Постанова
від 21.02.2024 по справі 925/263/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 925/263/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства "Вишенька плюс"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023

у справі №925/263/23 (суддя Довгань К.І.)

за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області

до Фермерського господарства "Вишенька плюс"

про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Керівник Золотоніської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (далі - Рада) з позовною заявою до Фермерського господарства "Вишенька плюс" (далі - Фермерське господарство), в якій просив:

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 09.08.2013, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області (далі - Управління) та громадянином - ОСОБА_1, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №5249631 від 04.04.2017, предметом якого є земельна ділянка кадастровий номер:7120685500:02:001:0673, загальною площею 77,7995 га;

- скасувати рішення державного реєстратора №12215346 від 07.04.2014 про державну реєстрацію вказаного договору оренди;

- зобов`язати Фермерське господарство повернути Раді земельну ділянку 7120685500:02:001:0673 загальною площею 77,7995 га.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Прокурор посилався на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання по вищевказаному договору, а також ігнорування останнім вимог Ради про внесення змін до договору в частині орендної плати у розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки землі.

17.05.2023 Прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд:

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 09.08.2013, укладений між Управлінням та громадянином ОСОБА_1 , що зареєстрований у Державному речових прав на нерухоме майно за №5249631 від 04.04.2014, припинивши за ним відповідне право оренди земельної ділянки кадастровий номер 7120685500:02:001:0673 загальною площею 77,7995 га;

- зобов`язати відповідача повернути Раді земельну ділянку 7120685500:02:001:0673 загальною площею 77,7995 га;

- стягнути з відповідача на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір в сумі 5 368,00 грн.

Вказана заява Прокурора була прийнята місцевим господарським судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 позов Прокурора задоволено повністю, розірвано вищезазначений договір оренди земельної ділянки, припинено за ОСОБА_1 відповідне право оренди земельної ділянки кадастровий номер 7120685500:02:001:0673 загальною площею 77,7995 га; зобов`язано Фермерське господарство повернути Раді земельну ділянку 7120685500:02:001:0673 загальною площею 77,7995 га; стягнуто з відповідача на користь Черкаської обласної прокуратури 5 368,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви; повернуто Черкаській обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір, сплачений на підставі платіжного доручення №16 від 23.01.2023 у розмірі 2684,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спір пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, якою було створено Фермерське господарство; у зв`язку з набранням 27.05.2021 чинності Закону України №1423-IX від 28.04.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" орендована відповідачем земельна ділянка відноситься до комунальної форми власності; договір оренди підлягає розірванню внаслідок істотного порушення Фермерським господарством договору оренди, що полягає у систематичній несплаті орендної плати, незважаючи на те, що така заборгованість була погашена в подальшому; оскільки позовна вимога про розірвання договору оренди підлягає задоволенню, вимога про повернення Раді земельної ділянки є також обґрунтованою.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Фермерське господарство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що фактичним користувачем спірної земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Агро-Люб" (далі - ТОВ "Еко-Агро-Люб"), а заборгованість по оренді була сплачена вчасно та у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією від 07.11.2022 №0.0.2732280963; позов Прокурора подано до неналежного відповідача; пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову; порушення норм процесуального права полягає у прийнятті рішення про права, інтереси та/або обов`язки сторони договору - ОСОБА_1 , а також суборендаря ТОВ "Еко-Агро-Люб"; відповідач не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі №925/263/22, а також про час і місце розгляду справи.

Також у своїй апеляційній скарзі Фермерське господарство просило суд визнати поважними причини неподання доказів до суду першої інстанції та поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів: копії договору суборенди земельних ділянок від 02.11.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Еко-Агро-Люб", інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 13.09.2023, копії корінця податкового повідомлення-рішення від 27.09.2022 №1027737-2411-2313 разом із доказами направлення та копії платіжної інструкції від 07.11.2022 на суму 97 321,59 грн.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023 апеляційну скаргу Фермерського господарства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/263/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фермерського господарства на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Черкаської області.

04.10.2023 матеріали справи №925/263/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 апеляційну скаргу Фермерського господарства на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

10.10.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23, розгляд якої призначено на 15.11.2023; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 03.11.2023.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зауважив, що Фермерське господарство є належним відповідачем у цій справі з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17, згідно якої після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими; систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою вважається порушенням умов договору оренди земельної ділянки, а тому дана обставина є підставою для розірвання договору; Фермерське господарство було належним чином повідомлене про відкриття провадження у справі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; сам факт неотримання судової кореспонденції, яка з дотриманням приписів процесуального закону надсилалася судом за належною адресою місцезнаходження відповідача, проте не була отримана останнім, не може вважатися неналежним повідомленням.

30.10.2023 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС та 02.11.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких останнім зазначено, що наявність договору суборенди не звільняє відповідача від обов`язку щодо своєчасного внесення орендної плати, при цьому зауважив, що предметом позову є не стягнення заборгованості з орендної плати, а розірвання договору внаслідок несистематичної сплати орендних платежів.

15.11.2023 розгляд справи № 925/263/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючої судді Мальченко А.О. та судді Козир Т.П. на навчанні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 призначено на 06.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у розгляді справи №925/263/23 оголошено перерву до 13.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у розгляді справи №925/263/23 оголошено перерву до 24.01.2024.

08.01.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду та 11.01.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Північного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли письмові пояснення, в яких Прокурор наголосив, що спірна земельна ділянка є власністю Ради у зв`язку з набранням 27.05.2021 чинності Законом України №1423-IX від 28.04.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", що також підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру речових прав від 03.01.2024 №360811714 та витягом з Реєстру речових прав від 09.02.2023 №3222344670.

Також у вказаних поясненнях Прокурор просив суд визнати поважними причини неподання вищезазначених доказів та долучити їх до матеріалів справи №925/263/23.

Рада не скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у розгляді справи №925/263/23 оголошено перерву до 21.02.2024.

20.02.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Північного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких Прокурор додатково акцентував увагу на тому, що несвоєчасне внесення орендних платежів є істотним порушенням умов договору, що є підставою для його розірвання на підстав статті 651 ЦК України.

У судове засідання 21.02.2024 Рада явку своїх уповноважених представників не забезпечила, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляла, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином шляхом доставлення копій ухвал суду апеляційної інстанції до її електронної скриньки.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1 пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників Ради, явка якої у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що позивач про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування пояснень позивача, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 21.02.2024 представник Фермерського господарства підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове - про відмову у задоволенні позову.

Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

21.02.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині розірвання договору оренди земельної ділянки від 09.08.2013 та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку кадастровий номер:7120685500:02:001:0673, загальною площею 77,7995 га. Не є предметом апеляційного перегляду рішення в частині підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради.

Колегією суддів встановлено, що до апеляційної скарги Фермерське господарство долучило докази: копію договору суборенди земельних ділянок від 02.11.2017, укладеного між ОСОБА_1. та ТОВ "Еко-Агро-Люб", інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 13.09.2023, копію корінця податкового повідомлення-рішення від 27.09.2022 №1027737-2411-2313 разом із доказами направлення та копію платіжної інструкції від 07.11.2022 на суму 97 321,59 грн.

Крім цього, разом із письмовими поясненнями, які надійшли до апеляційного господарського суду 08.01.2024 та 11.01.2024, Прокурор долучив довідку з Реєстру речових прав від 03.01.2024 №360811714 та витяг з Реєстру речових прав від 09.02.2023 №3222344670.

Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частин 1-4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з положеннями частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Отже, долучення доказів судом на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду пов`язується виключно з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частин 1, 3 статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Для посадових осіб органів державної влади, зокрема судів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім цього, із 07.07.2023 Державне підприємство "Інформаційні судові системи" реалізувало в Електронному кабінеті судді можливість отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для долучення до матеріалів справи №925/263/23 витягів та інформаційних довідок з Реєстру речових прав на нерухоме майно.

У той же час, з огляду на доведення відповідачем винятковості випадку та належне обґрунтування об`єктивних причини неможливості подання доказів, що не залежали від нього, а також з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для прийняття, поданих відповідачем разом з апеляційною скаргою документів - копій договору суборенди земельних ділянок від 02.11.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Еко-Агро-Люб", корінця податкового повідомлення-рішення від 27.09.2022 №1027737-2411-2313 разом із доказами направлення та платіжної інструкції від 07.11.2022 на суму 97 321,59 грн.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 09.08.2013 між Головним управлінням (далі за текстом договору - орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (далі за текстом договору - орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, площею 77,7995 га та з кадастровим номером 7120685500:02:001:0672, площею 38,9265 га сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.

Загальна нормативна грошова оцінка двох вищезазначених земельних ділянок загальною площею 116,7260 га згідно з договором оренди становить 3 514 386,40 грн із розрахунку 1 га ріллі - 30 108 грн, з урахуванням коефіцієнту індексації на 2013 рік (абзац 2 пункту 5 договору).

Пунктом 8 договору визначено, що його укладено на 35 років.

Відповідно до пунктів 9,10 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 123 003,52 грн на рік, що становить 3,5% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

За умовами пункту 11 договору орендна плата вноситься щомісячно пропорційно річній орендній платі не пізніше 30 числа наступного місяця.

Одним з обов`язків орендаря є своєчасне внесення орендної плати з урахуванням змін коефіцієнта індексації (пункт 31 договору).

За умовами пункту 35 договору дія договору припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- придбання орендарем земельних ділянок у власність;

- викупу земельних ділянок для суспільних потреб або примусового відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом.

Договір оренди припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями пункту 36 вказаної угоди дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- умови неефективного використання земельних ділянок;

- заборгованості по орендній платі;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків або внаслідок випадкового знищення, пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає її використанню;

- з інших підстав. Визначених законом.

Розірвання договору в односторонньому порядку допускається у разі несплати орендної плати більш ніж за 3 місяці (пункт 37 договору).

Відповідно до положень пункту 38 договору перехід права власності на орендовані земельні ділянки (частину земельних ділянок) до другої особи, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

За умовами пункту 39 договору за невиконання або неналежне його виконання сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Цей договір оренди землі набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації права оренди. Орендар зобов`язаний передати акт приймання-передачі об`єкта оренди до органу державної реєстрації права оренди у триденний термін з моменту його підписання сторонами (пункт 41 договору).

04.04.2014 за ОСОБА_1. зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, площею 77,7995 га.

В матеріалах справи міститься розрахунок суми боргу станом на 08.02.2023, здійснений Радою за договором (лист від 09.09.2022 № 02.1-12/1019), з якого вбачається, що орендна плата вчасно не сплачувалась з березня 2022 року, а лише 07.11.2022 було сплачено заборгованість у сумі 97 321,59 грн.

У своєму листі від 26.01.2023 № 02.1-12/131 Рада зазначила про важливість щомісячних надходжень орендних платежів, яка є запорукою фінансування сільської ради та виконання планів соціально-економічного розвитку. Зважаючи на те, що відповідачем ігноруються вимоги про внесення змін в частині орендної плати у розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки землі, - Рада наполягає на розірванні договору.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору оренди землі від 09.08.2013 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, Рада звернулася до суду з позовом про розірвання вказаного договору та зобов`язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Даючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що, за правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди землі, за яким, відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В апеляційній скарзі Фермерське господарство наголошувало на тому, що воно не є належним відповідачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Як було правильно зазначено місцевим господарським судом, 09.08.2013 між Головним управлінням та громадянином ОСОБА_1. укладено договір оренди землі.

Цього ж дня Головним управлінням та ОСОБА_1 було складено акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Об`єктом оренди виступає, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, площею 77,7995 га, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області.

Відповідно до інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є керівником та одним із засновників створеного 29.11.2016 Фермерського господарства "Вишенька плюс" (ідентифікаційний код 40987539).

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" (далі - Закон №973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі статтею 12 Закону №973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до статті 1 Закону №973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону №973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону №973-IV).

При цьому згідно зі статтею 8 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону №973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства, права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18), від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18), від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц (провадження №14-407цс18), від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц (провадження №14-51цс19), від 26.06.2019 у справі №628/778/18 (провадження №14-235цс19), від 02.10.2019 у справі №922/538/19 (провадження №12-131гс19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 (провадження № 12-21гс20) вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18) та від 30.06.2020 у справі №927/79/19 (провадження №12-21гс20).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи Фермерського господарства, що воно не є належним відповідачем у даній справі.

Також у своїй апеляційній скарзі Фермерське господарство вказувало про необґрунтованість позовних вимог щодо розірвання договору оренди землі у зв`язку з відсутністю заборгованості за договором.

Систематична несплата орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою відповідно до пункту д) частини 1 статті 141 ЗК України, а згідно з абзацом 4 пункту 36 договору підставою для його розірвання є наявність заборгованості.

Відповідно до абзацу 6 пункту 36 договору та частини 2 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

За частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З аналізу змісту статті 651 ЦК України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

З огляду на те, що внаслідок порушення відповідачем умов договору оренди, позивач, позбавлений можливості отримувати орендні платежі, на які він розраховував під час укладення цього договору, зазначені порушення визнані судом першої інстанції істотними, наведене є підставою для розірвання договору в судовому порядку.

Аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №383/708/16-ц, від 30.06.2020 у справі №484/3514/17, від 10.10.2019 у справі №293/1011/16-ц, від 20.11.2019 у справі №549/178/17, від 04.12.2019 у справі №318/433/18, від 31.07.2020 у справі №479/1073/18, від 07.10.2020 у справі №313/780/19, від 13.05.2021 у справі №192/149/17, від 04.08.2021 у справі №914/689/19, від 17.08.2021 у справі №923/410/20.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/826/18 зазначено, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9859/21, оскільки законодавець визначає однією з істотних умов договору оренди орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в своєчасному отриманні орендної плати відповідно до умов договору. Порушення цього інтересу у вигляді систематичної несвоєчасної сплати орендної плати має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди майна.

В силу приписів статті 21 Закону України "Про оренду землі" (як у редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі, так і редакції, чинній на момент вирішення спору) розмір, умови (форма) і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Отже, розмір орендної плати за користування землями державної та комунальної власності сторони можуть узгодити в договорі оренди, на відміну від строку внесення орендної плати, який регулюється імперативними нормами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 288.7. статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3. статті 287 ПК України).

Податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.4. статті 287 ПК України).

Згідно з пунктом 288.4. статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункти 288.5.1., 288.5.2. пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення договору) обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 договору до моменту набрання чинності рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначення суми орендної плати, що вноситься орендарем згідно цього договору, здійснюється за даними про середній розмір нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Драбівському району Черкаської області, що для цієї земельної ділянки загальною площею 116,7260 га становить 3 514 386,40 грн з розрахунку за 1 га - 30 108,00 грн з урахуванням коефіцієнта індексації станом на 2013 рік.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, зі змісту розрахунків Ради за період з травня 2014 року по січень 2023 року вбачається несвоєчасне та не у повному обсязі внесення орендної плати.

Разом із цим, позивач визнає, що 07.11.2022 заборгованість у розмірі 97 321,59 грн була повністю сплачена, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.2732280963.1 від 07.11.2022.

Отже, станом на момент звернення Прокурора з даним позовом (21.02.2023) заборгованість за договором була відсутня. Проте підставою для розірвання договору Прокурором визначено систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо внесення орендних платежів.

Як було раніше зазначено, орендодавцем вищезазначеної земельної ділянки державної форми власності було Головне управління.

Разом із цим, Законом України №1423-IX від 28.04.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021, Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Оскільки об`єктом оренди виступає, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, площею 77,7995 га, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Кононівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, вказана земельна ділянка в силу Закону України №1423-IX від 28.04.2021 вважається комунальною власністю Шрамківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі ради.

Однак, згідно з імперативними приписами абзаців 9, 12 пункту 24 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України моментом переходу спірної земельної ділянки з державної форми власності у комунальну чітко пов`язаний із державною реєстрацією права комунальної власності на таку земельну ділянку.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується інформацією з Реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, площею 77,7995 га до 03.02.2023 відносилася до земель державної форми власності, власником якої вважалося Головне управління.

Однак 03.02.2023 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, площею 77,7995 га на підставі Закону України №1423-IX від 28.04.2021, відповідно з означеної дати право власності на вищезазначену земельну ділянку перейшло до Ради.

Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється (частина 2 статті 770 ЦК України).

Однак відповідно до пункту 38 договору перехід права власності на орендовані земельні ділянки (частину земельних ділянок) до другою особи, не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Вказані положення договору відповідають приписам приписами абзацу 11 пункту 24 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Із системного аналізу пункту 24 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України, статті 512 та статті 770 ЦК України випливає, що внаслідок переходу у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, площею 77,7995 га, відбулася заміна орендодавця з Головного управління на Раду.

У відповідності до приписів статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди (статті 515 ЦК України).

