Рішення

від 22.02.2024 по справі 610/593/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 610/593/22

Провадження № 2/752/917/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22.02.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді по справі - Мазура Ю.Ю.

за участю секретаря - Басараби К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Балаклійського районного суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.02.2022 позивач в мережі Інтернет побачив опублікований відеоролік та інформацію - статтю за веб-адресою: www.ictv.ua - офіційний сайт телеканалу ICTV-ФАКТИ-НАДЗВИЧАЙНІ НОВИНИ під назвою «Знайшли без голови і середнього пальця: у Балаклії за вбивство жінки судять її свекра». Позивач зазначає, що опублікований відеоролік тривалістю 5:00 хв., з оглядом у вигляді вільного доступу для перегляду необмеженого кола осіб, в якій міститься недостовірна інформація про позивача, висвітлена в принизливій, обвинуваченій, безпідставній та образливій формі, яка по суті є звинуваченням в особливо тяжкому злочині - вбивство людини, а саме його колишньої дружини. Вказаним відеороликом порушені норми чинного законодавства у вчиненні кримінального правопорушення та направлений на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача. Зокрема, у відеоролику журналіст сказала, що вбивав не він (його батько ОСОБА_2 ), а це вбивство скоїв ОСОБА_1 . Також журналіст зазначила, що правоохоронці не стали перевіряти алібі позивача - колишнього чоловіка потерпілої, ОСОБА_3 і одразу призначили винним його батька. Також позивач зазначає, що у вказаному відеороліку журналіст сказала, що показали його обличчя ОСОБА_1 . Фото з його колишньою дружиною також було розміщено в статті разом з відеоматеріалом. Так, позивач зауважує, що у наведеній інформації, що поширена у мережі Інтернет на офіційному сайті телеканалу ICTV містяться висловлювання щодо позивача, що створює масові негативні обговорення в мережі Інтернет про особу позивача та в коментарях висловлюють погрози у його бік, що виключають навіть натяки на висвітлення автором статті власних оціночних суджень чи вираження суб`єктивної думки і поглядів про ті чи інші обставини. Разом з цим, будь-які дані, докази, які їх підтверджують, та які б доводили викладені в інтернет-сторінці факти щодо причетності позивача до вбивства його колишньої дружини, в самій статті не зазначені.

Враховуючи викладене, позивач просить встановити факт недоведеності та спростувати інформацію, поширену в мережі Інтернет інформацію та відеоролік за веб-адресою: www.ictv.ua - офіційний сайт телеканалу ICTV-ФАКТИ-НАДЗВИЧАЙНІ НОВИНИ під назвою «Знайшли без голови і середнього пальця: у Балаклії за вбивство жінки судять її свекра», яка містить недостовірну інормацідю про ОСОБА_1 ; зобов`язати ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV» телеканалу ICTV - спростувати недостовірну інформацію, яка стосується ОСОБА_1 , поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 під час прямого ефіру програми «Надзвичайні новини», а саме про те, що він скоїв особливо тяжкий злочин-вбивство, шляхом розміщення інформації (відеороліка) на офіційному веб-сайті телерадіокомпанії ICTV під назвою «Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV», яка спростовує поширену недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.12.2022 відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У лютому 2023 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не довів наявності жодної із зазначених останнім причин, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії, до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, свого представника до суду не направив. Представник позивача надав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Представник відповідача надав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності та зазначив, що проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статей 21, 28 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Кожен має право на повагу до його гідності.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Загальною декларацією прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань (стаття 12).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вилучення будь-якої інформації.

Щодо заяви позивача про зміну предмету позову, суд зазначає наступне.

Представником позивача у вересні 2020 було подано до Печерського районного суду м. Києва заяву про зміну предмету позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява або ж вимога про зміну предмету позову повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

У заяві про зміну предмету позову позивачем не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує зміну позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, не надано доказів співмірності характеру завданої моральної шкоди та розміру грошової компенсації за неї.

Як вбачається із заяви про зміну предмету позову, вона містить нові позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, тобто подана позивачем заява за своєю суттю не є заявою про зміну предмету позову, а є новими позовними вимоги, які мають обґрунтовуватися іншими правовими нормами.

Подаючи заяву про зміну предмету позову, позивач повинен був змінити матеріально-правові вимоги до відповідача заявлені при поданні позову, однак позивач не змінив заявлені раніше вимоги, а лише збільшив їх кількість шляхом висування нової вимоги про стягнення моральної шкоди, таким чином подана позивачем заява не є заявою про зміну предмету позову.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Якщо розцінювати зазначену заяву про зміну предмету позову як збільшення розміру позовних вимог, то слід зазначити, що під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 31 ЦПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому, збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Таким чином позивач неправомірно під виглядом зміни предмету позову висунув нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 176 ЦПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову позивач зобов`язаний сплатити суму судового збору.

Судовий збір відповідно до норм ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Подаючи до суду заяву про зміну предмету позову позивач не посилався на наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору за подання заяви про відшкодування моральної шкоди. Отже, позивачем при подачі заяви про зміну предмету позову не доплачено судовий збір.

