Рішення

від 27.02.2024 по справі 903/1348/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 лютого 2024 року Справа № 903/1348/23

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: Котович Б.В. - ордер серія АС №1082976 від 29.01.2024

від третьої особи: н/з

взяв участь заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону: Довган Н.Я. - службове посвідчення №077297 від 11.04.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/1348/23 за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Устилузької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з одночасним визнанням права власності на земельну ділянку за державою,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2023 заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону подав до суду позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Устилузької міської ради, в якому просить суд скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 9,9275 га з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Устилузькою міською радою (код ЄДРПОУ 04051388) на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинська області Михалець А.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2019 № 46477199, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, площею 9,9275 га, яка розташована у межах прикордонної смуги на території Володимир-Волинського району (на даний час - Володимирського району) Волинської області відноситься до земель оборони, однак продовжує перебувати у комунальній власності Устилузької міської ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.

Також, прокурор просить суд залучити Головне управління Держгеокадастру у Волинській області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

В обґрунтування зазначив, що для державної реєстрації спірної земельної ділянки стали наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-1359/15-18-СГ від 21.12.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 21.12.2018, а тому на підставі ст. 50 ГПК України необхідно залучити Головне управління Держгеокадастру у Волинській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 05.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.01.2024 о 09:45 год. Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 05.01.2024 о 18:51 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.188).

Отже, строк для подання відзиву до 22.01.2024.

20.01.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю (а.с.189-203).

25.01.2024 представник третьої особи сформував в системі «Електронний суд» пояснення по справі, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити. У зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не заперечує щодо розгляду справи без участі представника Головного управління (а.с.204-212).

25.01.2024 заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив Устилузької міської ради, в якій просить суд відхилити заперечення представника відповідача - Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області, викладені у відзиві на позовну заяву від 20.01.2024, з підстав їх необґрунтованості. Позовну заяву задовільнити у повному обсязі (а.с.213-227).

Протокольною ухвалою від 30.01.2024 суд не допустив ОСОБА_1 до участі у розгляді справи, в якості уповноваженого представника відповідача. Закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 27.02.2024 о 10:30 год (а.с.237-239).

09.02.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання, в якому просить суд поновити строк на подання доказів та доличити відповіді на адвокатські запити до матеріалів справи у якості письмових доказів: лист Володимирської РДА № 305/30/24 від 05.02.2024 року, лист Волинської ОДА №109/01-08/2-24 від 31.01.2024 року, лист ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 29-3-0.31-520/2-24 від 02.02.2024 року, лист ІНФОРМАЦІЯ_1 №06.2.3/1207-24-вх/15 від 07.02.2024 (т.2, а.с.1-12).

22.02.2024 заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону сформував в системі «Електронний суд» клопотання про приєднання доказів, в якому просить суд поновити процесуальний строк для подання додаткових доказів у справі №903/1348/23 та приєднати до матеріалів справи копію листа Державного архіву Волинської області №69/01.25 від 12.02.2024 з додатком, а також врахувати їх під час судового розгляду справи (т.2, а.с.16-30).

26.02.2024 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» заяву про розгляд справи за відсутністю представника (т.2, а.с.32-37).

26.02.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» заяву про заперечення щодо долучення доказів до матеріалів справи та поновлення строку на їх подання (т.2, а.с.38-43) та заяву про долучення доказів (т.2, а.с.44-54).

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідача просив в задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Володимир-Волинської районної державної адміністрації від 21.08.2013 №282 Головному управлінню Держземагентства у Волинській області надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною в межах Володимир - Волинського району (а.с.100).

Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 №58 надано дозвіл державному підприємству "Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 га (а.с.100 на звороті-101).

На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Микитичівської сільської ради (на даний час Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області. Устилузька міська рада утворена 14.08.2015 шляхом об`єднання Устилузької міської та Зорянської, Лудинської, Микитичівської, П`ятиднівської, Рогожанської, Стенжаричівської, Хотячівської сільських рад Володимир - Волинського району (на даний час Володимирсього району) Волинської області (т.1, а.с.94-103).

Відповідна документація із землеустрою у встановленому порядку погоджена відділом Держземагентства у Володимир-Волинському районі Волинської області, що підтверджується відповідним висновком №136 від 09.12.203 (т.1, а.с.103).

19.10.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, площею 9,9275 га, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом номер НВ-0703153082017 від 29.06.2017 (т.1, а.с.42).

Згідно робочого інвентаризаційного плану земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Микитичівської сільської ради Володимир - Волинського району Волинської області (на даний час - Устилузької міської ради), що міститься у зазначеній документації із землеустрою, земельна ділянка площею 9,9275 га, щодо якої проводилась інвентаризація, належить до земель державної власності, не наданих у користування чи у власність.

Розпорядженням Володимир Волинської районної державної адміністрації №414 від 09.12.2013 технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, затверджено, в тому числі і щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, площею 9,9275 га, яка розташована за межами населених пунктів Микитичівської сільської ради Володимир - Волинського району Волинської області (на даний час - Устилузької міської ради) (т.1, а.с.88).

Вказана земельна ділянка знаходиться в межах прикордонної смуги та, в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності, що підтверджується викопіюванням з програмного модуля Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, площею 9,9275 га, розташована на місцевості між лінією державного кордону, який проходить по річці Західний Буг, та лінією прикордонних інженерних споруджень, яка внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 0720584000:00:001:0515 площею 29,3993 га, тобто знаходиться у прикордонній смузі.

Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959 в межах прикордонної смуги підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 10-3-0.31-2959/2-23 від 11.08.2023, який надійшов у відповідь на запит Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону №30.51/02-1351ВИХ-23 (т.1, а.с.87).

Однак, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області видано наказ №3-1367/15-18-СГ від 21.12.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", яким Устилузькій міській раді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3667,7302 га, які розташовані за межами населених пунктів Хотячівської, Рогожанської, Лудинської, П`ятиднівської, Зорянської, Стенжаричівської, Микитичівської сільських рад Володимир - Волинського району (на даний час - Володимирського району) Волинської області згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається, відповідно до якого, всупереч вимог чинного законодавства, у перелік земельних ділянок незаконно включено земельну ділянку з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959 (пункт 105 додатку до акту приймання- передачі, т.1, а.с.89-91).

У пункті 2 наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

10.04.2019 на підставі вказаного наказу та акту приймання-передачі, державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинської області Михалець А. Ю. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959 за Устилузькою міською радою Володимир - Волинського району Волинської області (т.1, а.с.28-29).

10.08.2023 Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, площею 9,9275 га, яка розташована у межах прикордонної смуги на території Володимир - Волинського району Волинської області та відноситься до земель оборони, продовжує перебувати у комунальній власності Устилузької міської ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь- які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

Відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про державний кордон України" у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Таким чином, земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України Положення про прикордонний режим прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим".

Відсутність виготовлення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Суд звертає увагу, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, тому земельна ділянка з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959 площею 9,9275 га незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Устилузькою міською радою.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови обласної Рада депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 "Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області".

Як слідує з належним чином завіреної копії постанови обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15 вересня 1946 року (т.2, а.с.20-25) землі 800 метрової прикордонної смуги у межах Волинської області передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням районного центру - м. Устилуг (п.4).

Отже, вказані обставини додатково підтверджують факт належності спірної земельної ділянки, що є предметом розгляду у справі № 903/1348/23, до земель оборони.

У випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Волинська обласна військова (державна) адміністрація.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30,01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та скасування державної реєстрації права комунальної власності земельної ділянки площею 9,9275 га з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Устилузькою міською радою (код ЄДРПОУ 04051388), зареєстрованого на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинської області Михалець А.Ю від 15.04.2019 № 46477199, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Волинська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.

Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Волинської обласної військової адміністрації скеровано лист № 30.51/02-140ВИХ-23 від 10.08.2023 (т.1, а.с.162-164), у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз`яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на повернення земельної ділянки.

Волинська обласна військова адміністрація листом №978/01-19/2-23 від 21.08.2023 зазначила, що їй не було відомо про факт передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки, а також повідомила, що у зв`язку з обмеженістю в коштах на сплату судового збору заходи, спрямовані на повернення земельної ділянки у державну власність, не вживались, а також не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах (т.1, а.с.165).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 "...Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Фактичні обставини спірних правовідносин вказують на наявність виключних підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення прокурора з цією позовною заявою до суду.

Судом відхиляються заперечення відповідача, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права комунальної власності з одночасним визнанням права державної власності не є належним способом захисту, оскільки належний та ефективний спосіб захисту прав позивача визначається з огляду на обставини конкретної справи. Зокрема у даній справі відновлення становища, яке існувало до порушення речового права, охоплює всі можливі випадки порушення права, що завершилися його незаконною реєстрацією(власником і на даний час залишився відповідач). Враховуючи, що вони поєднані з юридичними перешкодами (визнання права), задоволення судом вимог про скасування державної реєстрації з одночасним визнанням права державної власності є реальним відновленням становища, яке існувало до порушення права.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).

Окрім того, даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Підтвердженням ефективності наведеного способу захисту порушеного права свідчить виконання рішень господарського суду Волинської області в аналогічних справах за №903/888/23 та №903/889/23, якими упродовж 2023 року задоволено позови заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації до Рівненської сільської ради Ковельського району Волинської області про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, що розташовані у межах прикордонної смуги на території Ковельського району, з одночасним визнанням цих прав за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації, які набрали законної сили.

Зокрема, 05.01.2024 на підставі вищевказаних судових рішень державним реєстратором припинено право комунальної власності на земельні ділянки, які розташовані у межах прикордонної смуги на території Ковельського району Волинської області, за Рівненською сільською радою та зареєстровано право власності на них за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації (т.1, а.с.221-222).

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, судом враховано наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).

Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, а частиною другою цієї статті передбачено, що законом також можуть бути встановлено інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

У пункті 36 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (стаття 268 Цивільного кодексу України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.

Заява представника відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності носить суперечливий характер, оскільки заперечуючи проти заявленого прокурором позову в цілому та стверджуючи про те, що спірна земельна ділянка законно передана, зареєстрована та перебуває на праві комунальної власності Устилузької міської ради, останній одночасно просить суд застосувати наслідки пропуску строків позовної давності у даній справі, чим фактично визнає порушення права держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації на вільне володіння та розпорядження земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення:

«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у вказаній постанові.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі №910/18560/16 (12-143гс18) вказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Державна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку за відповідачем відбулась 10.04.2019.

Поряд з цим, постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на території України запроваджено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 згідно постанови КМУ №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Законом України № 540-IX від 30.03.2020 розділ Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681,728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, у зв`язку військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», указом президента України № 64/2022 в країні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133, від 18 квітня 2022 року № 259, від 18 травня 2022 року № 341, від 12 серпня 2022 року № 573, від 7 листопада 2022 року № 757, від 6 лютого 2023 року № 58, від 01 травня 2023 року № 254, від 26 липня 2023 року № 451, а також від 06 листопада 2023 № 734, яким строк дії воєнного стану продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб (до 14 лютого 2024 року).

Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 розділ Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Із врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності при поданні заступником керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону позову у справі не пропущено, а заява представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до задоволення не підлягає.

Щодо доводів представника відповідача, що про те, що жоден нормативно-правовий акт не відносить землі в межах прикордонної смуги до земель оборони чи обов`язкової державної власності, судом враховано наступне.

У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі у межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Не розроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Про те, що землі у межах прикордонної смуги відносяться до земель оборони та не можуть передаватись у комунальну чи приватну власність, свідчить установлена судова практика Верховного Суду. Так, постановою Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. Аналогічним чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц визнано обґрунтованим те, що землі у межах прикордонної смуги відносяться до земель оборони та не можуть передаватись у комунальну чи приватну власність.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242, 256-257 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 9,9275 га з кадастровим номером 0720584000:00:001:0959, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Устилузькою міською радою (вулиця Володимирська,40, місто Устилуг, Воинська область, 44731, код ЄДРПОУ 04051388) на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Устилузької міської ради Волинська області Михалець А.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2019 № 46477199, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації (Київський майдан,9, місто Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926).

3. Стягнути з Устилузької міської ради (вулиця Володимирська,40, місто Устилуг, Воинська область, 44731, код ЄДРПОУ 04051388) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська, буд. 20, м.Львів, Львівська обл., код ЄДРПОУ 38326057) 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 28.02.2024.

Суддя І. О. Гарбар