Водночас у законі не закріплюється виключний перелік таких зобов`язань - законодавець визначив тільки їх родову ознаку (суворо особистий характер). Отже, визначення природи конкретного зобов`язання (наявність у зобов`язанні ознак особистого характеру) у випадку виникнення спору щодо можливості заміни кредитора є дискреційним повноваженням суду при розгляді справи.

Законодавча заборона заміни кредитора у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, обумовлена передусім тим, що такі зобов`язання за своєю правовою природою не пристосовані до передачі.

У законі наведений лише орієнтовний перелік зобов`язань, у яких не допускається заміна кредитора - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Платежі по таких вимогах, крім усього, мають цільове призначення (наприклад, відшкодування шкоди здоров`ю конкретної особи), а звідси - кредитор у таких зобов`язаннях не може бути замінений.

Позов Прокурора обґрунтований істотним порушенням відповідачем умов договору у зв`язку із систематичною несплатою орендних платежів, внаслідок чого Рада не отримала вчасно грошові кошти, які є запорукою фінансування сільської ради та виконання планів соціально-економічного розвитку.

Однак суд апеляційної інстанції зауважує, що прав орендодавця, зокрема права на отримання орендної плати Рада набула лише з 03.02.2023, а відтак отримувачем коштів до зазначеної дати була держава в особі Головного управління. Іншими словами до 03.02.2023 орендні платежі підлягали сплаті до Державного бюджету України, а після зазначеної дати - до місцевого бюджету Ради.

Таким чином, систематична несплата орендних платежів як істотне порушення умов договору, що є підставою для його розірвання, мало місце в той час, коли орендодавцем (отримувачем коштів) була держава в особі Головного управління, а не територіальна громада в особі Ради. Головне управління своїм правом на розірвання договору не скористалося, докази протилежного у матеріалах даної справи відсутні.

Як було раніше зазначено, у листопаді 2022 року заборгованість по орендній платі була погашена шляхом перерахування 97 321,59 грн на користь держави на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області. Доказів існування заборгованості чи несвоєчасної оплати орендних платежів після листопада 2022 року та на момент звернення Прокурора з даним позовом в матеріалах справи відсутні та не були покладені в основу позову Прокурора.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що право на розірвання договору у зв`язку із систематичною несплатою орендних платежів нерозривно пов`язане з особою орендодавця (кредитора) та не переходить до його правонаступника, оскільки на момент переходу прав заборгованість була відсутня і права останнього у зв`язку із таким істотним порушенням умов договору не є порушеними.

Доводи Ради про ігнорування відповідачем пропозиції щодо внесення змін до договору в частині розміру орендної плати не розглядають судом апеляційної інстанції, з огляду на те, що Прокурором відповідна позовна вимога не заявлялася (частина 5 статті 269 ГПК України).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням його умов в частині своєчасного внесення орендної плати, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Оскільки вимогу Прокурора про розірвання договору суд апеляційної інстанції визнає недоведеною та необґрунтованою, а тому похідна вимога про зобов`язання повернути орендовану земельну ділянку не підлягає задоволенню.

Крім цього, в апеляційній скарзі Фермерське господарство вказувало на допущене судом порушення процесуального законодавства, що проявилося у неналежному повідомленні останнього про розгляд справи у суді першої інстанції.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3 статті 277 ГПК України).

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України (у редакції, чинній на момент відправлення судових документів), у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи копії ухвал суду від 27.02.2023, 02.05.2023 у справі №925/263/23 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в апеляційній скарзі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: Черкаська обл., Драбівський р-н, село Мойсівка, вул. Мічуріна, буд. 2.

Вказана адреса також зазначена відповідачем у своїй апеляційній скарзі.

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали було повернуто підприємством поштового зв`язку з причин відсутності відповідача за вказаною адресою.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Однак копії ухвали суду першої інстанції від 30.05.2023 та від 27.06.2023 разом із доказами направлення були повернуті підприємством поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 22.03.2023 у справі №905/1397/21.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 22.03.2023 у справі №905/1397/21, від 30.08.2023 у справі №910/10477/22).

Будь-яких інших адрес або про зміну місця свого перебування Фермерське господарство суду не повідомляло, а також не подавало клопотань про надсилання кореспонденції на адресу її представника.

У зв`язку з цим колегія суддів зауважує, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 в адміністративному провадженні №К/9901/35851/20 та у постанові від 23.11.2023 у справі №215/7312/20.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.10.2021 у справі №910/2488/21 та від 26.03.2020 у справі №617/1674/13-ц, про те, що повернення поштового відправлення до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не може бути належним доказом інформування сторони про час і місце розгляду справи.

Проте, така правова позиція не може бути застосована при розгляді цієї справи, адже у вказаній справі мали місце інші фактичні обставини, відмінні від обставин у цій справі, тобто критерій подібності правовідносин відсутній.

Оскільки копії ухвал суду у повній відповідності до вимог процесуального закону були направлені на офіційно зареєстровану адресу відповідача, тому суд першої інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення Фермерського господарства про розгляд даної справи.

Також суд апеляційної інстанції вважає недопустимим відкладення розгляду справи через неотримання учасником справи судової кореспонденції, надісланої у передбачений законом спосіб та на правильну адресу, оскільки такі дії суду можуть призвести до порушення процесуальних строків розгляду справи у суді першої інстанції та неправомірного затягування судового процесу, що матиме наслідком порушення прав інших учасників справи.

Крім цього, враховуючи, що ухвали місцевого господарського суду від 27.02.2023 та від 02.05.2023 у справі №925/263/23 в силу приписів пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України вважаються врученими відповідачу, останній не був позбавлений права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання, суд приходить до висновку, що скаржник був повідомлений належним чином про дату, місце та час розгляду даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що він не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі №925/263/23 та не був обізнаний з її розглядом.

Також у своїй апеляційній скарзі Фермерське господарство вказувало, що оскаржуване рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків суборендаря - ТОВ "Еко-Агро-Люб", який не був залучений до участі у справі.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини 3 статті 277 ГПК України).

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини першої статті 129 Конституції України), водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення

Згідно із частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Водночас судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Доведення цих обставин покладено на скаржників, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.05.2020 у справі №910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, а також від 22.03.2023 у справі №905/1397/21.

Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 16.04.2019 у справі №12/91, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16).

Отже конструкція вказаної правової норми процесуального закону і її застосування є очевидним і не викликає розумних сумнівів, а практика застосування Верховним Судом положень частини першої статті 264 в системному зв`язку зі статтями 17, 254 ГПК України є сталою та послідовною.

Колегією суддів враховано, що в матеріалах справи №925/263/23 міститься копія договору суборенди земельних ділянок, відповідно до пунктів 1, 2 якого ОСОБА_1 передав, а ТОВ "Еко-Агро-Люб" прийняло в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7120685500:02:001:0673, загальною площею 77,7995 га.

Також відповідно до частини 4 статті 8 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Виходячи з приписів статей 4, 14 та 254 ГПК України, у випадку вирішення питання про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Еко-Агро-Люб", саме така особа має право подання апеляційної скарги з наведенням відповідних аргументів, а не Фермерське господарство, яке є відповідачем у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23, не містять висновків про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Еко-Агро-Люб".

З огляду на те, що суборендарем (ТОВ "Еко-Агро-Люб") апеляційна скарга на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 не подавалася, доводи Фермерського господарства щодо вирішення судом в оскаржуваному рішенні питання про права інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Еко-Агро-Люб" не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, нез`ясовано обставини, що мають значення для справи, а зроблені висновки, не відповідають дійсним обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Фермерського господарства підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 скасуванню.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №923/199/21.

Таким чином, за результатами розгляду справи, понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Черкаську обласну прокуратуру.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Вишенька плюс" на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 щодо розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Золотоніської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шрамківської сільської ради Золотоніського району Черкаської області до Фермерського господарства "Вишенька плюс" про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку, відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 22.08.2023 у справі №925/263/23 щодо повернення судового збору залишити без змін.

5. Стягнути з Черкаської обласної прокуратури (18015, Черкаська область, місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 286; ідентифікаційний код 02911119) на користь Фермерського господарства "Вишенька плюс" (20415, Черкаська область, Драбівський район, село Мойсівка, вулиця Мічуріна, будинок 2; ідентифікаційний код 40987539) 8052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарського суду Черкаської області видати наказ на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи №925/263/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.02.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	21.02.2024
Оприлюднено	04.03.2024
Номер документу	117337125
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Мальченко А.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 21.02.2024 по справі 925/263/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —925/263/23

Постанова від 21.02.2024

Постанова
від 21.02.2024 по справі 925/263/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД