Рішення

від 20.02.2024 по справі 902/1340/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" лютого 2024 р. Cправа № 902/1340/23

за позовом: Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Стрілецька, 105-Б, м. Вінниця, 21007) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський,6, м. Київ, 03168) та Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Приватного підприємства "Трансойл" ( вул. Левка Лук"яненка, буд. 17-Б., м. Вінниця, 21011)

про визнання договору частково недійсним та стягнення 35 500,34 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Конончук В.В.

позивача 1: Балтак Д.О.

позивача 2: ОСОБА_1

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

26.10.2023 Вінницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Трансойл" про визнання договору частково недійсним та стягнення 35 500,34 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.10.2023 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 31.10.2023 відкрито провадження у справі № 920/1340/23. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 920/1340/23 призначити на 30.11.2023.

16.11.2023 від представника позивача Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № канц. 01-34/10874/23).

На визначену дату судом в судове засідання з`явились прокурор, представник позивача Міністерства оборони України та представники позивача Військової частини НОМЕР_1 . Відповідач не з`явився про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду.

У судовому засіданні представник позивача Військової частини НОМЕР_1 обґрунтував клопотання від 16.11.2023 про зупинення провадження у справі, до набрання законної сили рішення у справі № 320/20717/23, що розглядається в порядку адміністративного судочинства за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дії та скасування вимоги, зокрема щодо вжиття заходів реагування з приводу надмірно сплаченого податку на додану вартістю по укладених договорах стосовно заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України. Прокурор заперечив, щодо задоволення даного клопотання, представник позивача Міністерства оборони України надав суду на огляд ухвали суду з приводу розгляду аналогічної справи, та надав суду письмові пояснення від 30.11.2023 (№ 01-34/11500/23).

За результатами проведеного судового засідання, вислухавши позиції сторін суд дійшов висновку долучити до матеріалів судової справи пояснення представника позивача Міністерства оборони України (№ 01-34/11500/23). Та відкласти розгляд клопотання представника позивача Військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2023 про зупинення провадження у справі на наступне судове засідання.

26.09.2023 у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області, судове засідання у справі не відбулось. Суд вирішив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 26.12.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 23.01.2024.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились прокурор та представники позивача.

Представник відповідача не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 26.12.2023.

Судом розглянуто клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі за наслідками якого в задоволенні відмовлено, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті на 29.02.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду 23.01.2024 повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 20.02.2024.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представники позивачів.

Представник відповідача не з`явився, водночас, відповідачу ухвала суду від 23.01.2024 вручена останньому 29.01.2024, що підтверджується витягом з сервісу відстежень підприємства "Укрпошта".

Суд вважає за необхідне зазначити, що при неявці в судове засідання представника відповідача суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов`язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Покурор в судовому засіданні підтримав в позовні вимоги в повному обсязі. Представники позивачів висловили свої пояснення з приводу позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду прокурор посилається на те, що після введеного 24.02.2022 воєнного стану в країні в силу законодавчих змін та прийняттям Кабінетом Міністрів України 02.03.2022 постанови № 178 операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних сил України, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладається ПДВ за нульовою ставкою, у зв`язку із чим наявні правові підстави для визнання недійсним пункту відповідного договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення перерахованих коштів як безпідставно отриманих.

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: між військовою частиною НОМЕР_1 та приватним підприємством «Трансойл» було укладено договір №410 від 22.11.2022 про постачання товару.

Згідно п.1.2. договору №410 від 22.11.2022 продавець, яким є відповідач, зобов`язався поставити покупцю (військовій частині НОМЕР_1 ) оливу відповідно до специфікації (додатки № 1 до договорів) ( ДК 021:2015 олива).

Відповідно до п. 4.1 договору №410 від 22.11.2022 загальна вартість товару (сума Договору) за ціною, визначеною у рахунку становить: 200 000 грн, в т.ч. ПДВ: 33 333,33 грн.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання цього правочину ПП «Трансойл» поставила товар визначений умовами договору на зазначену суму, що підтверджується актом прийому №325 від 22.11.2022.

Поряд з цим, Військова частина НОМЕР_1 на виконання умов договору №410 від 22.11.2022 оплатила поставлений відповідачем товар на загальну суму 200 000 грн, у тому числі ПДВ -33 333,33 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2415 від 22.11.2022.

Таким чином, за доводами прокурора договір №410 від 22.11.2022 містить положення про сплату військовою частиною на користь ПП «Трансойл» коштів як ПДВ у загальному розмірі 33 333,33 грн, або 20 % вартості товару, постачання якого передбачено договором.

Поряд з цим, прокурором стверджується, що листом Державної податкової служби України від 28.12.2022 №12537/5/99-00-21-03-02-05, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведеного в МО України заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою № 178. Подібна позиція щодо застосування вказаних положень ПК України та постанови № 178 викладена й у листі Державної податкової служби України від 16.02.2023 № 2097/5/99-00-04-02-01-05, наданому Державній аудиторській службі України під час проведеного в МО України заходу державного фінансового контролю.

Тому за доводами прокурора вказане положення, а саме, положення щодо включення ПДВ до ціни на товар у розмірі, еквівалентному 20 % таких цін цього договору у частині включення ПДВ до ціни товару суперечить пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанові № 178.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За змістом частин 1,3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)».

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Частина 1 статті 22 БК України передбачає, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

При цьому приписи пункту 7 частини 5 статті 22 БК України визначають, що головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Поряд із цим стаття 12 Закону України «Про Збройні Сили України» визначає, що підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров`я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.

Приписами статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України; забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України визначено, що Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Приписами підпункту 23 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України передбачено, що Міноборони відповідно до покладених на нього завдань забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил.

Враховуючи викладене, господарським судом встановлено, що прокурором повідомлено В/Ч та Міністерство (листи №№ 7/2161 від 20.06.2023 та № 7/2159 від 20.06.2023 відповідно а.с. 53-58) про допущення порушень інтересів держави стосовно перерахування ПП «Трансойл» коштів (податку на додану вартість за укладеним договорам) за відсутності для того правових підстав, проте В/Ч та Міністерство не вчинено дій спрямованих на захист порушених прав та інтересів, відтак, господарський суд доходить до висновку, що прокурором підтверджено наявність підстав для представництва інтересів В/Ч та Міністерства в суді.

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).

Згідно з частиною 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частин 1 та 3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно із підпунктом «г» підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У зв`язку з відкритою військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан, що триває наразі.

Пунктом 2 вказаного Указу встановлено військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022, та відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (Постанова № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Постанова № 178 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (стаття 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Приписами статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

При цьому частини 2 статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначає, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

В/Ч є складовою Збройних Сил України, що фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, та у своїй діяльності підпорядковується Міністерству оборони України, у той же час з моменту складання В/Ч досліджених в описовій частині рішення актів приймання-передачі, відповідне майно (Товар), отримано на підставі укладеного договору, набуло статусу військового майна, яке використовується для забезпечення потреб оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до дослідженої в описовій частині Індивідуальної податкової консультації ДПС України від 27.04.2023 (а.с. 51 -52) на звернення Міністерства Оборони України, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) аба забезпечення транспорту Збройних Сил обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань та не застосовуються до договорів на постачання паливно - мастильних матеріалів, які починаючи з 24.02.2022 укладаються Міністерством оборони України не в рамках мобілізаційних завдань.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 14.11.2023 р. у справі № 910/2416/23 зауважено, що незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки, режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Приписи частини 1 статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 р. у справі № 910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки, не тільки постановою КМУ від 02.03.2022 р. № 178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, то включення до ціни кожного із Договорів ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина (яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України), суперечить постанові КМУ № 178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним відповідного пункту договору, укладених між В/Ч та ПП «Трансойл» в частині включення до ціни Товару податку на додану вартість.

Верховним Судом у постанові від 14.11.2023 р. у справі 910/2416/23 зазначено, що ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством, а тому Верховним Судом відхилено посилання скаржника не те, що постанова КМУ від 02.03.2022 р. № 178 суперечить положенням ПК України.

Окрім того, господарський суд звертає увагу учасників справи на приписи частини 4 статті 4 ЦК України, які передбачають, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Тобто, за доводами суду з моменту прийняття постанови Кабінетом Міністрів України № 178 остання набула статусу одного із актів цивільного законодавства, відповідно правовідносини коло яких регулює постанова мають відбуватись у відповідності до її приписів, що в контексті розгляду цієї справи свідчить про те, що операції з постачання товарів для забезпечення транспорту військових частин (паливно-мастильні матеріали та охолоджуючі рідини), які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, тобто укладаючи Договори В/Ч та ПП «Трансойл» включили до договірної ціни податок на додану вартість за відсутності для цього правових підстав.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 33 333,33 грн отримана за Товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача 2 поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 р. у справі № 916/707/21.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 33 333,33 грн за договорам, як безпідставно набуті грошові кошти.

Стосовно стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд враховує таке.

За змістом статей 625 та 1212 ЦК України, положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 р. у справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 р. у справі № 910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 р. у справі № 922/748/19 актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором. Положення статті 1212 ЦК України не визначають строк, в межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов`язань у розумінні ЦК України.

З урахуванням викладеного, у відповідача виникає обов`язок щодо повернення суми коштів, які набуті без достатньої правової підстави, разом із нарахованими на них на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційними втратами, за весь час використання таких коштів, оскільки відповідач фактично неправомірно користувався грошовими коштами з моменту їх отримання.

Суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та втрат від інфляції, дійшов висновку про його обґрунтованість, тому відповідна позовна вимога також підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06.02.2001 р.).

За правилами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсними пункт 4.1. Договору №410 від 22.11.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Приватним підприємством «Трансойл» (код ЄДРПОУ 37159266 місцезнаходження юридичної особи: Україна, м. Вінниця, вул. Левка Лук`яненка, буд. 17 - Б).

3. Стягнути з Приватного підприємства «Трансойл» (код ЄДРПОУ 37159266 місцезнаходження юридичної особи: Україна, місто Вінниця, вул. Левка Лук`яненка, буд. 17 - Б) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 33 333,33 сума боргу, 1 243,72 грн інфляційне збільшення, 923,29 грн 3 % річних.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Трансойл» (код ЄДРПОУ 37159266 місцезнаходження юридичної особи: Україна, місто Вінниця, вул. Левка Лук`яненка, буд. 17 - Б) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р UА208201720343170001000082762, КЕКВ 2800, ідентифікаційний код 38296363) витрати на сплату судового збору в сумі 5 368,00 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну адресу прокуратури - vpvin@vppnr.gp.gov.ua; позивача 1 - admou@mail.gov.ua., позивача 2 - ІНФОРМАЦІЯ_2, представник позивача 2 - ІНФОРМАЦІЯ_1. та до Електронного кабінету ЄСІТС.

Повне рішення складено 29 лютого 2024 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2, 3, 4 - прокуратурі, позивачам (вул. Стрілецька, 105-Б, м. Вінниця, 21007) (просп. Повітрофлотський,6, м. Київ, 03168) (АДРЕСА_2)

5 - відповідачу ( вул. Левка Лук"яненка, буд. 17-Б., м. Вінниця, 21011)