Рішення

від 28.02.2024 по справі 520/32227/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

28.02.2024р. справа №520/32227/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб"єкт, адміністративний орган, орган публічної адміністрації, контролюючий орган, ГУ, Управління)провизнання протиправною та скасування вимог про сплату боргу, зобов"язання суб"єкта владних повноважень здійснити коригування даних у інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, -встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Харківській області від 15.11.2021р. №Ф-919-55у, 2) визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Харківській області від 24.03.2023р. №Ф-919-55У; 3) зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вимогою ГУ ДПС у Харківській області від 15.11.2021р. №Ф-919-55у та за вимогою ГУ ДПС у Харківській області від 24.03.2023р. №Ф-919-55У.

Аргументуючи заявлені вимоги, зазначив, що оскаржені рішення суб"єкта владних повноважень є незаконними та протиправними, бо підприємницька діяльність була припинена - 14.03.2019 року. Стверджував, що з указаної календарної дати не належить до кола платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що у спірних правовідносинах вчинене ГУ ДПС волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань заявник 06.08.2002р. був зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця.

Основним видом економічної діяльності зазначено діяльність у сфері юстиції та правосуддя (код КВЕД 75.23).

Відповідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.03.2019р. підприємницьку діяльність заявника було припинено за його рішенням (номер запису 24780060005003774).

Отже протягом 06.08.2002р.-14.03.2019р. заявник діяв у правовому статусі фізичної особи - підприємця.

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням заявника є адреса - Україна, 64132, Харківська область, Первомайський район, с.Червоне, вул.Польова, б.17.

Протягом указаного періоду часу відносно заявника суб`єктом владних повноважень в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) були проведені облікові операції з нарахування: - 1.093,00грн. основного платежу з ЄВС по строку оплати - 19.10.2018р.; - 2.457,18грн. основного платежу з ЄВС по строку оплати - 21.01.2019р.; - 2.457,18грн. основного платежу з ЄСВ по строку оплати - 26.03.2019р. на підставі поданої заявником ліквідаційної декларації №2204 вiд 26.03.2019.

28.08.2021р. суб"єктом владних повноважень - ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було прийнято рішення вiд 28.08.2021 №00173902411 про нарахування 491,44грн. штрафу.

Доказів утрати означеним правовим актом індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень юридичної сили з будь-яких причин матеріали справи не містять.

Згідно з приєднаними до справи доказами указане рішення суб"єкта владних повноважень було направлено платнику засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення №6460602042807.

За твердженням відповідача конверт з рішенням та повідомленням про вручення повернуто поштою до ГУ ДПС 21.09.2021 у зв`язку з відсутністю платника за вказаною адресою, згідно довідки про причини повернення/досилання.

Станом на 31.10.2021р. за заявником обіковувався обліковувався борг (недоїмка) з ЄСВ у загальній сумі 8388,26 грн., який структурно складався з: автоматичних нарахувань ЄСВ у сумі 3550,39 грн (з них по строку сплати 19.10.2018 в сумі 1093,21 грн, та 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн); з основного платежу самостійно нарахованого платником за ліквідаційною декларацією №2204 вiд 26.03.2019 у сумі 2754,18 грн (по строку сплати 26.03.2019); нарахувань по строку сплати 05.10.2021 згідно рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску вiд 28.08.2021 №00173902411 у сумі 2083,69 грн.).

15.11.2021р. суб"єктом владних повноважень - ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було прийнято вимогу вiд 15.11.2021 №Ф-919-55 про сплату 8.388,26грн. недоїмки з ЄСВ (основний платіж - 6.304,57грн., штраф - 491,44грн., пеня - 1.592,25грн.) (далі за текстом - Вимога №1).

Вимога №1 була направлена на податкову адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв`язку рекомендованим листом № 6460602077937 з повідомленням про вручення і згідно поштового повідомлення про вручення вимога вручена особисто платнику 27.11.2021.

Доказів утрати означеним правовим актом індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень юридичної сили з будь-яких причин матеріали справи не містять.

Також Вимога №1 була надіслана суб`єктом владних повноважень на примусове виконання до Первомайського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Заступником начальника Первомайського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 11.02.2022р. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №68600519 за Вимогою №1.

У подальшому - 07.02.2022р. суб"єктом владних повноважень - ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було прийнято рішення від 07.02.2022р. №0039972411, яким нараховано - 1.956,73грн. штрафу і яке було направлено платнику засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення № 6460602119800 та вручено особисто платнику 22.02.2022 року, про що є відмітка у повідомленні про вручення.

Доказів утрати означеним правовим актом індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень юридичної сили з будь-яких причин матеріали справи не містять.

02.11.2022 згідно з даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування КБК 71040000 проведено нарахування за рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0039972411 вiд 07.02.2022 за період з 10.02.2018 по 22.02.2021 у сумі 1.956,73 грн.

Станом на 30.06.2023 згідно з даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування КБК 71040000 обліковувався борг (недоїмка) у загальній сумі 10.44,99грн, в тому числі: з автоматичних нарахувань ЄСВ у сумі 3550,39 грн: з них по строку сплати - 19.10.2018 в сумі 1093,21 грн, по строку сплати - 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн, по строку сплати - 26.03.2019 з основного платежу самостійно нарахованого платником за декларацією №2204 вiд 26.03.2019 у сумі 2754,18 грн, по строку сплати 05.10.2021 з нарахувань згідно рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску вiд 28.08.2021 №00173902411 (за період з 10.02.2018 по 19.11.2019 року) у сумі 2083,69 грн, нарахувань по строку сплати 02.11.2022 за рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0039972411 вiд 07.02.2022 за період з 10.02.2018 по 22.02.2021 в сумі 1956,73 гривень.

24.07.2023р. суб"єктом владних повноважень - ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника було прийнято вимогу від 24.07.2023р. №Ф-919-55у про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 10.344,99 грн. (недоїмка - 6.304,57грн., штраф - 2.448,17грн., пеня - 1.592,25грн.) (далі за текстом - Вимога №2).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.07.2023 № Ф-919-55 направлена на податкову адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 6460602271415. За твердженням відповідача конверт з вимогою та повідомленням про вручення повернуто поштою 01.08.2023 до ГУ ДПС за відсутністю платника за вказаною адресою та закінченням терміну зберігання, згідно довідки про причини повернення/досилання.

Також Вимога №2 була надіслана суб`єктом владних повноважень на примусове виконання до Первомайського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Заступником начальника Первомайського відділу ДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 15.09.2023р. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №72797407 за Вимогою №2.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації з приводу стягнення недоїмки з ЄСВ та проведення у інтегрованій картці платника ЄСВ облікових операцій з нарахування недоїмки з ЄСВ, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу справляння ЄСВ регламентовані, насамперед, приписами Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - Закон №2464).

Водночас із цим, згадані відносини також деталізовані як положеннями Податкового кодексу України в частині процедури реалізації владної компетенції контролюючого органу, визначення податкової адреси боржника та порядку сповіщення платника про рішення контролюючого органу, так і положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині набуття громадянином правового статусу фізичної особи - підприємця.

При цьому, у силу ч.1 ст.2 Закону №2464 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2464 виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464 (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі за текстом - Закон №2148) до Закону №2464-VI, з 01.01.2018р. у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом №2464.

При цьому сума ЄCВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 у редакції Закону №2148).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз викладених вище норм права свідчить про те, що необхідною умовою для сплати ЄСВ за загальним правилом є отримання доходу.

Однак, за спеціальним правилом у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (тобто у разі відсутності доходу), законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, доводи про відсутність обов`язку сплачувати ЄСВ у зв`язку з неодержанням доходу є юридично неспроможними.

Натомість, застосовним відносно спірних правовідносин є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі №260/81/19, у силу якого зареєстровані після 01.07.2004р. фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування повинні сплачувати ЄСВ у порядку Закону №2464-VI у редакції Закону №2148 безвідносно до події отримання доходу та безвідносно до події проведення перевірки, складання акту перевірки чи будь-яких інших письмових документів.

Як зазначено ч.2 ст.9 Закону №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Проте, у спірному випадку діє спеціальна норма закону, а саме - п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 у редакції Закону №2148, за правилами якої для визначення контролюючим органом платнику суми ЄСВ не вимагається у якості передумови ані проведення перевірки, ані вивчення первинних документів про одержаний дохід.

Судом достеменно з`ясовано, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах перевірку платника податків не здійснював, акт перевірки не складав.

І хоча владним суб`єктом обраний такий спосіб реалізації управлінської функції, котрий на думку суду, явно та однозначно не узгоджується з положеннями ст.8 Конституції України у частині дотримання принципу юридичної визначеності та ч.2 ст.2 КАС України у частині забезпечення обґрунтованості, безсторонності, добросовісності, розсудливості, суд все ж таки не знаходить розумним визнати цю обставину у якості підстави для скасування оскарженого рішення контролюючого органу, позаяк у силу ч.2 ст.19 Конституції України контролюючий орган не обтяжений законодавцем прямим обов`язком на проведення перевірки платника податків у даному конкретному випадку.

Згідно із частинами 1 - 4 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів деталізовано визначена нормами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449; далі за текстом - Інструкція №449).

Відповідно до п. 10 розділу ІV Інструкції №449 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Крім того, статтею 9 Закону №2464 та п. 10 розділу ІV Інструкції №449 передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів , а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Тому суд вважає, що визначальним у межах саме даного спору є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати заявником ЄСВ, що може відбуватись у тому числі і на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме зворотного боку облікової картки платника ЄСВ, а не лише первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення).

Відповідно до п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

За приписами п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Пунктом 2 Розділу IV Інструкції №449 визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в Державній казначейській службі України (далі - Казначейство), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що заявник складав і подавав до контролюючого органу документ обов"язкової звітності з ЄСВ, де самостійно відобразив суму до оплати у загальному розмірі - 2.754,18грн. (918,06грн. щомісяця за період 01.01.2019р.-31.03.2019р.).

За правилами ч.5 ст.9 та ч.10 ст.9 Закону №2464 відносно указаної суми коштів відсутні підстави для кваліфікації у якості припиненого обов"язку заявника здійснити на користь Держави публічний платіж за самостійно узгодженою сумою ЄСВ по основному платежу.

При цьому, суд вважає, що вчиняючи діяння з приводу складання і подання до контролюючого органу означений документ обов`язкової звітності з ЄСВ, заявник тим самим підтвердив усвідомлення необхідності оплачувати ЄСВ безвідносно до реального ведення підприємницької діяльності і отримання успішних результатів господарювання у вигляді доходу.

З цих міркувань та за правилами ч.5 ст.9 та ч.10 ст.9 Закону №2464 суд визнає відсутніми підстави для кваліфікації у якості припиненого обов"язку заявника з приводу здійснення на користь Держави публічного платежу за ЄСВ за проведеними суб"єктом владних повноважень обліковими операціями у інтегрованій картці платника ЄСВ, а саме: - 1.093,00грн. основного платежу з ЄВС по строку оплати - 19.10.2018р.; - 2.457,18грн. основного платежу з ЄВС по строку оплати - 21.01.2019р., позаяк ці операції були проведені до настання події втрати заявником статусу фізичної особи - підприємця (14.03.2019р.) і заявник не оскаржує правильність проведених суб"єктом владних повноважень обчислень основного платежу з ЄСВ.

Розв`язуючи спір, суд зазначає, що відповідно до ч.16 ст.25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

У силу спеціального застереження ч.4 ст.6 Закону №2464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Відтак, за цим епізодом у заявника у межах спірних правовідносин відсутнє порушене право.

Суд відзначає, що відповідно до ч.1 ст.25 Закону №2464 рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Частиною 10 ст.25 Закону №2464 передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Частиною 11 ст.25 Закону №2464 визначено повноваження податкового органу на застосування до платника єдиного внеску штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ЄСВ.

Згідно з ч.14 ст.25 Закону №2664 про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Відповідно до ч.15 ст.25 Закону №2464 рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом. У разі якщо платник єдиного внеску не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів, а також не повідомив у цей строк податковий орган про оскарження рішення, таке рішення передається державній виконавчій службі в порядку, встановленому законом. Суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску. Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов`язано з виникненням та сплатою недоїмки.

У межах даного спору заявник не оскаржує ані прийнятих суб`єктом владних повноважень рішень про нарахування штрафу, ані вчинених суб"єктом владних повноважень управлінських волевиявлень з приводу обчислення пені, ці обставини можуть бути кваліфіковані у якості окремих та нових підстав позову, а тому не входять до предмету доказування у даному спорі, бо відповідних вимог заявником до суб"єкта владних повноважень не сформульовано.

З цих міркувань та за правилами ч.5 ст.9, ч.10 ст.9, ч.15 ст.25 Закону №2464 суд визнає відсутніми підстави для кваліфікації у якості припиненого обов"язку заявника з приводу здійснення на користь Держави публічного платежу за ЄСВ за рішенням ГУ ДПС у Харківській області вiд 28.08.2021 №00173902411 про нарахування - 491,44грн. штрафу., за рішенням ГУ ДПС у Харківській області від 07.02.2022р. №0039972411 про нарахування - 1.956,73грн. штрафу, за управлінськими волевиявленнями ГУ ДПС у Харківській області з приводу обчислення - 1.592,25грн. пені.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності з"ясував з достатньою повнотою, правильно витлумачив зміст належної норми закону, взяв до уваги усі юридично значимі фактори, унаслідок чого реально вчинені управлінські волевиявлення узгоджуються як із змістом нормативного регламентування, так із змістом правової поведінки заявника, не спричиняють безпідставного погіршення правового становища заявника, адже стосуються виключно неналежно виконаних обов`язків заявника як платника ЄСВ за період наявності у заявника правового статусу фізичної особи - підприємця.

Тому позов підлягає залишенню без задоволення за як за основною вимогою про визнання протиправними і скасування правових актів індивідуальної дії, так і за похідною вимогою про спонукання суб"єкта владних повноважень до внесення змін до інтегрованої картки заявника як платника ЄСВ.

Установлені судом обставини спору, специфіка спірних правовідносин, доводи про стан здоров"я заявника та приписи ч.1 ст.121 КАС України дозволяють суду дійти висновку про справедливість процесуального рішення стосовно поновлення строку на звернення до суду.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Поновити пропущений строк звернення до суду у справі №520/32227/23.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко