Постанова

від 20.02.2024 по справі 905/701/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Харків Справа № 905/701/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз", вх. №45 Д/2 на рішення Господарського суду Донецької області від 05.12.2023, ухвалене суддею Лободою Т.О. у приміщенні Господарського суду Донецької області (повний текст рішення складено та підписано 15.12.2023) у справі №905/701/23

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ,

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, м. Маріуполь Донецької області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", м. Маріуполь Донецької області,

про стягнення 2038845,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення збитків в сумі 2038845,52 грн, завданих внаслідок несанкціонованого відбору природного газу з ресурсу позивача.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.12.2023 у справі №905/701/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування вказаного рішення місцевий господарський суд зазначив наступне: з матеріалів справи вбачається, що за період з грудня 2015 року по березень 2017 року окремим загоном спеціального призначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 " військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України несанкціоновано відібрано природний газ (без укладення відповідного договору з постачальником) в загальному обсязі 250,763 тис.куб.м., що підтверджується наявними у справі документами; обсяги несанкціоновано відібраного газу відповідачем не спростовані, звіти про поділ фактичного обсягу природного газу не оскаржено та не визнано недійсними; позивач вжив заходи фізичного балансування в частині порушеного співвідношення обсягів природного газу шляхом подання до газотранспортної системи природного газу, придбаного для таких цілей у АТ "НАК "Нафтогаз України", в тому числі в обсязі 250,763 тис.куб.м, чим замістив/компенсував в газотранспортній системі відібрані відповідачем обсяги природного газу, внаслідок чого позивач зазнав реальних збитків у сумі 2038845,52 грн на придбання 250,763 тис.куб.м природного газу, які були подані ним до газотранспортної системи в рамках заходів фізичного балансування. З огляду на викладене, суд зазначив, що у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між несанкціонованим відбором відповідачем природного газу та вжиттям позивачем заходів фізичного балансування в частині такого порушеного співвідношення обсягів природного газу шляхом подання до газотранспортної системи природного газу, а також, відповідно, понесення витрат на придбання природного газу для таких цілей на суму 2038845,52 грн, які фактично є збитками позивача - отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Водночас, розглянувши подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності в даній справі, господарський суд зазначив, що АТ "Укртрансгаз" отримувало інформацію від ПАТ "Маріупольгаз" про випадки та обсяги несанкціонованого відбору природного газу за спірний період щомісяця починаючи з початку 2016 року по квітень 2017 року, отже, позивачу було відомо про обставини, які покладені в основу позову, з яким позивач звернувся до суду 06.06.2023, тобто з пропуском встановленого трирічного строку позовної давності, який щодо останнього спірного звіту про поділ фактичного об`єму природного газу сплинув у квітні 2020 року. Суд першої інстанції зазначив, що звернення позивачем до суду за захистом свого порушеного права з іншими позовними заявами, в яких позивачем було обрано неналежний спосіб захисту та визначено неналежного відповідача, не є поважною причиною пропуску строку позовної давності. Отже, господарський суд дійшов висновку про застосування наслідків спливу позовної давності та про відмову в задоволенні позову у зв`язку з цим.

Позивач 02.01.2024, тобто у межах встановленого законом строку, через систему Електронний суд подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

