цивільного відповідача, то колегія суддів визнає їх безпідставними.

Зазначені в апеляційній скарзі представника цивільного відповідача обставини, жодним чином не позбавляють обов`язку цивільного відповідача виплатити потерпілій завдану шкоду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок чиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення, цивільно-правова відповідальність якого застрахована в АТ «СК «АРКС», потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за встановленими цим Кодексом правилами. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з положеннями ч.1 ст.129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Відповідно до вимог ст.1167 ЦК, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд зобов`язаний всебічно, повно і об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити зв`язок між діянням і шкодою, що настала і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням шкода може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого.

Згідно ст. 62 КПК цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) обвинуваченого та до якого пред`явлено цивільний позов у встановленому цим Кодексом порядку.

Положеннями ч.1 ст.128 КПК регламентовано можливість пред`явлення зазначеного позову до будь-якої особи (фізичної або юридичної), яка за законом виконує обов`язок з відшкодування шкоди, завданої обвинуваченим.

Тому в контексті частини 1 статті 128КПК України юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого чи неосудної особи, може бути АТ «СК «АРКС», оскільки зазначена юридична особа виступає є такою, яка за законом несе цивільну відповідальність перед особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, і яка має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити до неї цивільний позов.

Всупереч протилежним аргументам цивільного відповідача, цивільний позов може бути пред`явлено в межах даного кримінального провадження до АТ «СК «АРКС» як до цивільного відповідача, оскільки його зобов`язання регламентовано положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Обов`язок відшкодування завданої ДТП шкоди, зумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди здоров`ю потерпілої.

Апеляційний суд зважає й на те, що застосування положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.

Відтак, особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди, зокрема, завданої внаслідок передбаченого ч.1 ст.286 КК кримінального правопорушення.

На переконання колегії суддів, рішення суду в частині задоволення позовних вимог потерпілої до АТ «СК «АРКС» належним чином мотивоване, з посиланням на відповідні норми Закону, судову практику, а відтак є законним та обґрунтованим.

Отже, апеляційна скарга представника цивільного відповідача задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 420 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційні скарги представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» і захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_11 в цій справі в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_11 за ч.1 ст.286 КК України покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

Звільнити ОСОБА_11 на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного йому основного покарання у виді обмеження волі, якщо він протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_11 обов`язки

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року в цій справі в частині розміру стягнення із ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_4 ) відшкодування моральної шкоди змінити з 58856,54 грн на 78856,54 грн.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу його проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4