ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3014/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Державного підприємства Морський торговельний порт Південний: Брєжнєв Д.О., Заверюха В.О.
від Акціонерного товариства закритого типу Технеп: Залевська І.В.
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу Технеп
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 року, суддя в І інстанції Желєзна С.П., повний текст якого складено 04.10.2023 в м. Одесі
у справі: №916/3014/23
за позовом: Державного підприємства Морський торговельний порт Південний
до відповідача: Акціонерного товариства закритого типу Технеп
про стягнення 476 075,01 грн
В С Т А Н О В И В:
У червні 2023 року Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" (далі - ДП "МТП "Південний") звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Акціонерного товариства закритого типу "Технеп" (далі - АТ "Технеп") про стягнення заборгованості у загальному розмірі 476 075,01 грн, яка складається із суми основного боргу у розмірі 293 158,45 грн, пені у розмірі 133 817,50 грн, збитків від інфляції у розмірі 40 719,65 грн, 3% річних у розмірі 8379,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором про споживання електроенергії та спільне використання технологічних мереж №ОГЭ-180/д від 30.10.2006 в частині оплати вартості наданих позивачем послуг протягом періоду з лютого 2022 по грудень 2022 включно.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі №916/3014/23 позов задоволено; стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу Технеп на користь Державного підприємства Морський торговельний порт Південний суму основного боргу у розмірі 293 158,45 грн, пеню у розмірі 133 817,50 грн, збитки від інфляції у розмірі 40719,65 грн, 3% річних у розмірі 8379,41 грн та судовий збір у розмірі 7141,13 грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність факту порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих послуг позивачем.
27.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства закритого типу Технеп, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі №916/3014/23 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме: стягнути з Одеського квартирно-експлуатаційного управління на користь Державного підприємства Морський торговельний порт Південний 165 862,60 грн, в іншій частині позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що розмір заборгованості за основним зобов?язанням не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки на момент винесення рішення заборгованості за рахунком №39/е від 28.02.2022 р. на суму 80370,48 грн та рахунком №40/е від 28.02.2022 р. на суму 24 800,52 грн були погашеними. Таким чином, на момент винесення судом першої інстанції рішення розмір основного зобов`язання складав 187 987,45 грн.
Зазначає, що судом першої інстанції визнано встановленою обставина вручення Відповідачу рахунку №73/е від 31.03.2022 на суму 9672,97 грн та рахунку №72/е від 31.03.2022. Однак, цей факт є недоведеним, оскільки зазначене відправлення із переліченими документами АТЗТ «Технеп» не отримувало. 3 листа №1500/12/207/22 від 07.04.2022 р. та поштового повідомлення №6548106382325 вбачається, що поштове відправлення було направлено за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Приморска, б. 19, кв. 99. Однак, зазначена адреса не є місцезнаходженням АТЗТ «Технеп». При цьому, надані Позивачем копії актів №72 та №73 від 31.03.2022 р. не підписані з боку АТЗТ «Технеп», про що зазначив суд першої інстанції. Таким чином, встановити момент настання кінцевого строку оплати рахунків від 31.03.2022 р. №72/е на суму 26 048,23 грн. та №73/е на суму 9 672,97 грн не можливо.
Стверджує, що встановлення не доведених обставин судом першої інстанції призвело до стягнення з АТЗТ «Технеп» штрафних санкцій у безпідставно нарахованому розмірі. Враховуючи той факт, що не доведено позивачем вручення АТЗТ «Технеп» рахунків від 31.03.2022 № 72/е на суму 26 048,23 грн. та №73/е на суму 9 672,97 грн., то й нарахуванні пені за несвоєчасну сплату за ними провести не можливо.
Додатково зазначив, що всі відшкодування за отримані комунальні послуги Сторони 2 за цим договором сплачуються Стороною 3 (КЕВ м. Одеси, наразі - Одеське квартирно-експлуатаційне управління), оскільки на території відповідача перебуває військовий підрозділ, який і споживає електроенергію, за яку позивачем нараховано відповідачу до сплати. Таким чином, АТЗТ «Технеп» не має оплачувати не спожиту ним електроенергію.
Скаржник також зазначив, що у зв?язку із тим, що прострочення оплати основного зобов?язання з боку Відповідача є наслідком виключних істотних обставин, пов?язаних із введенням воєнного стану на всій території України та розміщенням військового підрозділу ЗСУ на об?єкті споживання електричною енергією, який зобов?язався відшкодувати надані послуги але до цього часу не здійснив цього, розмір штрафних санкцій підлягає зменшенню на 90%, а можливо і на всі 100%.