В обґрунтування вимог скарги заявник наводить наступні доводи: судом першої інстанції неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності при застосуванні наслідків його спливу, неправильно визначено момент виникнення права вимоги до відповідача, зокрема, судом не враховано наведені позивачем обставини щодо захисту своїх порушених прав у справах №905/2017/16, №905/2248/18 та наявність специфіки правовідносин на ринку природного газу, які регулюються нормами спеціального законодавства, що в сукупності має ключове значення для правильного визначення початку перебігу строків позовної давності, а саме, нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом ГТС, визначено, що у разі несанкціонованого відбору газу споживачем весь відповідний обсяг вноситься в алокацію на відповідного оператора газорозподільної системи (п. 8 глави 3 розділу ХIІ Кодексу ГТС), тобто відповідальним перед позивачем за несанкціонований відбір природного газу, що відбувається в мережі Оператора ГРМ, в першу чергу мав би бути ПАТ «Маріупольгаз», який в межах заходів комерційного балансування мав би сплатити послуги балансування за допущений ним в його мережі несанкціонований відбір, що здійснений відповідачем, тоді як у порядку п. 4 глави 5 розділу VI Кодексу ГРС Відповідач мав би компенсувати вартість несанкціонованого відбору ПАТ «Маріупольгаз», який здійснив розподіл природного газу такому споживачу. Тобто, як вказує заявник скарги, нормами спеціального законодавства визначений певний механізм врегулювання, який унеможливлює пред`явлення позивачем вимог до таких споживачів як відповідач, минаючи Оператора ГРМ. Апелянт посилається на висновки Верховного Суду, який у постановах від 14.09.2021 у справі №910/17077/19, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19 вказав, що ЦК України та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав; у тих випадках, коли спеціальна норма закону установила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК України спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Апелянт стверджує, що АТ «Укртрансгаз», маючи інформацію про здійснення несанкціонованого відбору Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України через газорозподільну мережу ПАТ «Маріупольгаз» у період 12.2015-03.2017, позбавлений можливості висувати вимоги безпосередньо такому споживачу, адже норми спеціального законодавства покладають відповідальність за таке на Оператора ГРМ, тобто на ПАТ «Маріупольгаз»; тому у грудні 2018 року АТ "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про зобов`язання повернути в натурі безпідставно набуте майно, а саме природний газ в обсязі 28159,647 тис.куб.метрів (в тому числі несанкціонованого відібраного природного газу в обсязі 250,763 тис.куб.м, що є спірним у даній справі №905/701/23); стягнення 344996225,64 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна природного газу в обсязі 28159,647 тис.куб.метрів; стягнення 344996225,64 грн доходів, які були отримані відповідачем або які він міг отримати від майна, що є власністю позивача (справа №905/2248/18); рішенням Господарського суду Донецької області від 11.04.2019 у справі №905/2248/18, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 та постановою Верховного Суду від 25.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Із посиланням на обставини, встановлені вказаними рішеннями, апелянт зазначає, що саме за результатами розгляду справи №905/2248/18 позивач довідався про особу, яка порушила його права у розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України, тому, на думку заявника скарги, перебіг позовної давності щодо права звернення за захистом з такою вимогою визначається з моменту набрання чинності судовим рішенням №905/2248/18 (28.10.2019). Заявник скарги наполягає на тому, що наявність судових проваджень у справах №905/2017/16, №905/2248/18 виключала необхідність для позивача подавати інші позови і до закінчення розгляду вказаних судових справ у позивача були наявні підстави вважати, що його права будуть захищені в цих судових провадженнях. Заявник скарги також зазначає, що, у разі якщо господарський суд вже дійшов висновку про пропущення строку позовної давності, то судом мала бути застосована ч. 5 ст. 267 ЦК України та все одно захищено порушене право позивача з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, натомість суд не знайшов підстав для застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України, внаслідок чого прийнято рішення про відмову у задоволенні позову відповідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, яка, на думку апелянта, в даному випадку застосуванню не підлягала.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз», повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 20.02.2024 о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104, встановлено учасникам справи строк до 15.02.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.

11.01.2024 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву, в якій просив провести судове засідання по справі №905/701/23, призначене на 20.02.2024 о 10:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за участю представника АТ "Укртрансгаз", адвоката Кухтика Владислава Миколайовича. Ухвалою суду від 15.01.2024 вказану заяву було задоволено.

14.02.2024 відповідач через систему "Електронний суд" подав заяву, в якій просить надати можливість представнику військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Сидоренко Тетяні Олександрівні, яка діє в порядку самопредставництва, взяти участь у судовому засіданні 20.02.2024 о 10:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 15.02.2024 вказану заяву було задоволено.

15.02.2023, тобто в межах установленого судом строку, відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому наводить наступні доводи: жодним законом не встановлений момент початку перебігу строку позовної давності для оператора газотранспортної системи після звернення з вимогою до оператора газорозподільної системи тощо; на момент отримання звітів від ПАТ "Маріупольгаз" позивач довідався і про порушення свого права, і про особу, яка його порушила, а саме: неоформлене використання газу особливим загоном спеціального призначення полком «Азов», оскільки третя особа у своїх звітах зазначала не про ймовірне набуття газу невідомими суб`єктами, а вказала характер порушення права скаржника (неоформлене використання газу), період, суб`єкта і об`єми використання газу помісячно, починаючи з грудня 2015 року, однак позивач жодних дій стосовно стягнення збитків з відповідача в судовому або позасудовому порядку до 06.06.2023 не вчинив; рішення Господарського суду Донецької області від 01.09.2016 у справі №905/2017/16 набрало законної сили 19.10.2016, але до 06.06.2023 року скаржник не звертався до відповідача з позовом чи з вимогою про відшкодування збитків чи іншим чином в позасудовому порядку. Із посиланням на викладене вище, відповідач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.

20.02.2024 відповідачем заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням хворобу представника.

Представник відповідача, Сидоренко Тетяна Олександрівна (яка мала намір брати участь у судовому засіданні 20.02.2024 в режимі відеоконференції, згідно з поданою заявою, задоволеною ухвалою суду від 15.02.2024) у судовому засіданні 20.02.2024 на відеозв`язок не вийшла.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на те, що до клопотання не додано доказів на підтвердження обставин щодо хвороби представника. Окрім того, з огляду на те, що явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою і що правову позицію відповідача викладено у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів не вбачає необхідності у відкладенні розгляду справи.

Присутній у судовому засіданні представник позивача (у режимі відеоконференції) підтримав викладену ним письмово правову позицію та наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутній у судовому засіданні представник позивача не висловлював заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Маріупольгаз" як Оператор ГРМ в установленому порядку передавав АТ "Укртрансгаз" як Оператору ГТС інформацію про загальний об`єм та обсяг розподіленого споживачам (спожитого ним) природного газу за спірний період з грудня 2015 року по березень 2017 року, а саме:

- Інформацію про використання природного газу по ПАТ "Маріупольгаз" за грудень 2015 року;

- Звіти ПАТ "Маріупольгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за січень-вересень 2016 року;

- Звіт про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Маріупольгаз", між замовниками послуги транспортування (постачальниками) за жовтень 2016 року - березень 2017року;

- Зведені реєстри ПАТ "Маріупольгаз" фактичного розподілу природного газу по споживачах за січень, березень, травень-грудень 2016 року - січень, лютий 2017 року;

- Інформацію про надходження на точках входу, та розподіл по точках виходу обсягів природного газу віднесених Оператором газорозподільних мереж, з зазначенням обсягів небалансу.

У вищевказаних документах ПАТ "Маріупольгаз" вказував про випадки несанкціонованого відбору природного газу полком «Азов» на зайнятих ними об`єктах та неоформлених обсягів природного газу, а саме:

- у грудні 2015 року в обсязі 17,164 тис.куб.м.;

- у січні 2016 року в обсязі 21,747 тис.куб.м.;

- у лютому 2016 року в обсязі 17,675 тис.куб.м.;

- у березні 2016 року в обсязі 19,895 тис.куб.м.;

- у квітні 2016 року в обсязі 9,011 тис.куб.м.;

- у травні 2016 року в обсязі 4,534 тис.куб.м.;

- у червні 2016 року в обсязі 4,975 тис.куб.м.;

- у липні 2016 року в обсязі 0,843 тис.куб.м.;

- у серпні 2016 року в обсязі 1,393 тис.куб.м.;

- у вересні 2016 року в обсязі 2,179 тис.куб.м.;

- у жовтні 2016 року в обсязі 12,424 тис.куб.м.;

- у листопаді 2016 року в обсязі 42,270 тис.куб.м.;

- у грудні 2016 року в обсязі 17,719 тис.куб.м.;

- у січні 2017 року в обсязі 20,944 тис.куб.м.;

- у лютому 2017 року в обсязі 18,185 тис.куб.м.;

- у березні 2017 року в обсязі 39,805 тис.куб.м..

Як стверджує позивач, враховуючи приписи п. 10 глави 3 розділу ХІІ Кодексу ГТС, якщо споживачами здійснюється відбір обсягу природного газу без підтвердження обсягу природного газу номінацією будь-якого постачальника, то такий несанкціонований відбір було віднесено ним на ПАТ "Маріупольгаз" як Оператора ГРМ, який здійснив розподіл природного газу такому споживачу.

У 2016 році ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" 15638059,71 грн заборгованості за надані в грудні 2015 року - червні 2016 року послуги з балансування обсягів природного газу.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.09.2016 у справі №905/2017/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016, відмовлено ПАТ "Укртрансгаз" в задоволенні вказаного позову. Суди зазначили, що між ПАТ "Укртрансгаз" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" не був укладений договір транспортування природного газу в типовій редакції, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497, а отже у ПАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" не виникло обов`язку з оплати ПАТ "Укртрансгаз" послуг з балансування обсягів природного газу за спірний період. Також суди вказали, що ПАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" не здійснює господарську діяльність щодо поставки природного газу та не має власних споживачів, а отже здійснювати балансування надходження і розподілу газу відповідно до п. 6.3.9. договору не зобов`язаний, натомість вказане підприємство здійснює закупівлю природного газу тільки для своїх виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат.

У грудні 2018 року АТ "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про зобов`язання повернути в натурі безпідставно набуте майно, а саме природний газ в обсязі 28159,647 тис.куб.метрів (в тому числі несанкціонованого відібраного природного газу в обсязі 250,763 тис.куб.м, що є спірним у даній справі №905/701/23); стягнення 344996225,64 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна природного газу в обсязі 28159,647 тис.куб.метрів; стягнення 344996225,64 грн доходів, які були отримані відповідачем або які він міг отримати від майна, що є власністю позивача (справа №905/2248/18).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.04.2019 у справі №905/2248/18, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 та постановою Верховного Суду від 25.02.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність умов, що є правовою підставою для застосування ст. 1212 ЦК України (ПАТ "Маріупольгаз" не набуто у власність та не збережено природний газ в обсязі 28159,647 тис.куб.м); позивачем не доведено наявність у відповідача витребуваного газу в натурі станом на дату розгляду справи судом для застосування ч. 1 ст. 1213 ЦК України та не надано належних доказів наявності передбачених законом підстав для застосування до спірних відносин положень ч. 1 ст. 1214 ЦК України. У межах справи №905/2248/18 було встановлено в тому числі безпідставність позовних вимог у частині покладення на ПАТ "Маріупольгаз" обсягу природного газу, який використаний внаслідок несанкціонованого відбору природного газу військовими формуваннями (полком "Азов"). При цьому, як вбачається із вказаного рішення суду 11.04.2019 у справі №905/2248/18, про несанкціонований відбір природного газу саме полком "Азов" було зазначено в позовній заяві АТ "Укртрансгаз".

У червні 2023 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом у даній справі №905/701/23 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення збитків в сумі 2038845,52 грн, завданих внаслідок несанкціонованого відбору природного газу з ресурсу позивача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заяву (т.2, а.с. 81), в якій просив відмовити в позові в повному обсязі з підстав пропущення ПАТ "Укртрансгаз" строку позовної давності.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову із наведених вище підстав.

Суд апеляційної інстанції переглядає вказане рішення за апеляційною скаргою позивача, в межах наведених у скарзі доводів та вимог, відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову в даній справі є стягнення збитків, завданих внаслідок несанкціонованого відбору природного газу з ресурсу позивача.

Як було зазначено вище, місцевий господарський суд, розглянувши позовні вимоги по суті, дійшов висновку про їх правомірність зазначене підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами. Разом з тим, оскаржуваним рішенням суду було відмовлено в позові з підстав пропуску ПАТ "Укртрансгаз" позовної давності.

Позивач в апеляційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності, неправильно визначено момент виникнення права вимоги до відповідача, зокрема, судом не враховано наведені позивачем обставини щодо захисту своїх порушених прав у справах №905/2017/16, №905/2248/18 та наявність специфіки правовідносин на ринку природного газу, які регулюються нормами спеціального законодавства, що в сукупності має ключове значення для правильного визначення початку перебігу строків позовної давності з вимогами до відповідача саме у спосіб, встановлений ст. 16 ЦК України, а не у спосіб, встановлений нормами спеціального законодавства.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 1, 8 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Закон України "Про ринок природного газу" визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

При цьому згідно з абзацом 2 частини 1 ст. 2 Закону України "Про ринок природного газу" правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про трубопровідний транспорт", "Про природні монополії", "Про нафту і газ", "Про енергозбереження", "Про угоди про розподіл продукції", "Про захист економічної конкуренції", "Про газ (метан) вугільних родовищ", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Посилаючись на необхідність врахування приписів спеціальних нормативно-правових актів, якими врегульовано спірні правовідносини, позивач водночас не наводить норм, що встановлювали б будь-які спеціальні строки щодо позовної давності, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про застосування приписів ст. 257 ЦК України, згідно з якою загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №911/1014/20).

Позивач в обґрунтування тверджень про те, що позовну давність ним не пропущено (або ж пропущено з поважних причин) зазначає, що до того як звернутись до суду з даним позовом, він звертався до суду з позовними вимогами до ПАТ "Маріупольгаз" як Оператора ГРМ (справа №905/2248/18), виходячи з правил п. 8 глави 3 розділу ХIІ Кодексу ГТС, відповідно до якого у разі несанкціонованого відбору газу споживачем весь відповідний обсяг вноситься в алокацію на відповідного оператора газорозподільної системи. Проте, за результатами розгляду справи №905/2248/18 було встановлено особу, яка порушила права позивача, і такою особою визнано полк "Азов" (Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка є відповідачем у даній справі №905/701/23).

У зв`язку з цим позивач вважає, що оскільки рішення Господарського суду Донецької області від 11.04.2019 у справі №905/2248/18 набуло чинності після перегляду та прийняття Східним апеляційним господарським судом постанови від 28.10.2019, то саме з цього моменту позивач довідався про особу, яка порушила права позивача у розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України, зокрема, завдала збитків позивачу, відповідно, строк позовної давності, на думку апелянта, мав би закінчитись 28.10.2022.

Проте колегія суддів не вважає такі доводи обґрунтованими, виходячи з наступного.

Позивач посилається на спеціальні нормативні акти, зокрема, зазначаючи, що за правилами п. 8 глави 3 розділу ХIІ Кодексу ГТС, у разі несанкціонованого відбору газу споживачем весь відповідний обсяг вноситься в алокацію на відповідного оператора газорозподільної системи, тобто відповідальним перед позивачем за несанкціонований відбір газу в першу чергу мало б бути ПАТ "Маріупольгаз" до якого ПАТ "Укртрансгаз" зверталося з позовами у справах №905/2017/16 та №905/2248/18, однак у задоволенні цих позовів судами було відмовлено (з наведених вище підстав).

Разом з тим, апелянт не навів посилань на будь-яку норму чинного законодавства, що обмежувала б його у визначенні відповідача при зверненні до суду за захистом своїх порушених прав враховуючи, що, як було встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні в даній справі, і про порушення свого права, і про особу, яка його порушила, а саме, про неоформлене використання газу особливим загоном спеціального призначення полком "Азов", ПАТ "Укртрансгаз" довідалося з Інформації про використання природного газу по ПАТ "Маріупольгаз" за грудень 2015 року, Звітів ПАТ "Маріупольгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за січень-вересень 2016 року та Звітів про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Маріупольгаз", між замовниками послуги транспортування (постачальниками) за жовтень 2016 року - березень 2017 року, які надсилались по закінченню звітного місяця ПАТ "Маріупольгаз" до АТ "Укртрансгаз".

Тобто під час розгляду справ №905/2017/16 та №905/2248/18 судами не було встановлено жодних нових фактів та обставин стосовно зазначеного неоформленого використання газу, які б не були відомі ПАТ "Укртрансгаз" ще у 2016 2017 роках.

Зокрема, як уже зазначалося, у позовній заяві у справі №905/2248/18, поданій до суду у грудні 2018 року, ПАТ "Укртрансгаз" вказувало на несанкціонований відбір природного газу саме полком "Азов". Разом з тим, позов було подано до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", позивач не визначив Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідачем (як у даній справі №905/701/23), натомість зазначену військову частину за клопотанням відповідача у справі №905/2248/18 було залучено судом першої інстанції до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Посилань на об`єктивні обставини, які б перешкоджали поданню позову в межах позовної давності до належного відповідача, ПАТ "Укртрансгаз" в апеляційній скарзі не навело.

Відповідно до частини другої ст.264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Зазначене вище свідчить, що звернення позивача з позовом до неналежного відповідача не впливає на переривання позовної давності або зупинення її перебігу.

Відповідне узгоджується з висновками Верховного Суду, який у постанові від 05.04.2023 у справі №760/25132/18 зазначив, що особа сама вирішує, як їй здійснювати захист своїх прав, зокрема, і в судовому порядку; кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права, має усвідомлювати й наслідки такого порушення; тривалий розгляд спорів за участі сторін не позбавляв позивача можливості звернутися до суду із позовом про стягнення боргу раніше та захистити своє порушене право.

Тому твердження про те, що ПАТ "Укртрансгаз" сподівалося на захист своїх прав в інших судових провадженнях (в яких ним, за власним волевиявленням, також було реалізовано процесуальні права на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду першої інстанції, що, відповідно, призвело до істотного збільшення загального строку розгляду справ №905/2017/16 та №905/2248/18 судами трьох інстанцій) колегія суддів не визнає переконливими аргументами.

У постанові від 13.08.2019 у справі №910/11614/18 Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/17049/17 з висновком про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах не змінює визначений законом порядок визначення та обчислення строку позовної давності. Крім того, обрання способу захисту порушеного права є суб`єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки пов`язані з цим (аналогічну правову позицію викладено в пункті 28 постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі 904/5511/16), а тому обрання особою в іншій справі неналежного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є поважною причиною пропущення позовної давності у розумінні частини 5 ст. 267 ЦК України.

З урахуванням викладеного, оскільки ПАТ "Укртрансгаз" пропущено позовну давність та не наведено посилання на поважність причин її пропуску, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Під час апеляційного провадження позивач зазначеного висновку не спростував.

Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам апелянта, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За результатами апеляційного провадження колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 05.12.2023 у справі №905/701/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.02.2024.

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна