Постанова

від 27.02.2024 по справі 440/9997/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2024 року

Київ

справа №440/9997/22

адміністративне провадження №К/990/31037/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №440/9997/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області, третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Полтавський Райагрохім», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року (суддя Головко А.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року (головуючий суддя Спаскін О.А., судді: Присяжнюк О.В., Любчич Л.В.), -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Полтавський Райагрохім» (далі - ТДВ «Полтавський Райагрохім»), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 червня 2022 року №1686682-2408-1601.

Підставою для подання адміністративного позову слугувала незгода позивача із визначеним йому відповідачем розміром податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік. Позивач доводив, що не є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Так, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року (б/н), яким за позивачем було визнано право власності на вказану нерухомість, було скасоване ухвалою цього ж суду від 03 жовтня 2006 року у справі №8-4/06 у зв`язку із нововиявленими обставинами. Позивач вважав, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року (б/н) не породило жодних правових наслідків і він не став власником спірної нежитлової будівлі. Водночас відповідний запис залишився в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) без будь-яких на те правових підстав. Доводячи правомірність своїх вимог, позивач також посилався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа №911/3594/17), Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року (справа №910/10987/18), відповідно до яких сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 20 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року, в задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на 07 вересня 2022 року позивач є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1784,40 кв.м, набутої на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року б/н, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 27 травня 2005 року.

Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21 задовольнив позов ОСОБА_1 та скасував державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 1784,4 кв.м, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 , яка проведена Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» на підставі рішення Полтавського районного суду, б/н, від 15 вересня 2003 року, дата прийняття рішення та вчинення запису 27 травня 2005 року, реєстраційний номер майна 10906077.

06 червня 2022 року ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №1686682-2408-1601, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік у розмірі 21412,80 грн.

03 листопада 2022 року на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21 до Державного реєстру було внесено запис про припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач був власником спірного нерухомого майна. При цьому відомості Державного реєстру вказують на офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни чи припинення речових прав на нерухоме майно, яке на час прийняття оспорюваного рішення було зареєстроване саме за позивачем. Відтак у податкового органу існував обов`язок із нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на преюдиційність фактів, викладених в рішенні Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21, оскільки згідно з частиною сьомою статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Правові позиції, викладені Верховним Судом у справах №910/10987/18, №911/3594/17, за висновком суду першої інстанції, також не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки вони стосуються іншого предмету спору та інших обставин справи.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову.

Скаржник вказує, що підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачає, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є саме власники об`єктів житлової і нежитлової нерухомості. Проте вирішуючи спір між сторонами, суди обох інстанцій всупереч вимог частини четвертої статті 78 КАС України безпідставно не врахували преюдиційні факти, зафіксовані у рішенні Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21. У межах зазначеної справи суд встановив, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року (б/н), яке було скасовано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2006 року №8-4/06, не породило для ОСОБА_1 жодних правових наслідків і власником нежитлової будівлі теплої стоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , останній так і не став. В той же час, запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишився без будь-яких на те правових підстав.

Посилаючись на приписи частини другої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV), скаржник наполягає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При цьому норма частини другої статті 12 вказаного Закону передбачає, що у разі невідповідності відомостей, що містяться у Державному реєстрі, які містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії, то пріоритет надається останнім. Водночас під час розгляду цієї справи суди не встановили обставин наявності/відсутності у позивача чинного правовстановлюючого документа на спірну нежитлову нерухомість.

Скаржник також вказує на відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 266 ПК України і статті 12 Закону №1952-IV в частині відомостей, яким має бути надано пріоритет при встановленні власника нерухомого майна - правовстановлюючому документу чи запису (відомостям), які містяться в Державному реєстрі. Так, у справах № 440/16661/21, №440/9996/22 за ідентичних обставин суди надали перевагу саме документу про право власності, тоді як у цій справі - запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Верховний Суд ухвалою від 19 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Зазначив, що на дату формування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ОСОБА_1 був власником нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до даних Державного реєстру. При цьому підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначає, що підставою для визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості є саме дані Державного реєстру. Відповідні зміни до вказаного реєстру були внесені лише 03 листопада 2022 року, тобто, після прийняття податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2022 року №1686682-2408-1601. Обставини, встановлені у справі №545/2703/21, не можуть вважатися преюдиційними при вирішенні цього спору. Відповідач також вважає, що Верховний Суд вже викладав аналогічну позицію із спірного питання у постановах від 11 червня 2021 року (справа №440/5187/19), від 01 лютого 2023 року (справа №1440/2056/18).

ТДВ «Полтавський Райагрохім» не скористалось правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не є перешкодою для здійснення касаційного перегляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За позицією позивача, він не є власником нежитлової будівлі теплої стоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2006 року у справі №8-4/06 та рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21. Та обставина, що до 03 листопада 2022 року в Державному реєстрі містився запис про приналежність вказаного нерухомого майна саме ОСОБА_1 , не може бути підставою для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки запис у вказаному реєстрі не є підставою набуття права власності.

В свою чергу, відповідач вважає, що приписи підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України зобов`язують податковий орган обчислювати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі даних, що містяться в Державному реєстрі. Оскільки станом на 06 червня 2022 року ОСОБА_1 відповідно до даних Державного реєстру був власником спірного нерухомого майна, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Враховуючи викладене та виходячи з меж касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції встановив, що ключовим питанням, яке належало вирішити судам, було застосування підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України у взаємозв`язку із статтями 2, 12 Закону №1952-IV при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі наявності розбіжностей між даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та правовстановлюючими документами (оригіналами документів, наданих платником податків, зокрема документів на право власності).

Відповідно до статті 265 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачає, що саме власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (фізичні та юридичні особи) є платниками цього податку.

Для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган використовує: (1) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; або (2) відомості з оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документи на право власності; або (3) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та документів, наданих платником, у сукупності.

Таким чином, законодавець передбачив кілька джерел, з яких податковий орган може отримати відомості, необхідні для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За наведеного правового регулювання суд касаційної інстанції критично оцінює довід податкового органу, що підставою для визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості є тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Платником податку є саме власник об`єкта оподаткування, а не особа, про яку до Державного реєстру речових прав внесено запис як про власника. Державний реєстр є лише джерелом інформації, зокрема, щодо характеристик бази оподаткування.

Вирішуючи питання щодо пріоритету даних, які має використовувати податковий орган, у разі наявності підтверджених розбіжностей між відомостями, що містяться у Державному реєстрі та у документах платника податків, суд касаційної інстанції враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За визначенням, наведеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 2 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

За правилами частини другої статті 12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Питання застосування норми частини другої статті 12 Закону №1952-IV вже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду. Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 24 січня 2020 року (справа №910/10987/18), від 26 жовтня 2022 року (справа №538/2185/14-ц), від 20 лютого 2018 року (справа №917/553/17), Верховний Суд дійшов висновку, що нормою частини другої статті 12 Закону №1952-IV законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії, та які мають пріоритет над записами, що містяться у цьому Державному реєстрі.

При цьому усталеною є також позиція Верховного Суду, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для його виникнення.

Відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02 липня 2019 року (справа №48/340), від 12 березня 2019 року (справа №911/3594/17), від 19 січня 2021 року (справа №916/1415/19), відомості Державного реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Отже, за загальним правилом, якщо особа заперечує актуальність відомостей, внесених до Державного реєстру, останні можуть бути спростовані шляхом надання для дослідження документів, на підставі яких відповідне право було набуто чи припинено. Аналогічний підхід впроваджено законодавцем і у нормі підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, яка передбачає можливість встановлення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки на підставі відомостей Державного реєстру, але й з урахуванням оригіналів документів платника податків, зокрема документів про право власності. Під документами про право власності слід розуміти як документи щодо набуття такого права, так і щодо його втрати платником податків.

Суд касаційної інстанції враховує, що порядок взаємодії між платником податків та контролюючим органом, зокрема унормований підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України, відповідно до якого платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:

об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку;

нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

При цьому абзац другий підпункту 266.7.4 пункту 266.7 статті 266 ПК України встановлює, що у разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Отже, приведений вище підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України прямо передбачає, що за наявності розбіжностей між даними податкового органу і даними платника податків, пріоритет мають дані, підтверджені таким платником на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності (його набуття чи втрати).

Підсумовуючи викладене та реалізуючи мету, з якою касаційне провадження було відкрито у цій справі, колегія суддів формулює такий правовий висновок. При обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган повинен використовувати не тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але й наявні відомості, що містяться в оригіналах відповідних документів платника податків, зокрема в документах на право власності (за умови їх подання). За наявності розбіжностей у таких даних оригінали документів, надані платником, зокрема документи на право власності, мають пріоритет над даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З матеріалів цієї справи слідує, що ОСОБА_1 27 березня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу №3170101 придбав нежитлову будівлю теплої стоянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на прийняття реєстратором рішення від 13 червня 2003 року про відмову в реєстрації права власності на вказане майно ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності і зобов`язання його зареєструвати. Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 15 вересня 2003 року (б/н) вказаний позов задовольнив (а.с.8).

В подальшому Полтавський районний суд Полтавської області ухвалою від 03 жовтня 2006 року у справі №8-4/06 задовольнив заяву ВАТ «Райагрохім» та скасував рішення Полтавського районного суду Полтавської області рішенням від 15 вересня 2003 року (б/н) у зв`язку з нововиявленими обставинами (а.с.10).

Крім того, Господарський суд Полтавської області рішенням від 10 листопада 2006 року у справі №14/513 частково задовольнив позов ВАТ «Райагрохім» і, серед іншого, визнав недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 27 березня 2003 року №3170101, який укладено між Спеціалізованим державним підприємством «Укрспец`юст» та приватним підприємцем ОСОБА_1 (а.с.11-16).

Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21 задовольнив позов ОСОБА_1 та скасував державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 1784,4 кв.м., адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 , яка проведена Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» на підставі рішення Полтавського районного суду, б/н, від 15 вересня 2003 року, дата прийняття рішення та внесення запису 27 травня 2005 року, реєстраційний номер майна 10906077 (а.с.17-20).

За правилами частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З урахуванням змісту наведених вище судових рішень суд касаційної інстанції погоджується із доводом позивача, що він у звітному періоді не був власником спірної нежитлової нерухомості, оскільки рішення суду, на підставі якого було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було скасовано, а правочин, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав будівлю теплої стоянки, було визнано недійсним судом. Отже, станом на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач відповідно до вимог підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України не мав статусу платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, стосовно нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки останній не мав будь-яких речових прав на спірне нерухоме майно у зв`язку зі скасуванням підстав, на яких вони виникли.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення тільки з тих підстав, що станом на 07 вересня 2022 року позивач відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України у взаємозв`язку із статтями 2, 12 Закону №1952-IV.

Довід відповідача про те, що у 2021 році позивач мав би сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки рішення у справі №545/2703/21 було прийнято лише 28 вересня 2021 року і набрало законної сили 28 жовтня 2021 року, також підлягає відхиленню. Суд касаційної інстанції наголошує, що визначальним для сплати спірного у цій справі податку є саме обставини існування права власності на нерухоме майно, проте, такого права позивач у 2021 році не мав. В свою чергу, судовим рішенням у справі №545/2703/21 було задоволено позов лише про скасування запису про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності, тоді як питання припинення такого права у межах зазначеної справи не вирішувалось, оскільки таке право було припинено раніше на підставі відповідних судових рішень.

При цьому суд касаційної інстанції також враховує, що ОСОБА_1 18 жовтня 2022 року подав до ГУ ДПС заяву про скасування податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2022 року №1686682-2408-1601, в якій зазначив усі суттєві обставини, пов`язані з набуттям ним права власності на спірне нерухоме майно, та долучив до неї копії рішень Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2003 року (б/н) та від 28 вересня 2021 року у справі №545/2703/21, а також копію ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 03 жовтня 2006 року у справі №8-4/06 (а.с.22-23).

Такі дії платника податків слід розцінювати як використання права, наданого підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України на проведення звірки даних.

Проте, ГУ ДПС у листі від 01 листопада 2022 року №21576/6/16-31-24-08-08 не надало жодної оцінки повідомленим платником податків обставинам та не навело підстав для їх відхилення.

Щодо висновку судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для врахування правових позицій, викладених Верховним Судом у справах №910/10987/18, №911/3594/17, суд касаційної інстанції погоджується, що дійсно указані справи стосуються іншого предмета спору та інших обставин. Водночас у них викладено правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та необхідності застосування частини другої статті 12 Закону №1952-IV у вирішенні питань, пов`язаних з правом власності на майно. Оскільки вказана норма права підлягала застосуванню і у спірних у цій справі правовідносинах, доводи позивача про необхідність врахування висновків, викладених у перелічених справах, є обґрунтованими та помилково були відхилені судами.

Поряд з наведеним доводи ГУ ДПС про необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 червня 2021 року (справа №440/5187/19), від 01 лютого 2023 року (справа №1440/2056/18) підлягає відхиленню, оскільки у вказаних справах спір між сторонами в частині джерела відомостей про базу оподаткування не виникав, що свідчить про їх нерелевантність до обставин цієї справи.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи висновок суду касаційної інстанції, висловлений щодо ключового питання у цій справі, наявні підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового про задоволення позовних вимог про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2022 року №№1686682-2408-1601.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Правила розподілу судових витрат визначає стаття 139 КАС України, відповідно до частини п`ятої якої якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач є особою, звільненою від сплати судового збору, на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а понесення сторонами судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не встановлено, у зв`язку з чим підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року скасувати.

Ухвалити у справі №440/9997/22 нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 червня 2022 року №1686682-2408-1601.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.В. Хохуляк