З наведеного вище випливає, що заява про зміну предмету позову не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував на тому, що інформація, яка, на його думку, підлягає спростуванню відповідачем, як недостовірна, була ним побачена 08 лютого 2022 року у мережі Інтернет за веб-адресою: www.ictv.ua під назвою «Знайшли без голови і середнього пальця: у Балаклії за вбивство жінки судять її свекра».

На підтвердження факту поширення відповідачем інформації про позивача ним було надано копію відеоролику на диску DVD+R 4,7 Gb ГБ, тривалість 5 хв., розмір: 71,4 МБ.

За результатами вивчення вказаного компакт-диску та перегляду відео файлу, збереженому на ньому, встановлено, що дата створення (зміни) відповідного файлу є відмінною від дати виявлення позивачем спірної інформації 08 лютого 2022 року (дата створення, зміни - 10.02.2022 17:05), а також те, що це файл є копією відеоролика з веб-сайту You Tube у мережі Інтернет, що слідує з інформації про плеєр перегляду - You Tube на перших секундах відео з файлу.

Своїм правом на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією, позивач не скористався.

Web cторінки https://fakty.com.ua/ua/proisshestviia/paqe/4/, на яку посилається позивач, не виявлено.

Будь-яких інших допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували розміщення відповідачем, в т.ч. за веб-адресою: www.ictv.ua, інформації під назвою «Знайшли без голови і середнього пальця: у Балаклії за вбивство жінки судять її свекра», на чому наголошує позивач у своєму позові, матеріали справи не містять.

Наданий позивачем компакт-диск, міг би підтвердити поширення інформації у мережі Інтернет, проте не є доказом такого поширення відповідачем, адже позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач поширив інформацію на порталі www.youtube.com в мережі Інтернет, а також не надано доказів реєстрації позивача як засобу масової інформації в мережі Інтернет на відповідному інформаційному ресурсі.

Статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції Європейський суд з прав людини встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Отже, нормами діючого законодавства прямо передбачена можливість обмеження здійснення права на свободу слова та встановлені підстави для такого обмеження, що в повній мірі узгоджується із практикою ЄСПЛ, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що преса не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації та прав інших осіб (справа «Перна проти Італії» (Case of Perna v.Italy).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ по справі «Санді Таймс» (Sunday Times) проти Об`єднаного Королівства», втручання у свободу вираження поглядів (обмеження) є допустимим, якщо воно встановлене законом та є необхідним в демократичному суспільстві.

При цьому, межі здійснення права на свободу слова та вираження своїх поглядів, як і будь-якого іншого цивільного права, не є абстрактними та чітко визначені законом, а саме ст. 13 ЦК України, відповідно до положень якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Статтею 28 Конституції України кожному гарантоване право на повагу до його гідності.

Згідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.

Пунктом 15 цієї Постанови Пленуму ВСУ роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до частини 2 статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири.

Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення ЄСПЛ у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції» (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France), п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення «Бразільє проти Франції» (Brasilier v. France), № 71343/01, п. 37), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (див. рішення «Патурель проти Франції».

У відповідності до абз. 5 п. 15 Постанови Пленуму ВСУ, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

В частині 2 п. 19 Постанови ВСУ зазначено, що відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин першої та другої статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

За положеннями ст.59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (закону, чинного на дату виникнення спору) телерадіоорганізація, зокрема, зобов`язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію.

Відповідно до змісту ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов`язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

За змістом ч.ч. 1, 3, 5 ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою.

Однак звернення громадянина або юридичної особи до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку ст.64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» не є обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку.

Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку з відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права у судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін.

Так, за правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства, можна дійти висновку, що для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик.

Такий правовий висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 року у справі № 905/902/20.

Крім того, слід зазначити, що згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові №1 від 27.02.2009 року «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

При цьому, дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

За приписами ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про те, що позивачем не виконаний його процесуальний обов`язок та не доведений факт поширення саме ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV» недостовірної негативної інформації стосовно позивача у мережі інтернет.

Також, оцінюючи зміст позовної заяви, посилання позивача щодо захисту його честі, гідності та ділової репутації та посилання на обставини, суд вважає за необхідне зазначити, що ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика (Рішення ЄСПЛ у справі «Ліндон, Очаковський Лоруенс і Джулай проти Франції» і «Педерсен Баадсгаард проти Данії»).

Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and the Guardian v. The United Kingdom", від 26.11.1991 року).

У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюджені висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення ЄСПЛ «Йерзільд проти Данії» та «»Тома проти Люксембурга».

Таким чином, оскільки, як встановлено у судовому засіданні, виловлювання журналіста, якщо вони і мали місце, засновані на коментарях, що, у свою чергу, свідчать про добросовісну реалізацію журналістами професійних обов`язків та згідно з ч. 6 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальну підтримку журналістів» є підставою для звільнення від відповідальності навіть у випадку, коли розповсюджена інформація є недостовірною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За вказаних обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, оскільки у процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження факти порушення прав позивача, які полягали б у приниженні його честі та гідності, а суд позбавлений можливості достовірно встановити джерело походження спірного відеоматеріалу та факт його поширення саме відповідачем, судприходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія «ICTV» про визнання інформації недостовірною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.Ю.Мазур