Ухвала

від 29.02.2024 по справі 385/284/24

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №385/284/24

Провадження № 2/385/179/24

У ХВ АЛ А

про повернення позовної заяви

29.02.2024 року суддя Гайворонського районного суду Кіровоградської області Гришак А.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Гайворон-Птиця» про зняття арешту з нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Волощук В.В. звернувся до Гайворонського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Гайворон-Птиця» про зняття арешту з нерухомого майна.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї документами, суддя приходить до висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачу з наступних підстав.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Положенням частини 7 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Положенням частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що документами, які посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги.

У статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» наведені такі вимоги щодо форми та змісту договору про надання правничої допомоги:

1. Договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.

2. Договір про надання правничої допомоги може вчинятися усно у випадках:

1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);

2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

3. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

4. Договір про надання правничої допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правничу допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правничої допомоги.

5. Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до пунктів 2, 4, 5, 11, 15 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №41 від 12.04.2019 року, ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Ордер, встановленої форми, є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер).

У пункті 12 цього Положення передбачені реквізити ордеру, зокрема, посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа.

Отже, повноваження адвоката як представника позивача в цивільному процесі, зокрема на подання та підписання позовної заяви, мають бути підтверджені довіреністю позивача, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Ордер на надання правової допомоги не замінює договору про надання правової допомоги, який є підставою для здійснення адвокатської діяльності, а є лише документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги клієнту.

На виконання вимог ч. 4 ст. 62 ЦПК України представник позивача адвокат Волощук В.В. долучив до матеріалів позовної заяви ордер серії ВЕ №1108318, дата видачі (підпису) ордеру 12.12.2023 року та копію договору про надання правової допомоги № 71 від 12.12.2023 року.

З оглянутого судом ордеру серії ВЕ №1108318 від 12.12.2023 року вбачається, він виданий адвокатом Волощуком В.В. на підтвердження надання правової допомоги позивачу ОСОБА_1 , на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 12.12.2023 року.

Також судом було оглянуто копію договору про надання правової допомоги № 71 від 12.12.2023 року згідно якого адвокат Волощук В.В. взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу ОСОБА_1 , однак даний договір не містить підпису адвоката Волощука В.В., тому суд ввадажає його таким, що не є укладеним.

Суд зазначає, що законодавець передбачив обов`язковість та безумовність вимоги процесуального закону стосовно підписання позовної заяви власноручним або електронним цифровим підписом позивача (його представника) або особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, як підтвердження справжньої волі позивача на настання відповідних правових наслідків станом на час звернення до суду із позовом, отже дотримання принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Суд установив, що адвокат Волощук В.В. на момент оформлення ордеру серії ВЕ №1108318 від 12.12.2023 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 та на момент підписання цієї позовної заяви 22.02.2024 року не мав належних повноважень на представництво у суді інтересів ОСОБА_1 , оскільки між ними не було укладено договір про надання правничої допомоги у письмовій формі, який би надав адвокату право на звернення до суду з цим позовом. Ордер серії ВЕ №1108318 від 12.12.2023 року, який не підтверджений письмовим договором про надання правничої допомоги, не можна вважати належним документом, що посвідчує повноваження представника у суді.

Наведене дає можливості дійти висновку про те, що позовну заяву підписано особою, яка не має право її підписувати.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Враховуючи, що позовна заява подана та підписана особою, яка не мала права її підписувати, тому така не відповідає вимогам частини другої статті 175 ЦПК України, і згідно з п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, підлягає поверненню особі, яка її подала.

Згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Також, судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Повернення позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не перешкоджає особі повторно звернутися з вказаним позовом до суду, у тому порядку, який встановлений Законом, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись ст.ст. 185, 260, 353 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 доПриватно-орендногосільськогосподарського підприємства«Гайворон-Птиця»про зняттяарешту знерухомого майна повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: А. М. ГРИШАК