Ухвала

від 28.02.2024 по справі 643/216/23

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/216/23

Провадження № 1-кп/643/90/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2024 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022221170003760 від 24.11.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в :

У провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022221170003760 від 24.11.2022 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України.

Прокурор у судовому засіданні 28 лютого 2024 року звернувся до суду з клопотанням про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 . У поданому клопотанні посилалася на наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, просила продовжити стосовно обвинуваченого строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» із визначенням застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В обґрунтування клопотання прокурор посилалася, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні замаху на злочин, передбачений ч. 2 ст.15, ч. 4 ст.185 КК України,тобто закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у інше приміщення, вчинена повторно, в умовах воєнного стану. Вчинений ОСОБА_4 злочин є тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років. Посилалася, що наявні підстави вважати, що обвинувачений не буде виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, а тому наявні ризики, передбаченіст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності у зв`язку із вчиненням злочину, санкція статті якого передбачає покарання у виді позбавлення волі до восьми років, а також у зв`язку із відсутністю стійких соціальних зв`язків, постійного місця роботи; може продовжити свою злочинну діяльність та вчинити інші кримінальні правопорушення, у тому числі, з корисливих мотивів, у зв`язку з відсутністю законних джерел отримання грошових коштів, та оскільки раніше обвинувачений вже неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні 28 лютого 2024 року проти задоволення клопотання прокурора заперечував. Посилався, що ризики, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання, не доведені, зазначив, що він має намір працевлаштуватися, отримувати дохід, а тому зможе себе забезпечити. Також посилався на те, що він громадянин України та має соціальні зв`язки.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні 28 лютого 2024 року заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Підтримав позицію свого підзахисного. Як на це посилався захисник, в діях ОСОБА_4 містяться ознаки не кримінального, а адміністративного правопорушення, а саме - дрібної крадіжки. Зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не підтверджується доказами, ризики, на які посилається прокурор в обґрунтування доводів клопотання відсутні. Просив змінити ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Представник потерпілого у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про проведення судового розгляду у даному кримінальному провадженні за відсутністю представника ТОВ «ВВКР».

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, доходить висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , з огляду на таке.

Як це гарантовано положеннями ч. 2 ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на наведені положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду, по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. У подальшому запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 був продовжений ухвалами Московського районного суду м. Харкова та Харківського апеляційного суду від 30.03.2023. Востаннє строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого був продовжений ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2024 року.

Строк тримання під вартою обвинуваченого закінчується 15 березня 2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Правилами ст.177КПК України унормовано, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.

Положеннямист.178КПК України визначені обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема, тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, вирішуючи питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 встановив, у тому числі, наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, а саме: спроба переховуватися підозрюваного від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Характер інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення та його фактичні обставини свідчать про його суспільну небезпеку. Санкція ч. 4ст. 185 КК Українипередбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Під час вирішення питання про продовження строків тримання під вартою, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість злочину, який, відповідно до положеньст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, суспільну небезпечність злочину, який інкримінується обвинуваченому, а також особистість обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та міцність соціальних зв`язків, моральні переконання, майновий стан та зв`язки з державою.

Для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

Серед обставин, які мають враховуватися судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.

Одним з вагомих факторів при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).

Беручи до уваги тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_4 ,в разі визнання його винуватим в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні - у виді позбавлення волі на строк до восьми років, враховуючи те, що діїобвинуваченого, за замах на вчинення яких він обвинувачується, носять характер тяжкого злочину, враховуючи, що ОСОБА_4 не має офіційного місця роботи, як наслідок, офіційного постійного та стабільного джерела доходу, суд доходить висновку, що застосування більш м`яких запобіжних заходів стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 є неможливим.

Водночас, у суду відсутні підстави вважати, що в обвинуваченого наявні міцні соціальні зв`язки, які зменшують ризики у даному кримінальному провадженні.

Беручи до уваги тяжкість злочину, замах на вчинення якого інкримінується обвинуваченому ОСОБА_4 , та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, які викладені в ухвалі про застосування запобіжного заходу, суд вважає, що ризики, передбачені п. 1, 5ст. 177 КПК України, доведені прокурором та продовжують існувати.

Більш того, суд бере до уваги, що характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченому злочину свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для застосування суворих запобіжних заходів, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не обравши до особи запобіжні заходи, а саме тримання під вартою. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991, наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_4 , у разі визнання його винуватим, враховуючи вірогідність переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Стороною захистуне наданодоказів напідтвердження наявностів обвинуваченогоофіційного працевлаштуванняі,як наслідок,постійного тастабільного джереладоходу,які моглибути врахованісудом підчас вирішенняпитання щодопродовження строкутримання підвартою,як івідсутні підставивважати,що вобвинуваченого наявніміцні соціальнізв`язки,які бзменшували ризикиу даномукримінальному провадженні.Посилання обвинуваченогона йогонамір працевлаштуватисясамо пособі неспростовує обґрунтованістьризиків,на якіпосилався прокурорв клопотанні.

Суд ставиться критично до посилань сторони захисту щодо сталості зв`язків обвинуваченого, обґрунтовуючи це наявністю постійного місця проживання, позаяк в умовах дії воєнного стану наявна процедура тимчасового переміщення, яка за своїми правовими наслідками породжує правовідносини, релевантні державній реєстрації, таке переміщення особа може робити необмежену кількість разів.

Між тим, суд зважає на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Отже, наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1ст. 177 КК України, які послугували підставою для обрання запобіжного заходу, виправдовують тримання особи під вартою, а також про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, тому суд вважає за доцільне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою строком на шістдесят днів.

Під час вирішення питання про визначення обвинуваченому розміру застави, суд, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, наявність ризиків, передбаченихст. 177 КПК України, доходить висновку, що застава у 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 80 520 (вісімдесят тисяч п`ятсот двадцять) гривень 00 копійок буде достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, визначенихКПК України.

З приводу того, чи є інші більш м`які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд керується таким.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України (ч. 1 ст. 184 КПК України).

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

Надаючи оцінку можливостям застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на викладене, суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишається необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 та зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом, а відтак не вбачає підстав для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, як про це, у тому числі, просив захисник.

З огляду на наведені вище обставини у їх сукупності, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 197,199 КПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_4 з тримання під вартою на особисте зобов`язання відмовити.

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, - задовольнити.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, продовжити на шістдесят днів- до 27 квітня 2024 року включно.

Установити строк дії ухвали в частині продовження строків тримання обвинуваченого під вартою до 27 квітня 2024 року включно.

Визначити ОСОБА_4 суму застави в розмірі 30 (тридцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 80 520 (вісімдесят тисяч п`ятсот двадцять) гривень 00 копійок, яку необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області (Отримувач коштів (одержувач): ТУ ДСА України у Харківській області; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26281249; Банк отримувача (одержувача): ДКСУ м. Київ; Код банку отримувача (МФО одержувача): 820172; Рахунок отримувача (Р/р): UA208201720355299002000006674; призначення платежу застава; справа № 643/216/23, н/п 1-кп/643/247/23) до сплину терміну тримання під вартою.

У разі внесення визначеної суми застави уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це суд.

З моменту звільнення ОСОБА_4 з-під варти у зв`язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися міста Харкова без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи.

Вказані обов`язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 строком на 2 місяці, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовуються у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою протягом п`яти днів з дня її проголошення може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - у той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення у формі ухвали складено і підписано 29 лютого 2024 року.

Суддя: ОСОБА_1