Рішення

від 28.02.2024 по справі 761/45128/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/45128/23

Провадження № 2/761/4596/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

28 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді: Матвєєвої Ю.О.

за участі секретаря: Каніковського Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Швидко Гроші» про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Швидко Гроші» про визнання кредитного договору № 25.03.2023 - 100001057 від 25.03.2023 року недійсним та стягнути судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 04.09.2023 року позивачу стало відомо, що в нього наявна заборгованість у розмірі 7000,00 грн. за кредитним договором № 25.03.2023 - 100001057 від 25.03.2023 року, що був нібито укладений між ним та ТОВ «Швидко Гроші». Позивач зазначає, що укладення вказаного правочину відбувалося без її дозволу, так як вона ніколи не зверталася до відповідача для отримання кредиту. А тому на думку позивачки вказані обставини є підставою для звернення до суду за захистом її порушеного права.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2023 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.02.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, але подали до суду заяву про слухання справи за їхньої відсутності, позовні вимоги підтримують просять задовольнити.

Представник відповідача, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, в судове засідання не з`явився, поважності причин неявки суду не повідомив, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження строк, відповідач відзив на позов не подав.

Крім того, на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Києва було розміщено оголошення про виклик у судове засідання відповідача.

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, на підставі положень ст. 280 та у відповідності до ст. 281 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

04.09.2023 року позивач отримала витяг з Українського бюро кредитних історій, згідно якого вбачається, що 25.03.2023 року використовуючи позивача персональні дані було укладено Кредитний договір № 25.03.2023 - 100001057 з ТОВ «Швидко Гроші».

Як зазначає позивач в позовній заяві, укладення вказаного правочину відбувалося без її дозволу, так як вона ніколи не зверталася до відповідача для отримання кредиту.

Крім того, позивач зазначає, що незадовго до укладання договору № 25.03.2023 - 100001057 від 25.03.2023 року невідомі особи, шахрайськими методом заволоділи її даними, в результаті чого заволоділи коштами, в розмірі 15000,00 грн., які зберігались на картковому рахунку в АТ «ОЩАДБАНК».

За даним фактом позивач звернулась до правоохоронних органів з відповідною заявою, в подальшому відомості були внесені до ЄРДР, кримінального провадження № 12023020110000082.

22.11.2023 року позивачем було отримано повідомлення про початок досудового розслідування від 25.10.2023 року.

Також з метою скасування кредитного договору, якого як стверджує позивачка не укладала, вона звернулась письмово із запитом безпосередньо до ТОВ "ШВИДКО ГРОШІ", однак її звернення було проігноровано.

З метою врегулювання даного спору, позивач звернулась й до Національного Банку України з скаргою на незаконне укладання кредитного договору.

Згідно листа № 14-0004/81491 від 03.11.2023 року, НБУ повідомило, що за результатами розгляду скарги, ТОВ "ШВИДКО ГРОШІ" підтвердили наявність електронного кредитного договору № 25.03.2023 - 100001057 від 25.03.2023 року за яким позивачем не було повернути 3500, 00 грн. тіла боргу та проценти. Також останні повідомили, що договір укладався у відповідності до ст. 11 Закону України "Про електрону комерцію".

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких: 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 639 ЦК України визначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, а згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем, або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 11 цього Закону визначає, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб - місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Статтею 11 цього Закону визначений Порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною 11 цієї статті визначено, що покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості:

- умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги;

- найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги;

- гарантійні зобов`язання та інформація про інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги;

- порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Статтею 12 цього Закону визначено форми підписання електронного правочину:

- електронним підписом або електронним цифровим підписом відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 3 статті 13 даного Закону зазначено, що продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" автентифікація - електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Пунктом 8 цієї частини визначено, що електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Пунктом 20 цієї частини передбачено, що ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи;

Частиною 6 ст. 17 цього Закону передбачено, що використання електронних довірчих послуг не змінює порядку вчинення правочинів, встановленого законом.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Пунктами 2.7, 2.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21.01.2004 № 22, зареєстрованою в Мін`юсті 29.03.2004 за № 377/8976 передбачено, що примірник розрахункового документа, реєстр платіжних вимог, які залишаються в банку, мають містити підписи/підпис відповідальних/відповідальної осіб/особи, зразки підписів яких/якої заявлені банку в картці із зразками підписів. Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розрахункового документа в кілька прийомів.

Судом встановлено, що Позивач особисто не укладала договір з відповідачем як шляхом безпосереднього проставлення власних підписів на бланку такого договору, так і за допомогою засобів електронної комерції, позивач не давав особистого розпорядження або доручення щодо переказу на його картрахунок відповідачем 7000,00 грн. на умовах кредиту, особисто цими коштами позивач не розпоряджався, у володінні позивача зазначені кошти не перебували, а тому не дотримується основний змістовний елемент для визнання кредитного договору укладеним - взаємна воля обох сторін.

Суд вважає, доведеним, що позивач ні 25.03.2023 року, ні в наступні дні не отримувала від відповідача жодних електронних документів, квитанції, товарного чи касового чеку, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку на наявні засоби зв`язку (мобільні телефони, електронні скриньки, поштову скриньку за місцем проживання), у зв`язку з укладенням (підписом) кредитного договору №25.03.2023 - 100001057 від 25.03.2023 року, а також електронної чи письмової копії даного договору.

Також, правова позиція яка міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 року: - у статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію», зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Таким чином, кредитний договір укладений шахраями використовуючи персональні дані позивача не можна вважати не укладеним.

Крім цього, у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Документи, які додані до позовної заяви містять достатньо доказів того, що укладення правочину відбувалося поза волею позивача, кредитний договір був укладений фінансовими шахраями, використовуючи персональні дані позивача для підробки кредитного договору.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що кредитний договір №25.03.2023 - 100001057 від 25.03.2023 року між позивачем та відповідачем являється недійсним, так як було відсутнім волевиявлення учасника правочину (позивача), воно не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, до того ж правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, однак позивач не отримала коштів від відповідача по даному кредитному договору.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10-13, 141, 259, 264, 265, 280-282, 284, 289 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Швидко Гроші» про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійним Кредитний договір №25.03.2023 - 100001057 від 25.03.2023 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Швидко Гроші».

Стягнути з ТОВ «Швидко Гроші»(код ЄДРПОУ 37026878) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.О. Матвєєва

28 лютого 2024 року