Постанова

від 28.02.2024 по справі 380/18298/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18298/23 пров. № А/857/20091/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року (суддя Брильовський Р.М., м. Львів)у справі № 380/18298/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аванхом до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванхом» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Львівської митниці в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування заявленої митної вартості товарів № UA209000/2023/900381/2 від 26.05.2023 року і Картку відмови у прийнятті митної декларації або документа, що її замінює № UA209170/2023/001733.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування заявленої митної вартості товарів № UA209000/2023/900381/2 від 26.05.2023 року та картку відмови у прийнятті митної декларації або документа, що її замінює № UA209170/2023/001733.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця оскаржила його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає: «надані платіжні доручення № 121 та 129 містять посилання тільки на контракт та не містять відбитків чи підписів банку, що в свою чергу не дає можливості перевірити чи вони проведені банком. На вимогу митниці позивач надав як додаткові документи платіжну інструкцію в іноземній валюті №121 від 21.02.2023 та № 129 від 23.03.2023, які містять відмітку банківської установи та підпис банку.

Щодо зауважень митниці про не зазначення в банківських платіжних документах інформації про інвойс при наявності у них контракту зазначає наступне: грошові перекази, як зазначено у платіжних інструкціях №121 від 21.02.2023 та №129 від 23.03.2023, здійснювались через SWIFT

Крім того, у рахунку-фактурі (інвойсі) №230218SOUKR-002-С1783 від 03.04.2023 та рахунок-проформі №120022023 від 20.02.2023 зазначено, що вони сформовані за контрактом №СFА16112021 від 16.11.2021 р.

Отже, у графі «Призначення платежу» достатньо вказати номер договору, на виконання якого виплачуються кошти.

Суд погодився з твердженням позивача про те, що надані копії платіжних інструкцій в іноземній валюті, які були надані Львівській митниці містять відмітку та підпис банку, а вказування інвойсу не є обов`язковим елементом у платіжній інструкції міжнародного переказу коштів.»

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі- продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Платіжне доручення № 121 та 129 засвідчує переказ коштів на рахунок продавця та містить посилання лише на контракт. В той же час, як слідує із контракту, замовлення є обов`язковим після виставлення інвойсу. Відтак, подані платіжні документи не містить реквізитів документа на підставі якого здійснюється оплата за товар. При цьому, саме лише співпадіння суми зазначеної у платіжних дорученнях із сумою зазначеною у інвойсі не є підставою достатньою для твердження «поза сумнівом», що переказ коштів стосується оцінюваного товару.

При цьому апелянт зазначає, що незрозумілим є та обставина, яким чином суд 1-ї інстанції встановив, що умови контракту щодо оплати товару є виконані позивачем повністю, оскільки подані платіжні доручення не містять печаток чи підписів та жодних відміток банку.

Також зазначає, що відповідно до п.54 Закону України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 (у редакції станом на 01.04.2023) платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Судом не враховано, що в п.25, 26 розділу II Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 28.07.2008 № 216 (зареєстровано в МЮУ 01.10.2008 за М910/15601) у редакції постанови Правління Національного Банку України від 25.08.2022 №189 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» (Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах), в якому зазначено наступне:

25. Банк виконує платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах у межах залишків коштів в іноземній валюті або банківських металів на рахунках платника на момент надходження платіжної інструкції (крім платіжних інструкцій стягувача).

Небанківський надавач платіжних послуг виконує платіжну інструкцію в іноземній валюті в межах залишків коштів в іноземній валюті на рахунках платника на момент надходження платіжної інструкції (крім платіжних інструкцій стягувана).

Надавач платіжних послуг платника має право виконувати платіжні інструкції платника в іноземній валюті або банківських металах з урахуванням сум, що надходять на рахунок платника протягом операційного дня (поточні надходження), якщо ці умови визначено у відповідному договорі та якщо така операція дозволена вимогами законодавства України.

26. Надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу II цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання є підставою для здійснення перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металах з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів.

Надавач платіжних послуг має право відмовитися від виконання платіжної інструкції платника в іноземній валюті або банківських металах та повернути її платнику, якщо операція, яку проводить платник, не відповідає вимогам валютного законодавства України та законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Надавач платіжних послуг платника повертає платіжні інструкції платника в іноземній валюті або банківських металах без виконання із зазначенням причини їх повернення.

Відповідно до п.54 Закону України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 ( у редакції станом на 01.04.2023) платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Отже, подання платіжної інструкції банківській установі не свідчить про виконання цієї операції банком, оскільки банк може відмовити у здійснення цієї операції.

Жодних доказів проведення цієї операції банком позивачем не надано.

Тобто по суті позивач надав на підтвердження оплати проект платіжного доручення.

Таким чином, посадові особи Львівської митниці при скеруванні вимоги про надання додаткових документів діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2023 року Державним інспектором ВМО № 1 м/п «Городок» Львівської митниці Степанюк Сергій Дмитрович за результатами розгляду поданих ТОВ «Аванхом» (далі - Декларант) документів було прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900381/2 (Далі - Рішення) та видано Картку відмови у митному оформленні товарів № UA209170/2023/001733 (далі - Картка) (Рішення і Картка разом - Коригування) за митною декларацією № 23UA209170038074U0 від 17.05.2023.

Рішення про коригування митної Вартості від 26.05.2023 №UA209000/2023/900381/2 виносилось на товар: інвентар та обладнання для занять фізкультурою, гімнастикою, легкою атлетикою, іншими видами спорту або для гри на свіжому повітрі, в іншому місці зазначені: Батути садові HOMART для дітей із захисною сіткою, в розібраному вигляді для зручності транспортування, в комплекті з зовнішньою захисною сіткою та драбинкою. Моделі (діаметр) :- 6FT-50 шт.; - 8 FT-225 шт.; - 10 FT - 212 шт.; Торгова марка HOMART; Виробник Createfun Industrial D evelopment Co.Limited.

Декларантом до митного оформлення надано наступні документи:

Пакувальний лист (Packing list) б/н від 03.04.2023;

Рахунок-проформа (Proforma invoice) №120022023 від 20.02.2023;

Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №230218SOUKR-002-C1783 від 03.04.2023;

Автотранспортна накладна (Road consignment note) № CRSU1255070 від 16.05.2023;

Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № C23MA2KJLGK50028 від 12.04.2023;

Банківський платіжний документ, що стосується товару №121 від 21.02.2023;

Банківський платіжний документ, що стосується товару №129 від 23.03.2023;

Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №66 від 15.05.2023;

Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №1697 від 16.05.2023;

Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №1578 від 08.05.2023;

Документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 15.05.2023;

Виписка з бухгалтерських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України №1921 від 30.12.2022;

Виписка з бухгалтерських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України №1038 від 23.11.2022;

Некласифікований документ, який підтверджує заявлену митну вартість Цінова інтернет інформація від 19.05.2023;

Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 17.11.2021;

Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №2 від 20.02.2023;

Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №CFA16112021 від 16.11.2021;

Договір про надання послуг митного брокера №16/06/2020 від 16.06.2020;

Договір (контракт) про перевезення №15/05/23/1 від 15.05.2023;

Договір (контракт) про перевезення №161122-207 від 16.11.2022;

Інший некласифікований документ (лист звернення №1/26/05/2023 від 26.05.2023;

Копія митної декларації країни відправлення №310420230549846575 від 03.04.2023.

За результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, відповідач вважає, що митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов , зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.

Під час розгляду документів було виявлено наступне:

у п. 4.2 Контракту CFA16112021 від 16.11.2021 року зазначено, що інвойс формується на підставі замовлення. В додатку №2 від 20.02.2023 вказано, що плата за товар є після підтвердження замовлення. А також в проформі-інвойсі в умовах оплати вказано, що плата здійснюється на підставі замовлень. Проте декларантом замовлення до митного оформлення не надано;

замовлення від 17.02.2023 не було подано із митною декларацією 17.05.2023 № 23UA209170038074U0_poKy, що підтверджується графою 44 «Додаткова інформація/Подані документи/Сертифікати і дозволи» та карткою відмови, в яких реквізити цього документу не зазначені;

замовлення не було подано і в якості додаткового документу на вимогу відповідача, скеровану в порядку ч. З ст. 53 Митного кодексу України, що підтверджується повідомленням декларанта від 26.05.2023, в якому не зазначено про подання цього документу та вказано про неможливість подання інших документів;

таким чином, цей документ (Замовлення) не оцінювався митним органом під час винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів UA209000/2023/900381/2 від 26.05.2023, оскільки був поданий лише із позовною заявою від 25.07.2023 року, яка надійшла на митницю 10.08.2023;

надані платіжні доручення № 121 та 129 містять посилання тільки на контракт та не містять відбитків чи підписів банку, що в свою чергу не дає можливості перевірити чи вони проведені банком.

26.05.2023 року за результатами розгляду поданих ТОВ «Аванхом» документів було прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900381/2 та видано Картку відмови у митному оформленні товарів № UA209170/2023/001733.

Відповідач наводить такі підстави для здійснення коригування митної вартості, як:

1) У п. 4.2. Контракту №СЕА16112021 від 16.11.2021 року заначено, що інвойс формується на підставі замовлення. В додатку №2 від 20.02.2023 вказано, що плата за товар є після підтвердження замовлення. А також в проформі-інвойсі в умовах оплати вказано, що плата здійснюється на підставі замовлень. Проте декларантом замовлення до митного оформлення не надано;

2) Надані платіжні доручення №121 та 129 містять посилання тільки на контракт та не містять відбитків чи підпису банку, що в свою чергу не дає можливості перевірити чи вони проведені банком.

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з статтею 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм МК України.

Пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з статтею 374 Митного кодексу України товари, які ввозяться громадянами на митну територію України, підлягають оподаткуванню в порядку та на умовах, визначених законами України.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною другою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 Митного кодексу України.

Згідно з ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості має право:

- упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документу чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

- письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до положень частини 7 статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Частиною першою статті 55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною першою статті 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції) (частина друга статті 57 МК України).

Згідно з правилами частин третьої - шостої статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частини четвертій статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Згідно з пунктом 5 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються, серед іншого, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

У даній спірній ситуації судом першої інстанції зґясовано, що декларантом надано до митного органу низку документів, що дають змогу митному органу визначити митну вартість товарів: первинно з митними деклараціями, за якими було відмовлено у випуску товарів та на вимогу митниці. Зауваження митниці до поданих документів не стосується числових значень складових митної вартості та були спростовані документами, що подані до митного контролю. Окрім того, відповідач вимагав надання документів, не передбачених ч.2-4 ст. 53 МК України, що не відповідає положенням ч.5 ст.53 МК України.

З огляду на це суд підставно зауважив, що декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2021 року у справі № 815/3976/16, а також в постановах Верховного Суду у справах №821/1617/17 від 14.08.2018 року, № 815/6827/17 від 29.01.2019 року, № 804/2256/16 від 12.11.2021 року, № 1/380/2019/002016 від 04.11.2021 року № 480/3558/19 від 17.11.2021 року, у яких суд прийшов до висновку, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Статтею 55 Митного кодексу встановлено порядок коригування митної вартості товарів. Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі - Правила), встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.

Суд першої інстанції вірно врахував, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові 23.10.2020 у справі № 820/3231/16 обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (стаття 53) заборонено.

Наведені вище положення митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Надаючи оцінку твердженням відповідача про те, що «у п. 4.2 Контракту CFA16112021 від 16.11.2021 року зазначено, що інвойс формується на підставі замовлення. В додатку №2 від 20.02.2023 вказано, що плата за товар є після підтвердження замовлення. А також в проформі-інвойсі в умовах оплати вказано, що плата здійснюється на підставі замовлень. Проте декларантом замовлення до митного оформлення не надано» суд першої інстанції зґясував, що згідно з ч. 2 п. 4.2 Контракту №СЕА16112021 від 16.11.2021 року замовлення буде вважатися прийнятим Продавцем, якщо той виставить Покупцю Інвойс.

Отже, інвойсом підтверджуються умови, що стосуються найменування кількості та ціни за одиницю продукту, а також інших відомості про будь-яке індивідуальне замовлення цього продукту і цей документ є остаточним підтвердженням наміру здійснити покупку товару.

Декларант надав на вимогу Митниці додаткові документи, а саме - копію Замовлення від 17.02.2023, що підтверджується листом-відповіддю Львівської митниці №7.4-2/15/13/14687 від 13.06.2023, де зазначено, що разом з листом про подання додаткових документів у порядку ч. 8 ст. 55 МКУ до Митниці надійшли такі документи: копія платіжної інструкції в іноземній валюті №121 від 21.02.2023 з відміткою банку про проведення платежу; копія платіжної інструкції в іноземній валюті №129 від 23.03.2023 з відміткою банку про проведення платежу; копія Замовлення від 17.02.2023.

Надаючи оцінку твердженням відповідача про те, що «надані платіжні доручення № 121 та 129 містять посилання тільки на контракт та не містять відбитків чи підписів банку, що в свою чергу не дає можливості перевірити чи вони проведені банком» суд першої інстанції вірно вказав, що на вимогу Митниці Позивач надав як додаткові документи платіжну інструкцію в іноземній валюті №121 від 21.02.2023 та №129 від 23.03.2023, які містять відмітку банківської установи та підпис банку.

Щодо зауважень митниці про не зазначення в банківських платіжних документах інформації про інвойс при наявності у них контракту то суд правильно зауважив, що грошові перекази, як зазначено у платіжних інструкціях №121 від 21.02.2023 та №129 від 23.03.2023, здійснювались через SWIFT.

Згідно з п. 32 Розділу IV Постанови Правління Національного банку України №189 від 25.08.2022 року, банк отримувача в разі отримання повідомлення про перерахування коштів в іноземній валюті на користь юридичної особи або фізичної особи- підприємця, у якому не заповнено реквізит «Призначення платежу» (немає посилання на договір або документ, на виконання якого від нерезидента- платника надійшли кошти в іноземній валюті) або в ній зазначена помилкова інформація, не пізніше наступного робочого дня після отримання такого повідомлення звертається до банку, що обслуговує платника, та/або до отримувача для з`ясування цього реквізиту в порядку, визначеному внутрішніми документами банку.

Крім того, у рахунку-фактурі (інвойсі) №230218SOUKR-002-C1783 від 03.04.2023 та рахунок-проформі №120022023 від 20.02.2023 зазначено, що вони сформовані за контрактом №CFA16112021 від 16.11.2021 р.

Відтак, у графі «Призначення платежу» достатньо вказати номер договору, на виконання якого виплачуються кошти.

При цьому суд підставно вважав, що надані копії платіжних інструкцій в іноземній валюті, які були надані Львівській митниці містять відмітку та підпис банку, а вказування інвойсу не є обов`язковим елементом у платіжній інструкції міжнародного переказу коштів.

З урахуванням зазначеного вище суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані рішення є необґрунтованими, при цьому сумніви відповідача щодо митної вартості імпортованого товару ґрунтуються на його припущеннях та документально не підтверджені, на противагу чому позивачем доведено подання ним всіх необхідних достовірних документів згідно з вимогами Митного кодексу України для підтвердження митної вартості товарів, містять об`єктивні дані про нього, що піддаються обчисленню, підтверджують усі заявлені складові митної вартості імпортованого товару.

Крім того судом правильно враховано, що відповідно до положень ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Аналогічна вимога до змісту картки відмови міститься в п.7.1. та п.7.2. «Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №631 (далі - Порядок №631), картка відмови складається для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову. У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

З огляду на це суд підставно зауважив, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться па митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється відповідним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом. Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за наявності виключних підстав та прийняти рішення про коригування митної вартості.

Після подання Позивачем МД, за результатами опрацювання відповідних документів Відповідачем складена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2023/001733, в якій було повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів у зв`язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості товару № UA209000/2023/900381/2 від 26.05.2023.

Тобто, єдиною підставою винесення оскаржуваної картки відмови в митному оформленні (випуску) товарів послугувало попередньо винесене рішення про коригування митної вартості товару № UA209000/2023/900381/2 від 26.05.2023.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі № 380/18298/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 28.02.2024