Постанова

від 28.02.2024 по справі 140/8816/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року ьЛьвівСправа № 140/8816/21 пров. № А/857/5802/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Нововолинське управління Головного управління ДПС у Волинській області, Державне підприємство «Волиньвугілля» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції Сорока Ю.Ю.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Нововолинське управління Головного управління ДПС у Волинській області, Державне підприємство «Волиньвугілля», в якому просив: визнати протиправними дії щодо відмови в зарахуванні для призначення допомоги по безробіттю страхового стажу за періоди роботи з листопада 2018 року по жовтень 2019 року; зобов`язати провести йому перерахунок і виплату допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з листопада 2018 року по жовтень 2019 року, з врахуванням виплачених сум, за період з жовтня 2019 року по жовтень 2020 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15 червня 2021 року звернувся до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості із заявою щодо розміру раніше нарахованої та виплаченої, відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», допомоги по безробіттю за період з 05 листопада 2019 року по 30 жовтня 2020 року з урахуванням страхового стажу за період з листопада 2018 року по жовтень 2019 року. Вказує, що листом від 07 липня 2021 року № 961/26/2 відповідач повідомив, що згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків, у зв`язку із чим йому призначено та виплачується допомога у мінімальному розмірі та роз`яснено, що у разі якщо дані для обчислення страхового стажу та середньої заробітної плати змінились, він матиме право на здійснення перерахунку даної допомоги по безробіттю. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки протягом 2018-2019 років він був працевлаштований в ДП «Волиньвугілля», отримував заробітну плату, з якої роботодавцем здійснювались відрахування та сплата (виплата) страхових внесків, у тому числі єдиний соціальний внесок.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року в задоволенні клопотання Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Нововолинське управління Головного управління ДПС у Волинській області, Державне підприємство «Волиньвугілля» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, відмовлено.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні, для призначення допомоги по безробіттю страхового стажу за періоди роботи з жовтня 2018 року по вересень 2019 року. Зобов`язано Нововолинську міську філію Волинський обласний центр зайнятості провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року, з врахуванням виплачених сум, за період з листопада 2019 року по жовтень 2020 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, для розрахунку допомоги по безробіттю є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку, реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної, а оскільки позивач звернувся до центру зайнятості у жовтні 2019 року, тому розрахунковим періодом для призначення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 є жовтень 2018 року вересень 2019 року. Як встановлено судом першої інстанції, позивачу за період роботи з жовтня 2018 року по вересень 2019 року була нарахована та виплачена заробітна плата, що підтверджується довідкою ДП «Волиньвугілля» від 23 червня 2021 року № 619/7.1/10-39. Згідно відомостей Державного реєстру ДП «Волиньвугілля» не сплачено страхові внески до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за період жовтня 2018 року по вересень 2019 року, що є розрахунковим періодом для обчислення страхового стажу позивача. На переконання суду першої інстанції, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в зарахуванні для призначення допомоги по безробіттю страхового стажу за періоди роботи з жовтня 2018 року по вересень 2019 року та зобов`язання відповідача провести перерахунок і виплату позивачу допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року, з врахуванням виплачених сум, за період з листопада 2019 року по жовтень 2020 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Нововолинська міська філія Волинського обласного центру зайнятості подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування дані щодо сплати ДП «Волиньвугілля» єдиного соціального внеску за період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року відсутні. Звертає увагу, що позивач не позбавлений права вимагати у порядку цивільного судочинства відшкодування йому шкоди, заподіяної несвоєчасною сплатою страхових внесків, внаслідок чого він був позбавлений права на отримання допомоги по безробіттю у спірному розмірі, від роботодавця, з чиєї вини така була заподіяна. Вказує, що не наділений повноваженнями здійснювати зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з жовтня 2018 року по вересень 2019 року та проводити нарахування допомоги по безробіттю, всупереч відомостям державного реєстру. Вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 згідно наказу Міненерговугілля України від 30 вересня 2019 року № 101-к/к був звільнений з посади в.о. генерального директора ДП «Волиньвугілля» на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності).

29 жовтня 2019 року позивач звернувся до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості із заявою про призначення (поновлення) виплати по безробіттю на підставі якої йому відповідно до наказу від 06 листопада 2019 року № НТ191106 було надано статус безробітного.

Наказом Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 30 жовтня 2019 року № НТ191030, позивачу було надано статус безробітного з 30 жовтня 2019 року.

30 жовтня 2019 року позивачем подано заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю.

Відповідно до наказу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості від 06 листопада 2019 року № НТ191106 ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 22, частини третьої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» призначено допомогу по безробіттю в розмірі 610 грн, як застрахованій особі без урахування страхового стажу, протягом 360 календарних днів з 06 листопада 2019 року по 30 жовтня 2020 року та відкладено з 06 листопада 2019 року по 28 листопада 2019 року, у зв`язку із наданням особі вихідної допомоги або інших виплат при звільненні. З 29 листопада 2019 року розпочато виплату допомоги по безробіттю.

15 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості із заявою щодо розміру раніше нарахованої та виплаченої, відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», допомоги по безробіттю за період з 05 листопада 2019 року по 30 жовтня 2020 року з урахуванням страхового стажу за період з листопада 2018 року по жовтень 2019 року (а.с.5).

Листом від 07 липня 2021 року № 961/26/2 відповідач повідомив, що згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків, у зв`язку із чим, позивачу призначено та виплачується допомога у мінімальному розмірі та роз`яснив, що у разі якщо дані для обчислення страхового стажу та середньої заробітної плати змінилися, позивач матиме право на здійснення перерахунку даної допомоги по безробіттю (а.с.25).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу в зарахуванні для призначення допомоги по безробіттю страхового стажу за періоди роботи з жовтня 2018 року по вересень 2019 року, а також зобов`язання відповідача провести перерахунок і виплату позивачу допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року, з врахуванням виплачених сум, за період з листопада 2019 року по жовтень 2020 року.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-III (далі Закон № 1533-III) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Відповідно до статті 1 Закону № 1533-III у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем);

страхові внески кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI).

Пунктами 1, 10 статті 1 Закону № 2464-VI визначено значення термінів, зокрема:

застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1533-ІІІ страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (далі - військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Частиною першою статті 6 Закону № 1533-ІІІ встановлено, що право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності (абзац другий частини першої статті 7 Закону № 1533-ІІІ).

Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 1533-III право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 1533-III застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Частиною першою статті 23 Закону № 1533-ІІІ встановлено, що застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати) доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Обчислення страхового стажу врегульовано статтею 21 Закону № 1533-ІІІ, відповідно до частини першої якої страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний пред`являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.

З цим правом кореспондується обов`язок такого платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI), який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-V).

Відповідно до частин сьомої, восьмої, десятої, одинадцятої статті 9 Закону № 2464-V єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Крім того, згідно із частиною шостою статті 25 Закону № 2464-V за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Відповідно до пунктів 1, 9 розділу II Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності від 15 червня 2015 року № 613, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року № 613 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики № 393 від 10 червня 2020 року), допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку. Розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а також довідок про грошове забезпечення, виданих особі військовими комісаріатами, де така особа перебувала на обліку, військовими частинами, органами, де особа проходила службу. Якщо на восьмий день з дати реєстрації безробітного, що є застрахованою особою, відсутні дані в повному обсязі для обчислення страхового стажу та середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), допомога по безробіттю призначається в мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду. Після надходження уточнених даних про застраховану особу з Державного реєстру, для військовослужбовців - після подання особою документів з військового комісаріату, де така особа перебувала на обліку, військової частини або органів, де проходила службу, здійснюється перерахунок виплати допомоги по безробіттю з дня її призначення. У разі припинення реєстрації безробітного перерахунок може здійснюватися за заявою особи або за рішенням суду.

Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті, незалежно від фінансового стану платника, і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.

Водночас особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.

Таким чином, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.

Також механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Несплата роботодавцем обов`язкових страхових внесків не є підставою для позбавлення застрахованої особи права на отримання соціальних гарантій у випадку настання страхового випадку.

Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 266/970/16-а, від 22 квітня 2021 року у справі № 752/20612/17, від 16 січня 2023 року у справі № 823/1764/17.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, для розрахунку допомоги по безробіттю є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку, реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної, а оскільки позивач звернувся до центру зайнятості у жовтні 2019 року, тому розрахунковим періодом для призначення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 є жовтень 2018 року вересень 2019 року.

Позивачу за період роботи з жовтня 2018 року по вересень 2019 року була нарахована та виплачена заробітна плата, з якої нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок, що підтверджується довідкою ДП «Волиньвугілля» від 23 червня 2021 року № 619/7.1/10-39 (а.с.6).

Згідно з відомостями Державного реєстру ДП «Волиньвугілля» не сплачено страхові внески до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за період жовтня 2018 року по вересень 2019 року, що є розрахунковим періодом для обчислення страхового стажу позивача (а.с.27-29).

Колегія суддів звертає увагу, що фактично, внаслідок невиконання ДП «Волиньвугілля» обов`язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціальної захищеності (отримання належного матеріального забезпечення на випадок безробіття), що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту, передбаченим статтею 46 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, оскільки з жовтня 2018 року по вересень 2019 року позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку нараховувалися та сплачувались страхові внески, тому цей період підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату допомоги по безробіттю в розмірі, визначеному частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Щодо покликання скаржника на порушення позивачем строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки на звернення ОСОБА_1 від 15 червня 2021 року щодо розміру допомоги по безробіттю, відповідач листом від 07 липня 2021 року №961/26/2 надав відповідь про нарахування та виплату йому допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі. Після отримання цієї відповіді, позивач звернувся до суду 19 серпня 2021 року, тобто у межах шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі № 140/8816/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 28 лютого 2024 року.