До апеляційної скарги відповідачем долучено нові докази, зокрема, платіжна інструкція №8 від 26.06.2023; платіжна інструкція №12 від 14.08.2023; акт про підключення ТП-20 АТЗТ «Технеп» від 03.03.2022; лист ВЧ А0666 №0666/35/989 від 11.03.2022; лист АТЗТ «Технеп» №12-03/22 від 12.03.2022; ????договір №217/37С від 12.01.2023; акт прийому-передачі від 12.01.2023; акт надання послуг від 20.01.2023; платіжні інструкції №№16-25 від 25.10.2023.
Також скаржником разом з апеляційною скаргою заявлено клопотання про залучення співвідповідача: КЕВ м. Одеси.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Зокрема, зазначає, що Відповідач, будучи належним чином повідомленим про стан розгляду справи, свідомо, усвідомлюючи всю відповідальність за свої дії, бездіяльність та можливі негативні наслідки, не надав відзив на позовну заяву та належні докази на підтвердження та обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог. Відповідач не обгрунтував причин неможливості надання підтверджуючих документів під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Зазначає, що згідно інформації з сервісу «Опендатабот» вбачається, що, 21.06.2017, адреса АТЗТ «Технеп» змінилась з 65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Приморська, б. 19, кв. 99 на 65481, Одеська обл., м. Южне, проспект Миру, буд. 23, корп. 5. Водночас, спірна адреса вказувалась в усіх наданих до позовної заяви супровідних листах, якими передавались АТЗТ «Технеп» рахунки та Акти приймання - передачі виконаних послуг, які отримувались особисто під підпис уповноваженими особами Відповідача. Жодних зауважень щодо адреси не висловлювалось.
Позивач наголошує, що ДП «МТП «Південний», відповідно до умов Договору, надає послуги саме АТЗТ «Технеп», та не має жодних укладених договорів оренди або надання послуг з військовим підрозділом, який перебуває на території Користувача.
Разом з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про розгляд даної справи у закритому засіданні, мотивоване тим, що вказану справу потрібно проводити у закритому судовому засіданні з метою запобігання поширенню інформації з обмеженим доступом.
Згідно з ч. 8 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом.
Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину (ч. 9 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна чи службова інформація.
Статтею 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що таємна інформація - це інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини 2 ст. 6 Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Відповідно до ч. ч. 10, 11 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи та вчинення окремих процесуальних дій у закритому судовому засіданні проводяться з додержанням правил здійснення судочинства в господарських судах. Під час такого розгляду можуть бути присутні лише учасники справи, а в разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. Суд попереджає зазначених осіб про обов`язок не розголошувати інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувається в закритому судовому засіданні. Використання систем відеоконференц-зв`язку та транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет у закритому судовому засіданні не допускаються.
Враховуючи подане відповідачем клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні та документи, які знаходяться у матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав розгляду апеляційної скарги у даній справі у закритому судовому засіданні.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження. Ухвалою суду від 18.12.2023 призначено справу №916/3014/23 до розгляду на 06.02.2024 о 10:45 та в подальшому оголошено перерву в розгляді даної справи до 27.02.2024 о 10:30.
26.02.2024 до суду апеляційної інстанції від учасників справи надійшли письмові пояснення щодо розрахунку заборгованості відповідача з урахуванням вже сплачених апелянтом коштів.
У судовому засіданні 27.02.2024 представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення скасувати та ухвалити нове рішення з урахуванням часткової сплати відповідачем заборгованості, представники позивача просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги з урахуванням наданих позивачем письмових пояснень щодо часткової сплати відповідачем заборгованості.
Розглянувши у судовому засіданні 27.02.2024 клопотання Акціонерного товариства закритого типу Технеп про залучення у даній справі співвідповідача Одеське квартирно-експлуатаційне управління, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.ч.1,3 ст.48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача.
Отже, право заявляти клопотання про залучення співвідповідача у справі належить виключно позивачу; іншим учасникам справи такого права не надано, крім того, суд не має права залучати до участі у справі співвідповідача з власної ініціативи.
Визначення складу сторін спору, а саме складу відповідачів, підстав позову та вимог щодо кожного з них, належить до права саме позивача та є однією зі складових принципу диспозитивності розгляду спору в господарському суді, а тому відповідач не має права клопотати про зміну складу відповідачів чи залучення інших відповідачів.
З урахуванням наведеного, судова колегія апеляційної інстанції відмовила відповідачу у задоволенні клопотання про залучення у даній справі співвідповідача Одеського квартирно-експлуатаційного управління.
Щодо долучених до апеляційної скарги документів, судова колегія вказує таке.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Так, в обгрунтування неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції відповідач зазначив, що з перших днів воєнного стану в України, на території відповідача було розміщено військовий підрозділ, що підтверджується актом підключення, а також заявкою на приміщення, які були додані до листа №05/01-22 від 05.01.2022. Процесуальні документи суду отримувались ПП «Варіант», який є орендодавцем приміщення, за адресою якого зареєстровано місцезнаходження АТЗТ «ТЕХНЕП»: Одеська обл., м. Южне, пр-т Миру, б. 23, корпус 5. Зазначеним нежитловим приміщенням АТЗТ «ТЕХНЕП» користується на підставі Договору оренди нежитлового приміщення від 02.02.2019, який наразі є діючим. Відповідно до зазначеного договору оренди АТЗТ «ТЕХНЕП» не уповноважувало будь-яких третіх осіб та не надавало їм довіреності на отримання поштових відправлень. Підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення №6548106660562 (яким надсилалась позовна заява) належіть невідомій особі. Єдиним працівником АТЗТ «ТЕХНЕП» є ОСОБА_1 і вищезазначені поштові відправлення вона не отримувала.
Відповідач вказав, що відсутність на підприємстві працівників підтверджується податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску. Таким чином, скаржник зазначає, що АТЗТ «ТЕХНЕП» не проігнорувало участь у справі на етапі розгляду в першій інстанції, а не мало можливості реалізувати надане законодавством право через обставини, які не залежали від Відповідача.
Зважаючи на вищевикладені обставини, користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих процесуальним законом апеляційному господарському суду, а також з дотриманням принципів справедливості та балансу інтересів, з метою повного, всебічного і об`єктивного розгляду справи, встановила наявність виняткового випадку для прийняття на стадії апеляційного перегляду справи нових доказів, що не були предметом дослідження під час вирішення спору судом.
Щодо суті спору
Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2006 між ДП „МТП „Южний (Власник мереж) та АТ «Технеп» (Користувач) було укладено договір про споживання електроенергії та спільне використання технологічних мереж №ОГЭ-180/д, відповідно до п. 1.1 якого Власник мереж зобов`язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених Користувачу до використання, а Користувач своєчасно сплачувати за спожиту електроенергію та використання електричної мережі, отримані послуги.
Згідно з п. 3.1 договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р. Власник мереж має право на відшкодування частини (відповідно до обсягу переданої Користувачу електричної енергії) витрат на утримання електричних мереж, якими здійснюється передача електричної енергії Користувачу, згідно з кошторисом.
Згідно з п. 7.1 договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р. облік електроенергії, отриманої Власником мереж та Користувачем, приєднаним до електричних мереж Власника, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення Користувачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяг спожитої електроенергії визначається Власником мереж розрахунковим шляхом.
Положеннями п. 7.4 договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р. врегульовано, що на підставі показів засобів обліку електричної енергії оформлюються такі документи: акт про обсяги переданої електричної енергії, акт про результати замірів електричної енергії.
Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р. за внесення платежів, передбачених пунктом 4.1 цього договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком до цього договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки НБУ, що діє на день фактичної оплати. Сума пені зазначається у рахунковому документі окремим рядком.
10.12.2019р. між ДП „МТП «Южний» та АТ «Технеп» було укладено додаткову угоду №1 до договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р., згідно якої викладено реквізити сторін у розділі 11 договору у новій редакції.
Листом №1324/12/207/22 від 15.03.2022р. ДП «МТП Южний» було надано АТ «Технеп» рахунки №39/е, №40/е від 28.02.2022, акти приймання-передачі виконаних послуг №39, №40 від 28.02.2022р. за січень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 05.04.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №39 від 28.02.2022р. на суму 80 370,48 грн., №40 від 28.02.2022р. на суму 24 800,52 грн. були підписані лише з боку ДП „МТП „Южний.
04.03.2022р. ДП „МТП „Южний було виставлено відповідачу коригувальний рахунок №6/1/е за січень 2022р., згідно якого вартість послуг за вказаний місяць була зменшена на 773,99 грн.
Листом №1500/12/207/22 від 07.04.2022р. ДП „МТП „Южний; було направлено АТ „Технеп рахунки №72/е, №73/е від 31.03.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №72, №73 від 31.03.2022р. за березень 2022р. Вказаний лист був надісланий на адресу Одеська обл., м. Южне, вул. Приморска, б. 19, кв.99 та повернутий з відміткою «вручено» 14.04.2022, на підтвердження чого позивачем було надано суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №72 від 31.03.2022р. на суму 9672,97 грн., №72 від 31.03.2022р. на суму 26 048,23 грн. були підписані лише з боку ДП „МТП „Южний.
Листом №1771/12/207/22 від 06.05.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №99/е, №100/е від 30.04.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №99, №100 від 30.04.2022р. за квітень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 21.06.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №99 від 30.04.2022р. на суму 17 507,86 грн., №100 від 30.04.2022р. на суму 7018,12 грн. були підписані обома сторонами.
Листом №2103/17/207/22 від 13.06.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №129/е, №128/е від 31.05.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №129, №128 від 31.05.2022р. за травень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 21.06.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №128 від 31.05.2022р. на суму 9862,94 грн., №129 від 31.05.2022р. на суму 3922,76 грн. були підписані обома сторонами.
Листом №2455/17/207/22 від 13.07.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №155/е, №156/е від 30.06.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №155, №156 від 30.06.2022р. за червень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 19.07.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №155 від 30.06.2022р. на суму 8198,69 грн., №156 від 30.06.2022р. на суму 3692,59 грн. були підписані обома сторонами.
Листом №2622/17/207/22 від 28.07.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп коригувальний рахунок №155/1/е від 08.07.2022р., акт приймання-передачі виконаних послуг №155/1 від 08.07.2022р. за червень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 23.08.2022р, що підтверджується відміткою на листі.
Акт приймання-передачі виконаних послуг №155/1 від 08.07.2022р. за червень 2022р. на суму 61,75 грн. був підписаний обома сторонами.
Листом №2877/17/207/22 від 12.08.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №183/е, №182/е від 31.07.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №183, №182 від 31.07.2022р. за липень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 23.08.2022р, що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №182 від 31.07.2022р. на суму 9964,94 грн., №183 від 31.07.2022р. на суму 4339,44 грн. були підписані обома сторонами.
Листом №3320/17/207/22 від 16.09.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №224/е, №225/е від 31.08.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №224, №225 від 31.08.2022р. за серпень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 14.10.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №224 від 31.08.2022р. на суму 2664,78 грн., №225 від 31.08.2022р. на суму 6668,34 грн. були підписані обома сторонами.
Листом №3488/17/207/22 від 30.09.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп коригувальний рахунок №225/1/е від 13.09.2022р., акт приймання-передачі виконаних послуг №225/1 від 13.09.2022р. за вересень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 14.10.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Згідно акту приймання-передачі виконаних послуг №225/1 від 13.09.2022р., який був підписаний сторонами, вартість наданих послуг була зменшена на 69,73 грн.
13.09.2022р. ДП „МТП „Южний звернулось до відповідача із листом №3262/01/207/22, відповідно до якого позивач просив погасити заборгованість за договором №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р., розмір якої станом на 12.09.2022р. становив 200 725,27 грн. Вказаний лист був вручений відповідачу 15.09.2022р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Листом №3677/17/307/22 від 14.10.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №248/е, №249/е від 30.09.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №248, №249 від 30.09.2022р. за вересень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 14.10.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №249 від 30.09.2022р. на суму 8309,26 грн., №248 від 30.09.2022р. на суму 3031,86 грн. були підписані обома сторонами.
Листом №4077/17/207/22 від 14.11.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №275, №276/е від 31.10.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №275, №276 від 31.10.2022р. за жовтень 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 14.11.2022р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №276 від 31.10.2022р. на суму 11970,11 грн., №275 від 31.10.2022р. на суму 4339,02 грн. були підписані обома сторонами.
Листом №4534/12/207/22 від 07.12.2022р. ДП „МТП „Южний було надано АТ „Технеп рахунки №302/е, 303/е від 30.11.2022р., акти приймання-передачі виконаних послуг №302, №303 від 31.10.2022р. за листопад 2022р. Вказаний лист був виданий відповідачу 09.01.2023р., що підтверджується відміткою на листі.
Акти приймання-передачі виконаних послуг №303 від 30.11.2022р. на суму 37 760,94 грн., №302 від 30.11.2022р. на суму 13 742,57 грн. були підписані обома сторонами.
30.01.2023р. до ДП „МТП «Южний» надійшов лист АТ „Технеп №05/01-22 від 05.01.2023р., згідно якого відповідач, посилаючись на розміщення військової частини, на території, на якій здійснює діяльність АТ «Технеп», повідомляв, що відшкодування наданих послуг відбудеться після укладення відповідних договорів з військовою частиною. При цьому, відповідачем було вказано про відсутність правових підстав для відключення його території від електропостачання.
Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України №399 від 12.05.2023р. ДП «МТП «Южний» було перейменовано у ДП „МТП „Південний.
Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р. в частині оплати вартості наданих позивачем протягом періоду з лютого 2022р. по грудень 2022р. включно послуг стало підставою для звернення позивача до господарського суду із даними позовними вимогами.
Отже, предметом апеляційного перегляду справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про споживання електроенергії та спільне використання технологічних мереж №ОГЭ-180/д від 30.10.2006.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази оплати АТ «Технеп» наданих йому послуг за договором про споживання електроенергії та спільне використання технологічних мереж №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р., тому наявні правові підстави для задоволенні заявлених ДП „МТП „Південний позовних вимог в частині стягнення із відповідача суми основного боргу у розмірі 293 158,45 грн.
Суд першої інстанції, проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції та 3% річних, дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку та про необхідність задоволення заявлених ДП „МТП «Південний» позовних вимог у названій частині шляхом присудження до стягнення із АТ «Технеп» збитків від інфляції у розмірі 40 719,65 грн., 3% річних у розмірі 8 379,41 грн.
Враховуючи встановлення на території України карантину з 12.04.2020 по 30.06.2023, суд дійшов висновку про наявність у позивача права нараховувати пеню у строк, який перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а тому зазначив про правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 133 817,50 грн..
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у загальному розмірі 476 075,01 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 293 158,45 грн, пені у розмірі 133 817,50 грн., збитків від інфляції у розмірі 40 719,65 грн., 3% річних у розмірі 8379,41 грн.
На підтвердження суми основної заборгованості позивачем було надано до суду вищезазначені рахунки на оплату наданих послуг, акти приймання-передачі виконаних послуг та відповідні листи.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 293 158,45 грн є правомірними та підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів оплати АТ «Технеп» наданих йому послуг за договором про споживання електроенергії та спільне використання технологічних мереж №ОГЭ-180/д від 30.10.2006.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Стаття 13 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За загальним правилом позивач повинен був подати до суду усі наявні докази разом з поданням позовної заяви або в межах строку визначеного судом для їх подання. Також положеннями ч. 10 ст. 80 ГПК України надано позивачу можливість подання доказів не разом з поданням позовної заяви.
За приписами частини 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжної інструкції №8 від 26.06.2023 про відшкодування витрат за послуги розподілу та спожиту електричну енергію «Укрзалізниця» лютий 2022р. за рах. 39/е від 28.02.2023, тобто ще до звернення позивача до суду з відповідним позовом (30.06.2023), відповідачем було сплачено заборгованість в сумі 80 370,48 грн;
-відповідно до платіжної інструкції №12 від 14.08.2023 про відшкодування витрат за спільне використання електричних мереж за лютий 2022 за рах.№40/е від 28.02.2022, тобто вже під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідачем було сплачено заборгованість в сумі 24800,52 грн (рішення від 25.09.2023).
Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спору судом першої інстанції позивачем не було надано до суду доказів часткової оплати Відповідачем наданих послуг в розмірі 105171 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Вказана правова позиція є сталою та викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15.
Таким чином, оскільки відповідачем було сплачено 80 370,48 грн за платіжною інструкцією №8 від 26.06.2023 ще до звернення позивача до суду з позовом, тому в даному випадку слід відмовити у позові в цій частині, у зв`язку з безпідставними вимогами позивача.
Щодо оплати відповідачем заборгованості в сумі 24800,52 грн за платіжною інструкцією №12 від 14.08.2023 вже під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, то провадження в частині стягнення цієї суми підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору саме на суму заборгованості 24800,52 грн.
Крім того, апелянт заперечував в апеляційній скарзі проти нарахування заборгованості за рахунками №73/е від 31.03.2022 на суму 9 672,97 грн та №72/е від 31.03.2022 на суму 26 048,23 грн, посилаючись на те, що вказані рахунки були направлені відповідачу за неналежною адресою, тобто не за тією, яка значиться, зокрема, в додатковій угоді №1 до договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006, укладеної між сторонами та значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме, позивачем направлялись рахунки на оплату на адресу з 65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Приморська, б. 19, кв. 99, замість вірної адреси - Одеська обл., м. Южне, проспект Миру, буд. 23, корп. 5.
Між тим, судова колегія враховує, що відповідачем додано до матеріалів справи копію платіжної інструкції №16 від 25.10.2023, якою АТЗТ «Технеп» сплатило на користь ДП «МТП «ПІВДЕННИЙ» 27 459,20 грн з призначенням платежу «часткова сплата за послуги з розподілу електричної енергії, відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та спільне використання електричних мереж, згідно рахунків №72/е від 31.03.2022 та рах.№73/е від 31.03.2022, у т.ч. ПДВ 20% = 4576,53 грн.
Отже, проведення часткової оплати з метою виконання умов Договору за рахунками №72/е від 31.03.2022 та рах.№73/е від 31.03.2022, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання отримання вказаних рахунків, тому судова колегія відхиляє заперечення щодо обов`язку оплати даної заборгованості за рахунками №73/е від 31.03.2022 на суму 9 672,97 грн та №72/е від 31.03.2022 на суму 26 048,23 грн..
Вищезазначені обставини щодо часткової сплати відповідачем основної заборгованості у сумі 80 370,48 грн відповідно до платіжної інструкції №8 від 26.06.2023, 24800,52 грн за платіжною інструкцією №12 від 14.08.2023 та у сумі 27 459,20 грн за платіжною інструкцією №16 від 25.10.2023 не заперечуються позивачем.
Враховуючи вищезазначені оплати, проведені відповідачем, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача підлягає сума основної заборгованості в розмірі 160 528,25 грн., яка складається з наступного розрахунку:
293 158,45 грн 80 370,48 грн 24 800,52 грн 27 459,20 грн = 160 528,25 грн.
Твердження скаржника про те, що частина послуг електропостачання було спожито не відповідачем, а Одеським квартирно-експлуатаційним управлінням, оскільки на території відповідача перебуває військовий підрозділ, який й споживає електроенергію, за яку позивачем нараховано відповідачу до сплати, а тому АТЗТ «Технеп» не має оплачувати різницю не спожитої ним електроенергії, судова колегія відхиляє, з огляду на таке.
Проаналізувавши умови договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що договір укладений в двосторонньому порядку між позивачем - Державним підприємством Морський торговельний порт Південний та відповідачем - Акціонерним товариством закритого типу Технеп, жодних інших сторін в спірному договорі, не зазначено.
Тобто укладаючи договір №ОГЭ-180/д від 30.10.2006 про споживання електроенергії та спільне використання технологічних мереж відповідач не реалізував визначене ч.1 ст.528 ЦК України право та не поклало виконання свого обов`язку з оплати за електричну енергію на іншу особу, зокрема на Одеське квартирно-експлуатаційне управління.
Колегія суддів зазначає, що наявність укладеного між відповідачем АТ «Технеп» та Одеським квартирно-експлуатаційним управлінням договору про спільне безоплатне користування майном жодним чином не впливає на правовідносини між Державним підприємством Морський торговельний порт Південний, як власником мережі, та АТ «Технеп», як користувачем.
За таких обставин, саме АТ «Технеп», як користувач і сторона спірного договору, має здійснювати оплату за вартості наданих позивачем послуг відповідно до умов укладеного з Державним підприємством Морський торговельний порт Південний договору.
При цьому сам лише факт того, що Одеське квартирно-експлуатаційне управління не виконує зобов`язань за договорами про спільне безоплатне користування майном, не звільняє відповідача від обов`язку виконання своїх зобов`язань перед Державним підприємством Морський торговельний порт Південний.
В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що договір про спільне безоплатне користування майном не входить до предмету доведення у даній справі, оскільки був укладений між відповідачем та третіми особами щодо користування майном, що перебуває у власності у відповідача. Тоді як предметом та підставами позову у даній справі є стягнення заборгованості за діючим договором №ОГЭ-180/д від 30.10.2006 про споживання електроенергії та спільне використання технологічних мереж, укладеним між позивачем та відповідачем.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись з порядку регресу з позовом про відшкодування витрат за комунальні послуги з КЕВ м. Одеси на підставі укладеного між ними договору.
Щодо стягнення інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При перевірці виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про таке.
У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18 вказавши, що:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується залежно від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (пункт 38.1 постанови).
У пункті 38.2 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №924/534/19 та від 23.09.2021 у справі №924/2/21.
У зв`язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих послуг позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано до сплати інфляційні втрати у розмірі 40 719,65 грн, які були нараховані за кожним рахунком окремо з 11.04.2022 по 29.06.2023 та задоволенні судом першої інстанції в повному обсязі.
Зі змісту розрахунку інфляційних втрат відповідача вбачається, що останній не врахував нарахування інфляційних втрат у сумі 1785,23 грн за рахунком №73/е від 31.03.2022 та у сумі 4807,43 грн за рахунком №72/е від 31.03.2022, оскільки вони не були отримані останнім. Однак, як вже зазначалося вище, відповідачем було вчинено конклюдентні дії щодо визнання отримання вказаних рахунків та частково сплачено суму заборгованості за вказаними рахунками, а тому судова колегія не приймає до уваги доданий відповідачем розрахунок інфляційних втрат.
Наявний розрахунок позивача щодо інфляційних втрат, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, виявлено не було.
За таких умов, судова колегія вважає обґрунтованим вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 40 719,65 грн.
Щодо нарахування 3% річних, суд зазначає наступне.
Так, у зв`язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих послуг позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано до сплати 3% річних у розмірі 8 379,41 грн., які були нараховані за кожним рахунком окремо з 11.04.2022 по 29.06.2023 та задоволенні судом першої інстанції в повному обсязі.
Судова колегія зазначає, що позивачем було нараховано суму 3% річних за рахунком №39/е від 28.02.2022 у сумі 8 379,41 грн за період з 11.04.2022 по 29.06.2023 (445 днів), тобто до подачі позову, однак, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується сторонами, вказаний рахунок був сплачений відповідачем ще 26.06.2023 відповідно до платіжної інструкції №8 від 26.06.2023.
Отже, нарахування 3% річних за рахунком №39/е від 28.02.2022 повинно проводитись за період з 11.04.2022 по 26.06.2023, тобто за 442 дні.
Розрахунок за вказаним рахунком проводився наступним чином: 79596,49 грн. х3%: 365 днів х 442 дні = 2891,64 грн, тобто на 19,63 грн менше ніж нараховано позивачем та стягнуто судом першої інстанції.
Нарахування 3% річних за рахунком №73/е від 31.03.2022 у розмірі 346,64 грн та за рахунком №72/е від 31.03.2022 у розмірі 933,45 грн не підлягають нарахуванню через те, що зазначені рахунки направлені відповідачу за неналежною адресою, тому неможливо встановити настання терміну оплати за цими рахунками, тобто дату початку виникнення заборгованості.
При цьому, колегія суддів зазначає, що нарахування інфляційних втрат за вказаними рахунками є правомірним, оскільки найменший період визначення індексу інфляції складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Втрати від інфляції розраховуються за формулою: втрати від інфляції = (сума боргу) х (індекс інфляції) / 100 - (сума боргу).
Натомість 3% річних розраховуються за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] х [Процентна ставка (%)] / 100% х [Кількість днів] / [Кількість днів у році]
Відповідно да даної формули: [Сума боргу] - сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] - три відсотка річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України; [Кількість днів] - різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку; [Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році.
Тобто дата початку виникнення заборгованості є суттєвим фактором для вірного обчислення трьох відсотків річних від простроченої суми.
Таким чином, розмір нарахування 3% річних складає: 8379,41 грн. - 19,63 грн. - 346,64 грн. - 933,45 грн. = 7079,69 грн.
Щодо нарахування пені, колегія суддів вказує таке.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Положення частини 6 статті 232 ГК України застосовується при нарахуванні штрафних санкцій не залежно від виду зобов`язання грошове чи не грошове.
Близьку за змістом правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 року у справі 904/1148/19).
При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 року у справі № 916/1777/19.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до пп.8.2.1 п. 8.2 договору №ОГЭ-180/д від 30.10.2006р. за внесення платежів, передбачених пунктом 4.1 цього договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком до цього договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки НБУ, що діє на день фактичної оплати. Сума пені зазначається у рахунковому документі окремим рядком.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідно до п. 7 розділу ІХ «Прикінцевих положень» ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, у зв`язку з чим вбачив наявність правових підстав для присудження до стягнення із АТ «Технеп» на користь ДП «МТП «Південний» пені у розмірі 133 817,50 грн.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом невірно тлумачиться наведене положення закону стосовно продовження строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.
Так, дійсно Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 доповнено Розділ IX Прикінцеві положення ГК України п. 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
На переконання колегії суддів, наведений пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій.
У протилежному випадку, збільшення саме строку нарахування штрафних санкцій, суперечило б саме меті Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який, як випливає із самої назви Закону - спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.09.2022р. № 679/1136/21).
Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників правовідносин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було невірно прийнято розрахунок пені позивача, який нарахований поза межами 6 місяців, як унормовано ч. 6 ст. 232 ГК України.
Таким чином, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів зазначає, що вказаний розрахунок виконано за періоди, зокрема, з 11.04.2022 по 29.06.2023 року, що не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України щодо строку нарахування пені в межах 6 місяців періоду прострочення, але вірно встановлено початок відліку строку нарахування пені.
Колегією суддів здійснено власний перерахунок суми пені у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки НБУ, що діє на день фактичної оплати у відповідності до підстав п. 8.2 Договору.
Так, відповідно до вище визначеного, розрахунок пені проводиться наступним чином:
-за рахунком №39/е від 28.02.2022 на суму 79596,49 грн (з урахуванням коригування) періодом прострочення є з 11.04.2022 по 10.10.2022 (180 днів), сума пені складає 16486,29 грн;
-за рахунком №40/е від 28.02.2022 на суму 24800,52 грн періодом прострочення є 11.04.2022 по 10.10.2022 (180 днів), сума пені складає 5136,77 грн;
-за рахунками №73/е на суму 9672,97 грн та №72/е на суму 26 048,23 грн нарахування пені не проводиться у зв`язку з недоведеністю встановлення терміну оплати за вказаними рахунками;
-за рахунком №99/е від 30.04.2023 на суму 17507,86 грн періодом прострочення є 27.06.2022 по 26.12.2022 (180 днів), сума пені складає 4388,96 грн;
-за рахунком 100/е від 30.04.2022 на суму 7018,12 грн періодом прострочення є з 27.06.2022 по 26.12.2022, сума пені складає 1759,34 грн;
-за рахунком №128/е від 31.05.2022 на суму 9862,94 грн періодом прострочення є 27.06.2022 по 26.12.2022 (180 днів), сума пені складає 2472,49 грн;
-за рахунком №129/е від 31.05.2022 на суму 3922,76 грн періодом прострочення є 27.06.2022 по 26.12.2022 (180 днів), сума пені складає 983,38 грн;
-за рахунком №155/е від 30.06.2022 на суму 8198,69 періодом прострочення є 25.07.200 по 24.01.2023 (180 днів), сума пені складає 2066,52 грн;
-за рахунком №156/е від 30.06.2022 на суму 3692,59 грн періодом прострочення є 25.07.2022 по 24.01.2023 (180 днів), сума пені складає 930,74 грн;
-за рахунком №155/1/е від 08.07.2022 на суму 61,75 грн періодом прострочення є 29.08.2022 по 28.02.2023 (180 днів), сума пені складає 15,56 грн;
-за рахунком №182/е від 31.07.2022 на суму 9964,94 грн періодом прострочення є 29.08.2022 по 28.02.2023 (180 днів), сума пені складає 2511,71 грн;
-за рахунком №183/е від 31.07.2022 на суму 4339,44 грн періодом прострочення є 29.08.2022 по 28.02.2023 (180 днів), сума пені складає 1093,78 грн;
-за рахунком №224/е від 31.08.2022 на суму 2664,78 грн періодом прострочення є 20.10.2022 по 19.04.2023 (180 днів), сума пені складає 664,37 грн;
-за рахунком №225/е від 31.08.2022 на суму 6598,61 грн (з урахуванням коригування) періодом прострочення є 20.10.2022 по 19.04.2023 (180 днів), сума пені складає 1645,13 грн;
-за рахунком №249/е від 30.09.2022 на суму 8309,26 грн періодом прострочення є 20.10.2022 по 19.04.2023 (180 днів), сума пені складає 2071,62 грн;
-за рахунком №248/е від 30.09.2022 на суму 3031,86 грн періодом прострочення є 20.10.2022 по 19.04.2023 (180 днів), сума пені складає 755,89 грн;
-за рахунком №276/е від 31.10.2022 на суму 11970,11 грн періодом прострочення є 20.11.2022 по 19.05.2023 (180 днів), сума пені складає 2967,93 грн;
-за рахунком №275 від 31.10.2022 на суму 4393,02 грн періодом прострочення є 20.11.2022 по 19.05.2023 (180 днів), сума пені складає 1089,23 грн;
-за рахунком №303/е від 30.11.2022 на суму 37760,94 грн періодом прострочення є 15.01.2023 по 29.06.2023 (дата подачі позову -166 днів), сума пені нарахована вірно та складає 8586,73 грн;
-за рахунком №302/е від 30.11.2022 на суму 13742,57 грн періодом прострочення є 15.01.2023 по 29.06.2023 (дата подачі позову -166 днів), сума пені нарахована вірно та складає 3125,02 грн.
Таким чином, здійснивши власний розрахунок пені з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу, колегія суддів зазначає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 58 751,46 грн.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).
Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).
Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Скаржник зазначає, що у зв?язку із тим, що прострочення оплати основного зобов?язання з боку Відповідача є наслідком виключних істотних обставин, пов?язаних із введенням воєнного стану на всій території України та розміщенням військового підрозділу ЗСУ на об?єкті споживання електричною енергією, який зобов?язався відшкодувати надані послуги, але до цього часу не здійснив цього, наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги те, що відповідачем сплачується заборгованість за надані послуги, зважаючи на відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, об`єктивні причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення суми пені, нарахованої судом апеляційної інстанції до 50%, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, що складає 29 375,73 грн.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку, на переконання судової колегії апеляційної інстанції, було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає:
-160 528,25 грн суми основної заборгованості;
-40 719,65 грн інфляційних втрат;
-7079,69 грн 3% річних;
-29 375,73 грн пені.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з частковим скасуванням рішення та ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити частково, закрити провадження в частині стягнення основної заборгованості в сумі 24800,52 грн, відмовити в частині стягнення основної заборгованості в сумі 80 370,48 грн, стягнути з відповідача на користь позивача 160 528,25 грн суми основної заборгованості, 40 719,65 грн інфляційних втрат, 7079,69 грн 3% річних та 29 375,73 грн пені, а в решті відмовити.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі №916/3014/23 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Технеп" на рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі №916/3014/23 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2023 у справі №916/3014/23 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" до Акціонерного товариства закритого типу "Технеп" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Закрити провадження у справі №916/3014/23 в частині стягнення основної заборгованості в сумі 24 800,52 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу "Технеп" на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" суму основної заборгованості, яка складає 160 528,25 грн, 40 719,65 грн інфляційних втрат, 7079,69 грн 3% річних, 29 375,73 грн пені та судовий збір у сумі 3641,98 грн.
В решті позову відмовити».
Стягнути з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на користь Акціонерного товариства закритого типу "Технеп" судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5462,96 грн.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 29.02.2024.
Головуючий суддяА.І. Ярош
Судді:Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 27.02.2024 |
Оприлюднено | 04.03.2024 |
Номер документу | 117337027 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Ярош А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні